оригування бюджетів у зв’язку з очікуваними змінами в економічній ситуації.

Існує багато способів коригування бюджетів у зв’язку з очікуваними змінами в зовнішньому економічному середовищі.

Достатньо поширеним є спосіб експертних оцінок, який полягає в коригуванні бюджетів або їх ключових показників з врахуванням очікуваних змін на ринку. Даний метод передбачає такі етапи:

Етап 1. Визначення комісії експертів.

Етап 2. Вибір експертами ключових показників (наприклад, величина прибутку, капіталу, активів, рентабельності тощо).

Етап 3. Визначення змін в зовнішньому економічному середовищі, які матимуть вплив на ключові показники.

Етап 4. Визначення імовірності тих чи інших змін в зовнішньому економічному середовищі.

Етап 5. Розрахунок математичного очікування того чи іншого ключового показника.

Даний метод є достатньо простим. Його недоліком є велика суб’єктивність (якість прогнозів залежить від рівня кваліфікації експертів).

Достатньо поширеним є метод коригування через оцінку частки підприємства (фірми на ринку).

Даний метод полягає в наступному:

Етап 1. Визначення обсягу ринку.

Етап 2. Визначення частки фірми на ринку.

Етап 3. Визначення основних позитивних і негативних факторів, що матимуть вплив на обсяги продукції, які вироблятимуться фірмою.

Етап 4. Проведення обрахунків щодо змін обсягів виробництва підприємства (фірми) в залежності від кожного фактору і визначення нової частки на ринку.

Етап 5. Остаточне коригування з врахуванням можливих змін в обсягах ринку в цілому.

Даний метод є більш детальним ніж попередній і тому надає більш точні результати прогнозування. Точність залежить від інформованості осіб, що здійснюють прогнозування про ситуацію на ринку в цілому та про дії конкурентів.

 

3. Ситуаційний аналіз в бюджетуванні (За В.П. Савчуком)

При розробці фінансових планів на довгострокову перспективу менеджер використовує математичні, статистичні й інші методи для прогнозування майбутньої ситуації. Безумовно, чим точніше прогноз, тим краще "спрацює" компанія, але ґрунтуватися тільки на результатах прогнозу було б нерозумно. По-перше, довгострокові прогнози відрізняються невисокою точністю. По-друге, ніякий прогноз не зможе пророчити нестандартний поворот подій. По-третє, прогноз, заснований на найбільш імовірних подіях, своїм результатом припускає конкретний фінансовий план, що втрачає свою цінність уже після першої малоймовірної події, і компанія виявляється перед необхідністю розробляти новий фінансовий план. Набагато разумней на стадії підготовки фінансового плану застосувати ситуаційний аналіз.

Основні положення ситуаційного аналізу полягають у наступному:

1) існує нескінченна безліч незалежних від компанії зовнішніх факторів, що впливають на фінансовий стан компанії в плановому періоді;

2) деякі із цих факторів не піддаються або важко піддаються кількісній оцінці;

3) значення кількісних факторів у плановому періоді в момент часу "зараз" невідомі й піддаються тільки імовірнісній оцінці;

4) реальність фінансового плану збільшується, якщо розглядати не дискретні значення факторів, а певний діапазон значень.

Суть ситуаційного аналізу полягає в тому, що, змінюючи вихідні дані про планові обсяги продажів, ціни і ін., аналізуються кінцеві результати планування, оцінюються ризики й визначаються оптимальні варіанти дій.

Ще один варіант ситуаційного аналізу для прогнозування мож­ливих дій має більш загальне застосування. Теоретично існує чоти­ри типи ситуацій, в яких фінансовому менеджеру необхідно прово­дити аналіз і приймати управлінські рішення, у тому числі і на рівні підприємства: в умовах визначеності, ризику, невизначеності, кон­флікту. Однак з позиції прогнозування варіантів можливих дій най­більший інтерес становить алгоритмізація дій в умовах ризику.

Ця ситуація зустрічається досить часто. Тут застосовують імо­вірний підхід, що передбачає прогнозування можливих виходів і присвоєння їм імовірностей. При цьому використовують: а) відо­мі, типові ситуації; б) попередній розподіл імовірностей; в) суб'єк­тивні оцінки, зроблені фінансовим менеджером самостійно або із залученням групи експертів.

У складніших ситуаціях для аналізу використовують метод побудови дерева рішень. Цей метод корисний у різних сферах ді­яльності підприємства під час складання бюджету капітальних інвестицій, а особливо для аналізу на ринку цінних паперів.

Ситуаційний аналіз практично неможливо провести без обчислювальної техніки. Як правило, фінансовий план - це документ великого обсягу зі складними арифметичними й статистичними розрахунками. Складання одного варіанту фінансового плану без ЕОТ є складним процесом, а ситуаційне моделювання припускає в деяких моментах складання десятків і більше родинних фінансових планів.

Більшість фінансових моделей, які застосовуються менеджерами корпорацій, належать до методів моделювання, спрямованих на прогнозування наслідків альтернативних фінансових стратегій при різних вихідних допущеннях. Ці моделі включають як моделі загального характеру, які можуть бути не складними, так і моделі, що містять сотні рівнянь і взаємозалежних змінних.

Більшість великих компаній застосовують одну фінансову модель або мають доступ тільки до однієї. Іноді можна зустріти використання декількох моделей: розгорнуту модель, що інтегрує планування інвестицій і оперативне планування, і більше просту модель, сформовану на аналізі наслідків фінансової стратегії, а також модель, спеціально призначену для аналізу передбачуваних злиттів.

Причина популярності саме таких моделей полягає в їхній простоті й практичності. Вони підтримують зусилля менеджерів, що розробляють прогнозні форми фінансових звітів, полегшуючи й істотно удешевляя цю процедуру. Моделі автоматизують значну частину їхньої роботи, що звичайно буває найбільш стомлюючої, трудомісткої п вимагає багато часу.

Розробка програмного забезпечення для таких моделей може здійснюватися командами висококваліфікованих і талановитих програмістів. У цей час для рішення досить складних питань, що виникають у фінансовому плануванні, використовуються стандартні програми, засновані на роботі користувача з електронними таблицями, як, наприклад, Ехсе1.

 

4. Визначення додаткових фінансових потреб підприємства (матеріал розглядається на лекції і при проведенні індивідуальної роботи)

 

Додаткові фінансові потреби – це кошти, які має отримати підприємство за рахунок позичання або продажу звичайних акцій нового випуску у випадку, якщо для фінансування майбутніх проектів не вистачає чистого операційного прибутку поточного року. Їх визначення в значній мірі залежить від того, на що будуть спрямовуватися кошти в майбутньому – лише на поповнення оборотного капіталу підприємства або на поповнення ще і основного. В другому випадку розрахунок буде складнішим.

Визначення додаткових фінансових потреб підприємства є елементом фінансового планування. Головний зміст щодо визначення додаткових фінансових потреб підприємства полягає у тому, що будь-яке збільшення активів підприємства повинне бути забезпечене джерелами фінансування. Існують різні методи оцінки фінансових потреб підприємства, в залежності від того, які зміни передбачаються в активах підприємства для виконання поставлених цілей.

У будь-якому випадку на першому етапі планування визначають необхідний (бажаний) кінцевий результат, тобто грошовий показник виручки від реалізації, товарообігу, обсягу виробництва тощо. Ці дані подаються керівництву і фінансово-економічним структурним підрозділам від структур, що займаються маркетингом або збутом продукції.

На другому етапі підприємству необхідно визначитися, чи може бути досягнуто запланований фінансовий результат за допомогою ресурсів, які перебувають в розпорядженні підприємства зараз. До ресурсів при цьому відносять основні засоби підприємства, товарно-матеріальні запаси та можливість їх отримання в кредит, кількість персоналу. Якщо при оцінці проекту робиться висновок про те, що плановий обсяг виробництва може бути досягнутий за допомогою наявних основних засобів і виробничого персоналу, то планується потреба в збільшенні оборотних коштів і забезпеченні їх фінансування.

При прийняття рішень в фінансовій сфері, як-то збільшення основних засобів та оборотних коштів, менеджменту необхідно провести детальний аналіз фінансових показників за минулий період. Перш ніж визначати додаткові фінансові потреби на наступний період, необхідно дослідити, як вони були профінансовані в минулому, тобто як змінювалися активи і як це відображалося в джерелах фінансування. Ретельний аналіз джерел та напрямків використання коштів визначить, до якої межі підприємство покладається на борги або на власний капітал. Цей аналіз також добре показує, чи достатньо ефективно використовуються залучені та власні кошти, аби компанія мала досить грошей в обороті, купувала сировину і матеріали, нарощувала фіксовані активи, зменшувала заборгованість, сплачувала дивіденди тощо. Важливо з’ясувати можливість фінансування додаткових фінансових потреб за рахунок внутрішніх резервів (наприклад, за рахунок зменшення витрат або використання амортизаційних відрахувань для фінансування оборотного капіталу). Якщо аналіз показує, що внутрішні джерела вичерпані, то необхідно оцінити варіанти залучення коштів ззовні.

Найбільш часто використовуються формалізовані методи визначення додаткових фінансових потреб та метод складання прогнозних балансів звітів.