Загальні вказівки.
Приступаючи до ознайомлення із положеннями першоджерел з даної теми, студенти повинні перш за все виявити принципову відмінність людини та людського способу буття від всіх інших форм буття у Всесвіті, тобто виявити людські суттєві якості. Такому виявленню також сприяють ознайомлення із концепціями походження людини, формами людського самовиявлення і перш за все із її духовними проявами.
Завдання 1. Проблематичність людського буття.
“В історії, яка нараховує майже десять тисяч років, ми є першим поколінням, в якому людина повною мірою усвідомила свою власну проблематичність. Я маю на увазі те, що вона вже не знає себе самої і здає саме у цьому собі звіт” (М.Шелер).
Прокоментуйте наведене міркування. Як ви думаєте, які чинники життя та історії привели до того, що людина перестала себе знати й розуміти? Як із цим пов”язана проблематичність людського буття?
“Людина – це канат, що натягнутий між твариною і надлюдиною” (Ф.Ніцше).
“Людина є єством, що незадоволене самим собою і здатне себе переростати. Самий факт існування людини є розривом у природному світі і свідчить про те, що природа не може бути самодостатньою і що вона заснована на бутті надприродному. Як єство, приналежне двом світам і здатне долати себе самого, людина є єством суперечливим і парадоксальним, таким, що поєднує в собі полярні протилежності…” (М.Бердяєв).
Що є спільного у двох наведених фрагментах? Чи згідні ви із тим, що людське переростання природи свідчить про її заснованість на надприродному? В чому корені людської здатності переростати себе?
“Створив Бог людину ніби деякий другий світ – малий у великому. Людина є мікросвіт, адже вона наділена як душею, так і тілом, і являє собою середину між розумом і матерією. Вона пов’язує видиме та невидиме, чуттєве та розумоосяжне” (Іоан Дамаскін).
Спробуйте виразити своїми власними словами ваше розуміння людини як мікрокомосу. Чи приймаєте ви таке розуміння людини? Чи погоджуєтесь із тим, що людина може поставати відправним пунктом для осмислення світобудови? – Аргументуйте свої твердження.
“Людина є єством природним і тому має такою ж мірою особливе, тобто надземне, надприродне призначення, якою тварина має призначення бути надтвариною, а рослина – надрослиною” (Л.Фейєрбах).
Даний вислів відомого німецького філософа очевидно контрастує із попередніми. Яку позицію ви більше схильні прийняти – позицію, що визнає вихід людини за межі суто природного, чи ту, що замикає людину на природу? Спробуйте навести аргументи на користь як тої, так і іншої позиції.
“Час людського життя – одна мить; його сутність – вічний плин; відчуття – сумірні; будова тіла – тлінна; душа – нестійка; доля – загадкова; слава – недостовірна… Одним словом, життя – це боротьба та блукання на чужині…” (Марк Аврелій).
“Тоді Бог… поставив людину у центр світу й мовив: “Не даємо тобі, Адаме, ні свого місця, ні певного вигляду, ні особливого обов’язку, щоби і місце, і обличчя, і обов’язок ти отримав за власним бажанням, згідно своїй волі та своєму рішенню… Я не зробив тебе ні небесною, ні земною, ні смертною, ні безсмертною, щоби ти сама, як вільний та славетний майстер, сформувала себе у тому образі, якому віддаси свою перевагу” (Піко делла Мірандола).
Які особливості людського буття наголошені у даних (двох) уривках? Що в них є спільного, а що відмінного? Зазначена людська не прив”язаність ні до чого повною мірою та остаточно, - чи має вона свої позитивні та негативні прояви? – Спробуйте дати відповіді на ці питання, спираючись на наведені тексти.
“Що ж за химера – людина? Яке небачене, яке чудовисько, який хаос, яке поле суперечностей, яке диво! Суддя усіх речей, безглуздий земний хробак, хоронитель істини, стічна яма сумнівів та помилок, слава та сміття Всесвіту. Хто розплутає цей клубок? Дізнайся ж, гордовита людина, що ти – парадокс для себе самої. Примирися, безсилий розум! Замовкни, безглузда природо! Дізнайся ж, що людина є нескінченно вищою від людини…” (Б.Паскаль).
Які суттєві риси людини особливо наголошені в даному фрагменті? Як ви вважаєте, така характеристика людини звеличує її чи принижує? Прокоментуйте вислів “людина є нескінченно вищою від людини”.
“…Що значить – бути людиною? Я є певною частиною безмежного Божества, але я не можу порівняти себе ні з тваринами, ні з рослинами, ні з каменем… Але ж як може людина скласти про себе певну думку? Кожна людина передбачає деякий психічний процес, який ми не контролюємо і який лише частково спрямовуємо. Тому ми не можемо виносити завершеного судження про себе і своє життя” (К.-Г.Юнг).
Прокоментуйте, що саме вважає автор наведеного фрагменту причиною незбагненності людини. Чи згідні ви із його твердженнями? Який підхід до людини (з позиції якої науки) тут виявлений?
“Істинність людського буття не є стан, але процес, і повинна кожну мить досягатись знову, тому що кожну мить вона знову падає” (О.Больнов).
“Людська душа має таку властивість: якщо вона не підноситься вгору, вона й не залишається на тому ж самому місці, – вона падає” (М.Т.Цицерон).
Порівняйте наведені фрагменти, прокоментуйте їх. Чи можна вважати їх тотожними?
“…Людина є розвідуванням усіх можливостей буття…” (Ж.Батай).
“В людині завжди є щось, що лише вона сама може відкрити у вільному акті самосвідомості та слова, те, що не піддається зовнішньому визначенню… Поки людина є живою, вона живе тим, що ще не завершена і не сказала свого останнього слова” (М.Бахтін).
Порівняйте ці фрагменти. В чому можна побачити їх відмінність? Як ви розумієте твердження про незавершеність людини? – Наведіть на цей момент конкретні приклади із життя або мистецтва.
“…Людина – це єство, що спрямоване до майбутнього і усвідомлює, що воно проектує себе у майбутнє. Людина – це перш за все проект, що переживається суб’єктивно, а не мох, не пліснява і не кольорова капуста. Нічого не існує до цього проекту, немає нічого на розумоосяжному небі, і людина стане такою, яким є її проект буття… Якщо існування дійсно передує сутності, то людина є відповідальною за те, чим вона є. Отже, перш за все екзистенціалізм віддає кожній людині у владарювання її буття та покладає на неї повну відповідальність за існування” (Ж.-П.Сартр).
Що би ви відзначили, як новий момент у міркуваннях Ж.-П.Сартра? Від чого постає невіддільною людська відповідальність?
Завдання 2. Проблема походження людини.
“Я намагався в міру моїх сил довести мою теорію, і, мені здається, ми повинні визнати, що людина з усіма її шляхетними якостями, із її божественним розумом... словом, з усіма високими здібностями, все ж носить у своїй фізичній будові незнищуваний відбиток низького походження…Найбільше ускладнення, що виникає перед нами, коли ми приходимо до висновку про походження людини, це – високий рівень наших розумових здібностей та моральних якостей. Але кожний, хто визнає принципи еволюції, повинен бачити, що розумові здібності вищих тварин є якісно такими ж самими, що і в людини, хоча вони відчутно відрізняються степенем розвитку та здатні до подальшого вдосконалення” (Ч.Дарвін).
Яка концепція походження людини представлена у даному уривку? Із чим в ньому ви можете погодитись, а що піддали би сумніву? Дайте критичний аналіз даного твердження.
“Свої власні філософські уподобання я віддаю вічному та необмеженому Всесвіту, в якому якимсь природним шляхом виник творець усякого життя – розум, що суттєво перевершує наш” (Ч.Викрамасингхе, інд. астроном).
Як би ви назвали та оцінили дане твердження? Чи можна вважати його автора прихильником еволюціонізму? – Обгрунтуйте свої твердження.
“Теоретично можливі системи, що за складністю та організованістю порівнювані із земною живою речовиною, однак не пов’язані із білково-нуклеїновою основою (субстратом). Логічно уявити собі життя, що не залежить від плоті та крови, а втілене у системах надпровідних контурів або міжзоряних пилових накопиченнях” (Ф.Дайсон).
Як би ви назвали та оцінили таку гіпотезу існування життя у Всесвіті? Якою мірою вона, на ваш погляд, виправдана?
“За новітніми даними… останньою природною стихією, що перебуває в основі світобудови, постають так звані торсионні (скручені) поля, що припускають миттєве розповсюдження інформації. Ці поля скручення пов’язують в єдине ціле всі рівні природної ієрархії… Згідно торсионної теорії, Всесвіт, як “Супер-ЕОМ”, утворює разом із людським мозком своєрідний біокмп’ютер, що діє у відповідності із торсионними законами…” (В.Дьомін).
Охарактеризуйте дане твердження, дайте його критичний аналіз. Що ви поділяєте в такому підході, а що – ні?
“І створив Господь Бог людину із праху земного, і вдунув в обличчя її дихання життя, і стала людина душею живою… І створив Бог людину за образом своїм, за образом Божим створив її; чоловіка й жінку створив їх. І благословив їх Бог і сказав: плодиться та розмножуйтесь, і наповнюйте землю, і володійте нею, і володарюйте над рибами морськими, і над птахами небесними, і над всякою твариною, що живе при землі” (Біблія, Книга Буття).
Як ви вважаєте, якою мірою Біблійна версія творення людини може бути прийнята сучасною наукою? Чи має вона переваги перед наведеними вище науковими підходами? – Аргументуйте свої твердження.
“Перше, що відкривається мені із очевидністю – це те, що єдність світу має динамічну або еволюційну природу…Якщо людину пояснювати, виходячи із матерії, вона стає невідомим членом невирішуваної функції. Чому би не зробити її ключем до Всесвіту? Чому би не створити фізику, яка виходила би із Духу? Під дією такої простої заміни місць досліджуваних величин уся сукупність земного життя набула форми. Маса живих істот безпорадно розтікаються тисячами різними напрямами, поки їх не пробують розподілити в залежності від анатомічної будови. Але й вона без зусиль проявляє себе, як тільки в ній починають бачити явище постійного руху до більшої самостійності та свідомості. Своє природне місце в цьому русі набуває Думка… Самий по собі Дух є безперервно зростаюча величина. Людське єство просто є найвищою ембріональною крапкою стадій сходження Духу на землі. Людина відразу опиняється на головній вісі Всесвіту… В силу свого сходження в єдину крапку, космос не може завершитись на чомусь; він повинен завершитись на Комусь. ” (П.Тейяр де Шарден).
Яка позиція виражена у наведеному фрагменті? В чому полягають найперші особливості представленого тут еволюціонізму? Наскільки ви вважаєте виправданим евристичний підхід автора – вимірювати світову еволюцію людськими якостями? Яку проблему еволюції форм буття так чи інакше вирішує даний підхід?
“Суспільній історії людини передувала її природна передісторія: зародки трудової діяльності у людиноподібних мавп, розвиток стадних відношень вищих тварин, розвиток звукових та динамічних засобів сигналізації. Визначальною умовою реалізації цих передумов виникнення людини марксизм вважає працю – виготовлення штучних засобів праці, що й ознаменувало собою перетворення людиноподібної мавпи в людину” (Філософська енциклопедія, т.5).
Чим відрізняється марксистський еволюціонізм від тих його варіантів, які фігурували вище? Якою мірою сучасна наука підтверджує марксистську позицію? Якою мірою – інші варіанти еволюціонізму?
На завершення розгляду даного питання спробуйте дати загальну оцінку представленим концепціям походження людини, зробити виправданий та обгрунтований вибір на користь тої з них, яка видається вам більше продуманою та докладно доведеною.
Завдання 3. Поняття “індивід – особа – особистість”.
“Припущення, що людської природи не існує, містить в собі стільки ж небезпек, як і концепція фіксованої людської природи. Якщо немає сутності, спільної для всіх людей, то із цього випливає, що не може бути єдності людей, не можуть бути знайдені цінності та норми, для всіх загальнозначущі, і навіть те, що не мають права на існування такі науки, як психологія та антропологія, предметом вивчення яких постає людина. Було би корисним співвіднести поняття природи або сутності людини із визначенням атрибутів, спільних для всіх людей… Найбільш відомий із цих атрибутів – визначення людини як розумної істоти – homo sapiens… Друге суттєве визначення людини – zoon politicon - істота соціальна… Ще одне визначення людини – homo faber – людина, що здатна творити, виробляти… Нарешті, слід згадати ще про один суттєвий атрибут людини: людина – істота, що здатна продукувати символи, а найбільш важливий символ, який вона створила, - слово” (Е.Фром, Р.Хирау).
Перечитайте уважно наведені міркування, проаналізуйте їх та дайте відповіді на такі питання: 1) наскільки є виправданим прагнення окреслити сутність, а також атрибути людини; 2) яка позиція тлумачення людини видається вам більше виправданою – концепція існування єдиної людської природи чи плюралістичності людини; 3) чи можна вважати наведені атрибути людської природи достатніми, найпершими,найважливішими? – Доповніть їх із своїми поясненнями.
“Людина є загадка в світі, і найвища, може бути, загадка. Людина є загадкою не як тварина і не як істота соціальна, не як частина природи і суспільства, а як особистість, саме як особистість. Весь світ є ніщо у порівнянні із людською особистістю – із єдиною людською особою, із єдиною її долею” (М.Бердяєв).
Означене високе осмислення людської особистості ви схильні підтримати чи заперечити? В якому сенсі можна вважати людську особистість єдиною людською долею?
“Індивідуум є категорія натуралістична, біологічна. Не лише тварина або рослина є індивідуум, але й алмаз, склянка, олівець. Особистість же є категорія духовна, а не натуралістична. Вона належить сфері духу, а не сфері природи, вона утворюється проривом духу в природу. Особистості немає поза роботою над душевним та тілесним складом людини… Особистість є зусилля, що не визначається зовнішнім середовищем. Особистість не є природою так само, як і Бог не є природою. Одне пов’язане із другим, бо особистість і є образ та подоба Божа. Особистість передбачає існування надособового. Особистості немає, якщо немає нічого над особистістю. Тоді особистість позбавляється свого ціннісного змісту” (М.Бердяєв).
Дане – очевидно релігійне розуміння людської особистості – виявляє її важливі характеристики. Які саме? – Назвіть їх. Окресліть своє бачення значення особистості для людського життя та людської долі. Чим відрізняється людина як особистість від індивідуума?
“…Найвищий акт особистості полягає в тому, щоби прийняти страждання та смерть, але не зрадити своєму людському покликанню. Особистість народжується в ту мить, коли… я набуваю свідомості того, що я є чимось більшим ніж моє власне життя. Таким є парадокс особистості: людина здобуває себе як особистість, тільки втрачаючи себе як біологічну особь” (Е.Муньє).
В якому сенсі особистість є вищою від власного життя людини? На чому базується це вище? Який напрям людським життєвим зусиллям вказує дане розуміння особистості?
“Особистість має несвідому основу, але передбачає загострене самоусвідомлення, усвідомлення своєї єдності у змінах” (М.Бердяєв).
Що можна вважати несвідомою основою особистості, а що – причиною самосвідомості?
“Можна уяснити смисл терміну індивідуальність через звернення до концепції самості суб’єкту, який заявляє і в кінцевому підсумку виправдовує себе у відношеннях до іншого в якості безсумнівної та незамінної особистості. Ця концепція самості, якою би туманною вона не була, доводить самоідентичність людини” (Ю.Габермас).
З’ясуйте найперші риси індивідуальності, а також поясніть значення самості для її формування та функціонування. Що таке самість? Якими є її функції? Якщо порівняти такі виявлення людини, як індивід, особистість та індивідуальність, то яке їх співвідношення ви вважаєте найбільш виправданим? – Дайте відповідь на це питання, послуговуючись наведеними в даному завданні текстами.
Завдання 3. Поняття цінностей. Вихідні цінності людського буття.
“Цінність – це значимість будь-чого, на відміну від існування об’єкту або його якісних характеристик” (Г.Лотце).
“Як би широко ми не розуміли протилежність культури та природи, сутність даної протилежності залишиться незмінною: в усіх явищах культури ми завжди знайдемо втілення якої-небудь визнаної людиною цінності, заради якої ці явища або створені, або… випещені людиною… Про цінності не можна сказати, що вони існують або не існують, а лише те, що вони мають значимість або не мають її” (Г.Ріккерт).
Якою є сфера функціонування цінностей? Що можна вважати їх найпершою характеристикою? В чому ви вбачаєте причину того, що цінності мають культурне походження? Наведіть приклади того, як явища культури постають в окресленнях цінностей.
“Будь-яка наука та філософія розглядають світ таким, “яким він є”, яким він даний в дійсності. Змістом наукового знання постає суще… Але філософське дослідження виявляє потім, що цінності випадають із такого розуміння сущого та його пізнання… Добро саме по собі… на відміну від того об’єкта, який може ним володіти, не “є”, а “повинно бути”. Чи можна в такому разі виводити цінності із знання про суще? Проблема цінності передбачає відкриття якогось іншого виміру світобудови поряд із сферою існування, яка вивчається наукою… Цінність – це і ідея, і дещо зовсім інше – повеління, звернене до дійсності, закон, що приписує їй досконалість… Отже, цінність непідвладна законам сущого; це явище із зовсім іншої сфери дійсності… Проблема цінності дозволяє зрозуміти унікальну природу людини, його виняткове становище в світі: адже у пізнанні людина діє також як суб’єкт, що чимось мотивується, чогось прагне” (О.Дробницький).
Яку протилежність цінностям позначає дане міркування? В чому причина такої протилежності? Як ви розумієте те, що цінності виявляють унікальне становище людини в світі? – Поясніть це своїми словами та за допомогою конкретних прикладів.
“…Оцінювати – значить не лише пізнавати, а й відчувати; не лише відчувати або переживати емоції, а й прагнути; не лише прагнути, але й зближати з собою предмет, що оцінюється, щоби випробувати його… і відкласти в у підсвідомій пам’яті результат такого ознайомлення. Із цього результату потім спонтанно народжується та чи інша реакція на предмет” (А.Рольдан).
Як ви вважаєте, чи вводить дане міркування якийсь новий аспект у розуміння цінностей? Які характеристики цінностей можна виділити із даного фрагмента? Як в даних міркуваннях окреслюється зв’язок цінностей та людської особистості? Людської самості?
“Істина є тим родом заблудження, поза яким деякий певний рід живих істот не зміг би жити. Цінність для життя – ось остання засада… Якою цінністю володіють самі наші оцінки й таблиці моральних благ? Якими є наслідки їх панування? Для кого, у відношенні до кого? Відповідь: для життя. Але що таке життя? – Моя формула цього поняття проголошує: життя – це воля до влади… Я зрозумів, що в будь-якій оцінці справа йде про певну перспективу: про збереження індивіда, громади, раси, держави, церкви, віри, культури” (Ф.Ніцше).
Як би ви назвали подану у фрагменті Ф.Ніцше концепцію цінностей? Як визначається тут природа цінностей? Що їх визначає? Якою мірою ви згідні із такими міркуваннями? Дайте їх критичний аналіз.
Зверніться далі до окреслення найперших цінностей людського буття, серед яких фігурують свобода та невід’ємні права людини.
“Свободою володіє лише те, що є причиною себе самого…Свобода волі є здібністю воління та розуміння” (Ф.Аквінський).
Чи вбачаєте ви якусь відмінність між свободою та свободою волі? Чи згідні ви із даним визначенням свободи? Чи вважаєте виділену тут ознаку свободи достатньою і виправданою?
“Під свободою, згідно точному значенню цього слова, розуміють відсутність зовнішніх перешкод, які часто можуть позбавити людину частини її влади робити те, що вона хотіла би, але не можуть заважати використовувати ту владу, що лишилась, відповідно до того, що диктує їй її судження та розум” (Т.Гоббс).
Поясніть, чи можна вважати відсутність перешкод для влади (дії) вирішальною ознакою свободи? Як би можна було назвати такий вид свободи? В чому можна вбачати недоліки даного її розуміння?
“Володіє свободою така річ, яка існує за однією лише необхідністю своєї власної природи та визначається до дії лише сама собою. Необхідною же річчю, або вимушеною до дії буде така, яка чимось іншим визначається до існування і дії… Людина, яка керується лише пристрастями або гадкою, відрізняється від людини, що керується розумом. Перша, окрім свого воління, здійснює те, чого зовсім не відає; друга слідує самій собі і робить лише те, що вона визнає головним у житті і чого вона, внаслідок того, бажає найбільше. Тому першу людина я назву рабом, а другу - вільною” (Б.Спіноза).
Прокоментуйте дане розуміння свободи і дайте відповіді на наступні питання: а) чи протистоять в міркуваннях Б.Спінози свобода та необхідність; б) яку роль грають пристрасті та знання в реалізації свободи; в) що є умовами свободи; г) в чому полягає обмеженість такого розуміння свободи?
“Свобода є лише там, де для мене немає нічого іншого, що не було би мною. Природна людина визначається лише своїми бажаннями, а тому не дорівнює самій собі. Якою би свавільною вона не була, зміст її бажань і гадок все ж не є її власним змістом, і її свобода постає лише формальною. Коли я мислю, я відмовляюсь від своєї суб’єктивної особливості, заглиблююсь у предмет і надаю можливість мисленню діяти самостійно. І я мислю погано, якщо при тому додаю щось від себе… Дух, таким чином, перебуває лише в собі самому і, значить, є вільним, оскільки свобода полягає саме в тому, щоби в своєму іншому все же бути у себе, бути в залежності лише від себе, визначати себе самого” (Г.Гегель).
В чому полягають моменти тотожності та відмінності в міркуваннях Б.Спінози та Г.Гегеля про свободу? Чи погоджуєтесь ви із гегелівським тлумаченням свободи? Що можна було би вважати недоліками такої позиції?
“Не в уявній незалежності від законів природи полягає свобода, а в пізнанні цих законів і в заснованій на цьому знанні можливості планомірно змушувати закони природи діяти задля певних цілей…Свобода волі, отже, значить ні що інше, як здатність приймати рішення із знанням справи… Свобода полягає в заснованому на пізнанні необхідності природи панування над нами самими та над природою…” (Ф.Енгельс).
Який різновид свободи поданий у даному марксистському її розумінні: зовнішня свобода; внутрішня свобода; свобода волі; свобода дії; негативна свобода; позитивно-творча свобода; вірогідна свобода?
“Бути – це значить бути приреченим до буття вільним… Свобода є ніщо інше, як існування нашої волі або наших пристрастей, оскільки це існування постає знищенням фактичності, тобто фактичного буття… Отже, основна дія свободи винайдена: вона є вибором мене самого в світі і водночас відкриття світу. Мій життєвий проект… завжди постає начерком рішення проблеми буття…Вибір може бути зробленим із покірливим ставленням до долі, або в тривозі; він може бути втечею, а може реалізовуватись у самоомані; ми навіть можемо обирати, не обираючи себе”(Ж.-П.Сартр).
Який різновид свободи розглядається автором фрагменту як вихідний та вирішальний? Чи погоджуєтесь ви із його міркуваннями? Із чим саме погоджуєтесь, а з чим – ні або не зовсім? В якому сенсі життєвий проект людини постає рішенням проблеми буття? – Поясніть це своїми словами та із допомогою прикладів.
“Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні чинити у відношенні один до одного в дусі братства” (Всезагальна декларація прав людини. Стаття 1).
“Кожна людина має право на життя, на свободу та особисту недоторканість” (Там само. Стаття 3).
Які цінності людського життя подаються як перші та незаперечні в світовій правовій практиці? Чи згідна ви із таким їх баченням та акцентуванням? Які ще цінності ви можете подати як найважливіші?
Завдання 4. Проблема сенсу людського буття.
“Бути людиною – це значить бути оберненим до сенсу, що вимагає здійснення, та до цінностей, що потребують реалізації. Людина живе ідеалами та цінностями… Якщо у людини немає сенсу життя, здійснення якого зробило би її щасливою, то вона намагається досягти відчуття щастя обхідними щодо сенсу шляхами, зокрема – із допомогою хімічних препаратів…” (В.Франкл).
“…У людства немає ніякої мети, ніякої ідеї, ніякого плану, як немає мети у виду метеликів чи в орхідеї. Людство – це або зоологічне поняття або порожнє слово. Якщо усунути цей удаваний фантом із проблем історії, як перед нами постане велике багатство дійсних життєвих форм… що досі були затулені модними словами, штучними схемами та особистісними ідеалами” (О.Шпенглер).
Порівняйте наведені фрагменти і зробіть виправдані висновки щодо:
а) єдності людського буття та сенсу;
б) того, що спрямовує розвиток людини;
в) зв’язку сенсу життя та цінностей;
г) тих засад, на яких базується прийняття чи відкидання людських потреб у сенсі життя.
Тема 14: КУЛЬТУРА ТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ.
Мета розгляду теми
Осмислити культуру як сферу, за допомогою якої здійснюється історична естафета людських надбань від покоління до покоління, сферу, що постає основним людиноутворюючим суспільно-історичним чинником; ознайомитись із основними ознаками культури, із аспектами співвідношення світової культури та національних культур; розглянути вихідні окреслення явища цивілізації, з’ясувати складний, суперечливий характер взаємодії культури та цивілізації; виявити корені глобальних проблем сучасної цивілізації.
Ключові поняття та терміни
- друга природа - індустріальне суспільство
- спосіб діяльності - глобальні проблеми
- ієрархія цінностей - постіндустріальне суспільство
План семінарського заняття
1. Причини загострення питання про культуру наприкінці ХІХ – у ХХ ст.
2. Поняття культури та її вихідні ознаки. Світова культура та національні культури.
3. Поняття та ознаки цивілізації. Суперечливий характер взаємодії культури та цивілізації.
4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації та можливі шляхи їх розв’язання.
Завдання, вправи, тести.
1. Важливими причинами загострення питання про культуру наприкінці ХІХ – у ХХ ст. постали:
а) загальне зниження рівня культури;
б) перетворення питання про збереження культури на глобальну проблему;
в) обернення досягнень культури проти людини в серії соціальних зрушень в цей час;
г) поява некласичної (масової) культури.
Оберіть найбільш виправданий варіант відповіді та обгрунтуйте його.
2. За своєю соціальною функцією культура постає:
а) сукупністю нагромаджених людством багатств;
б) сукупністю створених людством мистецьких шедеврів;
в) матеріалізацією творчих самовиявлень людини;
г) своєрідним “генетичним кодом” людськості.
3. Оберіть найбільш виважений та виправданий варіант положення, що характеризує сучасний стан вивчення культури:
а) оскільки існує кілька сот визначень культури, всякі спроби визначити її постають заздалегідь приреченими на провал;
б) кожне із нових визначень культури може бути виправданим тому, що воно дає новий ракурс її бачення.
4. Найпершою ознакою культури можна вважати:
а) таку людську поведінку, в якій відчувається вишкіл;
б) створення чогось нового;
в) “другу природу”, створену людиною;
г) змінений природний стан речей.
5. Спосіб перетворення природи та створення предметів культури важливий для осмислення сутності культури тому, що:
а) він дає можливість відрізнити культурне від природного;
б) він дає людині можливість набувати навичок культуротворення;
в) він відкриває можливість порівняння ефективності культуротворчої діяльності та рівнів культурного процесу;
г) він дозволяє багато чого зрозуміти в засадах культури.
Дайте докладну оцінку наведеним можливим варіантам завершення наведеного положення та оберіть той варіант, який видається вам найбільш виваженим.
6. Сукупність матеріальних та духовних цінностей як ознака культури дозволяє класифікувати прояви культури як позитивні та негативні.
Так Ні
7. Різні культури (в історичному та етнічному планах):
а) можна та потрібно порівнювати між собою;
б) не підлягають ніякому порівнянню;
в) можуть порівнюватись за технологічними вимірами, але не підлягають порівнянню за ціннісними;
г) порівнюються за технологічними даними, але не підлягають порівнянню в аспекті фіксації ними глибинних людських можливостей.
8. Спробуйте пояснити, чому культура від самого початку та в самій своїй сутності передбачає внутрішню та зовнішню діалогічність. Використайте для цього наведені нижче можливі варіанти такого пояснення:
а) культура неможлива без наслідування форм діяльності;
б) культура передбачає зв”язок поколінь;
в) різні сфери культури взаємно впливають одна на одну;
г) різні культури чинять взаємний вплив;
д) культура передбачає діалог і навіть сперечання людини і природи.
9. Способи збереження, розподілу та використання культурних цінностей:
а) постають однією із суттєвих ознак культури;
б) не мають суттєвого значення для культури.
10. В кожній культурі поєднуються автентичні – етнічні, національні – та вічні – загальнозначущі, загальнолюдські – елементи.
Так Ні
11. Однобічними та невиправданими оцінками співвідношення загальнолюдських та етнічних елементів культури постають:
а) анархізм та етатизм;
б) егоїзм та альтруїзм;
в) емпіризм та раціоналізм;
г) ізоляціонізм та інтернаціоналізм.
12. Виберіть правильні варіанти відповіді: До найперших ознак цивілізації слід віднести:
а) появу міст, оброблення металів;
б) способи діяльності та цінності;
в) появу письма та держави;
г) культивування спеціальних поховань;
д) появу сім”ї.
13. За О.Шпенглером, поява цивілізації засвідчує:
а) новий, більш продуктивний етап розвитку культури;
б) занепад культури, вичерпування нею свої творчих потенцій.
14. Згідно М.О.Бердяєву, між культурою та цивілізацією існує докорінна відмінність; вона полягає у тому, що:
а) культура культивує цінності, а цивілізація – стабільність розвитку;
б) культура базується на технологіях, а цивілізація на соціальних інститутах;
в) культура постає проявами духовної самореалізації, а цивілізація – прагненням ефективності.
15. Оберіть найбільш виправданий варіант відповіді.
Глобальними проблемами сучасної цивілізації можна назвати:
а) ті проблеми, що породжені розвитком індустріального суспільства;
б) ті проблеми, що так чи інакше зачіпають інтереси всього людства;
в) ті проблеми, що виникли внаслідок зовнішнього втручання людини в хід природних процесів;
г) ті проблеми, що виникли тоді, коли людська діяльність за своїми масштабами зрівнялась із масштабами загальнопланетних процесів.
Обгрунтуйте свій вибір, розгорніть аргументи на його користь.
16. Як ви вважаєте, чи можна використати поняття “ноосфера”, запроваджене в науку В.Вернадським та Т. де Шарденом, для осмислення глобальних проблем та позначення шляхів їх розв”язання? – Поясніть свої думки.
17. Сучасна технологічна революція (або “третя хвиля”) передбачає:
а) революцію у засобах оброблення, зберігання та передавання інформації;
б) створення машин нового покоління;
в) зміну способів забезпечення людства предметами споживання;
г) перехід від діяльності, що базувалась на зовнішньому втручанні в хід природних процесів, до діяльності, що регулює та спрямовує такі процеси із середини.
18. Некласична (масова) культура на відміну від класичної:
а) не претендує на прилучення до абсолютів, сповідуючи позицію мінімалізму;
б) всіляко наголошує на несвідомих та позасвідомих чинниках людської життєдіяльності;
в) розглядає дійсність як відносну та розпорошену, незавершену та неосяжну в усій її складності;
г) усе вище сказане є правильним.
