Поняття та склад правопорушень. Поняття та ознаки права. Будова права.

Поняття та ознаки права. Будова права.

4. Поняття та склад правовідносин.

Поняття та склад правопорушень.

6. Юридична відповідальність: поняття, функції та види.

1. Поняття, ознаки та функції держави.

Держава - це суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціальна неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.

Сутність держави полягає у захисті інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ.

До основних ознак держави відносять:

1. суверенітет;

2. територіальне розселення населення країни;

3. механізм держави.

4. наявність апарату управління і примусу;

5. здатність видавати загальнообов'язкові правила поведінки;

6. спроможність виражати і захищати інтереси певної частини населення.

7. має єдину грошову систему;

8. має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;

9. має формальні реквізити – офіційні символи: прапор, герб, гімн.

Суверенітет держави - це верховенство, самостійність, повнота, єдиність і неподільність влади в певній державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах.

Населення в державі розселене по всій її території, яка поділяється на адміністративно-територіальні чи політично-територіальні одиниці. Політична влада держави, її суверенітет поширюється на всіх людей, що живуть на її території.

Механізм держави: апарат держави; державні підприємства; державні установи; інші державні організації.

Держава має спеціальний апарат - систему законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. До них належать: армія, поліція (міліція), виправні установи, служби національної безпеки, підприємства, установи та інші організації.

Держава встановлює загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки і закріплює їх у нормах права.

Держава збирає податки, що використовуються для утримання організацій державного механізму, які не виробляють товарів і не надають платних послуг.

У соціально неоднорідному суспільстві влада виражає та захищає інтереси певної частини населення, носії влади в організаційному відношенні відокремлені від громадянського суспільства.

Теорії походження держави:

Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер, Н.К. Михайловський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я – сукупність сімей (селище) – сукупність селищ (держава).

Отже, держава з'являється як результат сімейних взаємовідносин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патріарха) у сім'ї, яка є «батьківською» за характером. Натепер ця теорія не може бути сприйнята, однак її деякі елементи, насамперед роль сім'ї у становленні державності, повинні враховуватися.

Теологічна теорія (Фома Аквінський) ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви – над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів.

У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучасного світського трактування походження держави, її раціональним зерном можна вважати ідею про укріплення порядку як загального блага в державі. Правда, такий порядок, відповідно до цієї теорії, створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність людини.

Договірна (природно-нравова) теорія (Г. Ґроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Я.Козельский, М.Радищев, І.Кант). Дана теорія грунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку..

Органічна теорія (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. М. Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава – це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Відповідно до його теорії держава, як й усяке живе тіло, Грунтується на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старіння.

Позитивним можна назвати обґрунтування диференціації (розподіл на класи) та інтеграції суспільного життя (об'єднання людей у державу).

Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших (у Є. Дюринга – частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутського – одного племені іншим).

Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є «орган панування, орган гноблення одного класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для підтримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління.

Функції держави – головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність. Види: економічні, політичні, екологічні, інформаційні, правоохоронні, регулятивні, соціальні.

2. Форма держави. Класифікація держав за формою.

Форма держави – порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні.

Структура форми держави включає три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму політичного (державного) режиму.

За формою правління: республіка (парламентська президентська, змішана); монархія.

Монархія – це форма правління, за якої вища влада в державі належить одній особі – монарху.

Для неї характерні такі риси: монарх виступає як глава держави у внутрішніх і зовнішніх відносинах; він здійснює одноособове правління, тобто, може прийняти до свого розгляду будь-яке питання; влада монарха оголошується священною і поширюється на всі сфери суспільних відносин; він є формально незалежним у здійсненні повноважень і не несе юридичної відповідальності; повноваження монарха є безстроковими, а його влада, як правило передається у спадок.

Залежно від рівня конституційного обмеження влади монарха та наявність інших вищих органів влади, монархія існує у формі абсолютної та обмеженої.

Абсолютна монархія – це історичний тип монархії, якій властива належність монарху необмеженої влади.

Обмежена монархія – це форма правління, що передбачає чіткі визначення повноважень монарха. Цей різновид монархії поділяється на конституційну і дуалістичну.

Конституційна монархія характеризується певними співвідношеннями повноважень монарха й парламенту. Влада монарха є законодавчо обмеженою; він хоча й призначає уряд, але останній контролюється парламентом: нормативні акти, що видаються монархом набирають юридичної сили після їх затвердження парламентом (Англія, Данія, Швеція, Японія).

Дуалістична монархія характеризується особливим процесом призначення та контролювання уряду. Вона передбачає двопалатний парламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня призначається монархом і контролюється ним самостійно, або через прем’єр-міністра, який призначається монархом, глава держави має право вето щодо актів парламенту (країни Африки та близького Сходу).

Респу́бліка (від лат. res publica — громадська справа) — форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими законами повноважень, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Республіці властиві такі риси:

§ Існування одноосібного і колегіального глави держави — президента і парламенту.

§ Парламент представляє законодавчу владу.

§ Завдання президента — очолювати виконавчу владу, але це характерно не для всіх типів республік.

§ Виборність на певний термін голови держави і інших верховних органів державної влади. Так, президент і парламент повинні обиратися народом на певний термін.

§ Юридична відповідальність голів держави. Наприклад, згідно із більшістю конституцій, у парламенту є право звільнення від посади президента за тяжкі злочини проти держави (імпічмент).

§ У випадках, передбачених конституцією, право представляти і виступати від імені держави має президент.

У президентській республіці президент обирається непарламентським шляхом — прямими чи непрямими виборами населення (США, Аргентина,Мексика, Швейцарія, Іран, Ірак). Класичною президентською республікою вважають США. Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом.

У парламентській республіці глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і підзвітний йому. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра. Тут здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни. Президент обирається парламентом або ширшою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина)

Однією з сучасних форм державного правління є так звана змішана (парламентсько-президентська, або президентсько-парламентська) форма республіканського правління. Типовою ознакою такої форми правління є поєднання елементів президентської і парламентської республік, сильної президентської влади та ефективного контролю парламенту за діяльністю уряду. Уряд формується спільно президентом і парламентом, а та чи інша назва змішаної республіки визначається тим, у кого з них більше повноважень щодо формування та функціонування уряду. Президент має вправо головувати на засіданнях уряду. Президент обирається позапарламентським шляхом. Класичним зразком змішаної республіканської форми правління єФранція за конституцією 1958 року. В Європі — Австрія, Румунія, Польща, Фінляндія та ін..

 

За формою державного устрою: унітарна, федерація (а.т.о. володіють суверенними правами)

Форма державного устрою — це елемент форми держави, який характеризує внутрішню структуру держави, спосіб її територіального поділу, співвідношення держави як єдиного цілого з її складовими частинами, міру централізації та децентралізації державної влади.

§ Виділяють дві форми державного устрою:

просту (унітарну);

складну(федеративну, конфедеративну та ін.).

На поточний момент виділяється три основні форми державного устрою:

§ Унітарна держава - проста, єдина держава, яка характеризується відсутністю у адміністративно-територіальних одиниць ознаки суверенітету. Виділяють централізовані і децентралізовані унітарні держави, з наявністю або відсутністю автономних утворень.

§ Федерація - складна, союзна держава, частини якої є державними утвореннями з певним державним суверенітетом. Будується на розподілі функцій управління між центром і суб'єктами федерації.

§ Конфедерація - тимчасовий союз держав, який створюється для досягнення політичних, економічних, культурних та інших цілей. Не володіє самостійним суверенітетом, відсутня єдина система законодавства

 

За формою політичного режим: демократична, антидемократична.

У демократичній державі повинно бути гарантовано і забезпечено реальну рівність усіх громадян перед законом, реалізацію проголошених прав і свобод. Це завдання конституції – Основного Закону, який закріплює права громадян і порядок їх взаємовідносин з державою.

На відміну від демократичної держави в антидемократичних суспільствах громадяни позбавлені можливості брати участь у розв’язанні державних питань, або їх участь є формальною. Здебільшого в таких країнах утверджується влада однієї особи (або групи осіб) партії ідеології, інші зазнають переслідувань. В антидемократичних державах права особи не гарантовані, постійно обмежуються.