Участь у господарській організації тягне виникнення в особи сукупності прав, які називаються корпоративними. Легальне визначення корпоративних прав міститься у Господарському кодексі України. Згідно з ч.І ст. 167 ГК корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Зміст корпоративних прав складає комплекс правомочностей управлінського та майнового характеру.
До управлінських правомочностей відносяться:
а) право приймати участь в управлінні справами товариства. Учасник господарського товариства може реалізувати це право безпосередньо — шляхом особистої участі у роботі загальних зборів, інших органів товариства, або опосередковано — за допомогою представників, обраних ним в органи управління товариства. У більшості випадків право учасника на управління господарським товариством має колективний характер — управлінські рішення можуть бути прийняті тільки разом з іншими учасниками. Рішення можуть прийматися від імені органу господарського товариства або безпосередньо від імені учасника;
б) право учасника господарського товариства на одержання інформації про діяльність товариства. Право на інформацію є одним з найважливіших прав учасників господарських товариств. Учасник не зможе реалізувати більшість своїх правомочностей без одержання достовірної і повної інформації про діяльність товариства. У Законі України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. встановлено, що за вимогою учасника товариство зобов'язано надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів та іншу інформацію;
в) право вийти у встановленому порядку з товариства. Це право може бути обмежено (для учасників акціонерного товариства, повного та командитного товариства) і необмеженим (для учасників товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю). Вихід з господарського товариства супроводжується виділенням частки учасника у майні товариства та виплатою належної йому на момент виходу частини прибутку.
До правомочностей майнового характеру відносяться:
а) право приймати участь у формуванні статутного фонду товариства. Учасник має право брати участь своїм майном у капіталі товариства не тільки на стадії заснування товариства, але й у подальшому, на підставі рішення про збільшення статутного фонду за рахунок внесення додаткових вкладів;
б) право розпоряджатися своїми корпоративними правами. Учасники товариства можуть розпоряджатися своїми акціями, частками у статутному капіталі або майні товариства у будь-який не заборонений законом спосіб. Так, можливий продаж, обмін, дарування, передача у порядку спадкоємства або правонаступництва, а також інше розпорядження цими правами з урахуванням обмежень, передбачених законом та установчими документами товариства;
в) право на виділення частки у майні у разі виходу учасника з товариства. У разі виходу учасника з товариства його частка у майні товариства повертається у грошовому виразі, а при згоді товариства вклад може бути повернений і в натуральній формі. Акціонери не володіють правом виходу з товариства з виділенням своєї частки, вони можуть лише продати акції або розпорядитися ними у інший спосіб;
г) право приймати участь у розподілі прибутку товариства та отримувати її частку (дивіденди). Рішенням про порядок розподілу частини прибутку приймається вищим органом товариства. Учасники можуть відмовитися від розподілу між ними прибутку та прийняти рішення про спрямування його на збіль'шення статутного фонду або на інші господарські потреби;
д) право на одержання коштів і майна, що залишилися після розрахунків з усіма кредиторами при ліквідації товариства. Для реалізації цього права необхідно виконання низки умов: прийняття
рішення про ліквідацію товариства; дотримання встановленої законом процедури ліквідації: погашення товариством заборгованості перед усіма кредиторами; наявність після розрахунків грошових коштів або майна, які підлягають розподілу між учасниками. Порядок розподілу прибутку визначається Законом України “Про господарські товариства” та установчими документами.
У Господарському кодексі розмежовується володіння корпоративними правами та підприємництво. За загальним правилом, власник корпоративних прав не є суб'єктом підприємницької діяльності, якщо інше не передбачено договором або законом. Крім того, у ч. 2 ст. 167 ГК передбачена можливість встановлення Законом обмежень з володіння корпоративними правами та/або їх здійснення окремими особами.
Законом України “Про господарські товариства” встановлені обмеження певним особам у здійсненні корпоративних прав. Так, в акціонерному товаристві акціонер позбавлений права виходу з товариства для забезпечення неподільності його майнової бази. Акціонер може тільки продати свої акції іншій особі. Існують категорії учасників господарського товариства, які позбавлені права управління справами товариства. Згідно з Законом України “Про цінні папери і фондову біржу”, в акціонерному товаристві власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не передбачено статутом. У командитному товаристві управління справами здійснюють тільки повні учасники, а вкладники позбавлені цього права.
Стрижнем усіх корпоративних прав є правовий зв'язок,який виникає між засновниками та створеним суб'єктом. Специфіка корпоративного права виявляється, зокрема, в тому, що воно, у свою чергу, складається з низки прав, яке кожне окремо можна назвати корпоративним правом. Це право на одержання дивідендів, право на управління, право на отримання частини прибутку тощо.
Згідно з ч. 3 ст. 167 ГК України "під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав".
Суб'єктами корпоративних відносин є фізичні та юридичні особи тією мірою, якою вони (можуть бути) мають право бути засновниками (учасниками) організацій.
Предметом регулювання є група суспільних відносин, яка виникає у зв'язку з реалізацією суб'єктивного цивільного права на створення юридичної особи. До елементів будь-якого цивільного правовідношен-ня належить і юридичний факт, на підставі якого воно виникає.
Моментом виникнення корпоративного правовідношення є особливий юридичний факт - реєстрація юридичної особи. На підставі вищенаведеного можна дійти висновку, що ключовим у виникненні корпоративних відносин є момент інкорпорації юридичної особи. Однак при цьому треба мати на увазі, що мова йде про правовий зв'язок, який виникає між засновниками (учасниками юридичної особи) та самою юридичною особою як похідним суб'єктом. Не варто ототожнювати поняття корпоративного права із системою норм, що регулюють процес виникнення та діяльність юридичних осіб як самостійного суб'єкта права, оскільки в такому випадку ми приходимо до підміни інституту юридичних осіб інститутом корпоративного права. Критерій інкорпорації для виникнення корпоративних відносин є безумовним, оскільки в протилежному випадку мова може йти тільки про спільну діяльність у будь-якій сфері, а такі відносини лежать поза межами регулювання корпоративного права і регулюються іншим цивільно-правовим інститутом.
