Класифікація державних позик

Форми держ. кредиту, їх характеристика.

Державний кредит є невід'ємною складовою економічної і фінансової системи держави. У теорії і на практиці його прийнято поділяти на внутрішній і міжнародний державний кредит, кожен з яких у свою чергу має свої особливості і форми вияву.

При внутрішньому державному кредиті держава зазвичай виступає позичальником грошових коштів, а її кредиторами є банківські установи, підприємства, страхові компанії, населення та ін. Внутрішній державний кредит може виступати у таких (формах: державні та місцеві позики,,казначейські позики,використання частини вкладів населення в ощадних установах, грошово-речові лотереї, використання коштів державного позикового фонду.

У випадку міжнародного державного кредиту однією зі сторін кредитної угоди виступає держава, яка причому може виступати і як боржник, і як кредитор, а може бути боржником і кредитором одночасно. Найбільш типовими формами такого кредиту є зовнішні державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, позики, що надаються на підставі угод на двосторонній та багатосторонній основі, державна гарантія.

Характеристика деяких форм:

Державна позика як форма державного кредиту характеризується тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств, установ і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб шляхом випуску і реалізації облігацій, казначейських зобов’язань та інших видів державних цінних паперів. Серед останніх облігація найпоширеніший вид цінних паперів.

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду

Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і поворотності.

Державні гарантії за кредити підприємствам і установам також входять до складу державного кредиту. Вони не передбачають витрачання державного бюджету в період одержання кредитів. Але в разі неповернення гарантованих позик у строки, передбачені кредитними угодами, погашення їх має здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету. Проте їх раціональне використання сприяє стабілізації розвитку підприємницької діяльності і, тим самим, збільшенню надходжень до державного бюджету. Державні гарантії можуть бути внутрішніми, тобто надаватися резидентам, і зовнішніми, тобто такими, що надаються нерезидентам.

 

Класифікація державних позик

Державні позики класифікуються у відповідності з такими ознаками:

1) за елементами - позики, розміщені центральними і територіальними органами управління;

2) в залежності від місця розміщення - внутрішні і зовнішні позики;

3) в залежності від обігу на ринку - ринкові і позаринкові позики.

 

Ринкові позики вільно продаються і купуються. Вони є основними при фінансуванні бюджетного дефіциту. Позаринкові - не можуть вільно змінювати своїх власників. Вони не підлягають обігові на ринку цінних паперів. Випускаються державою, щоб залучити певних інвесторів

4) в залежності від терміну залучення коштів - короткострокові (із терміном погашення до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (від 5 років і вище).

Короткострокові позики використовуються для фінансування тимчасових розривів у надходженні доходів і здійсненні витрат. Звичайно з цією метою випускаються векселя. Центральний уряд випускає казначейські векселя, місцеві органи влади - муніципальні. Залучення коштів на більш тривалий період звичайно здійснюється за допомогою облігацій;

5) в залежності від забезпечення боргових зобов'язань - заставні і беззаставні. Заставні облігації забезпечуються конкретною заставою, наприклад, визначеним майном. Такі облігації найчастіше випускаються місцевими органами влади. Беззаставні не забезпечуються нічим конкретно: забезпеченням служить усе майно держави або муніципалітету. Центральні органи управління звичайно випускають беззаставні облігації.

6) за характером виплачуваного доходу - боргові зобов'язання виграшні, процентні, із нульовим купоном. Виплата доходу за виграшними облігаціями здійснюється на основі лотереї. Ті, які хочуть одержати виграш, віддають перевагу купівлі облігацій, доход за якими виплачується один, два або чотири рази на рік на підставі купонів.

Короткострокові позикові інструменти держави не мають купонів. Вони продаються зі знижкою з номіналу. Не мають купонів і деякі довгострокові боргові зобов'язання, весь доход з яких виплачується разом із сумою основного боргу. Як і короткострокові облігації, вони продаються зі знижкою з номіналу. Такі облігації одержали назву облігацій із нульовим купоном;

7) залежно від методу визначення доходу - боргові зобов'язання з твердим або плаваючим доходом.

8) залежно від обов'язку позичальника дотримуватися термінів погашення позики - зобов'язання з правом дострокового погашення і без права дострокового погашення.

Розрізняють два варіанти погашення заборгованості: одноразово і частинами. Якщо позика погашається частинами, в залежності від розподілу суми боргу за термінами погашення виділяються три варіанти:

1) позика погашається рівними частинами протягом визначеного терміну;

2) зростаючими частками (така система зручна при нарощуванні доходів позичальника);

3) знижуючими частками (така система зручніша у випадках, коли очікується падіння

доходів позичальника або збільшення його витрат).