Xристианство, безперечно, представляє одне з величних явищ історії людства. Нами мимоволі оволодіває здивувалося, ми вивчаємо історію християнської церкви: вона налічує вже дві тисячі і ще сидить над нами, повна життя, а деяких країнах більш могутня ніж, ніж державна влада. Ось чому всі, що це чи інакше сприяє кращому розумінню цього грандіозного явища набуває величезне практичного значення.
Релігійна мораль є сукупність моральних понять, принципів, етичних норм, створених під впливом релігійного світогляду. Стверджуючи, що моральність має надприродне, божественне походження, проповідники між всіма релігіями проголошують цим вічність і незмінність своїх моральних установлень, їх позачасовий характер.
Норми моральності можуть бути різними у різних релігійних системах. Це насамперед із тим, що складалися вони у різних країнах, в різних народів, різними етапах у суспільному розвиткові.
Як складової частини релігії, релігійна мораль долається принаймні подолання релігійний забобонів, принаймні затвердження нових моральними принципами і норми за умов справедливого соціального ладу, вільного від експлуатації і класового нерівності людей.
Особливості християнської моралі.
Християнська мораль знаходить своє вираження в своєрідних уявленнях і поняттях про моральному і безнравственном, разом певних моральних норм (наприклад, заповідях), в специфічних релігійно-моральних почуттях (християнська любов совість, і т.п.) та деякі вольових якостях віруючу людину (терпіння, покірність тощо.), соціальній та системах морального богослов'я і теологічною етики. Разом перелічені елементи становлять християнське моральне свідомість.
Головною особливістю християнської (як і узагалі всякої релігійної) моралі і те, що її основні тези ставляться в обов'язкову зв'язку з догматами віровчення. Оскільки “богооткровенные” догмати християнського віровчення вважаються незмінними, основні норми християнської моралі, у тому відверненому змісті, також відрізняються відносної сталістю, зберігають чинність у кожному нове покоління віруючих людей. У цьому полягає консервативність релігійної моралі, яка й у змінених соціально-історичних умовах несе вантаж моральних забобонів, успадкованих від минулих часів.
Інший особливістю християнської моралі, що з її зв'язки й з догматами віровчення, і те, що є такі моральні настанови, які неможливо було знайти в системах нерелігійної моралі. Таке, наприклад, християнське вчення про страдании-благе, про всепрощення, про любов до ворогам, неспротив злу та інші становища, перебувають у суперечності з насущними інтересами реальному житті людей. Що ж до положень християнства, спільних із іншими системами моралі, всі вони отримали ньому значних змін під впливом релігійно-фантастичних уявлень.
У самому стиснутому вигляді християнську мораль можна з'ясувати, як систему моральних уявлень, понять, і почуттів та відповідного їм поведінки, тісно пов'язану з догматами християнського віровчення. Оскільки релігія є фантастичне свій відбиток у головах людей зовнішніх сил, що панують з них у тому повсякденні, остільки й у християнському свідомості відбиваються реальні міжлюдські відносини у зміненому релігійної фантазією вигляді.
Норми основі моралі й християнські заповіді.
Християнська мораль включає у собі деяку сукупність норм (правил), покликаних регулювати стосунки між людьми у ній, в громаді віруючих, у суспільстві. Такі відомі старозавітні заповіді, євангельські “заповіді блаженства” та інші новозавітні моральні настанови. У своїй сукупності вони є те що можна назвати офіційним, схваленим церквою кодексом християнської моралі.
Християнство - ідеологія, по-своєму відбиває явища соціального життя. Природно, що створюючи свій моральний кодекс, християнство включило у себе та деякі прості загальнолюдські норми моральності. Найпростіші загальні вимоги щодо поведінки особистості колективі, які отримали свій відбиток у старозавітному десятисловии, було вироблено колективним досвідом набагато раніше внесення в тексти староєврейській Тори. Такі звичаї, як заборона вбивства родича чи одноплемінника, заборона шлюбів всередині племені, виникли ще надрах родоплемінного ладу.
При докладнішому вивченні заповідей старозавітного декалогу впадає правді в очі, що вони далеко ще не вичерпують всіх можливих моральних розпоряджень, мають загальнолюдське значення. Можна додати, наприклад, такі елементарні вимоги щодо поведінки особистості: не лінуйся, поважай знання, мудрість, не ображай, поважай людську гідність інших, люби батьківщину - та інші істини, самоочевидність яких визнається більшістю людей.
Перші чотири заповіді десятисловия власними силами немає до моралі безпосередньо. Вони зафіксовано вероучительно-обрядовые розпорядження староєврейській релігії, а чи не моральні норми. Справжня моральність - це людяність. Інтереси колективної людського життя вимагають дружби, товариства, взаємодопомоги людей.
Безпосередньо причетні до моральності мають інші шість заповідей старозавітного декалогу. Вони було використано деякі елементарних правил людського суспільства: вимога шанобливого ставлення до батькам, заборона вбивства, розпусти, злодійства, наклепу, заздрості.
Християни вважають своє релігію втіленням істинного людинолюбства і гуманності. Християнські проповідники особливо підкреслюють гуманний сенс євангельського призову: “полюби ближнього свого, як найбільш себе”.
Справді, у деяких новозавітних книгах утримуватися вислову, закликали до людяності, любові, взаємному прощенню образ. Такі проповіді кохання, і всепрощення визначалися особливими умови існування ранньохристиянських громад. З одного боку, вони висловлювали необхідність кріпити солідарність членів громад за умов гонінь і переслідувань власті. З іншого боку, заклик прощати ворогів і противитися насильству з'явився результатом усвідомлення християнськими общинниками свого безсилля в опір гнобителями. Представництво помсти за страждання ранні християни пов'язували зі спектаклем Бога, вони вірили, що Божий буде скоро, “не пройде рід цей, й усе це здійсниться”, обіцяв їм євангельський Христос. Тому готовність прощати ворогів поєдналася в з свідомості із яким почуттям зловтішного переваги над гнобителями: “Отже, якщо ворог твій голодним, нагодуй його; якщо жадає, напайка його: бо роблячи це, ти збереш йому на голову палаючі вугілля” (Римл.,12,20). Отже, жертва морально тріумфувала над катом, хоча торжество це були ілюзорним. У вигадливої формі кохання, і вибачення ворогам пригноблений сягав якогось самоствердження, попри зовнішні приниження, і страждання.
Отвлеченний християнський альтруїзм універсальний, він поширюється усім без винятку, незалежно від гідності людини.
Через усну і друковану проповідь, через емоційно насичену обрядовість, приурочену найважливішим подій життя віруючого, кодекс християнської моралі віруючого впливає на моральне свідомість людини, а ще через останнє- з його практичну мораль. Це кодекс дає віруючому ідеал праведною з погляду християнства життя, який відбиток попри всі поведінка людини, його звички, побут.
У підставі будь-якого кодексу моралі лежить певний вихідний принцип, загальний критерій моральної оцінки вчинків людей. Християнство має власний критерій розрізнення добра і зла, морального і аморального поведінці. Християнство висуває свій критерій - інтерес порятунку особистої безсмертної душі для вічної блаженної життя з Богом. Християнські богослови кажуть, що Бог вклав у душі людей якийсь загальний, незмінний абсолютний “моральний закон”. Християнин “відчуває присутність божественного морального закону”, йому досить прислухатися голосу божества у душі, щоб бути моральним.
Моральний кодекс християнства створювався століттями, у різних соціально-історичних умовах. Відтак у ньому знайти найрізноманітніші ідеологічні нашарування, отражавшие моральні уявлення різних суспільних класів та груп віруючих. Цим визначається крайня суперечливість християнського моральної свідомості і з практичної моралі християн.
