Передісторія та початок розвиткуБолонського процесу

 

Європейська співдружність і європейська вища школа пройшли майже піввіковий шлях до прийняття Болонської декларації. Уже в сімдесятих роках минулого століття в Європі починає напрацьовуватися політичний консенсус щодо нової ролі вищої освіти, особливо в професійній її компоненті, на європейському ринку праці, який поступово об'єднується в один великий простір. Формування Європейського простору вищої освіти, зближення його цілей, стандартів, моделей стали адекватною відповіддю вищої школи на зростаючу конкуренцію у світі, особливо з північноамериканським регіоном (США, Канада). Одночасно з політичним об'єднанням країн Європи в ЄС напрацьовувалася концепція створення єдиного європейського освітнього і наукового простору.

В основі цього інтеграційного процесу, що став передісторією Болонського процесу, лежать три важливі документи:

1. Велика хартія університетів(Magna Charta Universitatum).

2. Ліссабонська конвенція (Ліссабон, 1997 р.).

3. Сорбоннська декларація (Париж, Сорбонна, 1998 р.).

 

Зупинимося детальніше на другому і третьому документі, а перший розглянемо в другій частині цієї книги.

 

Ліссабонська конвенція (1997 р.)

 

Конвенцію про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в європейському регіоні (Ліссабон, 1997 р.), розроблено і прийнято під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО. Вона містить угоди про [4]:

• визначення основних термінів (доступ; прийом; оцінка вищих навчальних закладів і програм; оцінка індивідуальних кваліфікацій; повноважний орган з питань визнання; вища освіта; вищий навчальний заклад; програма вищої освіти; період навчання; кваліфікація (кваліфікація вищої освіти; кваліфікація, що дає доступ до вищої освіти); визнання; вимоги (загальні вимоги; особливі вимоги);

• компетенцію державних органів;

• основні принципи оцінки кваліфікації;

• визнання кваліфікацій, що дають доступ до вищої освіти;

• визнання періодів навчання;

• визнання кваліфікацій вищої освіти;

• визнання кваліфікацій біженців, переміщених осіб та осіб, що знаходяться в становищі біженців;

• інформацію про оцінку вищих навчальних закладів і програм;

• інформацію з питань визнання;

• механізми здійснення;

• заключні положення.

Зазначимо, що не всі країни, які приєдналися до Болонського процесу, підписали Ліссабонську конвенцію.

Головну ідею, зафіксовану в Ліссабонській конвенції, можна процитувати так:

Велике розмаїття систем освіти в європейському регіоні відображає його культурну, соціальну, політичну, філософську, релігійну й економічну різноманітність, яка становить виняткове надбання, що потребує усілякої поваги>; прагнення країн-підписантів полягає в тому, щоб <:надати всім людям цього регіону можливість повною мірою користуватися цим джерелом різноманіття, полегшивши доступ жителям кожної держави й учням навчальних закладів до освітніх ресурсів інших держав

 

 

1.2. Сорбоннська декларація (травень 1998 р.)

 

25 травня 1998 року чотири європейські міністри підписали в Парижі (Сорбонна) спільну декларацію, спрямовану на гармонізацію національних систем вищої освіти.

 

Це були:

• Клод Аллегре, міністр національної освіти, досліджень і технологій (Франція);

• Луїджі Берлінгер, міністр народної освіти університетів і досліджень (Італія);

• Тесса Блекстоун, міністр вищої освіти (Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії);

• Юрген Рюттгерс, міністр освіти, науки, досліджень і технологій (Німеччина).

 

Головні положення цієї декларації такі:

 

• формування відкритого європейського простору у сфері вищої школи;

• міжнародне визнання та міжнародний потенціал систем вищої освіти, безпосередньо пов'язаний з прозорістю і легкістю для розуміння дипломів, ступенів і кваліфікацій;

• орієнтація переважно на двоступеневу структуру вищої освіти (бакалавр, магістр) як умова підвищення конкурентоспроможності європейської освіти і визнання;

• використання системи кредитів (ECTS);

• міжнародне визнання першого ступеня вищої освіти (бакалавр);

• надання випускникам першого ступеня права вибору подальшого навчання, щоб отримати диплом магістра (коротший шлях) або доктора (довший шлях) у послідовному режимі;

• підготовленість магістрів і докторів до науково-дослідницької діяльності;

• підтвердження Ліссабонської конвенції;

• пошук шляхів ратифікації набутих знань і оптимальних можливостей для визнання дипломів і вчених ступенів;

• стимулювання процесу вироблення єдиних рекомендацій для досягнення зовнішніх визнань дипломів і кваліфікацій та працевлаштування випускників;

• формування Європейського простору вищої освіти;

• зближення спільних структур виданих дипломів і циклів (ступенів, етапів, рівнів, ярусів) навчання;

• консолідація позиції, яку займає Європа в світі, постійним удосконаленням і оновленням освіти, доступної всім громадянам ЄС.

 

Наведемо повний текст декларації.

Узгодження структури системи вищої освіти в Європі (укладено чотирма міністрами Франції, Німеччини, Італії і Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії)