У дітей добре розвинені регуляторні механізми, спрямовані на підтримку необхідної норми добової рухливості. За спостереженнями деяких вчених, діти дошкільного віку, зазнавши штучного обмеження рухової активності протягом певного періоду, суттєво збільшували її в інший час доби.
Рівень рухової активності у шкільному віці головним чином зумовлюється не віковою потребою в ній (кінезифілія), а організацією фізичного виховання у школі, залученням дітей до організованих та самостійних занять у позаурочний час.
Спроби встановити орієнтовні норми рухової активності здійснювались багато разів. Науково-дослідний інститут фізіології дітей і підлітків АПН СРСР рекомендував для школярів щоденний двогодинний обсяг рухової активності, щоб задовольняти потреби в русі. За цей час можна досягти достатнього фізіологічного навантаження, що залежить від виду вправ, величини навантажень на перервах, моторної насиченості уроків фізичної культури та додаткових занять у позаурочний час. Міжнародна рада з фізичного виховання і спорту у 1968 р. оприлюднила спеціальний маніфест про спорт, в якому здійснено спробу визначити щоденну тривалість занять фізичними вправами в школі. На думку експертів, для них потрібно відвести від 1/6 до 1/3 навчального часу. Отже, науковці сходяться на думці, що оптимальний обсяг рухової активності має становити 12–14 год за умови належних фізіологічних навантажень.
Критичний поріг рухової активності дітей, достатній для забезпечення оздоровчого ефекту, становить 3–4 ккал•кг-1•сут-1 і відповідає заняттю фізичними вправами середнього чи високого рівня інтенсивності тривалістю 20–40 хв. Такий обсяг добової рухової активності рекомендовано як мінімальний, як оптимальний пропонують 60 хв на день.
У 1997 р. узгоджувальна комісія, створена управлінням валеологічної освіти Великої Британії, рекомендувала для всіх дітей і підлітків щоденні заняття руховою активністю не нижче середнього рівня протягом однієї години на день. Серед видів рухової активності середнього рівня інтенсивності називалися швидка ходьба, їзда на велосипеді з постійною швидкістю, а також ігри на відкритому повітрі.
Рекомендовано також не менше двох разів на тиждень виконувати вправи, спрямовані на збільшення м’язової сили і гнучкості, а також на зміцнення скелета.
Узгоджувальна конференція з питань норм рухової активності для підлітків розробила рекомендації, де відмічено, що всім підліткам слід займатися руховою активністю щоденно або майже щоденно в рамках ігрової діяльності, занять спортом, виробничої діяльності, пересування, рекреації, занять фізкультурою або запланованих фізичних вправ. Підлітки повинні займатися руховою активністю 3 рази на тиждень або частіше не менше ніж 20 хв із середнім або вищим за середній рівнем інтенсивності.
Нормою рухової активності в дитячому віці визнано таку величину, яка б повністю забезпечила біологічні потреби в русі, відповідала його можливостям та сприяла формуванню і зміцненню здоров’я. У загальноосвітніх навчальних закладах необхідного рівня рухової активності для школярів практично ніколи не досягають.
У більшості розвинених країн передбачено, як правило, 3–4 год обов’язкових занять фізичними вправами протягом тижня, які включають вправи, спрямовані на загальний розвиток, спортивні та рухливі ігри, плавання, танцювальні вправи. Програми фізичного виховання дуже варіативні. Учитель має право використовувати різноманітні засоби фізичного виховання і додаткові фізичні навантаження залежно від індивідуального рівня фізичної підготовленості учня. Так, у більшості шкіл США крім обов’язкових уроків щотижня проводяться змагання і три додаткових заняття у позаурочний час.
Комплексна програма з фізичного виховання, прийнята у нас, передбачає крім трьох навчальних уроків на тиждень додаткові і факультативні заняття. Згідно з нею, діти повинні близько двох годин щоденно займатися фізичними вправами. Однак фактично загальноосвітня школа не може забезпечити необхідний обсяг рухової активності, тому спеціально організована рухова активність не перевищує 3–4 год на тиждень, що становить лише 30 % гігієнічної норми.
Діти, які відвідують ДЮСШ, зайняті тренуваннями від 8 до 24–28 год на тиждень, що в кілька разів перевищує тижневе навантаження учнів загальноосвітніх шкіл. Підвищена рухова активність позначається терміном «гіперкінезія».
Рання спортивна спеціалізація, що зумовлює гіперкінезію, останнім часом набула поширення в спорті. Дослідження науковців показали, що внаслідок гіперкінезії виникає специфічний комплекс функціональних порушень і клінічних змін, що кваліфікуються як стан гіперкінезії. Цей стан супроводжується небезпечними змінами у ЦНС та в нейрорегуляторному апараті дітей. Спостерігалися виснаження симпатико-адреналової системи, дефіцит білка, зниження імунітету організму. Між реакціями організму та кількісним значенням рухової активності за добу існує певна залежність, яку можна подати у вигляді параболи.
Проблема нормування рухової активності доволі складна, тому її вирішення потребує врахування багатьох аспектів. Критерієм оптимальної норми рухової активності є надійність функціонування усіх систем організму, здатність адекватно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі. Порушення гомеостазу та неадекватність реакцій є свідченням переходу за межі оптимальної норми – і наслідок погіршення стану здоров’я.
Надзвичайно важливими для дитячого періоду є вікові норми, що кваліфікуються як порівняльні (контрольні) для оцінки індивідуальної рухової активності. Теоретичні положення про критерії вікових норм рухової активності дітей і підлітків майже не відрізняються у багатьох авторів, проте показники, що визнаються нормою, наводяться неоднакові. Найбільш поширеними є показники добових локомоцій (кількість кроків за 24 год). Методика виміру числа локомоцій за допомогою крокоміра знайшла доволі широке застосування у масових дослідженнях, що дозволило розробити гігієнічні норми добових локомоцій для дітей та підлітків.
Зважаючи на існування різноманітної рухової активності, що не пов’язано з переміщенням тіла в просторі та виконується в положенні стоячи чи сидячи, проте супроводжується значними енергетичними затратами, вводять додаткові показники енергозатрат протягом доби та тривалість рухового компонента.
Для дітей шкільного віку рекомендовано таку загальну тривалість виконання рухів різної інтенсивності за добу: у 3-й групі інтенсивності – 90–200 хв для дівчат і 80–180 хв для хлопців; у 4-й групі – 25–45 хв і 30–45 хв; у 5-й групі – 10–30 і 25–45 хв; у 6-й групі – 3–5 і 3–15 хв.
Наведені показники можна використати як орієнтовані для оцінки достатньої чи недостатньої рухової активності у конкретній віковій групі порівняно з умовами життя, навчання, орієнтацією процесу фізичного виховання. Проте їх не вдається використати для визначення індивідуальної норми. Індивідуальна норма рухової активності повинна визначатися її доцільністю та користю для здоров’я. Для цього треба орієнтуватися на показники, що характеризують здоров’я дітей. Рух і кількість локомоцій не повинні бути самоціллю, а стати засобом досягнення бажаного рівня фізичного стану. Це потребує визначення спрямованості фізичних вправ, параметрів фізичних навантажень.
