1. Планування та фінансування заходів з охорони праці
Набрали чинності Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (зміни і доповнення прийняті Верховною Радою України 22 лютого 2001 року № 2272) та "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (Закон прийнято Верховною Радою України 22 лютого 2001 року № 2272). Згідно з вимогами вищезгаданих нормативно-правових актів забезпечення прибутку потерпілих на виробництві має бути організовано на основі обов'язкового соціального страхування, яке являє собою встановлену державою систему прав, обов'язків і гарантій щодо надання соціального захисту громадянам у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника за рахунок грошевих фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями (власниками).
Внески до Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві), диференційовані і залежать від ступеня ризику на виробництві. Законом передбачено надання знижки чи надбавки до 50 відсотків страхового тарифу залежно від стану умов і безпеки праці на виробництві. А це значний економічний важіль вкладання коштів щодо запобігання виробничого травматизму на виробництві. Тому керівники підприємств (власники) повинні створювати такі умови і безпеку праці, які б відповідали нормативним вимогам або підвищували існуючій рівень охорони праці на виробництві. А для цього треба передбачати заходи і вкладати кошти підприємств у охорону праці. Згідно з вимогами Закону України "Про охорону праці" (стаття 21) фінансування заходів з охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці. На підприємствах у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку створюється фонд охорони праці. Кошти вказаного фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або на підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві. Кошти фонду охорони праці не підлягають оподаткуванню. Постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 1993 р. № 838 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 335) затверджено Положення про фонди охорони праці підприємств. Фонд охорони праці підприємства створюється з метою доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог, подальшого підвищення рівня охорони праці на виробництві, фінансування комплексних заходів, що розробляються і реалізуються безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності. Власники підприємств або уповноважені ними органи згідно з цим Положенням визначають порядок управління фондом підприємств, призначають відповідальних за це посадових осіб. Кошти фондів підприємств використовуються на виконання погоджених з територіальними органами Держнаглядохоронпраці Міністерства праці і соціальної політики України комплексних заходів, що забезпечують досягнення встановлених нормативів з охорони праці, а також на подальше підвищення рівня охорони праці на підприємстві. Розпорядники коштів фонду несуть відповідальність за цільове та ефективне використання цих коштів. Не використані у звітному році кошти фондів вилученню не підлягають, а переходять на наступний рік і використовуються за своїм призначенням.
Використання коштів фонду здійснюється відповідно до Інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання коштів державного, галузевих, регіональних фондів охорони праці та фондів охорони праці підприємств, що затверджується Мінфіном і Держнаглядохоронпраці за погодженням з Національним банком та Державним казначейством. Перелік заходів, виконання яких може здійснюватися за рахунок фонду охорони праці підприємства, затверджено наказом Держнаглядохоронпраці Міністерства праці і соціальної політики України від 2 червня 1999 року № 102 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 липня 1999 року № 445/3738. Фінансування заходів, спрямованих на приведення умов і безпеки праці до нормативних вимог, підтримку досягнутого та підвищення існуючого рівня стану охорони праці можуть здійснювати на підприємствах, як правило, за рахунок:
а) витрат виробництва за такими елементами: матеріальні витрати на удосконалення технології та організацію виробництва, винахідництво та раціоналізацію, підтримку основних виробничих фондів у робочому стані, утримання засобів колективного захисту тощо;
б) амортизації основних фондів;
в) капітальних вкладень;
г) кредиту банків;
д) кошторису видатків бюджетних організацій і установ;
е) фонду охорони праці.
Заходи можуть здійснюватись за рахунок коштів фонду охорони праці підприємств або спеціально виділених цільових коштів з інших джерел з метою доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог чи підвищення існуючого рівня охорони праці. Кошти фонду охорони праці підприємства повинні використовуватись тільки на виконання комплексних заходів, які погоджені з місцевим органом Державного комітету по нагляду за охороною праці і забезпечують досягнення встановлених нормативів з охорони праці, подальше підвищення рівня охорони праці в умовах діючого виробництва. До цих заходів належать:
1. Атестація робочих місць на відповідність їх нормативним актам про охорону праці.
2. Розроблення, виготовлення та встановлення на діючих об'єктах засобів колективного захисту працюючих, засобів противоаварійного захисту, приладів і пристроїв безпеки.
3. Навчання працюючих з питань охорони праці, проведення нарад, семінарів, оглядів-конкурсів.
4. Забезпечення працюючих спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.
5. Впровадження автоматичного та дистанційного управління виробничим обладнанням, технологічними процесами, засобами транспортування та підйому з метою забезпечення безпеки працюючих, в тому числі механізація та автоматизація робіт з підвищеною небезпекою та робіт, що пов'язані з фізичним та нервово-психічним перевантаженням.
6. Впровадження систем автоматичного контролю та сигналізації наявності шкідливих і небезпечних І виробничих факторів, а також запобіжних пристроїв, що забезпечують аварійне відключення технологічного і енергетичного устаткування в разі виникнення небезпеки для обслуговуючого персоналу та працюючих.
7. Впровадження технічних пристроїв та устаткування, що забезпечують захист працюючих від ураження електричним струмом, дії статичної електрики та розрядів блискавок.
8. Встановлення запобіжних та захисних пристроїв з метою забезпечення безпечної експлуатації парових, водяних, газових, кисневих та інших виробничих комунікацій та споруд.
9. Механізація процесів розливу і транспортування отруйних, агресивних, пожеже та вибухонебезпечних рідин, складування та транспортування вантажів, сировини і матеріалів.
10. Обладнання спеціальних механізмів, пристроїв та площадок, що забезпечують зручне та безпечне виконання робіт на висоті {в роботі по обслуговуванню освітлювальної арматури, склінню вікон, обслуговуванню запірної арматури, відкриванню люків залізничних напіввагонів тощо).
11. Модернізація технологічного, транспортного та інших видів обладнання з метою доведення його до вимог нормативних актів про охорону праці.
12. Заходи щодо усунення безпосереднього контакту працівників із шкідливими речовинами та матеріалами, проведення індивідуального дозиметричного контролю за працюючими на територіях, забруднених радіонуклідами внаслідок аварії на ЧАЕС.
13. Приведення рівня шуму, вібрації, ультразвуку, іонізуючих та інших шкодливих випромінювань на робочих місцях у відповідність до вимог чинних нормативних актів.
14. Перепланування та розміщення раніш встановленого виробничого обладнання відповідно до вимог чинних нормативних актів про охорону праці.
15. Розроблення, виготовлення і монтаж нових, реконструкція наявних загальних, припливних, витяжних, місцевих вентиляційних систем, аспірацій них, пило-, газовловлюючих пристроїв відповідно до вимог нормативних актів про охорону праці та їх паспортизація.
16. Реконструкція наявних систем природного та штучного освітлення з метою досягнення нормативних вимог щодо освітленості робочих місць діючого виробництва, евакуаційних виходів та місць масового переходу.
17. Переобладнання та впровадження систем опалювання та пристроїв кондиціонування повітря, обладнання теплових, водяних повітряних завіс та повітряних душів, утеплення дверей, вікон, підлог у діючому виробництві з метою доведення температурного режиму до встановлених нормативів.
18. Механізація прибирання виробничих приміщень, у тому числі стружки та інших відходів виробництва, очищення повітропроводів, освітлювальної арматури, вікон, світлових ліхтарів.
19. Проведення експертизи щодо технічного стану будівель та споруд.
20. Застосування сигнальних кольорів та знаків безпеки відповідно до чинних нормативних актів про охорону праці.
21. Попередження дорожньо-транспортних пригод на території підприємства (в тому числі обладнання канав та естакад для огляду автомашин, організація перед рейсових та після рейсових медичних оглядів водіїв тощо).
22. Розширення, реконструкція та оснащення санітарно-побутових приміщень (гардеробних, душових, кімнат приймання їжі тощо) з метою доведення забезпеченості ними працюючих до чинних норм, додаткове обладнання цих приміщень сучасним інвентарем і пристроями.
23. Придбання, монтаж та забезпечення функціонування сатураторних пристроїв (в тому числі автоматів) для приготування газованої води.
24. Обладнання нових та реконструкція наявних місць організованого відпочинку і обігріву працюючих, а також укриття від сонячних променів та атмосферних опадів при роботах на відкритому повітрі.
25. Обладнання оздоровчих кімнат, кімнат харчування, психологічного розвантаження, здоров'я, придбання для цих цілей спортивного знаряддя, приладів, устаткування, лікувальних препаратів та медикаментів для профілактики профзахворювань та реабілітації здоров'я постраждалих від нещасних випадків на виробництві, оплата медичних послуг спеціалістів, забезпечення кімнат здоров'я фітон опоями, білково-вітамінними, адаптогенними та іншими оздоровчими напоями.
26. Залучення фахівців для надання допомоги з юридично-правових питань охорони праці та оцінки стану умов і безпеки праці.
27. Заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над поліпшенням стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, на підставі діючого на підприємстві положення.
28. Організація кабінетів, кутків, пересувних лабораторій, виставок з охорони праці, придбання для них необхідних приладів, наглядних посібників, демонстраційної апаратури тощо, необхідних для їх функціонування (в тому числі автоматизація робочих місць спеціалістів служб охорони праці).
29. Розроблення, видання і придбання нормативних актів про охорону праці, літератури, наочно-агітаційних матеріалів з цих питань, різних видів бланків, посвідчень, журналів реєстрації тощо з питань охорони праці.
30. Проведення обов'язкових медичних оглядів працюючих.
31. Відшкодування підприємствам, установам, організаціям витрат на відрядження працівників, які є членами комісії по спеціальному розслідуванню нещасних випадків на виробництві або залучені до її роботи.
Ці заходи є основою для опрацювання колективного договору. Визначення першочергових заходів проводиться на підставі даних атестації робочих місць на відповідність їх нормативним актам про охорону праці, аналізу причин нещасних випадків на виробництві та профзахворювань з урахуванням їх економічної та соціальної ефективності. Кошти фонду охорони праці підприємства не повинні витрачатись на (ремонтні та інші роботи, пов'язані з підтримкою основних фондів включаючи інженерно-технічні засоби безпеки, засоби колективного захисту працюючих) у належному технічному стані, на надання пільг і компенсацій працюючим, природоохоронні заходи.
2.. Звітність організацій і підприємств з питань охорони праці
Власник зобов'язаний інформувати працівників про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.
Державні органи управління охороною праці інформують населення України, відповідного регіону, працівників галузі та трудові колективи про реалізацію державної політики з охорони праці, виконання національних, територіальних чи галузевих програм з цих питань, про рівень і причини аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень щодо охорони життя та здоров'я працівників. На державному рівні ведеться єдина державна статистична звітність з питань охорони праці. На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці. Комісія складається з представників власника, профспілок, уповноважених трудового колективу, спеціалістів з безпеки, гігієни праці і представників інших служб підприємства. Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства затверджується Державним комітетом України по нагляду за охороною праці за погодженням з профспілками. Рішення комісії мають рекомендаційний характер. Власник повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, яке розробляється Державним комітетом України по нагляду за охороною праці за участю профспілок і затверджується Кабінетом Міністрів України. Розслідування проводиться за участю представника профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а у випадках, передбачених законодавством, також за участю представників органів державного нагляду, управління охороною праці та профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку або професійного захворювання власник складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок або професійне захворювання чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи із змістом акта питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів. Органи по розгляду трудових спорів при необхідності одержують відповідний висновок представника органу державного нагляду, або органу державного управління охороною праці, або профспілкового органу. Власник створює на підприємстві службу охорони праці. Типове положення про цю службу затверджується Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. На підприємстві виробничої сфери з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб. Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише керівник підприємства. Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі ліквідації підприємства. Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, подання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки при виникненні аварій згідно з типовим положенням, затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні проходити попереднє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці. Перелік таких робіт затверджується Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Посадові особи згідно з переліком, затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці, до початку виконання своїх обов'язків і періодично один раз на три роки проходять у встановленому порядку навчання, а також перевірку знань з охорони праці в органах галузевого або регіонального управління охороною праці з участю представників органу державного нагляду та профспілок. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється. У разі незадовільних знань з питань охорони праці працівники повинні пройти повторне навчання. На прохання працівника проводиться додатковий інструктаж з питань охорони праці. Міністерство освіти України організовує вивчення основ охорони праці в усіх навчальних закладах системи освіти, а також підготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних галузей народного господарства за програмами, погодженими з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.
3. Вимоги обслуговуючому персоналу, що працює з електроустаткуванням. Надання першої медичної допомоги при ураженні електричним струмом
Перед включенням електроприладу необхідно візуально перевірити електрошнур на наявність механічних порушень. Електроприлади повинні бути надійно заземлені згідно з правилами улаштування приладу. Забороняється працювати з електроприладами вологими руками. Не залишати електроприлад без нагляду на довгий час, після закінчення роботи перевірити, чи всі прилади вимкнені. При виявленні або виникненні несправності в електроприладі негайно викликати електрика, що обслуговує прилад. Категорично заборонено виконувати будь-які ремонтні роботи самостійно.
Рятування життя людини, ураженої струмом, у багатьох випадках залежить від швидкості і правильності дій осіб, що здійснюють допомогу. Передусім потрібно якнайшвидше звільнити потерпілого від дії електричного струму. Якщо неможливо відключити електричне обладнання від мережі, потрібно відразу приступити до звільнення потерпілого від струмопровідних частин, не доторкаючись при цьому до потерпілого. Заходи долікарської допомоги після звільнення потерпілого залежать від його стану, її потрібно надавати негайно, по можливості на місці події, одночасно викликавши медичну допомогу. Якщо потерпілий не знепритомнів, потрібно забезпечити йому на деякий час спокій, не дозволяючи рухатись до прибуття лікаря. Якщо потерпілий дихає рідко і судорожно, але прослуховується пульс, потрібно негайно зробити йому штучне дихання. При відсутності дихання, розширення зіниць і посиніння шкіри потрібно робити штучне дихання і непрямий масаж серця. Надавати допомогу необхідно до прибуття лікаря, оскільки є багато випадків, коли штучне дихання і масаж серця повертали потерпілих до життя. Для профілактики електротравми на виробництві велике значення мають заходи з техніки безпеки. Вони діляться на технічні й медичні. Першими передбачено усунення умов, які сприяють ураженню електричним струмом (дотримання правил техніки безпеки, належний догляд за електрообладнанням, інструментами, спецодягом, інструктаж); другі - полягають у виявленні сприятливих для виникнення електротравм моментів. Зниження швидкості психічних реакцій, уваги, повторні електротравми у одного й того самого робітника змушують думати про його непридатність до роботи з електроприладами. Тимчасово непрацездатними треба вважати людей з опіками, саднами на руках. Категорично заборонено працювати з електроприладами людям у нетверезому стані.
4. Електронебезпека на виробництві та в побуті
Електрообладнання, яким доводиться користуватися працівникам банківських установ, являє собою потенційну небезпеку. Багато нещасних випадків відбувається при обслуговуванні найбільш поширеного електрообладнання, розрахованого на напругу 127-380 В. Розглянемо вплив електричного струму на організм людини. Проходячи крізь тіло людини, електричний струм чинить на нього складний вплив:- термічний - нагрівання тканини живого організму; - біологічний подразнення і збудження нервових волокон та інших тканин організму; - електролітичний - розпад крові і плазми. Будь-яка з цих дій може призвести до електричної травми, тобто до пошкодження організму дією електричного струму. Розрізняють місцеві електротравми та електричні удари. До місцевих електротравм відносять електро опіки - результат теплової дії електричного струму в місці контакту; механічні пошкодження - розриви шкіри, вивихи, переломи кісток. Електричний удар є дуже серйозним ураженням організму людини, що викликає збудження живих тканин тіла електричним струмом і супроводжується судорожним скороченням м'язів. Залежно від наслідків електричні удари розподіляють на чотири ступені: 1 - судорожне скорочення м'язів без непритомності; 2 - судорожне скорочення м'язів з непритомністю, але із збереженим диханням і роботою серця; 3 - непритомність та порушення серцевої діяльності або дихання; 4 - стан клінічної смерті. Тяжкість ураження електричним струмом залежить від цілого ряду чинників: значення сили струму; електричного опору тіла людини і тривалості протікання через нього струму; роду і частоти струму (змінний, постійний); індивідуальних особливостей людини та умов оточуючого середовища. Основним фактором, що зумовлює ступінь ураження людини, є сила струму. Поріг відчуття струму залежить від стану нервової системи та фізичного розвитку людини. Для жінок порогові значення струму в 0,5 рази нижче, ніж для чоловіків. Людина починає відчувати змінний струм промислової частоти (50 Гц) приблизно з 1 мА (пороговий відчутний струм). При струмі 10... 15 мА виникає судорожне скорочення м'язів, яке весь час підсилюється, і людина не може звільнитися від контакту зі струмопровідною частиною (пороговий невідпускаючий струм). При 50 мА порушується дихання, а струм 100 мА призводить до фібриляції серцевих м'язів (табл. 14). Найнебезпечнішою є частота струму для людини - 50 Гц. Найнебезпечнішим є шлях струму: рука -- ноги, рука - рука, особливо при проходженні струму через мозок, серце, легені. Опір тіла людини залежить від стану нервової системи людини, її фізичного розвитку. З віком різко знижується опір організму людини та ймовірнішим стає ураження найважливіших органів: легенів, серця, головного мозку. Найбільш небезпечним є змінний струм частотою 20 -- 1000 Гц. Змінний струм не безпечніший постійного, але це характерно для напруги до 250 -- 300 В. При більших напругах небезпечним стає постійний струм. Деякі захворювання людини (хвороби шкіри, серцево-судинної системи, нервові хвороби) роблять її сприятливішою до електричного струму. Тому до обслуговування електричного обладнання допускаються особи, що пройшли спеціальний медичний огляд. На важкість ураження електрострумом впливає стан виробничого середовища. Наприклад, підвищена вологість приміщення збільшує небезпеку ураження. Аналіз нещасних випадків, пов'язаних з дією електричного струму, дозволяє виявити їх основні причини, які можна об'єднати у такі групи:
- випадкове доторкання до струмопровідних частин, що перебувають під напругою;
- несправність захисних засобів, якими потерпілий доторкається до струмопровідних частин;
- поява напруги на металевих частинах електрообладнання (огорожах, карнизах, кожухах) у результаті пошкодження ізоляції струмопровідних частин електрообладнання, замикання фази на землю і т. ін.;
- поява напруги на відключених частинах електрообладнання в результаті помилкового включення обладнання, замикання струмопровідних частин, розряд блискавки та ін.;
- виникнення крокової напруги на поверхні землі або підлоги, на якій стоїть людина, в результаті замикання проводу на землю, несправності заземлення.
Лікування пошкоджень при електротравмі передбачає: надання потерпілому першої допомоги і місцеву та загальну терапію. Головним у поданні першої допомоги є відключення потерпілого від джерела струму. Іноді це становить значні труднощі через судомне скорочення м'язів потерпілого. З цією метою треба вимкнути рубильник, викрутити запобіжник, сокирою або лопатою з дерев'яною ручкою перерубати дріт тощо. Якщо це зробити неможливо, треба відтягнути дріт від потерпілого або потерпілого від дроту палицею, шнуром. При цьому треба поводитися дуже обережно: відтягувати дріт від потерпілого сухою гілкою або шнуром; не можна перерізувати два дроти разом, аби не було короткого замикання. До речі, не можна перерізувати дроти в приміщенні, де є легкозаймисті речовини, бо може бути вибух. Звільняти потерпілого від джерела струму не можна голими руками, треба користуватися гумовими рукавичками. Потрібна ізоляція не лише від джерела струму, але й від землі. З цією метою взувають гумові калоші або стають на ізолюючий матеріал (гумовий килимок, скло, суха дошка, товстий шар тканини, паперу, картону). Треба пам'ятати, що тіло потерпілого теж проводить електричний струм, а тому брати його треба за одяг, який відстає від тіла і є сухим. Якщо сталося ураження струмом високої напруги (дріт від високовольтної лінії), можна використати спосіб заземлення (з'єднати дротом струмопровідні частини із землею). Це дає можливість ліквідувати або значно зменшити силу струму в ланцюгу. Коли хворий не знепритомнів, проводять лікування з приводу запаморочення, колапсу чи шоку за загальноприйнятими правилами. Якщо ж він непритомний, потрібні термінові реанімаційні заходи: у разі зупинки серця - непрямий масаж серця, дихання - штучну вентиляцію легень за методом рот до рота або рот до носа. Штучну вентиляцію легень і масаж серця продовжують і під час транспортування потерпілого в стаціонар до відновлення самостійного дихання. Коли допомога надається лікарем "Швидкої допомоги", проводять штучну вентиляцію легень за допомогою ручних апаратів, вводять підшкірно 1 мл 1 % розчину лобеліну, 1 мл цититону. Якщо протягом ЗО хв самостійне дихання не відновиться, вдаються до інтубації трахеї і продовжують штучну вентиляцію з відсмоктуванням вмісту з трахеобронхіального дерева. Потерпілому слід забезпечити спокій, покласти його в ліжко. Не можна дозволяти йому стояти, а тим паче продовжувати роботу. За відсутності ефекту від непрямого масажу серця показаний прямий масаж з розкриттям грудної клітки. Наявність фібриляції шлуночків, що визначається на електрокардіограмі, свідчить про доцільність електричної дефібриляції. Одночасно проводять штучну вентиляцію легень. Підготовка до дефібриляції серця не вимагає зупинки непрямого чи прямого масажу серця і штучної вентиляції легень. Під ліву лопатку хворого підкладають один електрод від дефібрилятора, другий беруть за ізольовану ручку і, тримаючи його в руці, очікують, доки конденсатор зарядиться (4000--4500 V). Після цього рівномірно і щільно прикладають електрод до ділянки серця. Припиняючи на хвилину масаж серця і штучну вентиляцію легень, проводять дефібриляцію. Ефект її виявляється в появі самостійного пульсу безпосередньо після розряду або після продовження масажу. Паралельно із описаними вище реанімаційними заходами проводять оксигенотерапію, внутрішньовенне введення глюкози з вітамінами й інсулі-ном, вводять серцеві препарати, поляризуючи суміш, коронаролітичні, антиаритмічні засоби (феноптин, лідокаїн), 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду, внутрішньовенне і внутрішньоартеріально переливають кров. Оживлення потерпілого треба продовжувати до появи самостійного дихання і відновлення роботи серця. Місцеві пошкодження не вимагають спеціального лікування. Воно повинно бути консервативним. Це пояснюється крихкістю судин біля ділянки пошкодження і підвищеною їх ламкістю, нечіткістю меж змертвілої тканини, малою схильністю ран до нагноєння і сприятливим перебігом процесу загоєння. Пошкоджену ділянку обробляють 70 % етиловим спиртом і закривають стерильною пов'язкою. Вона загоюється під струпом. Якщо ураження великі і глибокі, супроводжуються звугленням тканин, після появи демаркаційної лінії проводять некректомію чи ампутацію.
Список рекомендованої літератури:
1. Конституція України 254к/96-ВР від 1996.06.28 // Відомості Верховної Ради України, 1996, N 30 (23.07.96), ст. 141
2. Закон України "Про охорону праці" № 2694-XII. від 1992.10.14 // Відомості Верховної Ради України, 1992, N 49 (08.12.92), ст. 668.
3. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" №1105-XIV. від 23.09.1999р. // Відомості Верховної Ради України, 1999, N 46-47 (26.11.99), ст. 403.
4. Закон ВР УРСР "Про міліцію" № 565-XII від 20 грудня 1990 року (із змінами та доповненнями). - К.: Парламентське видавництво, 2002. - 26 с.
5. Кодекс законів про працю України №149 від 10.12. 1971р. // Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.
6. Постанова КМ України "Про заходи щодо виконання Закону України "Про охорону праці" № 64. від 1993.01.27 р. // Урядовий кур'єр, 1993, 02, 04.02.93 N 17 - 18
7. Указ президента України № 685 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 травня 2008 року «Про стан і перспективи розвитку вугільної промисловості та невідкладні заходи щодо підвищення безпеки праці в цій галузі».
8. Охорона праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. Геврика Є.О. - Львів, 2000. - 280 с.
9. Безпека життєдіяльності людини: Навчальний посібник. - 5-те видання, стереотип. - Л.: Львів. банк. ін-т, 2000. - 216 с.
10. Бандурка О.М. та ін. Охорона праці в діяльності ОВС України: Підручник. - Харків: Вид-во Націон. ун-ту внутр. справ, 2003. - С.37-92.
11. Батлук, В. А. Охорона праці у будівельній галузі: навч. пос. / В.А. Батлук, Г. Г. Гогіташвілі. – К.: Знання, 2006.
12. Безопасность производственных процессов: справочник / Ред. С.В. Белова. – М.: Машиностроение, 1985.
13. Борисполец Ю.В. Охрана труда в строительстве. – К.: Строитель, 1985.
14. Кучерявий В. П., Павлюк Ю. Є., Кузик А. Д., Кучерявий С. В. Охорона праці: [навч. посібник] / В.П. Кучерявий (ред.). – Л.: Оріяна-Нова, 2007.
15.Макаров, Г. В. Охрана труда в химической промышленности / Г. В. Макаров, А. Я. Васин, Л. К. Маринина и др. - М.: Химия, 1989.
16.Охрана труда: учеб. пос. / Г. Ф. Денисенко. – М.: Высшая школа, 1985.
17. Я. О. Сєріков. Основи охорони праці: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. - Харків, ХНАМГ, 2007. _ 227с.
18. Охорона праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. В.Г.Грибан, О.В.Негодченко - Київ, 2009. - 206 с.
19. Основи охорони праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. Г.Г.Гогіташвілі, В.М.Лапін. - Львів, 2006. - 230 с.
20. Управління охороною праці та ризиком за міжнародними стандартами Навчальний посібник /За ред. Г.Г.Гогіташвілі, Є.Т.Карчевські. В.М.Лапін- Київ, «Знання» 2007. - 368 с.
21. НПАОП 0.00-4.15-98 Положення про розробку інструкцій по охороні праці. Київ -1998.
22. Основи охорони праці: Навчальний посібник для студентів напрямків «Економіка та підприємництво» та «Менеджмент» /В.С.Коцюбинський, Н.В.Коцюбинська. - Алчевськ, 2011.- 287 с.
23. http://sumdu.telesweet.net/doc/lections/
24. http://www.mvp.gov.ua/mvp/control/uk/publish/
