План
Вступ ……………………………………………………………………….3
Розділ 1.Поняття “воєнний комунізм” та його особливості ……………4
Розділ 2. Причини запровадження “воєнного комунізму ” на території
Росії ………………………………………………………………7
Висновки …………………………………………………………………..15
Список використаних джерел …………………………………………….16
Вступ
В останні роки роль “воєнного комунізму”, яку він зіграв в нашій економіці, викликає особливий інтерес. І напевно, це не випадково. Спочатку публіцисти, а за ними й історики звернули увагу на те, що низка елементів командно-адміністративної системи управління народним господарством сходить до епохи “воєнного комунізму”. За цим відкриттям пішли й «оргвисновки», і “військовий комунізм” був оголошений джерелом практично всього зла, якого чимало було в нашій історії останніх десятиліть.
Нерідко наводять цифри падіння промислового виробництва в нашій країні до 1921 р., а потім додають: Ось до чого довела країну політика “воєнного комунізму”! При цьому часто обходять цілий ряд обставин. І те, що падіння виробництва почалося після вступу Росії в першу світову війну, і вже напередодні жовтня країна опинилася на межі господарської катастрофи. І те, що по території Росії прокотилася руйнівна громадянська війна, заподіяла колосальних збитків народному господарству. І те, що інтервенти нещадно грабували країну. І, нарешті, те, що серед радянських республік до початку 1921 р. не було ні Фінляндії, ні Польщі, ні Прибалтики, ні Грузії, ні Далекого Сходу, але ж на цих територіях перед першою світовою війною перебувала значна частина промисловості Росії [18;125].
Зазвичай обходять і те, що саме застосування В. І. Леніним терміна “військовий комунізм” було позбавлено будь-якого пієтету, що в ньому самому (до речі, вперше вжитому А. А. Богдановим в 1916 р. стосовно до економіки європейських держав, втягнутих у світову війну) спочатку містився суто критичний підтекст, який лише з часом став поступово втрачатися. І тільки потім термін “військовий комунізм” став офіційним позначенням певної епохи нашого господарського розвитку.
Розділ 1.Поняття “воєнний комунізм” та його особливості
Воєнний комунізм ‒ назва внутрішньої політики більшовиків в 1918‒1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами ‒ в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та бездії звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством.
Рішення про припинення військового комунізму та перехід до НЕП було прийнято 15 березня 1921 року на X з'їзді РКП (б) [20;157].
Поняття “воєнний комунізм” ввів в політичний лексикон, теоретично обгрунтував та пояснив, відомий російський марксист-теоретик О. О. Богданов у своїй лекції “Доля рабочої партії и нинішний революції” в грудні 1917, яка в січні 1918 р. була надрукована окремою статею.
В офіційний радянський політичний лексиці поняття “Воєнний комунізм” поширилося дещо пізніше ‒ після використання його в промовах навесні 1921 р. на X-му зї'зді РКП (б) В. І. Леніним та іншими його соратниками. Без посилання на першоджерело-автора, Ленін використав цей термін ретроспективно ‒ для виправдання попередньої політики більшовиків: “Надто поспішний, прямолінійний, непідготований “комунізм” наш викликався війною й неможливістю ні дістати товари, ні пустити фабрики”. Одночасно із взяттям терміну в лапки пропонувалася схема пояснення провалу політики, яка передувала непові: обумовлена війною господарська розруха. Насправді, однак, саме розруха стала наслідком цієї політики, адже громадянська війна розпочалася фактично тільки з літа 1918 року, тобто одночасно з активним проведенням політики воєнного комунізму, і відповідно він ніяк не міг бути реакцією на неї. Дійсно, проводився воєнний комунізм в складні часи громадянської війни і багато заходів були реакцією на поточну ситуацію, однак в своїй основі “воєнний комунізм” був аж ніяк не воєнним, а саме безпосередньою спробою побудови комуністичного ладу. Тож усю політику воєнного комунізму слід розглядати не як вимушені дії більшовиків, а як їх зумисну програмну політику. Воєнний комунізм був не “збоєм” системи ‒ це був закономірний результат втілення в життя комуністичної доктрини [22;345].
В основу воєнного комунізму була покладена ідея відмови від капіталізму та швидкого революційного переходу до комуністичного ладу шляхом одержавлення власності, згортання товарно-грошових відносин, тотального підпорядкування суспільних, групових, індивідуальних інтересів державним. В економіці ‒ це обвальна націоналізація промислових підприємств, поміщицьких маєтків, торговельних закладів. Воєнний комунізм передбачав примусовий державний перерозподіл ресурсів, у тому числі предметів і товарів широкого вжитку та продовольства, державну монополію на хліб та інші продукти харчування. Практичним утіленням останньої стала так звана продрозкладка за допомогою спеціальних продовольчих загонів. У політичному житті ‒ це перетворення Рад із широких представницьких органів на органи диктатури з обмеженням виборчих прав, масова заміна Рад ревкомами, комбідами, переслідування опозиційних партій, створення привілейованих умов для РКП(б). В ідеології та культурі воєннокомуністичні заходи полягали в пропаганді комунізму, запереченні старих культурних надбань, у формалістичних пошуках нового в літературі й мистецтві.
В галузі економіки політика воєнного комунізму зазнала повного краху, і Ленін був змушений починаючи з Х з'їзду РКП(б) (березень 1921) визнати її недієвість і шукати шляхи відступу, компромісу з народними масами, невдоволення яких набрало характеру політичної кризи. На зміну військовому комунізму прийшла нова економічна політика.
Основними тезами вище зазначеної політики було:
- введення продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і тверді ціни, продзагони);
- націоналізація всіх підприємств;
- централізація розподілу сировини та готової продукції;
- заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів;
- мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності;
- введення продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші продукти сільського господарства [13;166].
“Воєнний комунізм” ‒ це модель державного регулювання економіки, яка з одного боку, була реакцією на критичні обставини і тому являла собою набір вимушених заходів, а з іншого – його реалізація на практиці стала спробою переходу до нового суспільного ладу.
Ідею побудови безтоварного соціалізму закріпили декрети: “Про безплатний відпуск населенню продовольчих продуктів”, “Про безплатний відпуск населенню предметів широкого вжитку”, “Про відміну плати за всякого роду паливо”.
Пропонувалися різні лінії заміни грошових одиниць тредами, енедами (одиниці обліку трудові та енергетичні).
У результаті політики “воєнного комунізму” відбулося катастрофічне падіння виробництва, зросли ціни, інфляція, процвітали “чорний ринок” та спекуляція. Одержавлення економіки обернулось небаченою бюрократизацією державного апарату і домінуванням адміністративно-командних методів управління. Економічні важелі регулювання та управління народним господарством повністю ігнорувалися [9;203].
Політика “воєнного комунізму” значно вплинула на суспільну свідомість: комуністичне суспільство почало ототожнюватися з “воєнним комунізмом”.
Ще одним суттєвим наслідком періоду “воєнного комунізму” було встановлення політичної диктатури, яка означала знищення або підпорядкування більшовиками державних структур та органів, що виникли в роки революції (рад, профспілок, заводських комітетів), і ліквідацію не-більшовицьких партій [17;98].
