б) Ярослав Мудрий (1019- 1054). Його внутрішня та зовнішня політика.
Ярослав Мудрий утвердився на великокнязівському престолі як переможець майже чотирирічної міжусобної боротьби після смерті Володимира. Багато зусиль докладав для збереження цілісності та єдності Київської Русі: повернув під свою владу Червенські міста, відвойовані під час князівських усобиць Болеславом Хоробрим; ходив на північ, на узбережжя Балтійського моря, де в Чудській землі заклав м. Юр'їв; не полишав будівництва, розпочатого батьком, на північному кордоні Русі; 1036 р. остаточно здолав ворога Русі - печенігів. Уперше письмово оформив єдину збірку законів «Руська правда».
Окрасою міста були Золоті ворота - парадний в'їзд до міста (1037) Багато уваги приділялося розвитку культури і духовного життя: засновані державні, церковні й приватні школи; при Софійському соборі, зведеному за наказом Ярослава 1037, засновано першу бібліотеку і книгописну майстерню. При монастирях відкривалися перші лікарні. У 1051 р. заснований Києво-Печерський монастир, у цьому ж році найвищу церковну посаду вперше обійняв русич Іларіон.
У зовнішній політиці надавав перевагу мирним дипломатичним засобам: розвиток міждержавної торгівлі, розвиток господарських відносин, укладання династичних шлюбів своїх дітей з монаршими особами Європи (мав прізвисько тесть Європи). Поділив землі між своїми синами та двома онуками. Така форма правління називається колективним сюзеренітетом - влада належить не одноосібному правителю, а об'єднанню найсильніших князів-родичів. Це стало початком переходу до розпаду великої держави на самостійні князівства.
творення Галицько-Волинської держави. Роман Мстиславович.
Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об’єднання Волині й Галичини в одному князівстві, яке надалі майже впродовж 150 років відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов’ян.
Виникненню і піднесенню Галицько-Волинської держави сприяло: 1. Вдале географічне положення. 2. Необхідність боротьби (спільної) двох князівств проти агресії з боку Польщі, Угорщини, а згодом і монголо-татарського іга. 3. Енергійно об’єдналась політика князів Романа (1199-1205) та Данила (1238-1264). 4. Існування на території князівства багатих родовищ солі, а це сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.
Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславич на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 році після смерті Володимира Ярославича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстиславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство.
1201 р. князь зайняв Київ. З огляду на те, що Переяславське князівство залежало від Києва, можна стверджувати, що Роман став фактичним володарем майже всієї території України (крім Чернігівщини). Оволодівши значною частиною Київської спадщини. Галицько-Волинське князівство на рубежі ХІІ-ХІІІ ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середнього Подніпров’я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається у західному напрямку. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Галицько-Волинська держава ґрунтувалася на єдиній українській основі.
Разом з південно-руськими князями у 1202 р. та 1204 р. Роман здійснив успішні походи проти половців. З часом Роман стає політичною фігурою на Європейській історичній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін та прийняття князем католицизму коронувати його. Галицько-Волинське князівство активно втручається в міжусобну війну в Германії між Гогенштауфенами і Вельфами, яка загострилася у тодішній Католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобув собі славу Роман. В останні роки життя він запропонував модель підтримки «доброго порядку» на Русі. Відповідно до цього проекту планувалося припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім ворогом. Проте галицько-волинському князю не вдалося об’єднати Русь. 19 червня 1205 р. він трагічно загинув поблизу містечка Завихоста на Віслі під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.
Тимчасовий розпад єдиної держави (1205-1238 рр.)
Зі смертю Романа розпочинається майже 30-ти річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:
– прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення норм феодального права – оголошення князем боярина Володислава Кормильчича (1213-1214 рр.);
– безперервні втручання у внутрішні справи західноєвропейських земель сусідніх держав – Угорщини та Польщі, наслідком і проявом якого було проголошення «королем Галичини» та Володимирії Колмана (Коломана), одруженого з дворічною польською княжною Соломеєю (розпочата після цього воєнна окупація тривала від 1214 р. до 1219 р.);
– наростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів);
– енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася у 1238 р.
