оняття, ознаки та ефективність політичної влади.

олітична влада і політична система.

 

оняття, ознаки та ефективність політичної влади.

утність, структура і функції політичної системи.

собливості політичної системи України.

 

оняття, ознаки та ефективність політичної влади.

Проблема влади є основним, визначним елементом політики, одним з найдавніших складових політичного знання. Боротьба за владу, її здійснення є сенсом діяльності суб’єктів політичного процесу, вона супроводжує політичне життя людства протягом усієї його історії. Влада існує в будь-якому суспільстві і є результатом існування відмінності інтересів.

Влада - це багатогранне, полісистемне суспільне явище. У зв’язку з цим існує багато різноманітних визначень влади. Влада - це, передусім, здатність і можливість здійснювати свою волю, чинити визначальний вплив на поведінку та діяльність людей за допомогою авторитету, права, насильства. Представники різних філософсько-політичних напрямків при визначенні влади акцентують увагу на тих елементах, які на їх думку, є найважливішими. Наприклад, прихильники біхевіоризму під владою розуміють особливий тип поведінки, при якому одні люди наказують іншим, а ті їм підкорюються. В суспільстві, в якому живемо ми, боротьба за владу служить полем найгостріших битв у всіх сферах суспільного життя: в політиці, економіці, культурі і на всіх рівнях соціальної організації. Базуючись на цьому, виділяють владу економічну, політичну, правову, військову, духовну, сімейну. Засобами здійснення цих різновидів суспільної влади виступають право, авторитет, переконання, традиції, маніпуляції, примус, насильство; формами організації - планування, керівництво, управління, координація, організація, управління, контроль. Влада як суспільне явище виникає при наявності таких елементів:

- існування не менше двох індивідуальних чи групових суб’єктів, що беруть участь у владних відносинах;

- волевиявлення володарюючого по відношенню до підвладного через розпорядження або наказ, в якому передбачають певні санкції у випадку непідкорення владі;

- обов’язковість підкорення наказові;

- наявність суспільних норм, які закріпляють право володарюючого видавати накази та обов’язковість їх виконання.

Постає питання: що може виступати джерелом влади? До джерел влади в будь-якому її прояві прийнято відносити силу, багатство, організацію, положення в суспільстві, інформацію та знання. Характерними ознаками влади виступають такі ознаки:

- домінування владної волі;

- наявність особливого апарату управління;

- можливість застосування примусу по відношенню до суспільства чи особистості;

- монополія на регламентацію життя суспільства.

При здійсненні влади важливим елементом виступають владні ресурси. Ресурси влади - це сукупність засобів, використання яких забезпечує вплив на об’єкти влади у відповідності з цілями суб’єкта. Владні ресурси прийнято поділяти на:

- економічні - матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва і споживання (землі, гроші, корисні копалини і т. д.);

- соціальні - здатність підвищення соціального статусу або рангу, місця в соціальній структурі;

- силові - зброя і апарат фізичного примусу, спеціально підготовлені для цього люди;

- демографічні - люди як універсальний ресурс, що створює інші ресурси;

- політико-правові - конституція, закони, програмні документи політичних партій;

- інформаційні - знання та інформація, засоби їх отримання та розповсюдження.

 

Одним з основних та найважливіших для політології різновидів суспільної влади є влада політична. Політична влада - це здатність, право або можливість суспільних груп та індивідів, які їх представляють, здійснювати вплив на політичну діяльність і політичну поведінку людей та їх об’єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства.

Суб’єктом політичної влади може бути цілий народ, державний орган, окремий індивід, наділений владою. Безпосередніми суб’єктами політичної влади є політичні інститути та їх органи, які зберігають і здійснюють керівництво різними сферами життя, мають у своєму розпорядженні засоби влади, обирають цілі та способи їх реалізації.

Об’єктом політичної влади є все те, на що (чи на кого) спрямовані владні відносини. Це може бути суспільство вцілому, тобто народ, і кожний громадянин зокрема. В демократичному суспільстві народ одночасно виступає і суб’єктом, і об’єктом влади.

Вагомість існування політичної влади пояснюється виконанням нею широкого спектра важливих для суспільства функцій. До них відносять:

- розробку та прийняття рішень з важливих напрямків розвитку суспільства;

- вироблення стратегії управління суспільством;

- оперативне управління та регулювання суспільними процесами;

- контроль за найважливішими параметрами стабільності та спрямованості розвитку суспільства.

Характерними рисами політичної влади є легальність, вплив, верховенство, всезагальність, моноцентричність, легітимність, ефективність.

Легальність влади - це її законність, юридична правомірність.

Верховенство влади - це обов’язковість виконання сформульованих нею владних рішень усіма членами суспільства.

Вплив влади - це здатність, вміння суб’єкта політики здійснювати вплив з певною метою на поведінку соціальних груп, організацій чи індивідів.

Всезагальність влади визначається її здатністю діяти на основі права від імені всього суспільства.

Моноцентричність влади характеризується існуванням загальнодержавного центру прийняття рішень (таким центром є система владних органів).

Ефективність (результативність) влади визначається результатами реалізації усіх задумів, платформ, програм, її здатністю ефективно управляти усіма сферами суспільного життя, досягати політичної мети оптимальними засобами. Проте одразу ж виникає проблема встановлення універсального критерія, за яким можна об’єктивно визначити ефективність політичної влади. При винайденні формули ефективності політичної влади необхідно врахувати такі фактори:

- відображення в діяльності влади інтересів тих суспільних груп, які вона представляє;

- оптимальність організаційної структури різних гілок влади;

- високий професійний рівень політичних кадрів;

- оптимальність прийняття та впровадження політичних рішень;

- легітимність влади.

Легітимність влади − це стан, при якому спосіб формування і діяльності політичної влади збігається з існуючими в суспільстві нормами та цінностями, а результати діяльності відповідають соціальним очікуванням, які визнає народ. Іншими словами, це добровільне визнання існуючої влади громадянами, довіра до неї з їх сторони, визнання її справедливою, прогресивною. Відповідно, легітимація - це процес визнання влади правочинною, утвердження її легітимності. Проте умови, за яких влада визнавалась правочинною, залежали від історичної епохи, подій чи країни. В сучасних демократичних суспільствах влада стає легітимною через визнання її народом за допомогою встановлених законом демократичних процедур − виборів. Проте в минулому здебільшого влада отримувала статус легітимності через успадкування її главою держави від своїх предків.

Макс Вебер виділив три основні типи легітимності влади:

Традиційна влада базується на звичаях коритися владі, вірі у незворушність встановленого порядку. Традиційні норми в такому суспільстві розглядаються як непорушні; непідкорення їм призводить до застосування встановлених суспільством санкцій. Проте ці санкції стосуються не лише підлеглих, а й правителів.

Легальна влада ґрунтується на законослухняності, визнанні добровільно встановлених норм, які регулюють відносини володарювання і підкорення. Цей тип легітимності характерний для сучасних демократичних країн, де добровільно встановлені норми - це конституція, на якій базується раціональна модель володарювання.

Харизматична влада базується на вірі підлеглих у надзвичайні здібності та велич особистості свого політичного лідера (харизма від грецького - Божий дар, винятковий талант). Такий лідер впевнений, що виконує важливу історичну місію і тому вимагає від підлеглих беззаперечної покори. Тому такий тип легітимації влади може призвести до встановлення диктатури.

Американський політолог Д.Істон, аналізуючи сучасні політичні системи, також встановив три типи легітимності політичної влади.

Перший тип легітимності він назвав ідеологічною легітимністю. Вона базується на переконаності людей у правильності цінностей та принципів, на які посилається влада, а також у тому, що ця влада сама їх дотримується. Структурна легітимність існує у суспільстві, де існує повага людей до механізмів і норм існуючої системи влади. Персоналістська (особистісна) легітимність ґрунтується на моральному схваленні народом осіб, які перебувають при владі. На перший погляд, цей тип легітимності дуже схожий на харизматичний (за М.Вебером). Проте персоналістська легітимність - це не лише психологічне сприйняття чи підтримка політичного лідера, політичної еліти. Це, в першу чергу, раціональне осмислення діяльності політичної влади загалом і політичного лідера зокрема.

На практиці діє не один, а два-три чинники легітимації влади, на підставі яких і визнається її правочинність.

Найпоширенішим різновидом політичної влади є влада державна. Окрім характерних рис суспільної влади взагалі, державна передбачає ще й інші ознаки:

- здійснюється особливим, відокремленим від решти суспільства апаратом;

- є дійсною на території, на яку поширюється державний суверенітет;

- володіє монополією на видання законів;

- може, при необхідності, звернутися до засобів організованого законодавчого примусу.

Зміст політичної влади розкривається через її функції. До них належить формування політичної системи, політичних відносин між державою і суспільством, громадськими спільнотами, політичними інститутами, апаратами і органами державного управління, партіями, громадянами і т. д; організація політичного життя суспільства; управління суспільними і державними справами на різних рівнях; керівництво органами влади, політичними і неполітичними процесами; контроль за політичними відносинами, створення певного типу правління, політичного режиму і державного устрою (монархії, республіки), відкритого чи закритого суспільства. Політична влада виконує таким чином організаційні, регулятивні та контрольні функції, які конкретизуються в багатьох видах політичної діяльності (прийняття політичних рішень, формування управлінських кадрів, вдосконалення системи виконавчої влади).

Функціонування влади в суспільстві пов’язане з розподілом суспільної праці на управлінську та виконавчу по вертикалі, побудовою владних відносин у формі суспільної піраміди, при якій нижчі верстви піраміди передають на верх якусь частину своєї волі, а владна верхівка повинна враховувати цю волю при прийнятті політичних рішень. Ігнорування владною верхівкою інтересів нижчих верств призводить до відчуження влади від народу, перетворення її в деспотію чи тиранію. Джерелом влади є народ, нація. Ігнорування владою волі та інтересів народу слугує основою для зміни влади. Такі вихідні положення теорії народного суверенітету, які лежать в основі сучасної, представницької демократії.

Важливими засобами проти утвердження тиранії і диктатури є:

- розмежування та незалежність трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової;

- децентралізація влади.

Ще старогрецькі філософи Платон та Арістотель у залежності від того, хто знаходився при владі та в чиїх інтересах вона здійснювалася, виділяли три можливі форми політичної влади: монархію, аристократію, політею (або демократію), які за умови їх деградації могли виродитись відповідно у тиранію, олігархію і охлократію.

Політолог, економіст, українець за походженням Б.Гаврилишин, аналізуючи сучасні політичні системи, прийшов до висновку про існування трьох типів політичного правління (форми сучасної влади).

Влада типу противаги характеризується поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову; наявністю правлячої еліти і опозиції; функціонуванням системи противаг; наявністю періодичних виборів; прийняттям рішень згідно з принципом більшості.

Колегіальна влада відзначається наявністю високого ступеня консенсусу у суспільстві, прихильністю до політичних курсів і рішень, відсутністю незгод та конфліктів.

Унітарна влада характеризується концентрацією влади, відсутністю офіційної опозиції чи противаги, ідеологічним виправданням будь-яких непопулярних чи малопопулярних рішень влади. Саме через такі характеристики ускладнюється процес приходу до влади нової політичної еліти.