Правове забезпечення екологічної безпеки при поводженні з небезпечними хімічними речовинами.

Хімічні речовини — це найбільша група речовин, що завдають впливу на навколишнє середовище. Йдеться про органічні та неорганічні речовини, сполуки або продукти, що містять такі речовини, які при внесенні в навколишнє середовище або при контакті з живими організмами можуть шляхом хімічних або фізико-хімічних процесів заподіювати шкоду життю і здоров'ю людей та навколишньому середовищу.

За ступенем небезпеки хімічні речовини розподіляються на чотири класи: надзвичайно небезпечні, високо небезпечні, помірно небезпечні та мало небезпечні — за ГОСТ 12.1.007-76 «Шкідливі речовини. Класифікація і загальні вимоги безпеки», або на три класи — високо небезпечні, помірно небезпечні, мало небезпечні — за ГОСТ 17.4.1.02-83 «Охорона природи. Ґрунти. Класифікація хімічних речовин для контролю забруднення».

Поводження з небезпечними речовинами регла­ментується правилами, які встановлені Законами України "Про охорону навколишнього природного сере­довища" (1991), "Про санітарно-епідеміологічне благопо­луччя населення" (1994), "Про пестициди і агрохімікати" (1995), "Про відходи" (1998), "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (2000), "Про переве­зення небезпечних вантажів" (2000), "Про об'єкти під­вищеної небезпеки" (2001) та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні положення щодо поводження з небезпеч­ними речовинами визначені у статті 52 Закону Ук­раїни "Про охорону навколишнього природного сере­довища". Установлено, що підприємства, установи, орга­нізації та громадяни зобов'язані додержувати правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних до­брив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруднення ними або їх складовими навколишнього природного середовища і продуктів харчування. При створенні нових хімічних препаратів і речовин, інших потенційно небезпечних для навколишнього природно­го середовища субстанцій повинні розроблятися та за­тверджуватися у встановленому законодавством по­рядку допустимі рівні вмісту цих речовин у об'єктах навколишнього природного середовища та продуктах харчування, методи визначення їх залишкової кількості й утилізації після використання. Вміст природних і штучних домішок, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища або здо­ров'я людей, у таких препаратах, а також сировині, що використовується для їх виробництва, не повинен перевищувати допустимих рівнів, встановлених відпо­відно до законодавства.

Екологічні вимоги при виробництві, зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні, захороненні токсичних та інших небез­печних для навколишнього природного середовища і здоров'я людей речовин, віднесення хімічних речовин до категорії токсичних та їх класифікація за ступенем небезпечності визначаються нормативними докумен­тами на підставі висновку державної екологічної ек­спертизи та погоджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охо­рони здоров'я і спеціально уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади з питань охорони нав­колишнього природного середовища.

За законодавством експлуатація об'єкта, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька не­безпечних речовин у кількості, що дорівнює або пере­вищує нормативно встановлені порогові маси, дозво­ляється лише при отриманні на це письмового дозволу від обласної, Київської або Севастопольської міської державної адміністрації, виконавчих органів селищної або міської рад. Для отримання дозволу суб'єкт госпо­дарської діяльності подає заяву, до якої додаються: декларація безпеки; договір обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна аваріями на об'єктах, де застосовуються небезпечні речовини; план локалізації та ліквідації аварій на відповідних об'єктах; висновки передбачених законом державних і в разі наявності громадських експертиз та інші документи, передбачені статтею 13 Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки".

Особливе місце серед хімічних речовин посідають пестициди та агрохімікати. Згідно зі ст. 1 Закону України від 2 березня 1995 р. «Про пестициди і агрохімікати» зазначені терміни вживаються у такому значенні:

— пестициди — токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також гризунів, бур'янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічуючих видів риб;

— агрохімікати — органічні, мінеральні і бактеріальні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості ґрунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції.

Зазначений Закон регулює правові відносини, пов'язані з держав­ною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, торгівлею та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів, визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері. Основними принципами державної політики у сфері діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами в Україні, є:

—пріоритетність збереження здоров'я людини і охорони навколишнього природного середовища щодо економічного ефекту від застосування пестицидів і агрохімікатів;

—державна підконтрольність їх ввезення на митну територію України, реєстрації, виробництва, зберігання, транспортування, торгівлі і застосування;

—обґрунтованість їх застосування;

—мінімалізація використання пестицидів за рахунок впровадження біологічного землеробства та інших екологічно безпечних, нехімічних методів захисту рослин;

—безпечність для здоров'я людини та навколишнього природно­го середовища під час їх виробництва, випробування і застосування за умови дотримання вимог, встановлених санітарними нормами, стан­дартами, нормативними документами;

—єдність державної політики щодо діяльності, пов'язаної з пести­цидами і агрохімікатами.