Українська народна вишивка

Вишивка - один з давніх і найбільш розповсюджених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Археологічні знахідки засвідчують наявність вишивки на Україні.

З давніх часів паралельно з традиційним домашнім виготовленням вишивок побутувало виробництво вишиваних виробів у спеціалізованих цехах, майстернях. З XI ст. в монастирських школах вчили дівчат вишивати, гаптувати золотими і срібними нитками. Шиття золотом виникло на основі народного вишивання і було поширене переважно в середовищі вельможних міщанок, жінок княжого роду. У XVII ст. багато ремісників гаптування мешкало в Києві та інших великих містах. На межі XVIII—XIX ст. вишиванням активно займалися в поміщицьких та монастирських майстернях. Серед значної кількості вишиваних виробів виділяються скатертини, рушники, простирадла з вишуканими в художньому відношенні орнаментальними та сюжетними композиціями (Полісся, Поділля, Карпати, Галичина, Середнє Подніпров'я, Слобожанщина). У XIX ст. тамбурна та бісерна вишивка перетворюється на ремесло.

Із середини XIX - на початку XX ст. сільські та міські промисли потрапляють під значний вплив замовників, це негативно позначилося на художньому рівні виробів, а на місцевих ринках з'являється дешева фабрична продукція, яка поступово стала витісняти вироби ручної праці. Це зумовило скорочення виробництва і привело до занепаду вишивального промислу. Заходів щодо відродження народного мистецтва не змогли зберегти народну вишивку від антихудожніх впливів.

На початку XX ст. у традиційних осередках художнього промислу Полтавщини, Вінниччини, у Львові, Косові на базі колишніх земських майстерень почали працювати художньо-промислові артілі. У післявоєнні роки вони об'єднувалися в кооперативи, а з 1960 р. реорганізовані у фабрики художніх виробів та виробничо-художні об'єднання.

Основна функція вишивки - оздоблення одягу і тканин для обладнання житла. Протягом віків у кожному регіоні України вироблялися своєрідні прийоми художнього вирішення одягових та інтер'єрних тканин. Вишивання вбрання - давня східнослов'янська традиція, наші предки оздоблювали жіночі головні убори - очіпки, хустки, стрічки, чоловічі шапки; плечовий одяг - жіночі та чоловічі сорочки; верхній одяг - кожухи, безрукавки, свити, спідниці. Серед інтер’єрних тканин найбільше уваги приділялося вишиванню рушників, скатертин, наволочок.

Матеріалом-основою для вишивання здавна служила домоткана вовняна, лляна, конопляна тканина. Згодом її замінили фабричного виготовлення лляні, бавовняні та вовняні матеріали та шкіра. На них здавна вишивали ручно-пряденими лляними, конопляними, вовняними нитками. Пізніше стали застосовувати фабричну пряжу -заполоч, біль, кумач, волочку, гарус, зсукані вовняні, металеві золоті та срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер, металічні пластинки «лелітки», ґудзики, сап’янові шнурки.

В українській народній вишивці поширені різноманітні техніки. Відповідно до основних способів нанесення вишивальними нитками стібків розрізняють двосторонню та односторонню вишивку.

До двосторонніх належать техніки «перебору», «поза голкою» і «стебелевий шов», «соснівка», «штапівка», «двостороння гладь», варіанти технік «виколювання», «вирізування», «мережання», «рубцювання». До односторонніх належать техніки, при яких вишивальні стібки накладаються з виворітного або лицевого боку тканини. Це «низинка», «занизування», «поверхня», «набирування», «кафасор», «штапівка», «верхоплут»,«бігунець», «плетінка», «кіска», «хрестик», «ланцюжок-тамбур», «кучерявий», «городницький» та «бавничковий» стібки та ін. В оздобленні тканин одночасно застосовували кілька технік вишивання.

У кожному регіоні України вироблялися своєрідні прийоми художнього вирішення одягових та інтер'єрних тканин, характерні мотиви орнаменту, композиції та колорит, що склалися у процесі історичного та культурного розвитку.

На Київщині найбільш поширені вишивки з геометричним, інколи - геометризовано-рослинним орнаментом (з квітами, листям, бутонами). Це переважно вузькі стрічки з ромбоподібними мотивами, укладеними в розетки та шил фігури. Вони сполучаються з «кривульками», хрестоподібними зображенням. Основний червоний колір доповнюється чорним та незначною кількістю жовтого. Найбільш уживаними техніками є «гладь», «набирування», «стебнівка», «поза голкою».

Для Чернігівщини характерні геометричні візерунки, в яких переважають червоний та білий кольори або червоний та синій на білому фоні виробу. Особливими декоративними якостями вирізняються чернігівські рушники з геометризовано-рослинними мотивами (квітами, букетами, вазонами) та фігурними зображеннями (птахами, людьми). Улюбленими техніками вважаються: «гладь», «набирування», «.вирізування з лиштвою», «штапівка», «мережка», «хрестик», «качалочка» та ін.

Полтавщина славиться вишуканими за конфігурацією геометричними та стилізованими рослинними мотивами. Надзвичайно гарні однотонні сорочки, вишиті підбіленими нитками. Рукави в них покриті ніби памороззю мереживом дрібних візерунків - ромбиків, прямокутників, укладених у прямі, ламані, зигзагоподібні динамічні лінії та смуги.

Поширеними на Полтавщині були також сорочки, вишиті охристо-золотистими, голубими, темно-синіми та зеленкуватими нитками. Не менш оригінальні також полтавські кілкові рушники, оздоблені композиціями вазонів. Орнамент із симетрично розташованими квітами, листям, бутонами, пташками зорієнтованими до центру рушника. Краї з усіх боків облямовані в'юнцем, утвореним спорідненими мотивами.

На Волині поширені геометричні (ромбо -, хрестоподібні, і розетко-зірчасті) мотиви, укладені в найрізноманітніші стрічкові композиції. Іноді вони поєднуються з рослинними мотивами. Кольорова гама стримана, монохромна, основний колір - червоний, часом доповнюється вкрапленням чорного, синього або зеленого. При вишиванні застосовні техніки «заволікання», «занизування», «хрестик», «верхоплут», «насилування».

На Поділлі, Буковині та Покутті характерні геометричні мотиви (ромби, трикутники, розетки) з найрізноманітнішими за формою контурами та внутрішньою розробкою. Вони щільно укладалися в горизонтальні або скісні смуги і заповнювали рукави сорочок. Найбагатше оздоблювали вставки сорочок. Поширені також композиції зі стилізовано-рослинними мотивами.

Найбільш оригінальними серед них с «дерево життя», яким прикрашали переважно рукави жіночих сорочок. Поширеною у цих регіонах є вишивка білим по білому, суцільним червоним, вишневим або чорним кольором. Іноді поєднували дві основні барви, до яких вкраплювали жовту і синю. Найбільш вживаними техніками вважаються «кучерявий стіб», «насилування», «штапівка», «качалочка», «хрестик».

Для Львівщини властиві рослинні мотиви (плавно окреслені квіти, листки, галузки), укладені в стрічки (на сорочках, кабатах, запасках) та вільно розкидані на площині або вибудувані в шаховому порядку (на хустках, бавницях). Домінують рослинні мотиви, які поєднуються з дрібними геометричними. Колорит насичений, дзвінкий, утворений сполученням червоної, синьої, білої, зеленої, жовтої барв. Поширеними техніками вишивання є «гладь», «стебнівка», «гапт», «бавничковий» та «городоцький» стібки тощо.

На Гуцульщині вишивки вирізняються різноманітністю композиційного вирішення - геометричних, геометризовано-рослинних мотивів та багатством колориту. Переважають з’єднані між собою видовжені ромби з філігранною розробкою форм, їх доповнюють дрібні розети, хрестоподібні фігури, трикутники та інші мотиви. Кольорова гама базується на поєднанні яскравих контрастних барв - чорної, червоної, вишневої, оранжевої, жовтої, синьої, голубої, фіолетової та зеленої. Найбільш вживаними техніками вишивки є «низинка», «кучерявий стіб», «хрестик», «стебнівка», «кіска», «поверхниця», «штапівка», «настилування», «обмітка».

На території Лемківщини поширені вишивки з переважанням рослинних мотивів. Це симетрично розташовані галузки з листків, квітів, пуп'янків. Подекуди трапляються стрічкові композиції з геометричних та стилізовано-рослинних мотивів. Кольорова гама стримана, побудована на поєднанні основної червоної барви з незначною кількістю темно-синьої або чорної. Іноді вони доповнюються зеленим, фіолетовим та жовтим кольорами. Улюблені техніки: «стебнівка», «поза голкою», «ланцюговий стіб», «хрестик». Як і на Бойківщині, тут було поширене вишивання по складках - біля комірів та манжетів сорочок, на запасках, фартухах тощо.

Традиційними для Бойківщини є стрічкові композиції, утворені провідним мотивом - ромбом та підпорядкованими квадратами, ламаними лініями, трикутниками, зубцями, розетами, напіврозетами. Трапляються і сітчасті композиції, в яких основні мотиви - ромб або квадрат утворюють прямокутну чи діагональну сітку, заповнену дрібнішими елементами (розетками, хрестиками, цяточками тощо). Стилізовано-рослинні орнаменти, утворені вазонковими мотивами, галузками з чотирьох -, шести -, восьмипелюсткових квітів, листків та ін. Найбільш уживаними вважаються техніки: «стебнівка», «поверхниця», «гладь», «хрестик», «вирізування», «виколювання», «низинка».

Модульне завдання
РІЗНОВИДИ ТРАДИЦІЙНОГО ОДЯГУ

 

Цель работы -закрепление знаний …. украинского народного костюма и приобретение навыков комплексного анализа.

Содержание работы

1. В соответствии с индивидуальным заданием проанализировать конструктивно-технические и художественные особенности элементов украинского народного костюма, входяших в одну типологическую группу (женская одежда или мужская одежда). Полученные результаты занести в таблицу 1.

2.В соответствии с индивидуальным заданием подобрать иллюстративный материал, характеризующий женский (или мужской) костюм, который относится к одному из региональных комплексов, зарисовать один из примеров и по результатам ранее проведенного анализа дать описание конструктивно-технических и художественных характеристик выбранного костюма.

3. Ознакомится с образцами украинского народного костюма, находящимися в колекции Харьковского исторического музея. По результатам посещения музея написать отчет. Конструктивно-технических и художественных характеристик музейных образцов занести в таблицу №2 и составить их системное описание.

Требования к отчету.

В графической части представить зарисовку образца народного костюма (см. пункт 2) выполненную в цвете.

 

таблица №1.

Конструктивно-технические и художественные характеристики
элементов женского (мужского) украинского народного костюма.

 

тип одягу	матеріал	крій	оздоблення	колор.	регіон

таблица №2.

Конструктивно-техническиех и художественные характеристики
образцов украинского народного костюма
из колекции Харьковского исторического музея.

 

тип одягу	матеріал	крій	оздоблення	колористика

Модульне завдання
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА Вишивка

регіон	тип виробу	мотиви	колір	техніки
	геометр.	геом. росл	росл.	фігурн	основн	додатк..	фон
Чернігів.	рушник	+	+ квіти, букети, вазони		+ птахи, люди	Черв/ білий черв/синій		білий	«гладь», «набирування», «вирізування з лиштвою», «штапівка», «мережка», «хрестик», «качалочка»

 

 

Модульне завдання
КОСТЮМ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНІ У ПЕРШОЇ ПОЛОВІНІ
ХХ СТОЛІТТЯ (аналіз матеріалів родинних фото архівів)

Тема №7 «Український костюм радянського періоду»
(Модуль №3. Костюм XIX- XX століття).

Мета роботи -закріплення знань по темі «Український костюм радянського періоду» і придбання навиків комплексного аналізу та соціологічного інтерв’ю. Формування уявлень щодо особливості розвитку різних типів (сільський, міський і т.д.) українського костюма у контексті зв'язку з традиційним народним костюмом.

Зміст роботи. 1. Підібрати у сімейних альбомах або у мемуарно-історичній літературі зразок побутової світлини періоду кінця XIX-XX ст., яка демонструє зразки традиційного одягу (або використання окремих деталей народного українського костюма). Зробити електронну копію (600 dpi, RGB).

2. Дати максимально повний опис фотографії. Дані зображених осіб (ФІО., рік народження, сімейний і соціальний стан), час і місце створення фото. З метою отримання ї інформації провести соціологічне інтерв’ю, встановити (як що можливо) особливості формування гардероба, людей зображених на фотографії, обставини фотографування.

3. Дати детальний (наскільки дозволяє якість фото) опис зовнішнього вигляду костюма.

4. Користуючись методичними рекомендаціями, спеціальною літературою і журналами мод відповідного періоду

- проаналізувати семантичних особливостях костюма

- ступінь і характер участі зображених на фотографії осіб у модному процесі.

- виявити регіональну приналежність елементів традиційного костюма.

Вимоги до звіту.

1.В графічній частині представити друковану копію фото (електронну копію, якщо є дозвіл власників внести до наукової бази кафедри ТЛП).

2. У текстовій частині дати соціологічний портрет особи, опис зовнішнього вигляду.

3. Зробити висновки о ступені співпадінь існуючих наукових уявлень щодо характеру українського костюма відповідного періоду с даними, що були отримані у ході самостійного аналізу.

При виконанні модульного завдання, крім основних вимог, слід звернути увагу на такі моменти як:

1) наукову або художню цінність підібраного фото - часткова погана сохранність (подряпини, плями и тд.) - не є недоліком.

2) ступінь самостійності при проведенні аналізу вибраного зразка;

3) кількість підбору зразків для наукової електронної бази;

3) літературний рівень викладу.