Міжнародні річки - річки, що протікають по території декількох держав або розділяють території декількох держав.
Розрізняють власне міжнародні річки - судноплавні річки, що мають вихід до моря і використовуються для цілей інтенсивного торгового судноплавства; трансграничні (багатонаціональні) річки - ті, що протікають по території декількох держав і що не мають виходу до моря, вони або несудноплавні, або судноплавство по них носить місцевий характер; та прикордонні - річки, що розділяють території держав.
У визначенні статусу міжнародних річок найбільша роль відводиться міжнародному праву. Першим документом, який містив принцип свободи судноплавства по міжнародних річках Європи, став Заключний акт Віденського конгресу 1815 р. Одночасно була визнана юрисдикція прибережних держав над відповідними ділянками річок.
В 1885 р. було встановлено свободу торгового судноплавства по річках Конго і Нігер. Після Першої світової війни мирні договори встановили свободу судноплавства по таких європейських річках, як Одер, Німан, Вісла та ін. В1921 р. було прийнято Конвенцію про режим Дунаю,у розробці та підписанні якої, крім при дунайських державу приймали участь Франція, Великобританія, Італія, Бельгія, Греція.
Режим трансграничних і прикордонних рік визначається за взаємною згодою прибережних держав.
Якщо у минулому режим міжнародних річок стосувався лише судноплавства, то сьогодні росте значення регулювання використання річок у господарських цілях: для отримання електроенергії, для забезпечення потреб промисловості і сільського господарства. Тут діє загальний принцип: будь-які способи використання не повинні за вдавати шкоди законним інтересам інших прибережних держав. Більш того, прибережні держави спільно і кожна окремо повинні приймати заходи, необхідні для збереження річки.
33. Правовий режим Антарктики. Система договору про Антарктику
Антарктика - це область земної кулі, що охоплює власне материк Антарктида площею близько 14 млн. кв. м, що складає 1/10 площі суші земної кулі і прилеглі до нього ділянки Атлантичного, Індійського Тихого океанів, включаючи розташовані там острови, від Південного полюса до 60-ї паралелі південної широти.
З метою визначення міжнародно-правового режиму Антарктики 1 грудня 1959 р. у_м. Вашингтон був укладений Договір про Антартику, який набрав чинності 23 червня 1961 р. (беруть участь понад ЗО держав).
Договір встановив режим нейтралізованої і демілітаризоване території, тобто Антарктика використовується лише в мирних цілях. На її території заборонено створювати військові бази, проводити маневри, випробовувати зброю. Закріплена свобода наукових досліджень. Оскільки на Антарктику не розповсюджується територіальна юрисдикція держав, то особи, що там перебувають, знаходяться під персональною юрисдикцією своєї держави.
Для сприяння реалізації цілей і принципів Договору створен; Консультативна рада, що надає свої рекомендації національним урядам та готує проекти конвенцій щодо ресурсів Антарктики.
Договір про Антарктику 1959 р. є основою ряду суміжних угод, яка разом з заходами, прийнятими в рамках Договору про Антарктику тасуміжних угод, нерідко називають Системою Договору про Антарктику. До цих угод відносяться: Протокол з охорони навколишньої середовища до Договору про Антарктику (1991 р.), Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики (1980 р.), Конвенція про збереження тюленів Антарктики (1972 р.).
Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р. є самою загальною. Згідно з нею всі види живих організмів можуть бути об'єктом промислу за умови збереження чисельності будь-якої популяції не нижче за рівень, що забезпечує її стійкий стан, та ненанесення шкоди екосистемі в цілому. Для нагляду за дотриманням Конвенції створено Комісію зі збереження морських живих ресурсів Антарктики.
Режим використання мінеральних ресурсів встановлено Конвенцією по регулюванню освоєння мінеральних ресурсів Антарктики 1988 р. Освоєння ресурсів не повинне завдавати шкоди природному середовищу. Контроль здійснюється Комісією з мінеральних ресурсів Антарктики.
Протоколом з охорони навколишнього середовища до Договору про Антарктику 1991 р. зона дії Договору про Антарктику була оголошена природним заповідником, призначеним для миру і науки. В ньому встановлений суворий режим захисту навколишнього середовища і охорони цілісності екосистеми.
У цілому заснована на Договорі про Антарктику система представляє собою ефективний механізм, що забезпечує збереження життєво важливого для всього людства регіону.
34. Режим Арктики. Секторальний принцип розподілу арктичних просторів. Співробітництво приарктичних держав у сфері охорони й освоєння Арктики
Арктика - розташована навколо Північного полюсу область земної кулі, що включає Північний Льодовитий океан з островами і прилеглі частини Атлантичного і Тихого океанів. В нього входять також північні частини материків Євразія і Північна Америка в межах полярного кола. Приарктичними країнами є Росія, Канада, США, Данія (завдяки Гренландії), Норвегія, а також Ісландія, Фінляндія і Швеція.
Природні ресурси, військово-стратегічна безпека, міжнародні сполучення - ось причини уваги, яка приділяється режиму Арктики.
Правовий режим Арктики встановлюється міжнародним правом, а також законами приарктичних держав. Простори Арктики історично поділені між Росією, Канадою, США, Данією та Норвегією на п'ять секторів. Процес привласнення території Арктики розпочався 1925 p., коли Канада прийняла доповнення до національного закон про північно-західні території, якими були визначені географічні межі Канадської Арктики і заборонено іноземним державам і їх громадянам здійснювати будь-яку діяльність в межах Канадської Арктики без дозволу влади Канади.
В 1928 р. Ухвалою Президії ЦВК СРСР «Про оголошення територією Союзу PCP земель і островів, розташованих в Північному Льодовитому океані» було проголошено право СРСР на всі землі і острой відкриті і ще не відкриті, в межах встановлюваних географічних меж.
Так з'явилася концепція арктичних секторів держав, що володіють арктичним узбережжям. Сектор є трикутником, основою якої є узбережжя відповідної держави, а сторонами - лінії, що проходи по меридіанах до Північного полюсу. Встановлення Канадою і Росією полярних секторів означає, що землі і острови, як відкриті, так і невідкриті, що знаходяться в їх межах, належать цим державам.
Режим морських просторів Арктики є загальним, але має деяку специфіку. На Арктику розповсюджується загальне положення Конвенції з морського права 1982 p., щодо права прибережної держави приймати і забезпечувати дотримання недискримінаційних законів і правил і запобігання, скорочення і збереження під контролем забруднення морського середовища з суден у вкритих кригою районах (ст. 234). Ц право діє в межах виключної економічної зони.
Особливості режиму морських просторів Арктики проявляються по-перше, у тому, що, оскільки природа Арктики особливо чутливі до негативних впливів, приарктичні держави прийняли національні закони про охорону природного середовища регіону.
Друга особливість стосується прибережного судноплавства Норвегія і Канада своїми законами встановили особливий режим для такого судноплавства. В Росії про це йде мова в Законі про морські води (ст. 14). Північний морський шлях розглядається як історично національна, цілісна комунікація Російської Федерації, що проходить також через ділянки відкритого моря. Користування нею здійснюється відповідно до законів і договорів Росії, а також Правил плавання по трасах Північного морського шляху, затверджених урядом РФ. Відповідно до Правил плавання по трасах Північного морського шляху 1991 p., цей шлях відкритий для міжнародного судноплавства. Здійснюється воно за згодою і під контролем російських органів влади. Центральне місце серед них займає Адміністрація Північного морського шляху.
Розпочато формування міжнародних органів, що займаються перш за все охороною навколишнього середовища в Арктиці. Так, створена Рада Баренцева Євроарктичного регіону (1993 р.) і Арктична Рада (1994 p.).
Список використаної літератури
1. Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р.// Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст. 44.
2. Бабкіна О. В. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: навч. посіб. / О. В. Бабкина, К. Г. Волинка. — К.: МАУП, 2004. — 144 с.
3. Ведєрніков Ю. А. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Ю.А. Ведєрніков, В. С. Грегул. — 4те вид., доп. і переробл. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 224 с.
4. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / [Колодій А. М., Копейчиков В. В., Лисенков С. Л. та ін.]; за ред. В. В. Копейчикова. — Стер. вид. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 320 с.
5. Загальна теорія держави і права: підруч. / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — X.: Право, 2002. — 432 с.
