МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ
(для студентів)
Тема: «Життя»
Актуальність теми: Життя - це безцінний дар, який людина одержує при народженні і за який несе відповідальність. Але сучасна ситуація в суспільстві, вказує на те, що найвищий дар людини, її життя, відходить на задній план, поступаючись місцем «більш важливим» цінностям – багатству, кар’єрі, владі, миттєвим насолодам. І саме цим порушується П'ята Божа заповідь, яка стоїть в обороні не тільки нашого ближнього, але й нас самих.
Навчальна мета:
Знати: сутність п’ятої заповіді Божої та обов’язки щодо особистого життя та життя інших людей.
Вміти: пояснювати вияви порушень п’ятої Божої Заповіді.
Розуміти: цінності людського життя та потребу його збереження; відповідальність людини за збереження довкілля.
САМОСТІЙНА ПОЗААУДИТОРНА РОБОТА
Питання для обговорення:
1. Життя як Божий дар:
- цінність людського життя;
- християнський погляд на співвідношення душі і тіла;
- п'ята Заповідь Божа: «Не вбий», її моральний зміст;
- вбивство фізичне й духовне.
2. Обов’язки щодо особистого життя: християнський погляд:
- обов’язки щодо збереження власного здоров’я;
- алкоголізм, наркоманія, тютюнопаління як порушення Заповіді Божої – «Не вбий»;
- самогубство – один з найбільших гріхів проти п'ятої Божої заповіді.
3. Обов’язки щодо життя інших людей: християнський погляд:
- проблема евтаназія, види евтаназії;
- евтаназія як порушення п’ятої Божої заповіді;
- аборт як порушення п’ятої Божої заповіді.
Завдання для самостійного опрацювання
Завдання 1. Законспектуйте уривок з роботи Дана Г.П «Етика для лікарів, медсестер і пацієнтів», що відображає позицію християнської церкви на проблему евтаназії. З’ясуйте чому евтаназія збороняється християнською моралю.
Прийняття смерті
Смерть - це вінець життя, остання велика пригода. Якщо помираємо добре, це означає, що наше життя було вдалим; якщо погано, то було поразкою. Помирати добре - це означає бути в мирі з Богом, з собою та близькою нам людиною.
Прийняття є ключем до хвороби й смерті. «Тільки хай не Моя, а Твоя буде воля!» (Лк. 22,42). Це був приклад Ісуса наприкінці Його життя. Його остання молитва була словами з Псалма: «В руки Твої віддаю Я духаМого»(Пс. 31, 6).
Етична оцінка
Основним етичним принципом є те, що самогубство й убивство, які одночасно є в евтаназії, - це серйозні аморальні вчинки, і жодні обставини не можуть їх виправдати. Вони заборонені згідно з заповіддю: «Не вбивай». Ця заповідь, на чому треба особливо наголосити, ані не є лише законом Католицької Церкви, ані простою єврейською забороною. Цю заповідь Бог дав усім людям і її завжди інтерпретували як: «Не вбивай невинного».
Евтаназія функціонує у двох формах: активній і пасивній.
Активна евтаназія - це безпосереднє вбивство найчастіше з допомогою надмірної дози ліків або смертельних ін'єкцій (внутрішньовенних). У випадку пацієнта можемо говорити про самогубство, а у випадку лікаря про вбивство.
Пасивна евтаназія - це просто діяльність, яка полягає в припиненні постачання їжі й напоїв або відповідних ліків. У випадку діяльности першого типу пацієнта дослівно до смерти морять голодом - це повільна смерть, але це не безпосереднє вбивство. У деяких лікарнях ця діяльність дуже поширена щодо пацієнтів із стабільним автономним станом. Лікар й медсестри стомлені опікою над пацієнтом, яка не приносить результатів; керівники лікарні нарікають, що змушені викидати на вітер гроші, призначені на опіку; родина пацієнта фізично й психічно вичерпана.
В авторитетному, але короткому звіті стосовно евтаназійної кризи Монсеньйор Вільям Б. Сміт під твердив доречність «звичайної» та «надзвичайної опіки». На його думку, «звичайна" опіка» - це така, яка обов'язковою, а «незвичайна» - це така, яка можлива. Важко собі уявити, щоби можна було «незвичайною» опікою визнати подавання пацієнтам їжі й напоїв. Відтак жодні обставини не виправдовують припинення виконання цього медсестринського й лікарського обов'язку..
Той факт, що пацієнт сам вимагав власної смерти, не означає, що його бажання є легальним. 24 сторіччя тому Гіппократ прокоментував ту саму проблему: «Ніколи ані не дам нікому смертельних ліків, якщо мене про це проситимуть, ані не підкажу нікому такої поради». Це не тільки буде злом із морального погляду, але й знищить довіру, яку пацієнти мають до лікарів, якщо хворі знатимуть, що в їхньому випадку евтаназія можлива.
«[…] життя і смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття. Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству»,' - читаємо в Книзі Второзаконня (30, 19).У справі абортів і евтаназії суспільство й служба охорони здоров'я щораз частіше нисловлюються за смерть, що принесе світові не благословення, а прокляття.
У виступі Папи Івана Павла II перед Робочою групою Папської академії наук 21 жовтня 1985 року на тему евтаназії сказано:
«Науковці й лікарі покликані користуватися своїм умінням і енергією, щоби служити життю. Не можна їм, із жодної причини й у жодному випадку, нищити життя. [...] Евтаназія - це злочин, у якому нікому іні не можна брати участи, ані навіть дозволяти його.
Науковці й лікарі не мають вважати себе богами життя, а його кваліфікованими й благородними слугами»
«Евтаназія» («милосердне» вбивство) заборонена в будь-якій формі. Неможливість забезпечити основні засоби для збереження життя рівнозначна евтаназії. У будь-якому випадку ані лікар, ані пацієнт не зобов'язані використовувати надзвичайні засоби».
Завдання 2. Прокоментуйте позиція Пап, Отців Церкви та християнських богословів на проблему абортів. Чому аборт вважається вбивством?
Церква послідовно виступала проти абортів від початку свого існування. У книзі «Дідахе» (близько 100 р. після Р. Хр.), яку вважають збіркою найбільш ранніх правил християнської віри й моральних законів, сказано: «Не можна вбивати плоду, роблячи аборт». Атенагор (близько 177 р.) і Тертуліян (близько 225 р.) описують аборт як убивство. Схожі висновки оприлюднив св. Кипріян і св. Іполит, а також синод в Ельвірі (близько 300 р.) й св. Василій Великий (+235), який говорив: «Жінка, яка свідомо нищить плід, відповідає за вбивство. І жодні відмінності, чи це повністю сформований, чи ще несформований плід, ми в цьому випадку не можемо прийняти». У IV і V ст. св. Іван Золотоустий і св. Августин виголошували схожі думки.
У сучасному світі аборти багаторазово було засуджено в папських енцикліках і промовах, а також відповідях Апостольської Столиці.
У Humanae vitae (1968) Папа Павло VI сказав: «[…] почуваємося до обов'язку ще раз заявити, що треба безумовно відкинути - як морально недопустимий спосіб обмеження кількості потомства - безпосереднє порушення розпочатого вже процесу життя, а особливо безпосереднє переривання вагітності, хоч би і виконуване з лікувальною метою».
Незмінну науку Церкви підтвердив Другий Ват канський Собор (1962-1965) у Gaudium et spes (Ду пастирській конституції про Церкву в сучасному сві ті). У 27-му пункті сказано:
«Крім того, усе, що загрожує життю, як-от усілякі вбивства, геноцид, усунення плоду, евтаназія й добровільне самогубство; [...] усе це й такі ж справи й практики є ганебними».
Багато в кого складається враження, що передусім Католицька Церква виступає проти абортів, але це неправда. Багато протестантських Церков приєдналися й стоять у перших рядах борців із цією несправедливістю. Упродовж останніх років вони також страждали внаслідок безпосередніх атак, або ж через те, що їх переслідували своїми аргументами прихильники абортів.
Дітріх Бонгоффер, великий лютеранський богослов, якого вбили нацисти 1945 р., написав у своїй книжці "Етика":
«Знищення ембріона в матці є злочином, який полягає в тому, що відбирається право на життя, яким Бог обдарував зачату особу. Запитання, чи ми турбуймося тут про людську істоту, чи ні, ставлять тільки для того, щоби ще більше ускладнити цю проблему. Фактом є те, що Бог напевне мав намір створити людську істоту й тому її зачали, однак свідомо позбавили життя. А це є вбивством».
ТЕМАТИКА НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ
1. Евтаназія і християнська етика.
2. Аборт як одна з центральних проблем християнської етики та біоетики.
