У художній творчості існує чимало персонажів, створених подібним шляхом: грецький сфінкс (голова і груди людини, тулуб собаки, лапи лева), русалка (голова та тулуб дівчини, нижня частина тіла — риби), кентавр (верхня частина тіла — від людини, нижня — від коня), Пегас (крилатий кінь), хатинка на курячих ніжках, мінотавр (напівбик, напівлюдина).
У технічній творчості цей спосіб теж знайшов своє відображення: акордеон (поєднання фортепіано та баяна), тролейбус (трамвай та автобус), аеросани (аероплан і сани) тощо.
Акцентування — створення нових образів шляхом підкреслення певних рис. Таким чином створюються дружні шаржі, карикатури, гумористичні та сатиричні твори.
Гіперболізація — перебільшення певної ознаки чи якості предмета або явища з метою підсилення художнього враження.
Прикладом такого перебільшення є Гулівер, створений Дж.Свіф-том; велетень, дванадцятиголовий змій, триока дівчина та багато інших персонажів усної народної творчості, багаторука богиня в індійській міфології тощо. Гіперболізація характерна для поетики епічного фольклору, для поезії романтизму та жанру сатири.
Протилежним до прийому гіперболи є літота — художній прийом применшення ознак предмета чи явища. Завдяки літоті створено образи Хлопчика-мізинчика, Дюймовочки, Котигорошка тощо.
Типізація — виділення істотного, збірного й втілення в окремому образі. Використовують цей прийом у літературі, скульптурі, живописі (образи Наталки Полтавки Котляревського, Катерини з поеми та полотна Шевченка).
Аналогія — створення нових образів за схожістю з іншими, наявними. Наприклад, локатор — подібний за будовою до вуха кажана, літаючі апарати — до птахів тощо.
Порівняння — зіставлення у нашій уяві явищ чи предметів для надання їм більшої виразності, яскравості:
Уявіть собі: весь світ
Величезний книш плескатий,
Зверху сонце — як цибуля,
Місяць — як чеснок лукатий.
І.Франко
Схематизація — реконструкція образу за певною ознакою, "домислення" (ребуси, контурне зображення предмета тощо).
Для діяльності творчої уяви потрібні великі запаси спостережень, здібності, натхнення, мрія.
РІЗНОВИДИ УЯВИ
Діяльність уяви може бути охарактеризована залежно від участі в цьому процесі спеціальної вольової регуляції, від характеру діяльності людини та змісту створюваних образів.
Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну.
Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямовується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Потреба в мимовільному створенні образів постійно актуалізується різними видами діяльності, в які включається особистість. У процесі спілкування співрозмовники уявляють собі ситуації, події, що є предметом обговорювання; читаючи художню чи історичну літературу, людина мимоволі стає спостерігачем реальних картин, що народжуються в її голові під впливом прочитаного. Мимовільне виникнення уявлень тісно пов'язане з почуттями людини. Почуття є потужним генератором яскравих образів уяви тоді, коли людина перебуває у тривозі перед невизначеністю очікуваних подій чи, навпаки, переживає емоційне піднесення перед участю в урочистих подіях, що мають життєво важливе для неї значення.
Переживаючи страх, тривогу за близьких, людина подумки малює образи небезпечних ситуацій, а готуючись до приємної події, уявляє атмосферу доброзичливості, пошани з боку колег, присутніх. Прикладом мимовільного виникнення образів уяви є сновидіння. У стані сну, коли свідомий контроль за психічною діяльністю відсутній, сліди від різноманітних вражень, що зберігаються в мозку, легко розгальмовуються й утворюють поєднання, що характеризуються неприродністю та невизначеністю.
Процес уяви може відбуватись як довільний, коли він спрямовується спеціальною метою створити образ певного об'єкта, можливої ситуації, уявити чи передбачити сценарій розвитку подій. Здійснення довільної уяви у процесі пізнання зумовлене потребою свідомої регуляції побудови образу відповідно до завдання та характеру виконуваної діяльності. Довільне створення образів спостерігається переважно у творчій діяльності людини. Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на творчу та репродуктивну.
Уява, яка включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою.
Уява, яка включається у процес засвоєння того, що вже створили й описали інші, називається відтворювальною, або репродуктивною.
Так, у конструктора-винахідника, який створює нову машину, уява творча, а в інженера, який за словесним описом або кресленням створює образ цієї машини, — репродуктивна.
Творча уява активізується там, де людина відкриває щось нове, знаходить нові способи праці, створює нові, оригінальні, цінні для суспільства матеріальні та духовні продукти.
Продукти творчої уяви, їх багатство та суспільна значущість безпосередньо залежать від знань і життєвого досвіду особистості, її ставлення до діяльності, її соціальної позиції тощо. Важливу роль у творчій уяві відіграє мова, яка є засобом усвідомлення творчого задуму та інструментом аналітико-синтетичної діяльності.
Репродуктивна уява — це процес створення людиною образів нових об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Потреба в репродукції образів об'єктивної дійсності — постійна й актуальна в житті та діяльності людини як свідомої суспільної істоти. Репродуктивна уява відіграє надзвичайно важливу роль у процесі спілкування людей, яке великою мірою спричинило її розвиток. Мовний опис явищ завжди потребує від людини створення відповідних образів. Репродуктивна уява необхідна при читанні художньої літератури, при роботі з навчальними посібниками з географії, біології, анатомії тощо. Образи об'єктів формуються також на основі їх графічного опису, наприклад, в інженерній справі, при користуванні схемами, картами.
Творча і репродуктивна уяви тісно взаємопов'язані, постійно взаємодіють і переходять одна в одну. Цей зв'язок виявляється, з одного боку, в тому, що творча уява завжди базується на репродуктивній, містить її елементи. З іншого боку, складні форми репродуктивної уяви містять елементи творчої. Наприклад, у діяльності актора втілення сценічного образу є результатом діяльності творчої і водночас репродуктивної уяви.
Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява поділяється на художню, технічну, наукову та ін.
Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні. Так, І. Рєпін, малюючи картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану», писав, що голова обертом іде від їхнього гумору та галасу. Г. Флобер говорив, що він гостро відчував у роті присмак миш'яку, коли описував сцену самогубства мадам Боварі. Художникові, письменникові завдяки яскравості чуттєвих образів здається, що вони безпосередньо сприймають те, що зображують у своїх творах.
Для технічної уяви характерними є створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх легке дисоціювання та об'єднання в нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації. Образи технічної уяви найчастіше реалізуються у креслення, схеми, на основі яких потім створюються нові машини, об'єкти.
Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експериментів, в узагальненнях, що їх роблять при створенні понять. Фантазія відіграє важливу роль у плануванні наукового дослідження, побудові експериментальної ситуації, у передбаченні перебігу експерименту. При побудові наукової системи уява необхідна, щоб доповнити відсутні, не знайдені ще ланки в ланцюжку фактів.
Фантазія має велике значення для плідної творчої діяльності вченого. Без фантазії його праця може перетворитися на діяльність із нагромадження наукових фактів, акумулювання своїх і чужих думок, а не на реальний поступ до нових винаходів, ідей, створення принципово нового в науці.
Особливою формою уяви є мрія. Мрія — це процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою втілення в життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть реалізуватися негайно з об'єктивних або суб'єктивних причин. У цій ситуації мрія постає як реальна спонука, як мотив діяльності, завдяки якому стає можливим завершення початої справи. Без мрії, зауважував Д. Писарєв, неможливо було б зрозуміти, яка спонукальна сила змушує людину започатковувати і доводити до кінця виснажливі й великі за обсягом роботи в царині мистецтва, науки та практичного життя.
Мрія є елементом наукового передбачення, прогнозу та планування діяльності. Ця її функція переконливо виявляється в художній, творчій діяльності, державотворенні. Яскравою ілюстрацією стосовно цього є твори Ж. Берна, в яких він геніально передбачив витвори майбутньої технічної думки — підводного човна, гелікоптера.
Мрії можуть бути реальними, дійовими та нереальними, безплідними. Дієвість мрії — необхідна умова втілення в життя творчих задумів людини, спрямованих на реальне перетворення дійсності. Такі мрії в певному розумінні є рушійною силою дій та вчинків людини, надають їй більшої цілеспрямованості у житті, допомагають долати труднощі, протистояти несприятливим впливам.
Мрії можуть бути пустопорожніми, безплідними, «маніловсь-кими». Тоді вони дезорієнтують людину, позбавляють її бачення реальних життєвих перспектив, штовхають на шлях примарного задоволення власних мрійницьких уподобань, роблять її нездатною протистояти негараздам реального буття.
Позитивно на людину впливає тільки активна, творча мрія, яка збагачує її життя, робить його яскравим і цікавим.
