Українська Греко-Католицька Церква

Не менш проблематичними були в Україні процеси, пов’язані з відродженням Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), що виникла на її теренах після Брестського собору 1596 р.

Відродження УГКЦ свідчило про зростання української національної самосвідомості вкінці 1980-х-початку 1990-х рр. Швидкому відродженню у гкц сприяло те, що з 4418 православних парафій України близько половини припадали на західноукраїнські землі.

Важливою подією на шляху легалізації УГКЦ стало відкрите звернення 2 єпископів і 23 священиків, ченців і віруючих УГКЦ 4 вересня 1987 р. до Папи Римського Іоанна Павла II із проханням посприяти правовій легалізації УГКЦ у СРСР і стати посередником між греко-католиками і Радянською владою. Представників УГКЦ підтримали українські дисиденти і правозахисники. Українським греко-католикам допомагали й українські закордонні релігійні центри.

Активізації західноукраїнських віруючих посприяло і святкування в 1988 р. тисячоліття Хрещення Київської Русі. Протягом трьох перших місяців 1988 p. у Галичині і Закарпатті було зібрано близько 10 тис. підписів на підтримку УГКЦ. Утих містах і населених пунктах, де знаходилися закриті культові приміщення УГКЦ, проводилися несанкціоновані богослужіння, а жителі вимагали реєстрації релігійних громад. M іж греко-католиками України і греко-католицькими ієрархами Польщі, релігійними центрами Заходу і Ватикану знову налагодилися міцні контакти.

Проблема греко-католиків уже тоді мала значне політичне забарвлення: за відновлення діяльності УГКЦ виступали радикальні політичні об’єднання — Українська Гельсінська спілка, Український християнсько-демократичний фронт, що виникли в період перебудови. Ця проблема стала складовою частиною передвиборних обіцянок ряду кандидатів у народні депутати С PCP у 1989 р. Уже в перші дні роботи І з’їзду народних депутатів СРСР представники Львівщини Р. Братунь, Р. Федорів, Ю. Сорочик і І. Вакарчук подали до президії з’їзду депутатський за п ит, у якому заявляли про порушення прав мільйонів віруючих і вимагали створення спеціальної комісії для розв’язання цієї проблеми. За підтримку УГКЦ привселюдно висловився народний депутат СРСР академік А. Сахаров.

Починаючи з весни 1989 p., групи греко-католиків із Західної України проводили в Москві постійне пікетування органів влади з метою привернути увагу союзного керівництва на проблеми своєї конфесії.

Щоб послабити вплив греко-католицизму в тих областях, де він був традиційно сильним, влада випустила великим накладом православну церковну літературу й календарі українською мовою, збільшили набірелухачів до духовних семінарій, зорієнтованих на служіння в Західній Україні. Швидкими темпами проводилася реєстрація нових громад РП Ц, що сприймалося владою як спосіб недопущення посилення симпатій до греко-католиків серед населення. Протягом 1988 - першої половини 1989 pp. в Україні було зареєстровано 1300 нових громад РП Ц, з них 1100 - у 4-х західноукраїнських областях.

21 листопада Рада в справах релігії при Раді Міністрів УРСРух-валила дозволити реєстрацію греко-катол ицьких громад.

23 січня 1990 p. у Преображенському соборі Львова відбувся Церковний собор УГКЦ за участю 6 єпископів і 150 священиків, що проголосив легалізацію Греко-Католицької Церкви в Україні. Вів його архієпископ Володимир Стернюк. Собор визнав неканонічним Львівський собор 1946 p., оголосив його рішення недійсними і звернувся до органів державної влади з вимогою реабілітувати репресованих греко-католицьких священиків, повернути церкви, якими УГКЦ володіла до війни, визнати церковну організацію УГКЦ.

Після Собору почалося масове повернення віруючих в УГКЦ. На 1 лютого 1990 p. у регіоні було подано 435 заяв на реєстрацію греко-католицьких громад, а до березня 1990 р. РПЦ втратила 70% своїх громад (яких тоді налічувалося 2700) і священиків, що перейшли в УГКЦ. Незабаром було оголошено про вихід із РП Ц і перехід у відроджену Українську Автокефальну Православну Церкву 312 парафій і 232 священиків у Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській областях.

Важливою подією для прихильників УГКЦ стало прибуття у Львів 30 березня 1991 р. глави Церкви митрополита Мирослава-Івана Любачівського, що у той же день провів архієрейську службу в соборі св. Юра.

26 квітня 1991 р. Верховна Рада У PCP прийняла Закон "Про свободу совісті і релігійні організації", відповідно до якого була врегульована проблема реєстрації і діяльності релігійних громад України, Греко-Католицька Церква була офіційно визнана, що призвело до фактичного визнання права її власності на всі церкви й парафії, захоплені в 1989— 1991 pp. представниками православних конфесій.

Сьогодні релігійна мережа УГКЦ повністю відновлена на рівні 1930-1940-х pp. — періоду її найвищого розвитку. За кількістю релігійних організацій (3532) вона посідає третє місце в Україні. Церковну службу в УГКЦ здійснює понад 2,1 тис. священиків. Церква має 93 монастирі (1205 насельників), 14 місій, 2 братства, 1186 недільних школи, видає 25 газет і журналів. Кадри греко-католицького кліру виховують 14 навчальних закладів з понад 1,5 тис. слухачів, у тому числі такий знаний, як створена ще 1929 р. Анд реє м Шептицьким

Львівська Богословська Академія. Існують єпархії УГКЦ в США, Канаді, Польщі, інших країнах, а також громади в східній діаспорі -Росії, Казахстані, Білорусі, Литві.

Римо-Католицька Церква

16 січня 1991 р. Папа Іоанн Павло II відновив діяльність Римо-Католицьких дієцезій в Україні і призначив єпископів у Львові, Кам’янці-Поділ ьськомуй Житомирі. Українська держава встановила дипломатичні відносини з Вати каном, і в 1992 р. Папа призначив першим Апостольським Нунцієм в Україні архієпископа АнтоніоФранко. У1996 р. Папа відновив Луцьку дієце-зію, призначивши Апостольським Адміністратором Львівського митрополита архієпископа Мар’яна Яворського.

У1998 р. Папа призначив Мар’яна Трофим’яка Луцьким єпис-копом-ординарієм, а Кам’яне ць- Подільського єпископа-помічника Станіслава Падевського — Львівським єпископом-помічником (зараз єпископ Харківський і Запорізький). У 1999 р. архієпископ Микола Етерович став наступним (другим) Апостольським Нунцієм в Україні.

Засновуються католицькі духовні школи: коледж св. Томи Ак-вінського в Києві, вища духовна школа Святого Духа в Городку на Поділлі, духовна семінарія у Ворзелі під Києвом, духовна семінарія в Брюховичах під Львовом (7 навчальних закладів, 504 недільні школи). Діє видавництво монахів-домініканців "Кайрос", видається в великій кількості релігійна періодика (15 періодичних видань). Відкриваються монастирі домініканців, кармелітів, францисканців тощо.

Рік 2001-й був особливим для Римо-Католицької Церкви в Україні — 28 січня 2001 р. Папа Іоанн Павло 11 проголосив Львівського митрополита архієпископа Мар’яна Я ворського кардиналом. Одночасно став кардиналом глава Української Греко- Католицької Церкви Любомир Гузар. Таким чином, вперше в історії Україна має своїх кардиналів, а Львів—єдине місто у світі, у якому знаходяться одразу два кардинали.

З 23 по 27 червня 2001 р. відбулася знаменна подія в церковному житті католиків — візит Папи Римського в Україну—до Києва і Львова.

На 1 січня 2005 р. діють877 громад Церкви, 484 священнослужителі, серед яких 247 — іноземці), 83 монастирі (607 насельників). Римо-Католицька Церква патронує 7 навчальних закладів (понад 730 слухачів), 528 недільних шкіл. На сьогодні вона має 13 періодичних видань. Римо-Католицька Церква в Україні налічує 7 дієцезій (Львівська архідієцезія, дієцезії Київсько-Житомирська, Кам’янець-Подільська, Луцька, Мукачівська, Харківсько-Запорізька і Одесько-Сімфсропольська).

Протестантизм в Україні

Протестантизм в Україні на сьогодні є, на наш погляд, найдина-мічнішою конфесією, чий вплив на релігійне життя в Україні й надалі зростатиме. У той же час, незважаючи нате, що за роки існування незалежної України основні протестантські течії зросли в 3—5 рази, тобто більш швидкими темпами, ніж православні, їхня питома вага змінилась несуттєво.

Неабияку роль у зміцненні позицій сучасного протестантизму відіграє наявність сталих джерел поповнення їхніх лав. Це, по-перше, сімейне виховання у родинах, які розглядаються як "домашні церкви" (недарма третина послідовників баптизму — молодь до 30 років); по-друге, поступове зростання пропагандистської та місіонерської активності. За 5—6 років незалежності протестантські організації створили 95 усіх зареєстрованих в Україні релігійних місій. За правдоподібною статистикою адвентистів, тільки у серпні 1995 р. під час проведення у київському Палаці спорту євангельської програми всесвітньо відомого проповідника з Австралії Джона Картера прийняли водне хрещення й поповнили громади АСД 3,5 тис. нових членів. По-третє, позаяк протестанти складають лише 2,2 % віруючих країни, усі члени їхніх організацій — активні, "реальні", чи справжні віруючі, тоді як серед православних переважає тип пасивного "масового віруючого". У1990—1995 рр. переважали масові форми євантелі-зації (на стадіонах, у залах), які привели до баптистських, адвентисте ьких, п’итидєситницьких громад до половини нових членів (від наявної на той час чисельності). Надалі акцент змістився на індивідуальну євангелізацію із залученням до неї рядових віруючих.

Особливість сучасного українського протестантизму—набуття ними все більш національно визначених рис. Протестантське середовище активно використовує національні обрядові традиції під час молитовних зібрань, релігійних свят; спостерігається відновлення української мови у проповідництві та общинному житті. Релігійна література, яку протестанти донедавна видавали тільки російською мовою, поступово стає україномовною, зміст багатьох видань—українознавчим. Протестантизм дедалі частіше розглядає себе як невіддільну складову релігійної історії українського народу, його загальної культури. У багатьох історико-біблійних публікаціях основну увагу приділяють простеженню національних рис українського протестантизму, його особливостей порівняно із "західним братством".

Відкриту позицію займають протестантські Церкви і деномінації України у міжконфесійному житті. Вони не втручаються у внут-рішньоцерковні проблеми інших конфесій, не виявляють нетерпимості до нових релігійних утворень, прагнуть уникати будь-яких зіткнень на конфесійній основі, послідовно обстоюють позицію ідейного плюралізму і діалогу з усіма релігіями.

Лютеранство

Лютеранство представлене Українською Євангелічно-Лютерансь-кою Церквою, до складу якої входять понад 40 зареєстрованих громад (1,5—2 тис. вірних) і 60 священнослужителів. Громади УЛ Ц постають в Києві, Львові, Тернополі, Кремінці, Запоріжжі, Севастополі, Сімферополі, Харкові, Миколаєві, Херсоні, Маріуполі. У1996 р. офіційно зареєстровано Єпископат УЛ Ц з центром у Києві. Організаційно УЛЦ поділяється на Галицьку, Київську, Таврійську єпархії. В Українській Лютеранській Богословській семінарії Святої Софії, що розташована в м. Тернополі, здобувають вищу богословську освіту молоді пастирі, майбутні провідники Церкви. Крім того, в розпорядженні УЛ Ц—недільні школи, 3 періодичні видання, радіостанція "Лютеранська хвиля" і незареєстрована місій на станція в Івано-Франківську. Під патронатом УЛЦ діє міжнародний благодійний фонд "Дар життя". За обрядовою практикою вона близька до православ’я чи греко - католи ци зму, але зберігає всі доктринальні положення протестантизму.

Існує також Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква України. Загальна кількість послідовників — 3—3,5 тис осіб (37 громад). Кафедральний собор — церква св. Катерини у Києві. Для початкової богословської освіти відкриті Біблійні курси в Києві та дворічна семінарія в Одесі. До неї належать етнічні німці, які здавна мешкали на землях України.

Кальвінізм

Кальвінізм на теренах незалежної України репрезентований Закарпатською Реформатською Церквою (117 громад, понад 100 культових споруд, у тому числі 10 збудованих в останнє десятиліття, понад 70 священнослужителів, більш ніж 100 недільних шкіл, одне періодичне видання). Методистські та англіканські громади останніми роками про свою діяльність в Україні не повідомляють.

Баптизм

Баптизм залишається найвпливовішою з протестантських конфесій, об’єднуючи до 40 % всіх протестантських спільнот. Найрозга-луженішим протестантським центром церковного типу є на сьо-годн і ш ній день Всеукраїнський союз об ’єднань євангельскиххристиян-бапшистів. Союз діє якеамостійна, незалежна у своєму внутрішньому житті структура. ВСО ЄХБ складається з 25 обласних об’єднань в межах України та 5 об’єднань баптистських Церков діаспори—СШ А, Канали, Австралії, Аргентини та Парагваю. Він підтримує тісні контакти з міжрегіональним об’єднанням, створеним на основі колишнього Союзу ЄХБ, — Євро-Азіатською федерацією союзів ЄХБ. У складі ВСО ЄХБ — 2600 релігійних інституцій з майже 3000священнослужителів, більш ніж 1,5 тис. культових споруд. Всеукраїнське об’єднання має майже 80 місій. Кількасот громад діє поза ВСО ЄХБ. Разом вони об’єднують майже 150тис. віруючих і продовжують упевнено розвиватися: щорічно з’являються кількасот нових громад, а лави баптистів поповнюють Ютис. неофітів.

У структурі Союзу створена розгалужена мережа духовних навчальних закладів. Вона складається з приблизно 40 закладів, утому числі вищих, збільш ніж 5тис. слухачів усіх форм навчання, понад 1300 недільних шкіл. Одним із найбільших серед них є Одеська біблійна семінарія. Чотирирічний курс семінарії передбачає підготовку проповідників й учителів недільних шкіл; при закладі існує потужний видавничий центр.

ВСО ЄХБ займається активною культурно-благодійницькою діяльністю: створено реабілітаційні центри для наркоманів, безпритульних дітей та звільнених з місць позбавлення волі, християнські театри, налагоджено роботу дитячих та юнацьких підліткових таборів, молодіжних центрів тощо. В його розпорядженні - видавничі потужності. Об’єднання видає майже півтора десятки основних періодичних видань.

П’ятидесятництво

Активний процес будівництва церковної організації відбувається у п’ятидесятництві, яке об’єднує приблизно 30 % всіх протестантських спільнот. Так, у 1990 р. на з’їзді у м. Коростень більшість п’ятидесятницьких Церков вирішили об’єднатись у Союз християн віри євангельської (п ’ятидесятників) України. Він об’єднав майже всіх християн віри євангельської (у західних областях) та більшість християн євангельської віри (на сході і півдні). Союз ХВЄ на федеративних засадах входить до спільного для більшості п’ятидесятницьких громад колишнього СРСР Об’єднаного союзу християн віри євангельської. Всеукраїнський союз станом на 1 січня 2005 р. має у своєму складі 1460 зареєстрованих (84 незареєстрова-них) організацій, понад дві тис. священнослужителів, приблизно 1 тис. культових споруд, пі втора десятки навчальних закладів, приблизно 800 слухачів (наприклад, Український заочний біблійний інститут з декількома філіями), більш ніж 900 недільних шкіл, два десятки періодичних видань. Поза структурами Союзу діють понад 600 громад.

Адвентизм

Окремий церковний осередок створили також алвен-тистські громади України — Українську уніон ну конференцію церков адвентистів сьомого дня. У складі Українського уніону 7 регіонал ь-них конференцій і 2 місії. УУ К АСД існує як складова Євро-Азіатського дивізіону Всесвітньої організації АСД. Якщо наприкінці 1980-х рр. до складу церкви АСД входило 214 об’єднань з 14114 членами, які обслуговувались 73 рукопокладеними і 88 нерукоп окладе-ними проповідниками, то станом на 1 січня 2005 р. — більше 1 тис. об’єднань з майже 70 тис. членів. Адвентисти мають три духовних навчальних заклади (Теологічна школа у Львові, Буковинський біблійний інститут, заочне відділення Заокської духовної академії у Л ісовій Бучі під Києвом). Церковне служіння у різних його формах здійснюють більше 1100 служителів. Найбільше громад у традиційних "адвентистських" регіонах: на Закарпатті, на Поділлі, Буковині. Водночас Церква АСД зростає особливо стрімко у великих промислових містах—Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Луганську. Адвентисте ькі проповідники нині працюють у понад 40 містах України. "Середня" адвентистська громада в Україні виглядає приблизно так: 60% її членів становлять жінки, 30% — віруючі 16-35 років, 80% осіб із середньою, 20%—з вищою освітою. За національною ознакою 70—80% адвентистів—українці, за професійною—переважно робітники державних і приватних підприємств, службовці, працівники сфери обслуговування, науки і культури, освітяни, медики, журналісти, військовослужбовці.

У розпорядженні адвентистів налічується більше півтисячі молитовних будинків, 150 з яких вони побудували останнім десятиліттям завдяки продуманому розподілу коштів від десятини та добровільних спонсорських пожертв.

Головний напрям позакул ьтової діяльності—впровадження здорового способу життя. У структурі уніону працює Українська адвентистська медична асоціація. При багатьох міських громадах відкриті сучасні медичні кабінети. Нещодавно було розпочато будівництво Адвентистського міжнародного медичного центру у Києві, планується організація і регіональних філій. 2002 р. засновано адвентистсь-кий санаторій "Наш дім" у Вінницькій області.

Адвентисти в Україні здійснюють власне теле- і радіо служіння. 1995 р. в Івано-Франківську ними створено філію Всесвітнього адвентистського радіо - Український радіоцентр "Голос надії". У2001 р. низка центральних і регіональних кампаній України транслювали ад-вентистські телепрограми "Обличчя до обличчя" і "Так говорить Біблія". Адвентистами видається 9 періодичних видань, утому числі газета "Адвентистський вісник" та двомовний часопис "Ознаки часу". Для потреб деномінації упродовж останнього десятиліття видано 40 найменувань літератури.

Українська філія адвентистського Агентства Допомоги та Розвитку (АДРА) втілила у життя понад 150 гуманітарних проектів. У 1998 р. у Чернівецькій області було відкрито будинок для літніх людей. Цього ж року у Києві відкрито Громадський центр допомоги мігрантам.

Відзначимо, що останнім часом у країні починають діяти громади нових для України протестантських сповідань. Насамперед помітними є громади різних харизматичних напрямків, як наприклад, Церква повного Євангелія (понад 500). Вони є переважно в східних та південних областях України. Діє також Повоапоспюльська Церква (58 громад), ЦеркваXpucma (102), Пресвітеріанська Церква (52) тощо.

Іудаїзм

Іудаїзм має нині у нас сім течій, які разом нараховують 251 об’єднання. Най відоміший з них - Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад.

Одночасно було створено 120 культурних єврейських центрів та організацій, товариств; товариства єврейської культури діють у 70 містах; у багатьох населених пунктах розгорнули свою діяльність представництва міжнародної єврейської організації "Сохнут". Відкриваються єврейські школи, театри, видаються єврейські газети (23 видання). Зокрема створено понад 80 недільних шкіл. Окремо діють 6 духовних навчальних закладів. Розпочали роботу Інститут єврейської матеріальної культури, кабінет єврейської історії та культури при Інституті національних відносин і політології, Міжнародний Соломонів університет, групи з вивчення євре йської мови та літератури Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгома-нова, група на акторському відділенні Інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Створено умови для гідного упорядкування святих місць іудаїзму, які приваблюють багатьох прочан, у тому числі із-за кордону. Мається на увазі передусім могила засновника хасидизму Ізраїля Бешта в Меджибожі.

У той же час незмінною протягом XX ст. залишалась тенденція до зменшення чисельності єврейського населення України, яке на сьогодні є значно нижчим за 1 %. Його чисельність продовжує зменшуватися в останнє десятиліття в зв’язку з постійною еміграцією— євреї становлять близько 40% всіх українських громадян, які виїжджають на ПМП в інші країни. На початку 1990-х pp. щорічно виїздило від 30 до 60 тис. євреїв, у другій половині 90-х — трохи менше. Цікаво, що згідно з деякими соціологічними опитуваннями, "національна свідомість" (бажання жити разом зі своїм народом, у своїй власній державі) притаманна менше ніж полови ні від’їжджаючих, тоді як решта їхали з політичних (антисемітизм) і економічних мотивів.

Буддизм

Новітня історія буддизму в Україні починається з 1988 p., коли з Бурятії до Донецька приїхав буддійський монах Дор-же Жамбо-лама. Завдяки його проповідям Дхарми (Вчення) на Україні з’явилися спочатку перші будцисти-миряни, а потім і ченці. Відразу ж після розвалу Радянського Союзу в 1991 р. була зареєстрована перша в Україні буддійська громада в Донецьку, того ж року були зареєстровані ще дві обласні буддійські громади у Луганську і Харкові, а також з’явилися буддійські групи в Києві, Москві, Білорусі і Башкортостані. У1993 р. керівники цих громад і груп прийняли рішення про об’єднання в єдину орган ізаці ю—Буддійський духовний Орден Лунг-жонг-па₉ главою якого був одноголосно обраний Дор-же Жамбо. У цьому ж році у пожертвуваному Ордену однією мирянкою будинку із земельною ділянкою був заснований перший в Україні буддійський монастир—Храм Шейчен-л инг. Сама ж мирянка прийняла чернечі обітниці, ставши першою українською буддійською черницею. Розбудова монастирських споруд триває. Велика частина засобів на будівництво надходить від виготовлення ліків за рецептами східної медицини. Керівник Ордену Дорже Жамбо приїжджає в Київ з періодичністю 2—3 рази на рік і проводить двотижневі семінари, присвячені як основам буддизму, такі конкретним практикам медитації.

Інший відомий Буддійський Центр виник в 1994 р. у Луганську завдяки невеликій групі ентузіастів. У 1995 р. на запрошення Буддійського Центру Луганськ відвідав відомий тибетський монах Лама Оле Нідал. Тоді на його публічній лекції близько 200 чоловік прийняли Обітниці Притулку. У1997 р. кількісно зростаючий Центр отримав офіційний статус релігійної організації. Разом із кількома іншими об’єднаннями і групами (Стаханов, Рубіжне, Л исичанськ тощо) Центр з 1998 р. входить до Асоціації Буддистів Корма Каг ’ю в Україні (Асоціація Буддистів Діамантового Шляху). Українська Асоціація буддистів Карма Каг’ю була створена в 1996 р. буддійськими Центрами України для збереження, розвитку та розповсюдження буддизму школи Карма Каг’ю та різноманітної допомоги нашим Центрам в їх роботі. Керується вона демократично: вищим органом є Конференція представників Центрів, а в проміжках між конференціями — Радою з цих представників. її постійним членом та духовним керівником є Лама Оле Нідал. Для офіційного представництва і підписання різних юридичних паперів обирається президент. Штаб-квартира Асоціації (і юридична адреса) знаходяться в Ужгороді.

Буддистський храм-монастир знаходиться у звичайному сільському будинку на хуторі Паньківка під Луганськом. Храм належить до японського різновиду буддизму (школа нітирен). Настоятель храму — молодий український хлопець Роман, який отримав своє посвячення в Японії. Релігійні церемонії починаються перед сходом сонця. Вони включають у себе співи мантр, який супроводжує ударами в барабани, читання вголос уривків із священних буд-дистських текстів, медитації, проповіді учителя або найстаршого монаха, обговорення прочитаного й почутого. За межами вівтарного приміщення може відбуватися урочиста хода—за хутір, на найближчий пагорб, щоб зустріти схід сонця зі співом мантри та буття у барабани. Участь у церемонії беруть усі присутні на цейчасухрамі. Крім того, ченці цього ордену активно займаються миротворчою діяльністю, часто за межами України.

В Україні діє також буддійська асоціація " Серединного Шляху" з кількома тисячами послідовників. її фундатор Сергій Бугаєв називає себе "першим патріархом" нового напряму в буддизмі, який поєднує елементи дзен ітантри. Центри "Серединного Шляху" зареєстровані у Києві, Вінниці, Харкові і ще в 5 містах України.

Загалом, у 2005 р. в Україні налічується 47 різноманітних буддійських релігійних інституцій. Кількість громадян України, які сповідують буддизм, за різними оцінками становить від тисячі до 5 тисяч осіб. Зріс інтерес до буддизму і в суспільстві в цілому, прикладом чого є поява курсів у деяких вищих навчальних закладах, видання великої кількості науково-популярної та релігійної літератури збуд-дизму.

Іслам

Нині триває процес повернення до Криму кримських татар (250 тис. на початок 2000‑х рр.). Послідовниками ісламу в Україні є також представники тих народів, які сповідували його з дідів-прадідів. Це — татари волзькі, дагестанці, азербайджанці, узбеки, абхазці та ін. Скажімо, за результатами опитування кримських татар, до послідовників ісламу віднесли себе понад 80% опитаних. За підрахунками самих мусульман, на території України постійно мешкає 1,5—2 млн мусульман різних національностей (зрозуміло, що не всі вони є українськими громадянами). У порівнянні з християнами, мусульмани демонструють більш активну релігійну поведінку. 70% з них визнають, що звертаються до Аллаха щодня, хоча колективні богослужіння хоча б раз на тиждень відвідують лише 15%. Більше половини опитаних знають кілька молитовних сур із Корана, понад 90% висловл юють побажання дати дітям ісламську освіту.

Продовжується відродження мусульманських релігійних громад. Станом на 1 січня 2005 р. мусульманських громад в Україні понад 470. Вони розділені між 4 управліннями. Найбільше громад у Духовного Управління мусульман Криму — 333. Власне мусульманська громада нині функціонує в кожному пункті компактного проживання кримських татар. Я к правило, ядро такої громад искл адають 15-20 осіб. Вищим органом влади в Криму є Курултай (з’їзд) мусульман Криму. Він обирає муфтія, який в свою чергу призначає імамів. Виконавчим органом є Кадіат (Духовне управління мусульман Криму). Крім нього, в Україні діють ще два самостійних центри ісламу -Духовне управління мусульман України з центром у Києві, створене 1993 p.; Духовний центр мусульман України з центром у Донецьку.

Поширення ісламу за межами автономної республіки Крим пов’язане з діяльністю всеукраїнської громадської організації "Арраїд". Основними завданнями цієї організації є благодійна діяльність в різних регіонах України і підтримка культури ісламу. "Арраїд" має свої представництва в Одесі, Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Дніпропетровську, Львові й інших містах України. В Україні діє 7 духовних навчальних закладів мусульман (284 слухачі), у тому числі два Ісламських університети (Київ, Донецьк), Вище духовне медресе Криму, виходять 5 періодичних видань. Кількасот молодих мусульман здобувають спеціальну богословську освіту в Туреччині та інших ісламських країнах. Для порівняння, за кількістю людей, на які припадає одна мечеть та громада, Крим значно випереджає Татарстан — регіон Російської Федерації з розвинутою ісламською культурою, однак так само значно поступається турції. Однак вели кою проблемою залишається нестача людей зі спеціальною релігійною освітою, кількість яких у Криму в багато разів нижча за показники і Татарстану, і Турції.

Мусульмани, які живуть в Україні, прагнуть знайти своє місце у п роцесі розбудови в країні демократичного суспільства. У1997 р. була створена Партія мусульман, що брала участь у парламентських вибоpax. Представники мусульман Криму також мають своїх представників у Верховній Раді України за списками інших партій.

Міжконфесійні конфлікти в сучасній Україні не набули такої гостроти, як подекуди на теренах колишнього СРСР. Релігійні організації за поодинокими винятками намагаються не долучати державні органи влади для вирішення внутрішніх непорозумінь. Однак не можна не помічати деякі "лінії напруги", що пролягають:

• між трьома Православними Церквами;

• між Православними Церквами, з одного боку, і греко-като-лицькими громадами і Римо-Католицькою Церквою—з другого;

• між "традиційними" Церквами (включаючи Православну, Греко-Католицьку, Римо-Католицьку, атакож протестантські деномінації) і нетрадиційними релігійними організаціями.

Сприятливим ґрунтом для міжконфесійного розбрату є відсутність досвіду діалогу між усіма релігіями в Україні упродовж майже всієї її історії. Досить несподіване підтвердження цьому можна знайти в опитуванні, здійсненому Інститутом соціології HAH України серед священнослужителів найбільш представницьких конфесій щодо пасторського служіння у війську. Третина опитаних не погодилась із можливість допуску в армію священнослужителів різних сповідань, а переважна більшість православних і половина греко-като-лицьких священників вважали, що саме їхні релігії, як панівні, мають отримати монопольне право з боку держави на таке служіння. Результати іншого соціологічного дослідження засвідчують, що 40-60% опитаних послідовників нетрадиційних релігій відчувають на собі прояви нетерпимості чи упередженого ставлення з боку державних органів, послідовників традиційних конфесій.