ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС.

ЛЕКЦІЯ №16

ГЕОГРАФІЯ ПОБУТУ

ПЛАН

1. Структура географії побуту, її місце серед географічних наук.

2. Житлово-комунальний комплекс.

3. Комплекс побутового обслуговування.

4. Комплекс зв’язку.

5. Банківська система України.

6. Роздрібна торгівля та громадське харчування.

Література:

1. Голіков А.П., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до економічної і соціальної географії. – К: Либідь, 1996. –С. 206-232.

2. Кубійович В.М. Наукові праці том 1. // упорядник О. Шаблій. –Париж-Львів:Фенікс, 1996. – С. 415-419, 441-454, 464-506.

3. Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до соціальної географії. – К.: Знання, 2000. – С. 15-35, 55 - 125.

4. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії. – К.: Вища школа. – С. 46-62.

5. Соціально-економічна географія України / за ред. О.І. Шаблія. –Львів.: Світ, 2000. – С. 409-417.

6. Соціально-економічна географія України / за ред. О.І. Шаблія. –Львів.: Світ, 1994. –С. 389 - 391.

СТРУКТУРА ГЕОГРАФІЇ ПОБУТУ, ЇЇ МІСЦЕ СЕРЕД ГЕОГРАФІЧНИХ НАУК.

Географія побуту вивчає соціально-побутовий комплекс, який забезпечує матеріальні умови життя населення. Його складовими частинами є галузеві комплекси (житлово-комунальний, комплекс побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування, зв’язку, банківської сфери, тощо), що сприяють раціональному використанню неробочого часу, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства.

Місце географії побуту в системі географічних наук.

5. Географія населення

6. Медична географія

7. Географія діяльності

8.Сакральна географія

9.Географія побуту і торгівлі

10 Інші дисципліни

11. Рекреаційна географія

12. Географія способу життя

ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС.

Житлово-комунальний комплекс насамперед задовольняє потреби людей у житлі. Від житлових умов залежить стан здоров’я і працездатності людей, відтворення населення, плинність кадрів, рівень освіченості і культури жителів міських та сільських поселень. Тому житлова проблема, суть якої полягає не лише в задоволенні елементарних житлово-побутових умов – одна з найактуальніших і найгостріших соціальних проблем, від розв’язання якої значною мірою залежить прогрес суспільства.

Житловий фонд – сукупність житлових приміщень незалежно від форм власності, включаючи житлові будинки, спеціальні будинки (гуртожитки, будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів – дорослих і дітей, дитячі будинки, інтернати при школах і школи-інтернати), квартири, службові житлові приміщення, інші житлові приміщення в будівлях, придатних для проживання.

У складі житлового фонду не враховуються дачі, літні садові будиночки, спортивні та туристичні бази, мотелі, кемпінги, санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, будинки для приїжджих, готелі, залізничні вагони й інші будівлі та приміщення, призначені для сезонного і тимчасового проживання, незалежно від часу проживання в них громадян.

На 1 січня 2014р. житловий фонд країни становив 1096,6 млн.м2 загальної площі, включаючи житловий фонд (3,5 млн.м2), що знаходився на балансі підприємств-банкрутів та тих, що припинили свою діяльність. Житловий фонд міських поселень становив 63,8%.

Майже весь житловий фонд (98,2%) розміщувався в житлових будинках квартирного типу. Площа гуртожитків та житлових приміщень у нежилих будівлях в загальному житловому фонді склала 1,8% (19,6 млн.м2).

Загальна кількість квартир в Україні становила 19,4 млн. За кількістю кімнат квартири розподілились таким чином: 19,3% – однокімнатні, 37,0% – двокімнатні, 32,8% – трикімнатні, 10,9% квартир мали чотири і більше кімнат.

Житловий фонд України

	Весь житловий фонд¹, загальної площі, млн.м2	У середньому на одного жителя, м2	Кількість квартир, усього, тис.	Кількість сімей та одинаків, які перебували на квартирному обліку на кінець року, тис.	Кількість сімей та одинаків, які одержали житло протягом року, тис.
всього	з них:
			4 і більше кімнатних
	932,7	18,0		х	х	х	х
	1026,13	21,0
	1096,64	23,8	193684

Середня забезпеченість населення житлом у розрахунку на одного жителя в Україні на 2013 рік порівняно з 2000 зросла і становить 23,8 м2 (проти 20,7 м2 у 2000). Аналогічна тенденція спостерігається як в містах – 22,1 (19,3) так і в селах – 27,5 (23,5 м2).

Рівень забезпеченості має значні регіональні відмінності. Краща забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Київської (26,2 м2), Херсонської, Луганської, Івано-Франківської (23,9 м2), Донецької, Кіровоградської (23,4), Закарпатської – 22,8, Харківської та Дніпропетровської областей (22,6). Найнищий рівень від 18 до 21.2 м2 спостерігається у Рівненській, Волинській, Одеській, Львівській, миколаївських областях, в решті областей України показник забезпеченості житлом наближається до середньоукраїнського.

Краща забезпеченість населення житлом у сільських поселеннях - у Київській (44 м2), Чернігівській (34,6), Вінницькій (33,9), Черкаській (33,1), Хмельницькій (31,4), Полтавській, Сумській (30). Найменша забезпеченість (від 18,4 до 25,9) спостерігається в АР Крим, Херсонській, Миколаївській, Волинській, Львівській, Закарпатській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій, Івано-Франківській, Донецькій, Луганській областях.

За роки незалежності України скоротилася кількість сімей та одиноких, які перебувають на обліку для поліпшення житлових умов з 2728 тис. до 808 тис. Однак незадовільно низьким залишається кількість сімей та одинаків, які одержали житло протягом року, у 2013 – житло отримали лише 6 тис. сімей.

На сучасному етапі розвитку житлового будівництва зростає питома вага великопанельного домобудівництва, поліпшується якість як житлових, так і допоміжних приміщень, розширюється будівництво будинків за новими типовими проектами з квартирами поліпшеного планування. Для сільської місцевості розроблено типові впорядковані (в основному цегляні) одноповерхові і двоповерхові будинки присадибного типу з господарськими будівлями і більш повним набором комунальних послуг.

До складу житлово-комунального комплексу входить і комунальне господарство – це сукупність підприємств, організацій і служб, інженерних споруд та мереж, призначення яких – задоволення потреб міських і сільських поселень у різних комунальних послугах. У містах комунальне господарство входить до складу міського господарства. Воно обслуговує населення, а також промислові, транспортні, будівельні організації: постачає їм воду, газ, очищає стічні води тощо.

Об’єкти комунального господарства поділяються на дві функціональні групи:

І - об’єднує ті з них, що спеціалізуються на наданні внутрішньожитлових послуг: водопровідне, каналізаційне, газове господарство, мережа теплопостачання.

ІІ. - це об’єкти, що надають загальноміські послуги, тобто для всього контингенту жителів: шляхове господарство, служби зовнішнього освітлення, санітарного очищення території, господарства, зайняті озелененням поселень та ін.

Масштаби розвитку комунального господарства залежать від збільшення чисельності населення, зростання промислових потенціалів міських і сільських поселень. Розвиток комунального господарства впливає на рівень благоустрою населених пунктів. Як свідчать основні показники благоустрою, збільшилась кількість населених пунктів, що мають водопровідну та каналізаційну мережу, забезпечені природним та зрідженим газом. На подальший розвиток комунального господарства впливають темпи розширення капітального будівництва, спорудження нових, реконструкція і розширення діючих об’єктів.

	Питома вага загальної площі обладнаної, відсотків
водопроводом	каналізацією	опаленням	газом	гарячою водою	ваннами	підлоговими електроплитами
	50,5	47,3	47,9	79,9	35,0	44,1	2,9
	54,2	51,4	52,8	81,9	38,6	48,4	3,1
	56,2	53,8	56,2	82,6	40,0	50,5	3,4
	61,5	59,4	64,9	83,0	45,2	56,1	3,9

За рівнем благоустрою житлові приміщення в міських поселеннях і сільській місцевості сильно відрізняються. Сільські житла гірше забезпечені газом, центральним опаленням, водопроводом, каналізацією, гарячим водопостачанням, ваннами. Питома вага обладнаних квартир та будинків в міських поселеннях забезпечених:

· водопроводом становить на 1 січня 2014 року 76,9% (Найбільше ≥ 80 АР Крим, Київська, Львівська, Одеська, Тернопільська, м. Київ та Севастополь; найменший ≤70 Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська),

· каналізацією 75,8% (теж саме, крім Одеської).

· центральним опаленням – 76,2, (Найбільше ≥ 80 Львівська, Тернопільська, Харківська, м. Київ; найменший ≤70 Вінницька, Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська).

· газом – 83,6 (Найбільше ≥ 90 Дніпропетровська, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська, м. Севастополь; найменший ≤80 Луганська (58,7), Рівненська, м. Київ).

· гарячим водопостачанням – 61,2%, (Найбільше ≥ 70 АР Крим, Запорізька, Тернопільська, Харківська, м. Київ та Севастополь; найменший ≤50 Вінницька, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Луганська (37,5), Сумська, Чернівецька).

· підлоговими електроплитами 4,7 (Найбільше ≥ 5 АР Крим, Рівненська, Харківська, м. Київ; найменший ≤2 Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Житомирська, Закарпатська, Івано –Франківська, Кіровоградська, Луганська та Тернопільська (0,3), Полтавська, Сумська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська).

Найвищий рівень благоустрою житлового фонду мають тільки нові міста і санаторно-курортні центри. Непоганий рівень благоустрою також у містах республіканського та обласного підпорядкування і частини райцентрів, найнижчий - у деяких райцентрах, містах районного підпорядкування і в більшості селищ міського типу.

У 2010р. в Україні налічувалось 1731 підприємство готельного господарства різного типу на 186,6 тис. місць. В Україні найбільше готелів

розташовано у Львівській області (9,9% загальної кількості готелів), м. Києві (9,3%), Автономній Республіці Крим (7,3%), Дніпропетровській (7,1%), Донецькій (6,2%), Одеській (5,3%), Луганській (5,1%), Чернігівській (4,1%), Закарпатській та Київській (по 3,9% у кожній) областях, що пов’язано з високим рівнем індустріального розвитку цих регіонів, наявністю в них центрів туристичних потоків або курортної місцевості.

У 2013 р. обсяг житлового будівництва становив 11,2 млн м2 загальної (корисної) площі, тоді як в 1990 р. - 17,5 млн м2. (короткий аналіз таблиці)