Лекція №3
Тема: Загальне поняття про хворобу. Патогенна дія на організм факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. Роль спадковості і конституції у розвитку патології.
Здоров’я – це стан організму, що характеризується відповідністю його структури і функції, а також властивістю регуляторних систем підтримувати сталість внутрішнього середовища (гомеостаз).
Фізіологічною мірою здоров’я – є норма.
Хвороба – це стан організму, який характеризується ушкодженням органів і тканин в результаті дії патогенних факторів, розгортанням захисних реакцій, направлених на ліквідацію ушкоджень; зазвичай супроводжується обмеженням пристосуванням організму до умов оточуючого середовища і зниженням чи втратою працездатності.
Конституція – сукупність всіх особливостей структури організму, його функцій і обміну речовин, які визначають його реакцію на різні впливи. Конституція визначає індивідуальну реактивність організму, його адаптаційних особливостей, особливостей перебігу фізіологічних і патологічних процесів
Типи конституції:
v по основних функціях і обміну речовин (за Чорноруцьким)
- гіпостенічний (знижений артеріальний тиск і всмоктуюча властивість кишечнику, підвищений обмін речовин)
- гіперстенічний (високий артеріальний тиск, уповільнення обміну речовин, повільне видалення продуктів обміну речовин
- нормостенічний
v по типу нервової діяльності (за Гіппократом):
- холерик (різкий, запальний, дратівливий, висока, але непостійна працездатність)
- сангвінік (товариський, рухливий, емоційний)
- флегматик (спокійний, повільний, але стійкий, витривалий)
- меланхолік (замкнутий, нерішучий)
Діатез (від грецького “схильність до чогось”) – це своєрідні аномалії конституції, які характеризуються ненормальною реакцією організму на фізіологічні і патологічні подразники. Діатез – це ще не захворювання, а лише схильність до нього.
§ Ексудативний діатез – схильність до розвитку мокнучих висипань на шкірі, на слизових оболонках, затяжному перебігу запальних процесів.
§ Геморагічний діатез – схильність до кровотеч.
§ Алергічний діатез – схильність до алергічних хвороб.
§ Лімфатичний діатез – генералізоване і стійке збільшення лімфатичних вузлів і вилочкової залози, дисфункція ендокринної системи у дітей до 7 років.
§ Спазмофільний діатез – схильність до судомних припадків.
§ Нервово-артричний діатез – схильність до деформуючих захворювань суглобів (неінфекційних) до ожиріння, до цукрового діабету, подагри, обмінних артритів.
Форми та стадії розвитку хвороби:
Кожна хвороба розвивається в певному часовому проміжку. Виходячи з часового критерію перебігу захворювання розрізняють:
- гострі – 5-14 діб
- підгострі – 15-40 діб
- хронічні – більше 50 діб
По характеру перебігу захворювання діляться на: гострі, підгострі і хронічні.
В перебігу хвороби виділяють наступні стадії:
Ø латентний період – час від початку впливу хвороботворного чинника до розвитку перших симптомів хвороби (при інфекційних хворобах – інкубаційний період).
Ø продромальний період – починається з прояву перших ознак хвороби, вони не чіткі і не відображають специфіки даної хвороби.
Ø період розпалу хвороби – проявляються найбільш характерні ознаки хвороби.
Ø наслідок хвороби – закінчується повним видужанням, неповним видужанням чи смертю.
Повне одужання – повне відновлення втрачених функцій організму та зникнення всіх хворобливих явищ. Після ряду перенесених інфекційних хвороб може з'являтися нечутливість до дії аналогічного збудника – імунітет (дифтерія).
Неповне одужання – називається ремісією. Це тимчасове покращення стану хворого внаслідок уповільненя прогресування хвороби або повного зникнення її ознак. В ряді випадків, ремісія є характерним етапом хвороби і не представляє собою справжнього одужання, оскільки в певний момент відбувається загострення хвороби, тобто розвивається рецидив.
Рецидив хвороби – відновлення або погіршення проявів хвороби після їх тимчасового зникнення (ремісії).
Перехід в хронічну форму - захворювання, що зазвичай перебігає в гострій формі, при несвоєчасному та неадекватному лікуванні може набувати хронічний, а і відповідно, більш злоякісний характер перебігу (гострий гепатит В, який теоретично є виліковним, в переважній більшості випадків своєчасно не діагностується, адекватно не лікується і в 70% випадкіх переходить в хронічну форму).
Ускладнення – приєднання до основних проявів хвороби інших змін, не обов’язкових для даної хвороби. Наприклад, перебіг хронічного запалення мигдаликів – хр. тонзиліту – через імунологічні механізми може ускладнитись розвитком такого захворювання як гломерулонефрит, хоча безпосередньо між собою ці захворювання не пов’язані.
Смерть – незворотне припинення життєдіяльності організму.
Смерть в усі часи і у всіх народів несла відбиток таємничості та містичності. Непередбачуваність, неминучість, несподіваність та часто відсутність видимих причин, що призвели до смерті, вивели саме розуміння її за межі людського сприйняття. Кінець 20 ст. вніс в проблему смерті докорінні зміни. Смерть перестала нести на собі відбиток містичності, але її таємниця збереглась. Життя та смерть, живе та неживе – це два протилежні боки природи. На Землі відомий лише один варіант життя – життя білкових тіл. Життя – одна з вищих форм організації матерії. Живий організм або життя повинні володіти трьома властивостями, незалежно від природи та хімічної структури:
- по-перше – підтримувати на певному рівні обмін речовин та енергії.
- по-друге – мати доцільну структуру та організацію, спрямовану на адаптацію до умов існування та виконання запрограмованих функцій.
- по-третє – властивість до збереження та передачі спадкової інформації на основі високомолекулярної організації молекул (генетичний код).
Смерть представляє собою незворотне припинення життєдіяльності організму, природній кінець існування всякої живої істоти. Саме так трактує смерть наука. Неоднозначність цього визначення очевидна хоча б тому, що виділяють декілька видів смерті. Існує смерть клінічна та смерть біологічна або справжня, смерть соціальна та смерть мозку. Сам по собі факт неоднозначності поняття смерті ставить перед лікарями надзвичайно складні етичні, філософські, економічні та правові проблеми, пов'язані з констатацією смерті, об’ємом реанімаційних заходів, евтаназією та прийняттям рішення про припинення надання медичної допомоги. Настанню смерті завжди передують термінальні стани, що можуть тривати різний час. Сам термін „ термінальний стан ” характеризує зміни, в основі яких лежить наростання кисневого голодування (гіпоксії) всіх тканин і, в першу чергу головного мозку, ацидоз та інтоксикація продуктами порушеного обміну речовин. Ці зміни несуть за собою деструктивні явища в клітинах (гідропічна дистрофія). В принципі при відновленні нормального постачання тканин киснем вони є зворотніми. Але при тривалому кисневому голодуванні розвиваються незворотні зміни (аутоліз). Найменш стійкі до гіпоксії тканини головного та спинного мозку, всього 4-6хв повного кисневого голодування (аноксії) достатньо для настання повних незворотних змін в корі. Взагалі до термінальних станів відносяться важкий шок, позамежна кома, колапс, агонія та власне клінічна смерть. Незалежно від темпів настання смерті їй завжди передує стан клінічної смерті. Клінічна смерть – це останній зворотній етап вмирання; сам по собі факт припинення дихання та серцевої діяльності ще не є доказом справжньої смерті. Основні ознаки клінічної смерті: відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стегновою), стійке розширення зіниць з відсутністю фотореакції, відсутність самостійного дихання. Допоміжні ознаки: зміна забарвлення шкіри (блідо-сіра чи синюшна), відсутність притомності, відсутність рефлексів та втрата м'язового тонусу. Тривалість клінічної смерті визначається строком, протягом якого кора та підкірка головного мозку зберігають життя в умовах аноксії. Говорячи про клінічну смерть, можна виділити два основних строки. Перший строк клінічної смерті триває всього 5-6хв. Це є той час, протягом якого вищі відділи головного мозку в умовах аноксії залишаються живими при звичайних температурних умовах. Вся світова практика свідчить про те, що при перевищені цього строку оживлення людей можливе, але в результаті цього наступає декортикація або децеребрація. Може бути і другий строк клінічної смерті, коли реанімаційні заходи можуть бути ефективними і при перевищені часового терміну в 6хв. Другий строк клінічної смерті спостерігається, коли створюються особливі умови для уповільнення процесів зегибелі клітин головного мозку при аноксії. В умовах практичної діяльності це досягається фізичним впливом (охолодження тіла, гіпербарична оксигенація), застосуванням фармакологічних засобів (транквілізатори, нейролептики). Протягом всієї історії людства і медицини смерть пов’язувалась перш за все з припиненням дихання та кровообігу. В процесі вмирання можна виділити певну послідовність згасання життєвих функцій. Спочатку зникає свідомість, а через деякий час припиняється функція довгастого мозку – зникає дихання, а останнім – припиняється кровообіг. В ряді випадків, при несвоєчасному початку реанімації, пацієнт може перейти до стану так званого „вегетативного життя” при цьому необхідно розрізняти два стани: стан повної декортикації та стан „смерті мозку”. Стан повної декортикації – спостерігається при незворотньому шукодженні вищих відділів головного мозку, але при цьому зберігаються функції стовбура мозку, ряд підкоркових реакцій, в тому числі самостійне дихання. Недивлячись на незворотнє пошкодження вищих відділів головного мозку, незворотнє порушення або втрату свідомості, хворий є живою істотою з усіма відповідними наслідками, що стосуються прав та обов’язків лікарів. „ Смерть мозку ” – це стан, коли відбувається тотальна загибель всього головного мозку, при цьому за допомогою штучних систем підтримується дихання та кровообіг. В стані смерті мозку людина є мертвою. Фактичним синонімом смерті мозку є поняття „ позамежної коми ”, лікування якої є недоцільним. Хворий, у якого констатовано смерть мозку, являється, як прийнято говорити, препаратом „серце-легені”. Види смерті: природна (фізіологічна), насильницька, смерть від захворювань (включає раптову).
Стадії смерті:
1) агонія – нескоординована дія гомеостатичних систем (аритмії, параліч сфінктерів, судоми, набряк легень, зниження температури тіла; від декількох хвилин і більше).
2) клінічна смерть – зупинка дихання і кровообігу, відсутність рефлексів, але обмінні процеси в тканинах продовжуються – зворотній етап помирання.
3) біологічна смерть – незворотні зміни життєдіяльності організму.
Біологічна смерть суб’єкта не означає біологічну смерть тканин та органів, що складають організм. Найшвидше гине кора головного мозку та підкоркові структури. Серце гине через 2 години, печінка, нирки – через 5-6 годин. Протягом першої доби після настання смерті розвиваються ранні трупні зміни: висихання трупа, охолодженя трупа, м’язове заклякання, трупні плями та трупний аутоліз. Всі ранні трупні зміни починають з’являтися через 1,5-2 години після настання біологічної смерті.
Висихання трупа – охоплює ті ділянки тіла, що за життя людини були зволоженимим (губи, слизова оболонка рота, рогівка, статеві органи). Час появи та вираженість трупного висихання залежить від умов навколишнього середовища.
Охолодження трупа – обумовлено зупинкою продукції ендогенного тепла та поступовим вирівнюванням температури тіла та температури зовнішнього середовища. При звичайних умовах в приміщені (+18°С) та в звичайному одязі труп людини охолоджується зі швидкістю 1°С за годину, тобто через 18-19 годин після смерті температура трупа стає рівною температурі повітря.
Трупне заклякання – rigor – трупне явище, що зовні проявляється ригідністю та рельєфністю скелетних м’язів. М’язове заклякання охоплює всі групи м’язів (смугасті та гладенькі) одночасно. М’язи згиначі є сильнішими за м’язи розгиначі, в зв’язку з чим відбувається згинання верхніх кінцівок в ліктьових суглабах і суглобах кисті, нижніх кінцівок – в кульшових та колінних суглобах. При повністю розвиненому трупному закляканні труп набуває пози, яка дещо нагадує позу борця чи боксера. При настанні смерті серце знаходиться в стані діастоли. Заклякання міокарду приводить до посмертної систоли і витиснення крові зі шлуночків серця. Заклякання гладеньких м’язів ШКТ формує різко окреслені складки слизової оболонки. Заклякання вагітної матки може призводити до виштовхування плоду і до так званих „пологів у труні”. Перші ознаки м’язового заклякання з’являються вже через 1-2 години після смерті. В переважній більшості випадків має місце так званий низхідний тип заклякання, що починається з жувальних та мімічних м’язів і поступово опускається до нижніх кінцівок і розвивається протягом першої доби. Трупне заклякання зберігається 1-2 доби і потім поступово зникає в аналогічній послідовності за 3-4 доби.
Трупні плями – найбільш відома ознака настання біологічної смерті. Представляють собою синюшно-фіолетові ділянки на шкірі. Трупні плями формуються за рахунок пасивного переміщення крові по судинах під дією сили тяжіння в відлогі ділянки тіла. Перші трупні плями з’являються через 1-2 години після настання смерті і проходять декілька стадій свого розвитку, за якими можна орієнтовно визначити час настання смерті. Трупні плями – це абсолютна ознака настання біологічної смерті. Жодне з відомих прижиттєвих захворювань чи станів не може симулювати трупних плям. Якщо вони є, то серце припинило діяльність 1,5-2 години тому і в ЦНС відбулися незворотні зміни.
Трупний аутоліз – руйнування тканин під дією власних ферментних систем. Аутолітичні процеси найбільш виражені в слизовій оболонці шлунку та ДПК, в підшлунковій залозі, печінці, наднирниках.
Пізні трупні зміни починаються через деякий час після настання біологічної смерті, але відбуваються повільно і призводять до руйнації трупа. До пізніх трупних змін відносяться гниття, сапоніфікація, муміфікація, які вивчаються в циклі судової медицини.
Види смерті: природна (фізіологічна), насильницька, смерть від захворювань (включає раптову).
Стадії смерті:
4) агонія – нескоординована дія гомеостатичних систем (аритмії, параліч сфінктерів, судоми, набряк легень, зниження температури тіла; від декількох хвилин і більше).
5) клінічна смерть – зупинка дихання і кровообігу, відсутність рефлексів, але обмінні процеси в тканинах продовжуються – зворотній етап помирання.
6) біологічна смерть – незворотні зміни життєдіяльності організму.
Трупні зміни: охолодження трупа, трупне заклякання, трупне висихання,
трупні плями, трупне розкладання.
