ежі взаємодії органів досудового розслідування з оперативними підрозділами.

Відповідно до кримінального процесуального законодавства, межі взаємодії слідчого та уповноваженими оперативного підрозділу визначаються дорученням про провадження слідчих гласних та негласних (розшукових) дій також є важливою процесуальною формою їх взаємодії при розслідуванні злочинів.

Можливості цієї форми визначаються: 1. межами самих доручень; 2. колом тих слідчих гласних та негласних (розшукових) дій, проведення яких може бути доручено у справах, що перебувають у провадженні у слідчого. Почнемо з першого. Прямих вказівок про ці межі КПК не містить.
Цілком очевидно, що в ході кримінального провадження найбільш ефективним є використання можливостей слідчого який безпосередньо виконує всі слідчі гласні та негласні (розшукові) дії за матеріалами, що знаходиться у нього у провадженні, а служби оперативного підрозділу зайняті тільки виконанням своїх функцій. Однак на практиці такий фактично завдання та повноваження слідчого не реальні, оскільки слідчий фізично не в змозі виконати в один і той же період часу всю сукупність слідчих гласних та негласних (розшукових) дій, що диктуються конкретною ситуацією. Маються на увазі не тільки складні або великі за обсягом справи. Навіть у справі, наприклад, про квартирну крадіжку, що вчинена досвідченим злочинцем. Для доведення його вини, як правило, потрібно проведення комплексу слідчих дій в один і той же час.

Що стосується негласних слідчих (розшукових) дій, то їх проведення слідчому доцільніше доручити оперативному підрозділу в залежності від конкретної ситуації, обставин кримінального провадження і вирішуваних завдань.

Сприяння оперативним півзрозділом слідчому в провадженні окремих слідчих гласних та негласних (розшукових) дій являє собою допомогу, яка надається йому працівниками цих органів у процесуальних діях, виконуваних самим слідчим. Потреба у наданні слідчому такої допомоги виникає тоді, коли одному йому фактично важко (а часом і не можливо) здійснити дану слідчу дію, а також коли в зв'язку з такою дією виникає необхідність здійснювати функції, притаманні оперативним підрозділам.

30. Організація взаємодії слідчого з громадськістю

Під громадськістю в широкому сенсі прийнято розуміти всіх громадян країни, які не мають службового обов'язку брати участь у правоохоронних заходах і здатних за своїми особистими якостями вирішувати поставлені завдання. У вузькому сенсі це представники громадських об'єднань і трудових колективів підприємств, установ організацій. Допомога громадськості в розкритті злочинів можлива в процесуальній і непроцессуальной формах. Остання, у свою чергу, може бути нелегальною (оперативної) або гласною.
Участь громадськості може носити одноразовий характер або продовжуватися в ході всього розслідування. В одних випадках слідчий або оперативний працівник сам залучає громадськість до сприяння в розслідуванні, в інших використовують ініціативу добровільних помічників, що сигналізують про вчинені або підготовлювані злочинних посяганнях.

Допомога громадськості в розкритті злочинів може полягати в: - безпосередньому виявлення та припиненні громадянами злочинів; - наданні сприяння в розшуку і затримання злочинців; - повідомленні правоохоронним органам даних, які допомагають розкриттю злочинів; - участі в підготовці і проведенні слідчих дій; з'ясуванні причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів.

Сприяння у безпосередньому виявленні та припиненні злочинів реалізується шляхом участі в рейдах та перевірках, проведених за власною ініціативою або за завданням правоохоронних органів. Так, на стоянках автомашин, в гаражах і на подвір'ях, як правило, знаходяться представники громадськості, які беруть участь у перевірці наявності викраденого або колишнього в дорожньо-транспортній пригоді автомобіля, який зник з місця події. Взаємодія з громадськістю в розшуку і затримання злочинця, як правило, полягає в: переслідуванні по гарячих слідах; його затримання та передачі правоохоронним органам. Ці дії представників громадськості повинні бути потім процесуально оформлені відповідними посадовими особами. Повідомлення правоохоронним органам даних, що сприяють розкриттю злочинів. Деякі громадяни з власної ініціативи приходять або телефонують до правоохоронних органів і розповідають про підозрілі або злочинні дії. Усні заяви осіб, що містять інформацію про злочини, повинні бути занесені до протоколу, а письмові зареєстровані. За такими повідомленнями проводяться перевірочні заходи, а в разі підтвердження - розпочинається провадження.
До числа відомостей, що сприяють розслідуванню злочинів, відносяться повідомлення громадян про особистості підозрюваних. Особи, знайомі з підозрюваним тривалий час, дають про нього інформацію, яка допомагає більш правильно і об'єктивно оцінити його особистість і ступінь суспільної небезпеки, повніше з'ясувати обставини, що сприяли вчиненню злочину. Взаємодія громадськості у підготовці та проведенні слідчих (розшукових) дій реалізується при огляді місця події (тут представники громадськості можуть надати сприяння в переслідуванні злочинця «за гарячими слідами», в охороні обстановки місця події, в повідомленні криміналістично значущих відомостей, в пошуку слідів і предметів, які, можливо, набудуть статусу речових доказів, в прочісуванні місцевості); обшук і (охорона місця обшуку, виконання допоміжних заходів і робіт); слідчому експерименті (підготовка обстановки, участь у дослідних діях і ін); упізнання (встановлення особи потерпілого у разі виявлення невпізнаного трупа, впізнання автотранспортних засобів, знарядь, домашніх тварин за зовнішніми ознаками) і т.д.

Результативність взаємодії слідчого та оперативного працівника з громадськістю досягається при дотриманні наступних умов:

1) суворе виконання вимог закону; 2) неприпустимість делегування представників громадськості процесуальних функцій; 3) використання допомоги громадськості в якості допоміжного засобу і на строго добровільних засадах; 4) залучення громадськості з урахуванням обстановки, що складається при розслідуванні конкретної справи; 5) неприпустимість використання зацікавлених у справі осіб;
6) ретельний інструктаж і контроль дій представників громадськості; 7) відшкодування матеріальних витрат або збитків, понесених конкретними представниками громадськості; 8) своєчасне моральне, а також матеріальне заохочення громадських активістів, які виконали дане їм доручення.