Найменування юридичної особи

Створення юридичної особи

 

1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники)
розробляють установчі документи, які викладаються письмово і
підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не
встановлений інший порядок їх затвердження.

 

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками
статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не
встановлено законом.

 

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту,
затвердженого цією особою.

 

3. Установа створюється на підставі індивідуального або
спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками).
Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення
установи установчий акт, складений однією або кількома особами,
може бути скасований засновником (засновниками).

 

4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної
реєстрації.

 

Вимоги до змісту установчих документів

1. У статуті товариства вказуються найменування юридичної
особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок
прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з
нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені
цим Кодексом або іншим законом.

2. У засновницькому договорі товариства визначаються
зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної
діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна
учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького
договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

3. В установчому акті установи вказується її мета,
визначаються майно, яке передається установі, необхідне для
досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в
установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із
зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює
державну реєстрацію.

Державна реєстрація юридичної особи

1. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку,
встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до
єдиного державного реєстру, відкритого для загального
ознайомлення.

2. Порушення встановленого законом порядку створення
юридичної особи або невідповідність її установчих документів
закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної
особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів
(недоцільність тощо) не допускається.

3. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її
проведенням можуть бути оскаржені до суду.

4. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про
організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування,
місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету
установи, а також інші відомості, встановлені законом.

5. Зміни до установчих документів юридичної особи набирають
чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у
випадках, встановлених законом, - з моменту повідомлення органу,
що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та
їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної
реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з
урахуванням цих змін.

Найменування юридичної особи

1. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить
інформацію про її організаційно-правову форму.

Найменування установи має містити інформацію про характер її
діяльності.

Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене
найменування.

2. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може
мати комерційне (фірмове) найменування.

Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути
зареєстроване у порядку, встановленому законом.

3. Найменування юридичної особи вказується в її установчих
документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

4. У разі зміни свого найменування юридична особа крім
виконання інших вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити
оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких
публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та
повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних
відносинах.

5. Юридична особа не має права використовувати найменування
іншої юридичної особи.

 

23. Юридична особа - самостійний щодо своїх учасників суб’єкт цивільних правовідносин. Вона набуває цивільні права і бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом.

Орган юридичної особи, як її частина, представляє інтереси останньої у відносинах з іншими суб’єктами права без спеціальних на те повноважень (без довіреності). Між юридичною особою та її органом правові відносини не виникають. Дії органу - дії самої юридичної особи.

Органи юридичної особи можуть бути:

• за своїм складом - колегіальними (правління, дирекція, рада) і одноособовими (президент, директор). Колегіальні органи, за правилом, обираються, одноособові - призначаються;
• за призначенням - волеутворюючі та волевиявляючі (виконавчі). Зокрема, загальні збори є вищим органом акціонерного товариства, але вони тільки формують волю останнього, а виражати її може правління акціонерного товариства або його президент.

· Орган юридичної особи - це юридична конструкція, яка створюється правом з метою дати можливість сформувати і виразити волю юридичної особи, відстоювати її інтереси. Орган формується в структурі юридичної особи і означає особу (одноособовий орган) або групу осіб (колегіальний орган). Його треба розглядати як особливого функціонального представника юридичної особи. Це її законний представник, оскільки його повноваження засновані на вказівках закону і можуть здійснюватися без довіреності. Законом встановлюється не тільки можливість, а й необхідність формування певних органів юридичної особи, їх склад, порядок створенн

· я, а також компетенція.

· Виходячи з наведеного, слід розмежовувати представництво як інститут цивільного права, введення якого пов’язано з необхідністю здійснювати юридичні дії за тих суб’єктів цивільного права - фізичних чи юридичних осіб, які за певних обставин позбавлені здатності або можливості їх здійснювати самостійно, і функціонального представника юридичної особи - орган, виходячи з особливості юридичної особи, яка полягає у тому, що вона, як самостійний суб’єкт права, бере участь у цивільному обороті тільки через цей орган (органи). Такий підхід притаманний сучасним законодавствам більшості розвинутих країн Заходу. Законодавець України теж стоїть на цій позиції. У відносинах з третіми особами орган юридичної особи (надалі - орган) або особа, яка за законом чи установчим документом юридичної особи виступає від її імені (надалі - особа), зобов’язані діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень щодо представництва (ч. З ст. 92 ЦК). Тобто і орган, і особу законодавець вважає представниками. Частина 4 ст. 92 ЦК відносить до представників також членів органу юридичної особи.

· Структурна побудова органів юридичної особи повністю залежить від виду останньої. Наприклад, відповідно до Закону «Про кредитні спілки», органами управління кредитної спілки є загальні збори її членів, спостережна рада, ревізійна комісія, кредитний комітет та правління. Причому рішенням загальних зборів членів кредитної спілки можуть бути створені й інші органи управління. Кредитний комітет є спеціальним органом, відповідальним за організацію кредитної діяльності спілки. Він призначається спостережною радою, підзвітний загальним зборам та спостережній раді і несе перед ними відповідальність за ефективність кредитної діяльності спілки.

· Управління товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю здійснюють загальні збори їх учасників і виконавчий орган (правлячий або інший орган, визначений статутом), якщо інше не встановлено законом. Що ж стосується акціонерних товариств, то у них може бути створена наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

· В установах засновники не беруть участі в управлінні, а тому тут обов’язково створюється правління. Між тим в установчому акті може бути передбачено створення також й інших органів з визначенням порядку їх формування та складу. Нагляд за управлінням майном, додержанням мети установи та за іншою її діяльністю здійснює наглядова рада.

24. Тенденція до постійного розширення території, на якій кожна з юридичних осіб прагне здійснювати певні дії (виконувати роботи, надавати послуги тощо), - закономірний процес. До того ж у кожної з них існує необхідність представляти і захищати свої інтереси далеко за межами свого місцезнаходження. Виходячи з вказаного, законодавець наділяє останніх правом створювати відокремлені (структурні) підрозділи, а саме філії і представництва. ЦК зберіг той підхід, що існував у раніше чинному законодавстві стосовно сутності філій та представництв юридичної особи, але встановив при цьому вичерпний перелік таких відокремлених підрозділів. Це тільки філії і представництва.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (окремий цех, інше виробництво) (ч. 1 ст. 95 ЦК).

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів останньої (ч. 2 ст. 95 ЦК).

Філії та представництва не є юридичними особами, хоча мають і назву, і місцезнаходження, і навіть свої органи. Утім ці ознаки їх лише індивідуалізують, тобто дають можливість виділити серед інших структурних підрозділів тієї чи іншої юридичної особи. Філії та представництва наділяються майном юридичної особи, що їх створила. На перший погляд може скластися враження, що таким чином відбувається відокремлення майна юридичної особи і закріплення його за іншою організацією. Насправді це не так. Майно - власність юридичної особи і незалежно від його відокремлення залишається її власністю. На нього може бути звернене стягнення як за борги філій або представництв, так і за борги самої юридичної особи, що їх створила. Факт наділення майном філії або представництва пов'язується лише з веденням бухгалтерського обліку: майно враховується на окремих балансах останніх.

Відсутність у філій та представництв цивільної правоздатності не дає можливості їм стати учасниками цивільних правовідносин, а їх намагання діяти від свого імені позбавлені цивільно-правового значення. Філії та представництва діють на підставі затвердженого юридичною особою положення, яке встановлює зміст і порядок їх діяльності.

Керівник філії або представництва, призначений юридичною особою, діє у межах виданої нею довіреності, завжди від імені та в інтересах останньої.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації, хоча дані про них включаються до Єдиного державного реєстру. Таким чином, юридична особа повинна повідомити державного реєстратора про їх створення шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки.

Що стосується представництв та філій іноземних компаній в Україні, то вони підлягають акредитації на її території у порядку, встановленому законом.

25. Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, означає зміну персонального складу учасників спору. Процесуальне правонаступництво можна визначити як заміну сторони чи третьої особи у спірних або встановлених судом правовідносинах внаслідок зміни суб’єктів права або обов’язку в матеріальних правовідносинах.

Припинення юридичної особи як підстава процесуального правонаступництва не враховує вимог ЦК. Так, ч. 1 ст. 104 ЦК вказує, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Якщо реорганізація передбачає правонаступництво, то при ліквідації правонаступників не існує. Очевидно, в даній ситуації під припиненням юридичної особи слід розуміти лише ті форми припинення, які допускають правонаступництво.

Якщо юридична особа припинилася шляхом поділу, слід з‘ясовувати хто саме є її правонаступником в частині спірних правовідносин. Для цього слід витребовувати статут юридичних осіб-правонаступників, рішення про поділ та розподільчий баланс (акт). Якщо зазначені документи не дають підстав для однозначного висновку про особу правонаступника, до участі у справі слід залучати усіх правонаступників, оскільки вони несуть солідарну відповідальність за зобов‘язаннями припиненої юридичної особи.

Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.
Реорганізація може здійснюватися в таких формах:
– злиття;
– приєднання;
– поділ;
– виділ;
– перетворення.
При злитті дві або більше юридичні особи припиняють своє існування, а майно, права та обов’язки кожної з них переходять до новоствореної юридичної особи.
При приєднанні одна юридична особа припиняє своє існування, а її активи та пасиви переходять до іншої юридичної особи.
При поділі юридичної особи вона припиняє своє існування, а її майно переходить до нових юридичних осіб, які виникли на її базі.
При виділі юридична особа продовжує здійснювати свою діяльність, але з її складу виокремлюється і починає функціонувати нова юридична особа (наприклад, із складу університету виокремлюється факультет і набуває статусу самостійного навчального закладу — інституту).
При перетворенні відбувається зміна організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, колгосп перетворено на акціонерне товариство).
Ліквідація юридичної особи означає, що воно припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб’єктів.
Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою.
Добровільна ліквідація може мати місце за рішенням засновників, у разі закінчення строку, на який створювалася юридична особа, чи по досягненні визначеної мети (наприклад, закінчено будівництво мосту) тощо.
Підставами примусової ліквідації можуть бути: рішення господарського суду про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів про створення юридичної особи як такої, що систематично порушує умови, передбачені законодавчими актами, або здійснює діяльність, заборонену законом.
Юридична особа є такою, що ліквідована, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу — вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу — вимоги працівників, пов’язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю — вимоги щодо податків, зборів (обов’язкових платежів);
4) у четверту — всі інші вимоги.

26.