Характеристики здорової та проблемної сімейної системи

Особливості прийомних сімей та психологічного клімату сім’ї

Прийомна сім'я

Прийомна сім'я- це сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання та спільного проживання.

Згідно з Положенням фінансування на утримання дітей у прийомній сім'ї гарантоване державою і здійснюється з місцевого бюджету: щомісячно надаються кошти на харчування прийомних дітей, виходячи з натуральних норм його забезпечення, на придбання для них одягу, взуття, медикаментів, предметів особистої гігієни, іграшок, книжок, інвентарю та обладнання, на проведення культурно-масової роботи, а також кошти на оплату комунальних послуг за нормами і тарифами, що діють у даній місцевості, пропорційно до кількості прийомних дітей.

Соціально-психологічні аспекти функціонування прийомних сімей особливі. З одного боку, вони представлені усім спектром проблем звичайної багатодітної сім'ї, а з іншого – перед такою сім'єю постають додаткові завдання по здійсненню корекції та компенсації вад розвитку, відставання та занедбаності здоров'я дитини, а також по подоланню наслідків психологічних травм [3, 87].

Інститут прийомної сім'ї має передбачати не тільки виховання дитини до повноліття, але й здійснення тимчасової опіки над нею (на короткий, обумовлений термін – від кількох тижнів до повноліття дитини або на час перебування її кровних батьків в ув'язненні чи на лікуванні). Саме цим можна забезпечити соціальний захист дитини, тимчасово позбавленої батьківського піклування, та її прав.

Сутністю дослідження феномена прийомного батьківства є зумовленість його виникнення та закономірностей функціонування. Дослідження Г.Ділігенського, А.Меграбяна, В.Мясіщева, В.Ядова, вказують, що вибір відповідного виду поведінки зумовлюється мотиваційними диспозиційними утвореннями, які формуються в досвіді особистості на різних рівнях, підпорядковуються та відшліфовуються в процесі діяльності людини, визначаючи стиль її життя. Вони проявляються як елементарні настановлення, аттитюди та ціннісні орієнтації, що репрезентуються в поведінці, потягах та емоційних реакціях. Спрямована реалізація програм діяльності та її стійкість передбачає узгодженість із внутрішніми структурами диспозиційних утворень – особистісними смислами (Л.Божович, О.Леонтьєв, М.Матюхін).

Просоціальна поведінка визначається індивідуальною композицією особистісних та ситуативних чинників і розкривається через внутрішні закономірності, систему особистісних смислів, в яких емпатійне ставлення займає вагоме місце (Д.Батсон, І.Берковіц, Дж.Дарлі, Д.Кемпбелл, Д.Мейєрс, Б.Скінер). Альтруїстична мотивація, що характеризується мірою самовизначення людини в смислах буття по відношенню до інших, може стати спонукою створення та підтримки життєдіяльності прийомної сім'ї. Стійкість альтруїстичних настановлень, їх місце в ієрархії мотивів визначають характер активності людини. Переживання людини, включаючись в регуляцію її діяльності через диспозиційні утворення, активізують чи пригнічують просоціальну поведінку (Ф.Басін, О.Насіновська). Тож в межах категорій мотивації і прийняття рішення про створення прийомної сім'ї є важливим врахування часового фактору та аналіз реально чинних і знаних мотивів, а в ситуації постійного функціонування створеної сім'ї заміщувальної опіки більшого значення набуває категорія соціально-психологічної готовності.

Сучасні дослідження (М.Айрумян, Н.Асанова, А.Голік, В.Ковальов, В.Коновалова, Н.Ричкова, Г.Сухарєва) наголошують, що зростаюча хвиля сирітства не є однорідною в своїй масі і зумовлюється в кожному індивідуальному випадку різними комбінаціями соціально-психологічних характеристик дитини-сироти відповідно до наявного її власного резерву, впливу соціального преморбіду, дії стрес-чинника, впливу обтяжливих супутніх факторів. Проблема сирітства постає перш за все як проблема індивідуальних варіацій в кожному окремому випадку і неможливості їх зведення до одного, постійного показника. Сирітський соціальний статус дітей виступає фактором ризику, що видозмінює і замасковує реальну картину розвитку дитини. Тож діагностика та прогностика потребує від професіоналів спеціальних знань про особливості психофізіологічного розвитку дітей різних категорій сирітства.

Згідно з культурно-історичною концепцією Л.Виготського, розвиток та соціалізація дитини відбувається в процесі інтеріоризації культурно-історичного досвіду та соціальних стосунків. Дорослий виступає для дитини як носій цього досвіду і як найважливіше джерело його розвитку. Саме якість цього контакту, що відбувається в процесі власної активності дитини при постійному діалогічному контакті із значущими близькими та в процесі осмислення і рефлексії як самої діяльності, так і себе в ній, забезпечує необхідний рівень розвитку та соціалізації дитини (Н.Асанова, С.Братусь, А.Запорожець, А.Захаров, В.Мухіна). Науковцями доведена специфічність наслідків інституційного виховання дітей. Відсутність постійної значущої особи та безумовного прийняття себе, необхідність пристосовування призводить до деформації ставлення до життя, обмежує інтеріорізацію цінностей та моральних норм, зумовлює формування якісно іншого типу особистості дитини, що виховується в системі інтернатного утримання. (В.Дубровіна, А.Рузська, Р.Смірнова, М.Толстих).

Розглядаючи сім'ю як малу групу (Ю.Альошіна, А.Бодальов, М.Бовен, С.Гордон, Г.Навайтіс, В.Рибаченко) та соціальний інститут (М.Мацківський, О.Харчев) ми вибірково аналізували наукові розробки щодо тих чинників, які дозволили б розширити сімейну структуру і забезпечити життєвий простір в родині для ще однієї дитини - біологічно нерідної. Ними виявились адаптивна здатність сім'ї як на індивідуальному, так і системному рівнях; диспозиційні утворення особистості, мотиваційні чинники просоціальної поведінки та групової взаємодії. Ми дійшлди висновку про доцільність відходу від теоретичних концепцій розгляду сім'ї як травмуючого фактора для індивіда (А.Захаров, А.Лічко, Е.Ейдеміллер, В.Юстіцкіс) і зосередження уваги на параметрах здорового функціонування сімейної системи (К.Вітакер, В.Сатир).

Проблема прогностики готовності сімей до заміщувальної опіки та шляхів подальшого розвитку сімейних стосунків є центральною у психології прийомного батьківства. Кожна характеристика сім'ї виступає результатом формування складної взаємодії внутрішньосімейних та соціально-зумовлених стосунків, властивостей, що складаються на певних стадіях її розвитку. Застосування мультимодальної діагностики сім'ї в рамках інтегративного підходу (Д.Оудсхоорн, О.Черніков), що об'єднує системно та індивідуальноорієнтований підходи, дозволяє вивчити сім'ю на різних її рівнях функціонування: на рівні життєдіяльності кожного її члена; стосовно функціонування сімейної системи з точки зору її структури, комунікацій, стадій життєвого циклу сімейної історії та функції наявних проблем; в контексті її соціальних зв'язків та виконання базових функцій. Даний підхід забезпечує об'ємне бачення ситуації і допомогає розмежувати сфери компетенції спеціалістів на різних рівнях функціонування сімейної системи заміщувальної опіки: в контексті соціальних та внутрішньосімейних зв'язків, на рівні дисфункцій (М.Канторович, С.Кратохвіл) та здорового функціонування сімейної системи.

У багатьох країнах світу діють короткотермінові прийомні сім'ї. Часто вони спеціалізовані: для дітей з девіантною поведінкою, для дітей, які пережили знущання та насильство, для дітей, які втратили елементарні навички життя у соціумі тощо. Звичайні ж короткотермінові прийомні сім'ї виконують там функції, які у нас у державі покладено на притулки для неповнолітніх: надати дитині, яка залишилась без батьківського піклування, «швидку соціальну допомогу», особливо тоді, коли необхідно якомога швидше вилучити дитину з агресивного асоціального оточення.

Довготермінові прийомні сім'ї створюються, як правило, для дітей, які не мають можливості повернутися до кровної родини: батьки померли, невідомо де знаходяться чи взагалі невідомі, позбавлені батьківських прав і не вживають заходів до їх поновлення, відбувають покарання і будуть звільнені після досягнення дитиною повноліття [6, 28].

Принципова відмінність прийомних сімей від існуючих в Україні інших форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавле­них батьківського піклування, полягає в тому, що прийомна сім'я має соціальний супровід, який забезпечується соціальним педагогом або соціальним працівником.

За кордоном з прийомною сім'єю, як правило, працюють два соціальних працівники: окремо з сім'єю і окремо з прийомною дитиною.

Практика, яка складається в Україні, передбачає, на жаль, одного соціального працівника, який має супроводити прийомну сім'ю. Його основною функцією є захист прав дитини у широкому розумінні цього слова. Таким чином, соціальний працівник у своїй діяльності має поєднувати соціальну допомогу з соціальним контролем за процесом соціалізації дитини у прийомній сім'ї [11, 76].

Функціонування прийомних сімей потребує, безперечно, психологічної та професійної підготовки прийомних батьків, орієнтації їхньої діяльності на забезпечення реалізації інтересів саме дитини, а не на розв'язання власних проблем. У такій сім'ї мають якнайповніше, гармонійно поєднуватись мотивація батьків стосовно створення прийомної сім'ї та інтереси прийомної дитини.

При забезпеченні функціонування прийомної сім'ї виникає потреба у створенні спеціальної служби для надання необхідної медичної, психологічної та соціальної допомоги і підтримки прийомним батькам. Завданнями цієї служби мають бути: забез­печення комплексності роботи (медичної, психологічної, педа­гогічної та соціальної), залучення спеціалістів (психоневролога, дитячого психіатра, логопеда та інших), надання психологічної допомоги конкретним дітям, батькам чи сім'ї в цілому.

Прийомна сім'я є найбільш бажаною формою опіки та піклування і для дітей, які виховуються в інтернатних закладах. Згідно з опитуванням кожна п'ята дитина, яка виховується в державних закладах інтернатного типу, хотіла б жити у прийомній сім'ї, кожна четверта – погодилася б жити у прийомній сім'ї в тому випадку, якщо б сім'я їй сподобалась, ще кожна п'ята дитина погодилася б перейти в прийомну сім'ю разом з братом чи сестрою. Основні психолого-педагогічні проблеми, які доводиться вирішувати кожній прийомній сім'ї, пов'язані з труднощами у вихованні, розвитку та соціалізації дітей (корекція та компенсація недорозвитку, запущеність здоров'я дитини, подолання психологічних травм) [3, 37].

Аналіз набутого досвіду організації запроваджених в Україні форм опіки і піклування (усиновлення, опіка, дитячі будинки сімейного типу) показує, що майбутніх прийомних батьків обов'язково потрібно готувати до нової для них соціальної ролі, що необхідно аналізувати всі кроки батьків у плані їхньої готовності до адаптації не тільки прийомних дітей, але й самої прийомної сім'ї як до, так і після входження в неї дитини.

Принциповою відмінністю прийомних сімей від дитячих будинків сімейного типу є те, що прийомна сім'я не повинна змінювати свого усталеного сімейного устрою, звичок у зв'язку з приходом прийомної дитини. Сім'я, на базі якої створюється дитячий будинок сімейного типу, часто змушена змінити місце Постійного проживання (надається нова житлова площа з урахуванням збільшення кількості членів сім'ї), пережити досить складний дискомфорт (зразу заявилося як мінімум п'ять нових членів сім'ї) тощо. Прийомна ж сім'я, зберігаючи сталі сімейні стосунки, приймає до свого складу, як правило, одну дитину-сироту (можна до чотирьох). Дитина приходить у вже сформований мікросоціум і вчиться жити в ньому.

Робота прийомних батьків відрізняється від роботи педагогів інтернатних закладів тим, що вона здійснюється безперервно (цілодобово), і тому соціальним інститутам і соціальним педагогам (працівникам) слід розробити систему психологічного роз­вантаження прийомних батьків [17, 183].

Перебування дитини у прийомній сім'ї передбачає адапта­цію не тільки до сімейного життя, а ще й до соціального оточен­ня сім'ї. Дуже важливо при цьому створити умови для адаптації дитини у школі або дитячому колективі, де вона буде перебувати (дитячий садочок, колектив позашкільного закладу), а також і до сусідів.

Вивчення та аналіз життєдіяльності сімейних форм вихо­вання переконують, що ця форма реабілітації та соціалізації дітей єнайпрогресивнішою. Однак подальший їх розвиток залежить від того, наскільки держава зможе пом'якшити вплив економічної нестабільності на такі сім'ї, допомогти їм здійснювати своє високе покликання.

 

Характеристики здорової та проблемної сімейної системи

Історія вивчення психології сім'ї є досить молодою, а досвід юдей у сфері сімейного життя є вагомим і доступним кожному. Сімейний уклад історично став нормою суспільного життя. Проте ставлення до сім'ї не є однозначне: хто каже про сімейне життя як про «рай», дехто порівнює його з «пеклом». Однозначно всі згоджуються, що сімейне життя наповнене інтимністю, емоціями, а його якість залежить від здатності його членів розуміти та емоційно підтримувати один одного, що посилює життєву енергію людини і допомагає їй здійснювати свій шлях на рівні соціального становлення. Досягнути відчуття комфорту легше серед людей, які тебе люблять і підтримують, щоб потім нести це тепло як основу власних соціальних надбань, і навпаки – нести в сім'ю енергію соціального життя. Маючи досвід такого збагачення, людина відчуває себе сильною і здатною до творення та праці. Все починається з сім'ї. Сім'я є прикладом унікального поєднання різнопланових збалансованих характеристик. Саме завдяки здатності до врегулювання вона є найгнучкішим елементом соціальної структури, здатним швидко реагувати на внутрішні та зовнішні впливи.

Як же кожній людині отримати у спадок любов і добро сімейного вогнища і як не розпорошити і не проміняти на зваби світу, а передати наступним поколінням?

Сім'я, як вода, реагує на будь-які зміни. В ситуації зубожіння сімейна структура реагує зниженням своєї здатності задовольняти потреби своїх членів; у випадках розквіту - тенденціями до споглядання та споживацьким ставленням. Щоб оцінити, наскільки сім'я є здатною на здорове реагування в ситуації змін (зовнішніх чи внутрішньо-сімейних), слід поглянути на перелік доступних їй функцій та на форми презентації її членів сім'ї та поза її межами.

Таблиця 1.1.