Закон грошового обiгу. Iнфляцiя.

Інфляція є масовим підвищенням цін. Вона, так само, як і безробіття, породжується порушенням макрорівноваги, тобто появою певних макроекономічних невідповідностей.

Перш ніж розглядати причини інфляції, зупинимося на її показниках. Ними є рівень інфляції (індекс цін певного року) та темп інфляції.

Зрозуміло, що, оскільки інфляція проявляється у зростанні цін, то її рівень визначається рівнем цін, а точніше, індексом цін. Індекс цін показує, на скільки процентів ціни поточного року (місяця) вищі від цін попереднього.

 

 

* Базовий рік — рік, порівняно з яким ми хочемо побачити зміну цін.

** Ринковий кошик — набір товарів та послуг, який приймається за масштаб для виміру динаміки цін.

Коли ми, наприклад, знаємо, що ціни зросли у 40 разів, то це означає, що рівень інфляції (індекс цін) складає 4 000%. Для визначення темпу інфляції, тобто швидкості зростання цін, роблять такий розрахунок:

Саме за темпом зростання цін розрізняють:

помірну інфляцію: до 10% на рік;

галопуючу інфляцію: до 100% на рік;

гіперінфляцію: більше 100% на рік.

Загальний рівень цін складається як наслідок взаємодії сукупного попиту і сукупної пропозиції. Тому цілком обґрунтованим є, що його підвищення відбувається або під впливом зрушення сукупного попиту, або під впливом зрушення пропозиції. Зобразимо це графічно.

 

 

Графік 1

 

 

 

 

Графік 2

 

Пояснення до графіків:

Перший графік ілюструє те, що підвищення загального рівня цін (від Р е до Р е1) відбувається в результаті зрушення лінії сукупного попиту праворуч.

На другому графіку показано, що підвищення загального рівня цін може бути спричинене зрушенням лінії сукупної пропозиції ліворуч.

Наше теоретичне припущення щодо причин зростання загального рівня цін підтверджується економічною дійсністю. Виходячи з досвіду інфляційного підвищення цін у різних країнах, розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту виникає в умовах надлишкового сукупного попиту. Попит стає надлишковим тоді, коли виробництво не може відреагувати на його зростання реальним збільшенням обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП). У свою чергу, виробництво не може далі збільшувати обсяги ВВП, коли воно досягає межі використання наявних ресурсів.

Сукупний попит визначається сукупними витратами домогосподарств, держави, підприємців (інвестиції) та іноземців, які купують товари вітчизняного виробництва.

Споживчі витрати здатні створити надлишковий попит на товари та послуги в умовах інфляційного очікування. При інфляційному очікуванні споживачі, які переконані у стійкості тенденції підвищення цін, скорочують заощадження і збільшують поточне споживання.

Державні витрати створюють надлишковий попит тоді, коли держава істотно підвищує соціальні гарантії чи воєнні витрати або надмірно розширює державний сектор, беручи на себе витрати на його утримання.

Витрати підприємців можуть спричинити надлишковий попит за умови сплеску інвестиційних витрат у періоди економічних бумів докорінної перебудови галузей тощо.

Отже, інфляція попиту існує доти, доки існують надлишкові сукупні витрати.

Коротка історична довідка

Досить яскравий приклад інфляції попиту знаходимо в історії Франції. Як відомо, в 60-х роках XX ст. у зв ’ язку з отриманням колишньою колонією Франції - Алжиром –державної незалежності розпочалося масове повернення французьких громадян на батьківщину. 800 тисяч людей, що мали гроші, почали “ тиснути ” ними на ринок товарів і послуг. Оскільки ці люди змогли отримати роботу лише з часом, то вони не одразу включились у створення ВВП. Склалась ситуація, коли сукупний попит став перевищувати пропозицію за рахунок зрослих споживчих витрат, і ціни поповзли вгору.

Інфляція витрат (шок пропозицій) виникає при збільшенні витрат виробництва і зменшенні сукупної пропозиції. Найважливішими факторами інфляції витрат є підвищення номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергоносії. Якщо підвищення заробітної плати не врівноважується зростанням виробітку (продуктивності праці), то це означає відносне подорожчання ресурсу праці і тягне за собою, зменшення кількості зайнятих.

За умови підвищення цін на сировину та енергоносії також зростають витрати на одиницю продукції, що викликає зростання цін. Пропозиція падає.

Коротка історична довідка

Інфляція пропозиції відбувалась у США та країнах Європи в 70-ті роки XX ст. Країни — імпортери нафти двічі (у 1974 та 1979 — 1980 рр.) різко збільшили ціну на нафту. Підвищення цін трансформувалося в очікуванні зростання цін наінші виробничі ресурси. В економіці розвинутих країн мав місце так званий “ шок пропозиції ”. Середньорічне зростання цін того десятиріччя (70-ті роки) становило 10 — 12%.

Ще одне пояснення інфляції ґрунтується на законiгрошового обiгу.

Кiлькiсть грошей, якi випускае держава не е самовiльним, а вiдповiдае закону обiгу грошей, тобто в краiнi повинно бути надруковано стiльки грошей, щоб за них було можна купити весь випущений товар.

Кiлькiсть грошових одиниць, необхiдна в цей перiод для забезпечення товарно-грошового обiгу, прямо пропорцiйна кiлькостi товарiв i послуг та обернено пропорцiйна швидкостi обiгу грошей.

Це твердження формалізується у такий спосіб:

M х V = P х Q, де

M— маса грошей в обігу,

V — швидкість обертання грошей,

P — загальний рівень цін,

Q – кiлькiсть товарiв та послуг. Звiдси М = РхQ/ V.

 

Перевищення грошовоi маси, яка перебувае в обiгу, над сумою товарних цiн i поява внаслiдок цього не забезпечених товарами грошей призводить до виникнення iнфляцii.

Iнфляцiя – це переповнення каналiв обiгу грошовоiмаси понад потреби товарообороту, що викликае знецiнення грошовоi одиницiта вiдповiдне зростання цiн.

Як бачимо, за цією теорією, рівень цін визначається пропозицією грошей. А оскільки пропозицію грошей контролює центральний банк, то він і відповідає за інфляцію.

 

Інфляція є результатом порушення макроекономічної рівноваги, і одночасно вона сама породжує низку соціально-економічних проблем.

 

Знецінення заощаджень. Для тих, хто тримає гроші вдома, зберігає їх у банку або вкладає в облігації, кожне зростання цін зменшує купівельнуспроможність грошей. Банки захистять клієнтів від втрат, пов’язаних з інфляцією, лише в тому разі, коли встановлений ними процент за вкладами перевищує рівень інфляції.

Зменшення рівня поточного споживання. Навіть якщо з підвищенням цін відбувається перегляд ставок працюючим, то поточне споживання зменшується через те, що: а) ніколи не буває 100-процентних індексацій доходів; б) перегляд ставок потребує часу, протягом якого ціни можуть зрости ще більше.

Поглиблення майнової нерівності і швидке соціальне розшарування. У структурі споживання є товари нееластичного попиту, обсяг споживання яких не може зменшитись із підвищенням цін. Якщо багатші прошарки суспільства переключають частину своїх заощаджень на збереження старої структури споживання, то бідніші змінюють цю структуру, скорочуючи споживання товарів еластичного попиту. Прикладом такої ситуації є зменшення споживання овочів і м ’ яса і збільшення — хліба та картоплі у період масового підвищення цін на продовольчі товари.

Зникнення стимулів до продуктивної діяльності. Під час інфляції втрачається сенс кращої роботи, бо додаткові доходи поглинаються зростаючими цінами. Найприбутковішою стає діяльність щодо скуповування товарівта їх перепродажу.

Гальмування технічного прогресу відбувається з двох причин: а) здешевлення трудових ресурсів не заінтересовує у використанні дорожчих і технічно досконалих засобів виробництва; б) нестабільні ціни змушують підприємців відмовлятися від інвестицій у нову техніку з великим терміном окупності.

Втрата цінами їхньої регулюючої ролі. За нормальних (неінфляційних) умов зростання ціни є орієнтиром для руху ресурсів. Тотальне підвищення цін не дає правильних орієнтирів щодо доцільних напрямів капіталовкладень для підприємців.

Необхідність переходу від економічних до адміністративних методів регулювання. Навіть у країнах з ринковою економікою інфляція знецінює такі інструменти ринкового регулювання, як ціни, гроші, кредити, податки, і підштовхує до прямого втручання в економіку адміністративними методами. З них головним є спроба встановити межу цін, що майже ніколи не знає успіху.

Одним із найважливіших є питання: як боротися з інфляцією? Перш ніж, спираючись на світовий досвід, давати на нього відповідь, слід зауважити: інфляцію не можна подолати раз і назавжди. Це пояснюється рядом причин.

А. Збільшення грошей в обігу, яке впливає на зростання цін, одночасно може використовуватись державою і як засіб впливу на банківський процент (у бік зменшення), що стимулює інвестиції, підприємців.

Б. Щоб позбутися інфляційного очікування, яке стимулює зростання цін, потрібні ідеальні умови, коли громадяни абсолютно довіряють урядові та національним підприємцям, розглядаючи будь-яке підвищення цін як випадкове і тимчасове явище.

Найтиповішими антиінфляційними заходами в розвинутих країнах були: регулювання попиту, контроль за заробітною платою та цінами, індексація.

Регулювання попиту. Цей захід ґрунтується на рекомендація кейнсіанської теорії. Як уже зазначалося, кейнсіанці наполягають на використанні важелів податкової, бюджетної та кредитної політики. Збільшуючи податки, зменшуючи державні витрати та роблячи кредит дорожчим, можна впливати як на споживчі витрати домогосподарств, так і на інвестиційні витрати підприємців. Такий шлях стримування інфляції, однак, має свої негативні наслідки. Адже обмеження сукупних витрат призводить до згортання виробництва та збільшення безробіття.

Контроль за зарплатою та цінами. Вважається, що контроль за зарплатою та цінами має здійснюватись як доповнення до державних заходів регулювання сукупного попиту, а не як самостійний захід. Рішучі адміністративні заходи такого контролю покликані мати не лише безпосередній вплив на інфляцію, а й опосередкований: через зміну очікувань. Якщо наймані працівники повірять у результативність обмежувальних дій уряду, то вони припинять подальші вимоги підвищення зарплати. Якщо підприємці, покладаючись на дії уряду, повірять у те, що припиниться підвищення цін на ресурси, то вони припинять скорочення обсягів виробництва.

Коротка історична довідка В історії ринкової економіки США було дві спроби контролювати ціни — під час Другої світової війни і в період правління президента Річарда Ніксона у 1971 — 1974 рр. У період війни жорсткий контроль над цінами спричинив появу дефіцитів і чорного ринку. У 70-ті роки наслідки цього контролю, як вважається, були неоднозначними: спочатку ціни справді почали зменшуватись, але з середини 1972 р. вони знов почали підвищуватися.

Індексація. Метою індексації є подолання зниження стимулів продуктивної діяльності і відповідного скорочення пропозиції. Індексація, сприяючи збільшенню пропозиції, може виявитись ефективною в умовах інфляції витрат (шоку пропозиції). Але вона є неприйнятною при інфляції попиту.

Проблема інфляції в Україні 90-х років ХХ століття була надзвичайно актуальною. У першій половині 90-х років до грошової реформи 1996 року спостерігалась гіперінфляція та галопуюча інфляція з високими показниками. Але і у другій половині 90-х проблема інфляції не була вирішена остаточно, про що свідчать дані наступної таблиці.

Таблиця 1

 

 

Як свідчать дані таблиці, лише у 2001 році інфляція досягла значень помірної, тобто стала меншою від 10% на рік. Якою ж за характером та змістом була українська інфляція 90-х років? Більшість дослідників погоджуються з тим, що вона одночасно була й інфляцією попиту, й інфляцією витрат. Фактори, що визначали інфляцію, зображені на схемі.

Пояснення до схеми: Головні фактори, які спричиняли інфляцію, можуть бути розмежовані на ті, що стосуються інфляції попиту (дефіцит бюджету, спричинений утриманням завеликого держсектора, та постійні інфляційні очікування споживачів), і ті, що спричиняли інфляцію витрат (скорочення виробничих можливостей, зростання цін на енергоносії, завищення цін виробниками монополістами тощо).

Дефіцит держбюджету досягав в Україні значних показників, головним чином, у зв ’ язку з нераціональністю його витрат. Серед них так звані витрати на народне господарство — “ вливання ” в колгоспно-радгоспне сільське господарство та держпідприємства промисловості, матеріально незабезпечені соціальні гарантії широким верствам суспільства, великі витрати на утримання апарату управління.

Інфляційні очікування споживачів реалізувались у надзвичайно низькій схильності до нагромадження і намаганні будь-що і якнайскоріше кожну зароблену грошову одиницю вкласти у товари.

Скорочення виробничих можливостей в Україні пов ’ язане з розпочатою, але не реалізованою структурною перебудовою економіки, податковим тиском на виробників, а також з надмірним скороченням рівня доходів і, відповідно, споживчих витрат. Неефективний (відносно недостатній) попит населення, крім інших чинників, також діяв в бік обмеження виробничих можливостей. Зокрема, реальна зарплата населення з 1992 по 2000 р. скоротилась у 2,34 рази.

Зростання цін на енергоносії (нафту, газ) із країн СНД (у багато разів) стало однією з причин розкручування інфляційної спіралі.

Необґрунтоване завищення цін виробниками-монополістами було і залишається можливим через повільне створення альтернативного (до державного) сектора економіки та відсутністю конкуренції. Обмеженню інфляції починаючи з 1996 р. сприяли грошова реформа і запровадження національної валюти — гривні, а також досить жорстка політика Національного банку України, спрямована на обмеження емісії. Для закріплення здобутих результатів необхідне подолання кризового спаду виробництва, що тривав протягом 90-х років.