І – відповідно витрати праці, матеріалів, капіталу, енергії та інші статті витрат.

 

Таким чином, оцінюючи ефективність діяльності підприємства за критерієм продуктивності, вимірюванню повинні підлягати витрати усіх факторів виробництва у вигляді залучених у виробничий процес ресурсів (застосовані витрати) та використаної за період, що аналізується, їх величини (поточні витрати). Основні підходи до побудови показників продуктивності відображено на рис. 9.

 

Рис. 9. Показники продуктивності в залежності від форми виразу випуску та виду витрат

 

Кількість показників продуктивності може дорівнювати кількості ресурсів, але всіх їх можна здебільшого звести до трьох основних співвідношень:

 

Продуктивність праці	=	Випуск
Витрати живої праці

 

Продуктивність основного капіталу (капіталовіддача)	=	Випуск
Витрати основного капіталу

 

Продуктивність матеріальних витрат (матеріаловіддача)	=	Випуск
Поточні матеріальні витрати

 

У свою чергу подані співвідношення доцільно на практиці диференціювати в залежності від специфіки і значущості окремих витрат у складі групи, що розглядається, та у загальних витратах.

Для часткового показника продуктивність праці найбільш поширеними формами виразу є:

§ випуск на одну відпрацьовану або оплачену годину;

§ випуск на одного зайнятого (з урахуванням і без урахування частково зайнятих).

Показник продуктивність основного капіталу розраховується у наступних формах:

§ випуск на 1 грн., вкладену в основний капітал;

§ випуск на 1 грн. амортизації;

§ випуск на одну машино-годину.

Формами відображення показника продуктивність матеріальних витрат (ресурсів) є:

§ випуск на одиницю сукупних матеріальних витрат;

§ випуск на одиницю основного (пріоритетного) виду матеріальних витрат, найчастіше – на одиницю енергетичних витрат.

Доречно зазначити, що для об’єктивності оцінки усіх показників продуктивності випуск і витрати необхідно перераховувати в ціни базового періоду (з метою виключення впливу ринкових факторів, на які окремі підприємства впливати не можуть).

У цілому ж показники продуктивності, які розраховані на базі окремих витрат (часткові показники), дозволяють оцінювати виробничий процес з різних боків. Використання широкого кола показників факторної продуктивності розширюватиме дослідження і буде вказувати на причини змін окремих факторів.

Показники продуктивності живої праці збережуть свою роль для оцінки ступеня раціональності використання витрат живої праці (трудових ресурсів). Але при цьому економія трудових витрат у вигляді вивільнення чисельності працюючих і скорочення робочого часу буде доповнена вагомою економією витрат минулої праці. Сумарна економія витрат і є умовою забезпечення прибутковості. Сам факт зростання виробітку ще не є свідоцтвом отримання підприємством прибутку (бо, як вже зазначалося, їх частка у сукупних витратах незначна, і з технічним розвитком постійно зменшується), у той час як зниження сукупних витрат дає таку упевненість.

 

5.2. Поняття управління продуктивністю. Фактори низької продуктивності в сучасних умовах господарювання

 

Орієнтація на зростання продуктивності не є принципово новою формою управління виробництвом. Вона відображає зміщення акцентів з оцінки поточного стану підприємства (який описується показниками прибутку) на оцінку його стану у перспективі (кількісно відображається показниками продуктивності). Адже з підсиленням конкуренції не тільки норма прибутку сьогодні, а й можливість вижити завтра є першочерговими завданнями будь - якого підприємства.

Однак при імпульсивній реакції керівництва підприємств на проблеми, що виникають, не можливо досягти стало високого рівня продуктивності. Зростання продуктивності для забезпечення довгострокового підйому ефективності можна забезпечити лише вводячи систему управління за критерієм продуктивності.

Вперше термін “ управління продуктивністю” з’явився в управлінській практиці на початку 80-х років ХХ ст. на американських підприємствах. Це було пов’язано із зниженням темпів виробництва після енергетичної кризи 1973р., прискоренням інфляції у подальші роки, замороженням реального доходу громадян, зростанням безробіття та труднощами на світовому ринку, які мали тенденцію зростання. Таж ситуація повторюється й у наш час, але з перенесенням місця дії в Україну.

Управління продуктивністю полягає у розробці рішень стратегічного і короткострокового характеру щодо використання обмежених ресурсів підприємства з метою мінімізації його сукупних витрат при випуску високоякісної продукції, а також у контролі за їх реалізацією.

Процес управління продуктивністю включає 4 етапи (рис. 10):

1) визначення вимірювачів продукції і витрат та розрахунок показників факторної й загальної продуктивності;

2) оцінка результатів вимірювання продуктивності;

3) розробка планів підвищення продуктивності і заходів контролю щодо їх реалізації;

4) здійснення заходів контролю та підвищення продуктивності, а також вимірювання та оцінка впливу цих мір (це контур зворотного зв’язку).

Щоб управління продуктивністю було успішним, необхідно ефективно і послідовно проводити повний комплекс розглянутих робіт із залученням усіх груп працівників підприємства. Мінімальним періодом розробки програм підвищення продуктивності є 2-3 роки, яких якраз достатньо для перебудови свідомості персоналу і навчання за цими програмами.

Управління продуктивністю базується на врахуванні причинно-наслідкового зв’язку багатьох факторів, що впливають на продуктивність (рис. 11 і рис. 12).

Вимірювачі продукції

За часом подання

Оцінка за частковими показниками

Аналіз співвідношень часткових показників

Оцінка за витратами виробництва

Порівняння за конкурентами

 

 

Рис. 11. Модель факторів низької продуктивності

Рис. 12 Похідні наслідки зростання (зниження) продуктивності

 

Модель “замкнутого кола”, розроблену Американським центром продуктивності (див. рис. 11), відображає “пастку”, в якій опиняються країни з низькою продуктивністю. У такому “замкнутому колі” знаходиться зараз і Україна. Інформація щодо динаміки продуктивності за 1990-1998 рр. показує, що ефективність використання основних груп виробничих ресурсів знижується (табл. 3).

Таблиця 3

Динаміка продуктивності ресурсів економіки України, % (1990 = 100 %)

 

Продуктивність
матеріальних ресурсів (включаючи паливо та енергію)		73,2	71,1	68,3	67,9	65,5
праці		54,9	54,4	56,8	55,3	54,1

 

У теперішній час управління продуктивністю на вітчизняних підприємствах ускладнюється негативною дією наступних факторів:

§ низький рівень виробничих накопичень;

§ розвиток інфляції;

§ неефективна економічна політика держави;

§ загальна криза народного господарства;

§ енергетична криза;

§ некерована платіжна заборгованість споживачів;

§ невисокий рівень якості продукції;

§ диспаритет цін (завищення цін на сировинні ресурси та енергоносії відносно цін на готову продукцію);

§ висока витратність виробництва продукції;

§ технічна відсталість підприємств;

§ стійке старіння основних виробничих фондів;

§ незадовільне використання паливно-енергетичних ресурсів;

§ практична відсутність диверсифікації виробництва;

§ складне екологічне становище у великих промислових центрах.

 

5.3. Методи вимірювання продуктивності. Багатофакторна модель вимірювання продуктивності

Відома американська приказка говорить: “Виконується тільки те, що вимірюється та оцінюється”. Тому ефективне управління підприємством за критерієм продуктивності не можливо реалізувати без добре налагодженого вимірювання, результат якого полягає в отриманні кількісних оцінок.

В зарубіжних країнах розроблені і широко використовуються три методи вимірювання продуктивності: нормативний, багатофакторний і багатокритеріальний.

Нормативний метод – це організаційний метод вимірювання продуктивності, орієнтований на розвиток системи вимірювання та оснований на активній участі персоналу. Він базується на методі номінальних груп і дельфійському методі.

Нормативний метод придатний для дрібних одиниць аналізу, таких як бригади, дільниці, відділи, а також для тих організацій, де важно кількісно визначити продуктивність. Тому його можна вважати децентралізованим підходом до вимірювання продуктивності. В основному використання нормативного методу спрямоване на розвиток ініціативи в колективах, на виявлення і порівняння індивідуальних міркувань працівників, а також на перспективне вирішення виробничих проблем при стратегічному плануванні.

Багатофакторний метод вимірювання продуктивності, на відміну від нормативного методу,базується не на суб’єктивній інформації, отриманій від працівників, а на звітних даних про діяльність підприємства та його підрозділів. Процедура вимірювання продуктивності в цьому випадку спрямована “зверху вниз”, більш послідовно спирається на визначення продуктивності і використовує тільки коефіцієнти та індекси.

На практиці багатофакторний метод реалізовано у вигляді багатофакторної моделі вимірювання продуктивності (БФМВП), форма якої відображена в табл.4.

Використання БФМВП дозволяє:

§ отримати загальний вимірювач продуктивності для підприємства;

§ забезпечити аналітичну ревізію динаміки часткових і загальних показників в продуктивності;

§ готувати фінансові звіти;

§ виміряти вплив зрушень у продуктивності на прибутковість;

§ оцінити ефективність окремих організаційно-технічних заходів;

§ виявити пріоритети у плануванні.

Зручність БФМВП полягає в тому, що розрахунок всіх її показників здійснюється автоматично, шляхом використання відповідної комп’ютерної програми. Вихідною інформацією для проведення розрахунків слугують дані про випуск продукції, витрачання ресурсів та ціни на продукції і ресурси, тобто інформація, яка постійно фіксується у щоденних зведеннях. Тому вимірювати продуктивність можна за будь-який період: від тижня до року.

Результатом вимірювання в даній моделі виступають не лише коефіцієнти (рівні) та індекси продуктивності, а й структура сукупного доходу підприємства (у вигляді коефіцієнтів витрати/доходи), співвідношення темпів росту цін на продукцію і ресурси, індекси прибутковості, абсолютна зміна прибутку під впливом змін зовнішніх та внутрішніх факторів. Тобто модель дозволяє пов’язати продуктивність кожного ресурсу, зокрема продуктивність праці, з основним фінансовим результатом діяльності підприємства – прибутком.

Інформаційна база та алгоритм розрахунку показників БФМВП наведено в додатку ***.

Багатокритеріальний метод вимірювання продуктивності (або матриця цілей) дозволяє виміряти і оцінити як безпосередньо саму продуктивність, так і загальну ефективність підприємства, яка оцінюється за

 

7-ма критеріями: результативність, економічність, якість, продуктивність, прибутковість, якість трудового життя, впровадження інновацій. Цей метод пов’язаний з попередніми двома і базується на їх методичних розробках.

Етапи робіт при використанні багатокритеріального методу:

1. Визначення і ранжування критеріїв, за якими слід оцінювати продуктивність (встановлюється на основі нормативного методу).

2. Оцінка відносної значущості критеріїв результативності (здійснюється за допомогою багатофакторного методу). Це, по суті, етап розрахунку часткових показників і визначення зваженої за рангами загальної продуктивності.

3. Поєднання графіків результативності (шкал, кривих) з важелями критеріїв.

Отже, багатокритеріальний метод дозволяє розробити наочну й ефективну систему вимірювання та оцінки продуктивності й ефективності. Він є ефективним інструментом ув’язки результатів вимірювання продуктивності і програм її підвищення.

 

5.4. Характеристика методів вимірювання продуктивності праці

 

Продуктивність праці прийнято вимірювати за допомогою трьох методів, які розрізняються способом виразу обсягу продукції, а саме: натурального, трудового і вартісного.

При натуральному методі продуктивність праці вимірюється шляхом ділення обсягу виготовленої продукції, яка виражена в натуральних (фізичних) вимірювачах, на число працівників або кількість витраченого робочого часу. Такий показник продуктивності називається виробітком у натуральному виразі:

 

(33)

 

де В – виробіток продукції;

О – обсяг виготовленої продукції;

Т – витрати робочого часу на виробництво продукції або число працівників, зайнятих у її виробництві.

Виробіток у натуральному виразі широко застосовується на робочих місцях, у бригадах, дільницях, цехах, тобто в тих випадках, коли випускається однорідна продукція (наприклад, цукор, вугілля, нафта). На підприємствах з широкою номенклатурою цей метод не використовують, оскільки підсумовувати різнорідну продукцію в натуральних показниках не можна. Крім того, при цьому не враховується й якість продукції.

Для розширення можливостей використання показника виробітку в натуральному виразі в деяких галузях застосовують умовно-натуральні вимірювачі продукції, які враховують вміст корисної речовини, трудомісткість або складність виготовлення окремих видів продукції. Приведення усього товарного випуску до одного умовного сорту здійснюється за допомогою перевідних коефіцієнтів трудомісткості. Прикладом є виробництво консервів, які перераховують в умовні банки, або ж палива, де розрахунок обсягу виробництва здійснюється в умовних тоннах теплотворної спроможності.

Умовно – натуральний метод здатний відобразити дійсний рівень продуктивності при використанні співвимірювачем повної трудомісткості (що на практиці майже не має місця). Недоліком методу є й те, що на підприємствах немає технічно обґрунтованих норм трудомісткості.

Трудовий метод вимірює продуктивність праці за рівнем витрат праці (в людино-годинах, людино-днях) на виробіток одиниці продукції та оцінюється показником трудомісткості. За допомогою трудових вимірювачів можна визначити загальну трудомісткість випуску продукції, врахувати зміни в асортименті тощо.

Метод доцільно використовувати там, де добре поставлена робота з технічного нормування та обліку витрат праці на дільницях як основного, так й допоміжного виробництва.

Найбільш поширеним методом вимірювання продуктивності праці є вартісний. Розрахунок здійснюється так само, як і при натуральному методі, але з оцінкою обсягу виробництва у вартісному виразі. В цьому випадку отримують показник виробітку у вартісному виразі. Основними перевагами вартісного методу є простота вимірювання, можливість узагальнення показників продуктивності праці в межах підприємства, галузі, народного господарства в цілому, порівнянність показників продуктивності праці по підприємствам, які випускають різнорідну продукцію. Між тим універсальність показника вартісної оцінки продуктивності праці обумовлює його й недоліки.

В залежності від змісту вартісного виразу продукції продуктивність праці може розраховуватись за товарною, валовою, реалізованою продукцією та за доданою вартістю (чистою продукцією).

На більшості вітчизняних підприємств продуктивність праці у вартісному виразі вираховується на основі товарної продукції. Однак всі показники продуктивності, визначені через повну вартісну оцінку продукції, містять повторний рахунок, залежать від матеріаломісткості продукції та асортиментних зрушень. Вимірювання та оцінка продуктивності в цьому випадку стимулює високі витрати ресурсів минулої праці, тобто екстенсивне виробництво. Більш точні результати дає вимірювання продуктивності на основі чистої продукції або доданої вартості.

Сумарний обсяг доданої вартості являє собою товарну (реалізовану) продукцію за вирахуванням вартості сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива й енергії та інших ресурсів, які споживаються на даному підприємстві і надійшли від інших підприємств. Оцінка продуктивності праці на основі доданої вартості виключає вплив матеріальних витрат, які зростають по мірі поглиблення спеціалізації та кооперування виробництва; дозволяє порівняти продуктивність праці на різних рівнях економіки; визначає ефективність використання окремих виробничих ресурсів, а також результативність управлінської праці та інформаційних технологій.

 

5.5. Класифікація резервів зростання продуктивності праці

Під резервами зростання продуктивності праці розуміють невикористані на підприємстві можливості економії витрат живої та уречевленої праці.

Резерви визначаються в кожний період часу мірою використання на конкретному підприємстві або в галузі досягнутого рівня розвитку науки та техніки, організації виробництва, соціального розвитку.

В залежності від особливостей виявлення та використання резерви продуктивності праці можна поділити на 3 групи:

1) резерви зниження трудомісткості, тобто можливості скорочення витрат праці робітників, службовців та інших категорій працівників на одиницю продукції за рахунок механізації та автоматизації виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці;

2) резерви поліпшення використання робочого часу за рахунок ліквідації різних його втрат, усунення непродуктивних витрат праці (зокрема, пов’язаних з браком, відхиленням у технології), поліпшення умов праці на робочому місці;

3) резерви удосконалення структури кадрів, які реалізуються за рахунок впровадження технічно обґрунтованих норм праці, перегляду штатного розкладу, централізації допоміжних та обслуговуючих господарств.

В залежності від місця утворення та використання резерви зростання продуктивності праці поділяються на:

1) народногосподарські, які утворюються на рівні народного господарства, його окремих галузей і пов’язані з нераціональним розміщенням продуктивних сил, неоптимальною галузевою структурою, неефективною системою управління;

2) галузеві, які проявляються на всіх підприємствах галузі і є результатом недостатнього рівня спеціалізації і кооперування виробництва;

3) внутрішньовиробничі, тобто резерви безпосередньо даного підприємства, які пов’язані з низькою механізацією праці, втратами ресурсів у виробництві, незадовільним стимулюванням праці.

За функціональною значущістю виділяють резерви основного, допоміжного, обслуговуючого виробництва та резерви управління.

За часом використання резерви бувають поточними (які можна використати в межах року) і перспективними (з терміном реалізації більше одного року). Прикладом поточних резервів є нераціональна структура управління, для перегляду якої необхідно мінімуму часу і коштів, а перспективних – невисокий рівень механізації та автоматизації виробництва, підвищення якого потребує значних фінансових витрат і часу.

Всебічний облік та найбільш повне використання резервів зростання продуктивності праці потребує застосування комплексного аналізу резервів, який містить:

а) вивчення всіх факторів підвищення продуктивності праці у їхньому взаємозв’язку та взаємообумовленості;

б) широке залучення усіх категорій працівників підприємства;

в) облік, виявлення і використання резервів, пов’язаних з роботою усіх виробничих підрозділів, починаючи з робочих місць;

г) аналіз і визначення величини резервів по кожній групі факторів.

На основі інформації про виявлені резерви зростання продуктивності праці розробляється комплексний план щодо їхньої реалізації та система контролю за ходом виконання.

 

5.6. Методика планування продуктивності праці

за факторами її підвищення

 

Для правильного планування продуктивності праці та виявлення її резервів важливе значення має класифікація факторів підвищення продуктивності праці.

Фактори – це причини зміни продуктивності праці.

В практиці діяльності вітчизняних підприємств діє типова класифікація факторів підвищення продуктивності праці, яка виділяє наступні, відносно однорідні групи факторів:

1. Фактори удосконалення управління, організації виробництва і праці, у тому числі:

- удосконалення форм організації виробництва;

- удосконалення виробничої структури підприємства;

- поліпшення використання устаткування, централізація ремонтних служб;

- удосконалення структури управління;

- поліпшення використання сировини, матеріалів, палива, енергії;

- зміна режиму роботи підприємств;

- створення АСУВ;

- удосконалення нормування праці;

- впровадження раціональних прийомів і методів праці;

- поліпшення використання робочого часу і ліквідація його втрат тощо.

2. Фактори підвищення технічного рівня виробництва, у тому числі:

- механізація та автоматизація виробничих процесів на базі діючого та нових видів устаткування;

- модернізація устаткування;

- впровадження нових та удосконалення діючих технологічних процесів;

- впровадження нових, більш ефективних видів сировини і матеріалів;

- підвищення якості продукції тощо.

3. Фактор збільшення обсягу виробництва, дія якого позначається на відносному зменшенні чисельності виробничого персоналу через зростання масштабів діяльності.

4. Фактор структурних зрушень у виробництві, у тому числі:

- зміна питомої ваги окремих видів продукції з різною трудомісткістю;

- зміна частки кооперованих поставок.

5. Галузеві фактори, у тому числі:

- зміна способів видобутку сировини;

- зміна вмісту основної корисної речовини;

- зміна гірничо-геологічних умов тощо.

Сутність планування підвищення продуктивності праці за названими факторами полягає у поетапному розрахунку можливого зменшення (відносної економії) чисельності працівників за рахунок проведення певних організаційно-технічних заходів і його врахування у показниках продуктивності праці.

На першому етапі розраховується вихідна чисельність персоналу основної діяльності.

Вихідною називається така чисельність персоналу (), яка необхідна підприємству для виконання планової виробничої програми при умові збереження продуктивності праці на рівні попереднього (базового) періоду.

 

де (34)

 

де - чисельність персоналу основної діяльності в базовому періоді;

- індекс зростання обсягів виробництва в плановому періоді;

- випуск продукції в плановому періоді;

- рівень продуктивності праці (за показником виробітку) в базовому періоді.

На другому етапі визначається економія робочої сили в результаті дії кожного впливового фактору.

Економія робітників за рахунок механізації та автоматизації виробництва і впровадження прогресивної технології розраховується за формулою:

 

(35)

 

де – трудомісткість одиниці продукції відповідно в базовому і плановому періодах;

- корисний фонд робочого часу одного робітника;

- середній коефіцієнт виконання норм виробітку робітниками;

– коефіцієнт, яким враховується дію заходу в плановому періоді,

 

де , (36)

 

де - кількість місяців дії заходу протягом року.

 

Економія чисельності робітників в результаті установки нового, заміни і модернізації діючого устаткування обраховується за формулою:

 

(37)

 

де – загальна кількість устаткування;

– кількість одиниць устаткування, яке не буде замінюватися і модернізуватися;

– число одиниць нового і модернізованого устаткування відповідно;

– відсоток зростання продуктивності відповідно групи нового і модернізованого устаткування;

– коефіцієнти строку дії відповідно групи нового і модернізованого устаткування;

– питома вага робітників, зайнятих на устаткуванні, що буде модернізовано, замінено або вперше встановлено, в загальній чисельності персоналу основної діяльності (%).

 

Економія чисельності робітників внаслідок збільшення бюджету робочого часу за рахунок скорочення цілодобових невиходів по хворобі, ліквідації прогулів, простоїв визначається за формулою:

 

(38)

 

де – корисний фонд робочого часу відповідно в базовому і плановому періодах;

– чисельність основних робітників у базовому періоді.

 

Економія чисельності робітників за рахунок скорочення втрат від браку у виробництві розраховується за формулою:

(39)

 

де – питома вага втрат від браку в собівартості продукції відповідно у базовому і плановому періодах (%).

 

Економія чисельності робітників за рахунок скорочення числа випадків невиконання норм виробітку обчислюється за формулою:

(40)

 

де – зростання виконання норм виробітку у робітників, які не виконують норми (%);

– питома вага робітників - відрядників, які не виконують норми виробітку, у відсотках до загальної чисельності робітників.

 

Економія працівників за рахунок збільшення обсягу виробництва продукції визначається за формулою:

, (41)

 

де – чисельність працюючих у базовому періоді (без основних робітників);

Р_о – відсоток зростання обсягу випуску продукції в плановому періоді;

Р_ч – відсоток збільшення чисельності працюючих (без основних робітників) у плановому періоді.

 

Економія чисельності працюючих за рахунок збільшення питомої ваги покупних виробів і напівфабрикатів у собівартості продукції розраховується за формулою:

 

(42)

 

де – питома вага напівфабрикатів та покупних виробів відповідно в плановому і базовому періодах (%).

На третьому етапі визначається плановий приріст продуктивності, досягнутий під впливом кожного фактору:

, (43)

 

де D – планований відсоток підвищення продуктивності праці в результаті дії і-го фактору;

– економія чисельності персоналу основної діяльності за і-тим фактором;

– економія чисельності персоналу за усіма факторами в цілому.

На четвертому етапі розраховується частка приросту обсягу виробництва за рахунок зростання продуктивності праці ():

 

(44)

 

де - відсоток приросту чисельності працівників.

Практичне використання розглянутої методики дозволяє відобразити результати планованих організаційно-технічних заходів у показниках продуктивності праці, дослідити вагомість кожного фактору і встановити, як змінюється результат діяльності внаслідок управління продуктивністю праці як важливої складової загального процесу управління підприємством за критерієм продуктивності.

Запитання для самоконтролю знань:

1. Поясніть різницю в категоріях продуктивність та продуктивність праці.

2. Як розраховуються показники факторної і загальної продуктивності?

3. Дайте визначення управління продуктивністю.

4. На прикладах доведіть дію ринкових факторів на динаміку зміни продуктивності вітчизняних підприємств.

5. Чим відрізняються між собою методи вимірювання продуктивності?

6. Дайте характеристику методів вимірювання продуктивності праці.

7. Які існують резерви зростання продуктивності праці?

8. Назвіть основні групи факторів підвищення продуктивності праці та їх склад.

9. Охарактеризуйте методику планування продуктивності праці за факторами її зростання.

10. Які аналітичні завдання можуть бути вирішені за допомогою показників виробітку і трудомісткості?