иділяють 2 основні форми міжнародних інвестицій: прямі та портфельні.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над обєктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25%, за американськими – 10%, австралійськими і канадськими – 50%. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо.

Портфельні інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні або боргові цінні папери (прості векселі; боргові зобовязання; інструменти грошового ринку та інші).

 

23. Форфейтинг (від франц. “a forfait” – відмова від прав) – кредитування експортера шляхом придбання векселів, акцептованих імпортером, або інших боргових вимог. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик неоплати зобов’язань та разового збору за зобов’язання купити векселі експортера. Форфейтинг – одна з нових форм кредитування зовнішньої торгівлі. Її поява зумовлена швидким зростанням експорту дорогого устаткування з тривалим терміном виробництва, посиленням конкурентної боротьби на світових ринках та зростанням ролі кредиту у розвитку світової торгівлі.

 

24. Франча́йзинг (фр. franchissage — пільга, привілей) — це форма співпраці між юридично та фінансово незалежними сторонами (компаніями та/або фізичними особами), в рамках якої одна сторона (франчайзер), що володіє успішним бізнесом, відомою торговою маркою, ноу-хау, комерційними таємницями, репутацією та іншими нематеріальними активами, дозволяє іншій стороні (франчайзі) користуватися цією системою на певних умовах; франчайзинг – це передача продавцем (франшизером) права на використання своєї торгової марки покупцю (франшизі). Торгова марка для бізнесу покупця є найбільш важливим активом, завдяки чому продавець надає постійну допомогу покупцю в його бізнесі. Історія франфайзинга починається з ХІХ століття. В США 35% обороту роздрібної торгівлі – це франчайзинг (у Європі – 10%). Ця система охоплює майже всі види послуг, у тому числі ресторани і кафе, автосервіс тощо.

 

25. Факторинг (від англ. Factor – агент, посередник) – придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги. Експортер поступається факторинговій фірмі правом отримання платежів від платників за поставлені товари. Остання в свою чергу зобов’язується повертати йому гроші у міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму відразу. За здійснення факторингових операцій експортер вносить передбачену угодою плату, яка може бути дещо вищою від відсотків за кредит. Якщо факторинг зручніший для фінансування експорту товарів споживання з терміном кредитування від 90 до 180 днів, то такий вид кредитування, як форфейтинг використовується при фінансуванні експорту товарів иробничого призначення з терміном кредитування до кількох років. Водночас, факторинг, як правило, не покриває всіх політичних та перевідних ризиків, тоді як форфейтер при форфейтуванні будь-якої вимоги за ці ризики несе відповідальність. У багатьох країнах прийшли до висновку, що форфейтування може бути відносно недорогим, альтернативним іншим формам експортного фінансування, що застосовуються зараз.

26. Світова практика свідчить, що проблема залучення іноземного капіталу вирішується шляхом створення сприятливих умов для його інвестування, гарантій збереження та прибуткової віддачі. Одним із засобів залучення іноземних інвестицій є створення вільних економічних зон (ВЕЗ). Вільна економічна зона - це частина території, на якій встановлюються: спеціальний правовий режим економічної діяльності; порядок застосування та дії законодавства; пільгові митні, валютні, податкові та інші умови діяльності національних та іноземних суб'єктів. Такі зони створюються як у розвинутих країнах (Англія, Німеччина, США, ін.), так і в країнах з перехідною економікою (Китай, Південна Корея, ін.).

Мета створення ВЕЗ залежить від рівня економічного розвитку країни, її соціально-економічного стану та інших особливостей. Для багатьох країн найважливішою метою ВЕЗ є: створення нових робочих місць, впровадження високих технологій, розвиток експортного потенціалу, прискорення соціально-економічного розвитку країни. За допомогою ВЕЗ відбувається швидка та ефективна інтеграція регіонів у систему світогосподарських зв'язків. Територія отримує потужний імпульс для розвитку комунікаційної, ділової та соціальної інфраструктури.

За оцінками західних експертів на початку XXI ст. через ВЕЗ здійснюватиметься близько 30% світового фінансового обороту.

 

27. Основні види фінансових інструментів грошового ринку, що використовуються для міжнародного інвестування:

казначейські векселі, які емітуються урядами та мають тер­мін обігу від одного до трьох місяців;

ноти, що емітуються урядовими агентствами або місцевою вла­дою на термін від трьох до дев'яти місяців та мають прибут­ковість, що перевищує прибутковість векселів;

депозити до запитання;

депозитні сертифікати, що емітуються комерційними банка­ми на термін від одного до трьох місяців;

депозити в небанківських фінансових установах;

банківські акцепти — переказні векселі, що емітуються бан­ками. Характеризуються низькою ризиковістю, за рівнем ри­зику перебувають на другому місці після векселів скарбниці;

комерційні папери з терміном обігу від одного до дев'яти місяців, що емітуються потужними корпораціями з високим кредитним рейтингом, незабезпечені прості векселі.

Серед розмаїття фінансових інструментів, що обертаються в ка­пітальному секторі міжнародного фінансового ринку, виокремлю­ють боргові, пайові та похідні цінні папери — облігації, акції та деривативи.

Облігація — це борговий цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного папера в передбачений термін з виплатою фіксованого відсотка.

Іншим видом фінансових інструментів є акції — пайові цінні папе­ри, титул власності, які засвідчують право на частину прибутку, одер­жану емітентом, і право участі в управлінні об'єктом інвестування.

На міжнародних фондових ринках разом з акціями, емітовани­ми в національних валютах, обертаються емітовані ТНК у єврова- лютах — євроакції.

Значну частку цінних паперів, що обертаються на міжнародних фондових ринках, становлять похідні цінні папери — деривативи (ф'ючерси, опціони тощо). Деривативи — це фінансові інструмен­ти, вартість яких визначається кон'юнктурою ринку та вартістю базових активів, похідними від яких вони є.

 

28. Іноземні інвестори венчурного капіталу досліджують довгострокові перспективи підприємства, в яке вкладають кошти. Практика венчурного фінансування передбачає інвестування як шляхом придбання акцій (паїв) компаній, так і шляхом кредитування підприємств. Процес інвестування передбачає залучення інвесторів у безпосереднє управління виробничим процесом, прийняття стратегічно важливих рішень. Фірма, що отримує венчурне фінансування, стає акціонерною компанією закритого типу, акції якої належать вузькому колу осіб — її засновникам та інвесторам венчурного капіталу.

Переваги венчурного фінансування полягають у тому, що створювані невеликі фірми мають доступ до фінансових ресурсів, а також можливість консультацій з питань виробництва, фінансів, управління персоналом, чим забезпечуються гнучкість в управлінні та швидкість прийняття рішень. Венчурний капітал традиційно орієнтується на малі та середні підприємства, віддаючи перевагу приватним компаніям і спільним підприємствам. Пріоритетними для венчурного капіталу є галузі, продукція яких має значний внутрішній ринок збуту, та такі, що не залежать від імпорту. Наявність експортного потенціалу підвищує привабливість підприємства, але не є суттєвим чинником інвестицій.

 

29. Іноземна інвестиційна діяльність і транснаціональні компанії (ТНК) відомі здавна. Перші ТНК з'явилися в обробній промисловості Європи та США ще в XIX ст.

Розширення іноземного інвестування невід'ємне від інтернаціоналізації діяльності підприємств, збільшення кількості ТНК, зміцнення економічної потужності кожної з них. Сьогодні в обробній промисловості жодна велика промислова група не може навіть уявити розвиток своєї діяльності у суто національних межах. У всіх галузях ринки мають щонайменше континентальний, а здебільшого світовий масштаб. Стратегія багатонаціональних фірм у частині їх закордонних підрозділів досить швидко стає незалежною від національних умов у їх рідних країнах. На сучасному етапі спостерігається процес глобалізації діяльності промислових підприємств; подібні процеси відбуваються і в галузі послуг, особливо фінансових. Процес інтернаціоналізації національного майна у майбутньому може набути стрімкого та не завжди передбачуваного розвитку.

 

30. Визначенню податкових умов діяльності ТНК належить особливе місце у фінансовій політиці корпорації. Це пов’язано з тим, що ТНК діють у різних податкових системах. Податкові системи країн розташування структурних підрозділів ТНК і країни національної належності материнської компанії відрізняються за багатьма параметрами, зокрема за податками на доходи і рівнем податків.

У визначенні податкових умов діяльності транснаціональних компаній враховуються такі аспекти: національні чи глобальні підходи застосовуються до оподаткування прибутків в окремих країнах; система основних податків і процедура їх сплати; порівняльний рівень оподаткування основних операцій і результатів діяльності; відмінності в режимах та умовах оподаткування в окремих країнах; уникнення подвійного оподаткування при проведенні трансграничних операцій; наявність чи відсутність подат­кових пільг, кредитів і заліків щодо операцій ТНК тощо.

Зокрема, розглянемо підходи до оподаткування прибутків кор­по­рації, класифікованих залежно від національних податкових систем:

Перший підхід — територіальний, або «звільнення від податків за територіальною ознакою». Оподатковуються прибутки, отримані національними та іноземними компаніями на території певної країни, тобто повністю виключає з податкової бази зарубіжний дохід компанії. Країни, що дотримуються цього принципу, дозволяють не вираховувати з прибутку, що оподатковується витрати, здійснені за кордоном. До таких країн належать Венесуела, Бразилія, Австралія, Південна Африка, Канада та деякі інші.

Другий підхід — національний, резидентський, світовий. Оподатковуються всі прибутки корпорації, отримані в країні реєстрації, і прибутки, отримані від діяльності філій корпорації в усіх інших країнах світу. Це призводить до подвійного оподаткування, тобто податок береться в іноземній країні, де розташована філія, і в країні реєстрації ТНК.

Для уникнення подвійного оподаткування між країнами укладаються двосторонні угоди, де передбачається декларування:

прибутку, сплаченого ТНК у цій країні;

прибутків, отриманих філіями зарубіжних корпорацій в іншій країні, які враховуються при визначенні оподаткованого прибутку ТНК.

У названих угодах про уникнення подвійного оподаткування одночасно передбачаються знижені ставки оподаткування при трансферті:

прибутку;

дивідендів;

роялті;

інших видів доходу від філій до материнської корпорації.

Третій підхід — «всесвітня система пільг». Він передбачає, що всі доходи системи ТНК, тобто доходи як зарубіжних структурних підрозділів, так і материнської компанії, повинні оподатковуватися всіма видами податків. Але одночасно передбачається, що на прибутки дочірньої компанії ТНК у країні, де вона діє, мають поширюватися податкові пільги. Також передбачається оподаткування доходу від капіталовкладень (дивіденди, проценти, рента та роялті) зарубіжних корпорацій, що контролюються. Цей підхід сприяє накопиченню прибутку у податковому сховищі чи в країнах з низьким рівнем оподаткування. Таке накопичення виступає як безпроцентний кредит, що надається країною, якій належить цей дохід, у формі відстрочених податків. Цього підходу дотримуються Японія, США та ін.

Дуже часто другий і третій підходи не виділяють окремо, а об’єд­нують під єдиною назвою «всесвітня система пільг».

Податкові системи країн, де розташовуються організаційні структурні підроз­діли ТНК, і країни національної належності материнської компанії розрізняються за кількома параметрами, у тому числі, видами податків, якими обкладаються прибутки ТНК, і рівнем податкових ста­вок. Система оподаткування в країні базування і в країні, що приймає, впливає на економічну ефективність операцій ТНК.

 

31. Характеризуючи сучасний стан інвестицій в Україні, можна зазначити, що на даний момент наша держава не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. При розрахунку індексу глобальної конкурентоспроможності України, беручи до уваги розвиток таких економічних параметрів, як інституції, інфраструктура, макроекономіка, охорона здоров'я, освіта, ефективність ринків, технологічне оснащення, бізнесове середовище та інноваційну сферу, наша держава, згідно з оцінкою Всесвітнього економічного форуму, що міститься у «Глобальному звіті про конкурентоспроможність 2007—2008», знизилась з 69-ї до 73-ї позиції із 131 країни світу. Падіння рейтингу України пов'язано з низькою продуктивністю економіки. Для України було виділено як конкурентні переваги, так і бар'єри. До переваг віднесено гідну вищу освіту, розмір державного боргу, вартість робочої сили, залізничну мережу, інноваційний потенціал. Лімітуючи фактори склали торговельні бар'єри, інвестиційне законодавство, прозорість державної політики, надійність банківської системи, митні процедури.

Водночас експерти ООН відносять Україну до двадцятки найпривабливіших для прямих іноземних інвестицій країн. Пояснення привабливості України полягає в тому, що раніше вкладення у неї розглядалися як інвестиції у дочірній регіон Росії. «Помаранчева» революція генерувала переусвідомлення ситуації, унаслідок чого Україну почали розглядати як повноцінну європейську державу. Водночас представники багатьох іноземних компаній відкрито стверджують, що надходження масштабних інвестицій в Україну ускладнюється відсутністю стабільності навіть на короткий проміжок часу. Унаслідок цього привабливість українських компаній для іноземних інвесторів не зменшується, але деякі з них займають вичікувальну позицію.

Вивчаючи обсяги надходження іноземних інвестицій можна констатувати, що на 01.01.2009 рівень прямих інвестицій до України склав 35723,4 млн. дол., хоча необхідний обсяг інвестицій для реформування економіки України складає більше 40 млрд. дол. Принагідно нагадаємо, що в порівнянні з іншими державами об’єм інвестування в економіку України є незначним. Так, приплив іноземних інвестицій до Чехії більший в 11 разів, а в такі країни, як Словаччина, Польща, Португалія - в 5-6 разів ніж до України.

Дослідження показують, що на початок 2009 р. інвестиції в Україну надійшли зі 123 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять такі: Кіпр - $ 7677,2 млн., Німеччина - $6393 млн., Нідерланди - $3155,4 млн., Австрія - $2443,8 млн., Великобританія - $2248,9 млн., Російська Федерація - $1844,8 млн., США - $ 1466,4 млн., Швеція - $1262,8 млн., Франція - $1231,2,9 млн. Віргінські, Британські острови - $1155,8 млн.

 

32. Податкова гавань або офшорна зона (від англ. off shore - «поза берегом») — один із видів вільних економічних зон. Їх відносять до сервісних вільно-економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високий рівень та законодавчі гарантії банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання.

Термін «офшорна зона» загалом має на увазі будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певний рівень банківської або комерційної секретності, мінімальну або повну відсутність резервних вимог центрального банку або обмежень у конвертованій валюті.

Крім того, більшість офшорних зон має відносно прості вимоги з ліцензування і регулювання фінансових компаній і інших фірм.

Особливістю офшорної юрисдикції є поширення пільгового режиму виключно на нерезидентні компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найважливіше, забезпечення ефективного режиму фінансової секретності.

 

33. Баланс міжнародних розрахунків - співвідношення грошових вимог тазобов'язань, поступлень і платежів однієї країни по відношенню до іншихкраїн.Основними видами БМР є розрахунковий баланс, баланс міжнародної заборгованості та платіжний баланс.

Платіжний баланс є найпоширенішим видом БМР. Він відображає співвідношення грошових вимог і зобов'язань даної країни до інших країн, термін яких настав. Платіжний баланс може бути двох видів: платіжний баланс на даний момент і платіжний баланс за конкретний період (рік, квартал, місяць). Оскільки у платіжному балансі наводяться вимоги та зобов'язання країни в іноземній валюті, по яких настав термін погашення, цей баланс визначає попит і пропозицію щодо іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку на певний момент або за визначений період. Аналіз платіжного балансу має важливе значення для оцінювання валютного становища країни. Стан платіжного балансу впливає на динаміку валютних курсів, на валютну політику країни. Якщо надходження за платіжним балансом перевищують платежі, то має місце активний платіжний баланс (активне, або позитивне, сальдо). У протилежному випадку — баланс пасивний (пасивне, або негативне, сальдо). Погіршання платіжного балансу (негативне сальдо) нерідко призводить до посилення валютного контролю, пониження курсу національної валюти, збільшення запозичень за кордоном, до інших заходів державного регулювання.

 

34. Платіжний баланс поточних операцій складається з:

- торгового балансу;

- балансу послуг;

- балансу іноземного туризму та некомерційних операцій;

- балансу доходів і платежів по закордонних інвестиціях.

У торговому балансі відображається співвідношення між експортом та імпортом товарів. Стан торгового балансу віддзеркалює економічне становище країни, ступінь залежності її від зовнішніх ринків. Активне сальдо торгового балансу не завжди свідчить про економічне благополуччя країни.

Баланс послуг відображає платежі та надходження по фрахту, поштових, телефонних та телеграфних послугах, страхуванню та банківських послугах, передачі «ноу-хау», орендній платі, різноманітних комісійних та ін. За останнє десятиріччя в економіці країн суттєво зросло значення сектора послуг. Він все більше переорієнтовується на надання не тільки традиційних послуг (транспортні перевезення, зв'язок, будівництво, страховий бізнес та ін.), але й на такі спеціалізовані послуги, як науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи, розробка програмного забезпечення та технічне обслуговування обчислювальної техніки, маркетинг, інжиніринг, послуги в галузі права, менеджменту, консультування та ін.

Баланс розрахунків по іноземному туризму та некомерційних операціях включає платежі та надходження по туризму, приватних та офіційних переказах, пенсіях, дарах, контрибуціях та репараціях, державних витратах на утримання іноземних представництв, субсидіях, наданню військової допомоги іншим державам, утриманню військових баз за кордоном тощо. Сальдо цього балансу у багатьох країнах має велике значення для кінцевого результату платіжного балансу. Це стосується країн з розвиненою індустрією туризму або країн, де значна частина населення виїжджає в інші країни на заробітки.

Баланс доходів і платежів по закордонних інвестиціях відображає сплату відсотків і дивідендів імпортерами капіталу та їх отримання експортерами.

Країни, які тривалий час мають активний баланс поточних операцій, використовують кошти, що дорівнюють величині позитивного сальдо, для закордонних інвестицій. Вони можуть здійснювати вивіз капіталу в формі інвестування грошей у нерухомість (будівництво та придбання земельних ділянок за кордоном), придбання акцій та облігацій підприємств інших країн та облігацій іноземних урядів, розміщення капіталів в іноземних банківських установах. Країни, які мають пасивне сальдо балансу змушені ввозити капітали.

 

35. Баланс руху капіталів складається з:

- балансу короткострокових капіталів;

- балансу довгострокових капіталів.

Баланс руху капіталів відображає платежі та надходження по експорту-імпорту державного і приватного короткострокового та довгострокового капіталу. До них належать прямі та портфельні інвестиції, комерційні кредити, авуари в банках, спеціальні фінансові операції тощо.

Баланс короткострокових капіталів відображає рух кредитів у товарній та грошовій формах терміном до одного року, зміни у короткострокових авуарах, а також ввіз та вивіз національної та іноземної валют. У світовій практиці існує поняття «гарячі гроші» («блукаючий капітал»). Це грошовий капітал, який стихійно переміщується з країни в країну з метою збереження вартості або отримання спекулятивних прибутків. Надходження цих грошей в країну може тимчасово поліпшити платіжний баланс і спричинити небажане підвищення курсу національної валюти. Але раптовий їх відплив з країни посилює нестабільність її платіжного балансу та валютного стану.

Баланс довгострокових капіталів відображає рух грошей у зв'язку із купівлею-продажем цінних паперів і наданням або отриманням довгострокових кредитів.

Розділ «Помилки та пропуски» у періоди економічних криз містить значні суми, які, як правило, відображають рух короткострокових капіталів, не врахованих у попередніх розділах.

Розділ «Зміни у валютних резервах» відображає міжнародні валютні операції центральних банків, пов'язані з вирівнюванням платіжного балансу країни та підтриманням курсу національної валюти.

 

36. За методикою МВФ платіжний баланс має таку структуру:

А. Поточні операції:

- Товари

- Послуги

- Доходи від інвестицій

- Інші послуги та доходи

- Приватні односторонні перекази

- Державні односторонні перекази

Всього: А — Баланс поточних операцій

B. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал:

- Прямі інвестиції

- Портфельні інвестиції

- Інший довгостроковий капітал

C. Інший короткостроковий капітал

D. Помилки та пропуски

Всього: A+B+C+D

E. Компенсуючі (балансуючі) статті

F. Надзвичайні джерела покриття сальдо

G. Зобов'язання, що створюють валютні резерви іноземних офіційних органів

Всього: A+B+C+D+E+F+G

Н. Підсумкові зміни у резервах:

- Золото

- СДР

- Резервна позиція в МВФ

- Іноземна валюта

- Інші вимоги

- Кредити МВФ

Торговий баланс, баланс послуг і баланс некомерційних операцій за методикою класифікації МВФ відповідають розділу А «Поточні операції». Ця частина платіжного балансу найчастіше публікується та аналізується. Статті В і С відповідають балансу руху капіталів. При цьому доходи та платежі, пов'язані з вивозом капіталу, вміщені в розділ А. Баланс за сумою статей А, В, С і D (вони звуться основними статтями) у деяких країнах розцінюється як підсумковий баланс. Але МВФ рекомендує підраховувати підсумковий баланс з урахуванням статей Е, F і G. Ці статті звуться балансуючими і характеризують джерела та методи погашення сальдо платіжного балансу. Стаття Н показує, яким чином всі попередні статті вплинули на стан офіційних золотовалютних резервів країни.

 

37. Методи балансування сальдо платіжного балансу можуть бути поділені на тимчасові та остаточні.

До тимчасових методів балансування належать:

- одержання іноземних позик і ввезення підприємницького капіталу;

- використання короткострокових кредитів за взаємними угодами між центральними банками країн за системою «своп»;

- використання нафтодоларів шляхом перерозподілу валютної виручки нафтодобувних країн від експорту нафти;

- надання МВФ країнам-членам резервних кредитів (резервна позиція в МВФ);

- мобілізація коштів на світовому фінансовому ринку (кредити банківських консорціумів, облігаційні позики);

- пільгові кредити по лінії програм іноземної «допомоги».

Остаточними методами балансування вважаються:

- вивіз золота (при золотому монометалізмі);

- купівля іноземної валюти в обмін на золото або отримання кредиту в іноземній валюті під заставу золота з подальшим використанням валюти для розрахунків (після відміни золотого стандарту);
- використання для остаточних розрахунків коштів з внутрішніх валютних резервів країни;

- обмін СДР на певну кількість необхідної іноземної валюти;

- отримання іноземної «допомоги» у вигляді субсидій та дарувань.

38. У жовтні дефіцит поточногорахунку зріс до 907 млн. дол. СШАпорівняно з 194 млн. дол. США увересні. Таке збільшення дефіциту було достатньо очікуваним і стало

результатом насамперед збільшення обсягів поставок природного газу та сезонного скорочення профіциту торгівлі послугами. Відповідно продовжилась тенденція погіршення стану поточного рахунку – кумулятивний за останні 12 місяців дефіцит зріс до 2.8 млрд. дол. США (що становить приблизно 2% від ВВП).

Профіцит за капітальним і фінансовим рахунком у жовтні становив 329 млн. дол. США і був забезпечений насамперед достатньо високими для цього року обсягами прямих

іноземних інвестицій (466 млн. дол. США) та чистими залученнями за довгостроковими кредитами приватного сектору (551 млн. дол. США). Також продовжилось активне придбання нерезидентами внутрішніх державних облігацій (264 млн. дол. США). У той же

час обсяги накопичення готівкової валюти поза банками залишались дуже високими

(1.7 млрд. дол. США).

На відміну від попередніх місяців притік капіталу за фінансовим рахунком був недостатнім для повного покриття дефіциту поточного рахунку. Сформоване в результаті від’ємне сальдо зведеного платіжного балансу (578 млн. дол. США)

фінансувалось за рахунок резервних активів, обсяг яких на 01.11.2010 року скоротився до 34.3 млрд. дол. США (5.8 місяців імпорту товарів і послуг майбутнього періоду).

У жовтні рахунок поточних операцій був сформований з найбільшим дефіцитом у цьому році (907 млн. дол. США проти 194 млн. дол. США у вересні). Таке погіршення стану

поточного рахунку було зумовлено суттєвим зростанням імпорту природного газу та сезонним зменшенням експорту послуг за статтею «подорожі».

За січень-жовтень 2010 року дефіцит поточного рахунку становив 1.8 млрд. дол. США порівняно з 782 млн. дол. США у відповідному періоді минулого року.

Експорт товарів у жовтні майже не змінився порівняно з попереднім місяцем та становив 4.8 млрд. дол. США. При цьому сезонно згладжений показник експорту у жовтні зріс на 1.4%, залишаючись на середньому для 2010 року рівні.

У жовтні найбільше зросли вартісні обсяги продукції АПК (на 23.8% порівняно з вереснем) через сезонне збільшення експорту олії та жирів (в 2.4 раза). Найбільшого падіння зазнав

експорт мінеральних продуктів (12.8%), в основному за рахунок зниження поставок руд та шлаків (19.7%). За всіма іншими групами товарів вартісні обсяги експорту майже не змінились.

Протягом січня-жовтня 2010 року експорт товарів становив 41.5 млрд. дол. США, що на 29.3% більше ніж в аналогічному періоді попереднього року.

Імпорт товарів у жовтні збільшився порівняно з попереднім місяцем на 8.8% та становив 6.1 млрд. дол. США. Насамперед такі високі темпи приросту були зумовлені збільшенням вартісних обсягів імпорту природного газу на 44.3% у зв’язку зі значними обсягами поставок газу в ІV кварталі 2010 року відповідно до контракту з «Газпромом». Також відбулось зростання неенергетичного імпорту (на 5.6%), що було зумовлено насамперед сезонними

факторами. У той же час сезонно згладжені показники неенергетичного імпортузалишаються достатньо високими - на 0.8% більше ніж у вересні і на 8.3% більше ніжсередньомісячні обсяги в І половині року.

Високі темпи приросту демонстрував імпорт продукції АПК (12%), при чому зростання відбулось за всіма підгрупами, окрім м’яса. За всіма іншими групами товарів також спостерігалось зростання вартісних обсягів імпорту, але нижчими темпами.

Протягом січня-жовтня 2010 року імпорт товарів становив 47.7 млрд. дол. США, що на 35.7% більше ніж в аналогічному періоді попереднього року.

Профіцит торгівлі послугами в жовтні знизився до 235 млн. дол. США (порівняно з 492 млн. дол. США у вересні). Таке падіння пояснюється сезонним зменшенням надходжень за статтею «подорожі». У січні-жовтні 2010 року профіцит торгівлі послугами становив 3.4 млрд. дол. США порівняно з 2.0 млрд. дол. США у відповідному періоді минулого року.

Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій продовжує формуватись із додатнім сальдо, що в жовтні 2010 року становило 329 млн. дол. США. Профіцит був забезпечений

головним чином залученнями за довгостроковими кредитами реального сектору та збереженням достатньо високих обсягів надходжень прямих іноземних інвестицій. З іншого боку, у жовтні зберігався підвищений попит на валюту на готівковому ринку.

З початку року профіцит капітального та фінансового рахунків досяг 7.7 млрд. дол. США, в той час як за 10 місяців 2009 року дефіцит становив 12.1 млрд. дол. США. Відповідно продовжується тенденція зростання кумулятивного профіциту за останні 12 місяців: у жовтні він становив 7.8 млрд. дол. США порівняно з 6.7 млрд. дол. США у вересні.

Чисті надходження прямих іноземних інвестицій у жовтні залишались на достатньо високому для поточного року рівні – 466 млн. дол. США (у вересні – 545 млн. дол. США).

Майже третину чистих надходжень спрямовано у банківський сектор (32.6%). В цілому з початку року чистий притік прямих іноземних інвестицій становив 4.1 млрд. дол. США, що

практично відповідає рівню аналогічного періоду минулого року, з них до банківського сектору надійшло 34% (в минулому році – 45%).

Сальдо за кредитами та облігаціями в жовтні склалось додатнім (566 млн. дол. США). Зберігається зацікавленість нерезидентів в урядових цінних паперах, забезпечена високою

ліквідністю світової фінансової системи та відносно високими процентними ставками за цими інструментами. Чистий притік капіталу за ОВДП та ОВДП-ПДВ у жовтні становив 264 млн. дол. США. Сальдо за операціями приватного сектору за кредитами та облігаціями склалось додатнім в сумі 353 млн. дол. США. При цьому традиційно залишається від’ємним сальдо за операціями банківського сектору – 252 млн. дол. США (rollover у жовтні склав 79% проти 96% у вересні1). З іншого боку, сальдо за операціями реального сектору за кредитами та облігаціями зберігається додатнім, за жовтень воно становило 605 млн. дол. США за рахунок активного залучення довгострокових кредитів (rollover цього сектору зріс до 182% проти 133% увересні2). В цілому за січень-жовтень 2010 року сальдо за операціями з кредитами та облігаціями приватного сектору залишається від’ємним – 534 млн. дол. США, однак набагато меншим ніж у відповідному періоді минулого року (8.1 млрд. дол. США).

Незважаючи на певну стабільність на валютному ринку, в жовтні продовжилось накопичення готівкової валюти в інших секторах економіки з банківської системи у високих обсягах – 1.7 млрд. дол. США (1.6 млрд. дол. США у вересні та 522 млн. дол. США у серпні). В цілому за 10 місяців п.р. зростання обсягів готівкової валюти поза банками склало 4.6 млрд. дол. США, що в 1.7 раза менше, ніж за відповідний період минулого року.

Від’ємне зведено сальдо платіжного балансу в жовтні було профінансовано за рахунок резервних активів. Їх обсяг станом на 01.11.2010 року становив 34.3 млрд. дол. США, що забезпечує фінансування імпорту товарів та послуг протягом 5.2 місяців майбутнього періоду.

 

39. По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більше зацікавлені в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).

По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримування фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.
По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.

 

40. Способи використання інформації платіжного балансу:

для проведення оцінок кредитоспроможності країни;

для аналізу тенденцій економічного розвитку країни;

для складання прогнозів впливу на валютні курси;

для прогнозування подальшої політики уряду;

для аналізу ризиків по країні;

для оцінки стану економіки держави.

Способи використання інформації платіжного балансу:

По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більше зацікавлені в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).

По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримування фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.

По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.

41. Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб’єкти різних країн. Суб’єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.

Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Кредитні відносини складаються на принципах:

- повернення

- терміновості

- платності

- гарантованості

Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу пов’язаний з наданням суб’єктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.

На основі міжнародного кредиту сформувалися місткі міжнародні ринки позичкових ресурсів. Крім великих національних, міжнародних за своїм характером (наприклад, нью-йоркський, лондонський та ін.), виникли й досягли на сучасному етапі колосальних розмірів світовий ринок капіталів, ринок євровалют та єврокапіталів. Ключову роль на цьому ринку як суб’єкти міжнародних кредитних відносин відіграють міжнародні банківські консорціуми.

Операції на світовому ринку капіталів за своїм характером поділяють на комерційні – ті, що пов’язані із зовнішньою торгівлею, та фінансові (вивіз капіталу, погашення заборгованості та ін.).

Функції міжнародного кредиту:

- забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню

- збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах

- прискорення реалізації товарів у світовому масштабі

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність позичальників внаслідок сплати величезних відсотків за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.

 

42. Світова організація торгівлі (СОТ) (англ. World Trade Organization, WTO) – це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 153 країни, на долю яких припадає близько 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг.

Цілі СОТ визначено в преамбулі Марракеської Угоди про утворення СОТ. Основними з них є:

- підвищення життєвого рівня;

- забезпечення повної зайнятості;

- постійне зростання доходів і ефективного попиту;

- розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними;

- оптимальне використання світових ресурсів у відповідності з цілями сталого розвитку;

- захист і збереження навколишнього середовища;

- забезпечення для країн, що розвиваються і найменш розвинених країн такої участі в міжнародній торгівлі, яка б відповідала потребам їх економічного розвитку.

5 лютого 2008 р. на засіданні Генеральної Ради Світової організації торгівлі прийнято рішення про приєднання України до Марракеської угоди про заснування СОТ. Того ж дня Президент України Віктор Ющенко та керівники СОТ підписали угоду про вступ України до організації.

У Верховної Ради було 5 місяців для ратифікації цієї угоди. У цей же день було оприлюднено прес-реліз СОТ стосовно зобов'язань України ^{[1] [2] [3]}.

10 квітня 2008 року Верховна Рада ратифікувала протокол про вступ України до Світової організації торгівлі 411 голосами. 16 квітня МЗС України направило ноту генеральному секретареві СОТ, в якій повідомило керівництво СОТ про ратифікацію Протоколу про вступ України до цієї організації. Також було ухвалено постанову Кабінету Міністрів. 16 травня Україна стала 152-им офіційним членом СОТ. ^[4].