Типологія знакових систем культури.

Семінар 4.

Семіотична культура.

Семіóтика, або семіолóгія (від грец. σημειωτικός — такий, що має ознаки від грец. σημεῖον — знак, ознака, грец. σῆμα — знак) — наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури, системи міфів, ритуалів), природі (комунікація у тваринному світі) або в самій людині (зорове та слухове сприйняття тощо). Іншими словами, семіотика — це теорія знаків та знакових систем.

Основи цієї науки були закладені ще представниками античної та середньовічної філософської думки. Основні принципи семіотики у XIX ст. сформулював американський філософ Чарльз Сандерс Пірс. У ХХ ст. семіотика набула лінгвістичного ухилу під впливом ідей лінгвістів Фердинанда де Соссюра та Луї Єльмслева, та філософського ухилу під впливом ідей американського філософа Чарльза Морріса.

Виділяються три розділи семіотики:

• синтактика (або синтаксис, від грец. syntaxis — побудова, порядок) — вивчає закономірності побудови знакових систем безвідносно до їх інтерпретації, тобто співвідношення знаків один з одним;
• семантика (від грец. semantikos — те, що позначає) — вивчає відношення між знаком та його смислом;
• прагматика (давньогрец. pragmatos — дія) — вивчає відношення знаків з їх відправниками, одержувачами та контекстом знакової діяльності.

У сучасній науці виділяють декілька напрямів семіотичних досліджень. Перший напрямок — біологічна семіотика, або біосеміотика. Цей напрямок займається вивченням систем сигналізації (комунікації) тварин, включаючи нижчих тварин та комах, тобто досліджує системи, засновані на природних знаках, або знаках, так чи інакше важливих для існування самого організму, тобто біологічно суттєвих (біологічно релевантних). (Ч. Хоккетт, США; М. І. Жинкін, СРСР). Другий напрямок — етносеміотика. Це найбільш широкий напрямок, який містить декілька течій, одна з яких орієнтується на антропологію та етнографію, тобто вивчення переважно примітивних спільнот (Е. Холл, США; Клод Леві-Строс, Франція); друга течія — на соціальну психологію та інженерну психологію, тобто вивчення високорозвинених спільнот (Ж. Маторе, Франція; А. Чапаніс та ін., США); третя течія — на історію філософії та літератури (Р. Барт, М. Фуко та ін., Франція). Третій напрямок — лінгвосеміотика — орієнтується на вивчення природної мови з її стилістикою. Крім того, лінгвосеміотика досліджує інші суміжні знакові системи, які:

• функціонують паралельно з мовою (наприклад, жести та міміка, що супроводжують мову);
• компенсують мову (наприклад, виразна, стилістична інтонація; типографські шрифти);
• видозмінюють її функції та її знаковий характер (наприклад, художня мова).

В останні роки у зв'язку із бурхливим розвитком моделювання природної мови і появою різних типів штучних мов (інформаційних, інформаційно-логічних, мов програмування тощо) розширився і об'єкт лінгвосеміотики. Четвертий напрямок — абстрактна семіотика — вивчає лише найзагальніші властивості та відношення, що характеризують знакові системи, незалежно від їх матеріального втілення (Р. Карнап за рубежем; В. Б. Бірюков, Д. П. Горський, А. А. Зинов'єв, В. В. Мартинов та ін., СРСР). В рамках цього напрямку створюється найбільш абстрактна, логіко-математична теорія знакових систем.

Типологія знакових систем культури.

Під " природними знаками " розуміються речі і явища природи. Не всі предмети виступають як знаки, а тільки ті, які вказують на інші предмети і розглядаються як носії інформації про них. Найчастіше природний знак є часткою якогось цілого і тому дає інформацію про останній.
Природні знаки - це знаки-ознаки. Простий приклад: дим як знак вогню.
Щоб розуміти природні знаки, треба знати, ознаками чого вони є, і уміти витягувати інформацію, що міститься в них. Прикмети погоди, сліди звірів, розташування небесних світил можуть багато що сказати тому, хто здатний "розшифровувати" ці знаки. Той же, хто не здатний це робити, швидше за все, просто не сприйме їх як знаки.

Який-небудь предмет стає функціональним знаком, якщо зв'язок між ним і тим, на що він указує, виникає в процесі людської діяльності і грунтується на способі його вживання людиною.
Наприклад, виявлене археологом в кургані зброя - функціональний знак, що свідчить про те, що там похований воїн. Обстановка квартири - комплекс функціональних знаків (текстів), що несуть інформацію про ступінь спроможності господарів, а підбір книг на книжковій полиці говорить про їх смаки і інтереси. Окуляри - знак слабкості зору; лопата на плечі указує, що людина займалася або збирається зайнятися земляними роботами.
Функціональні знаки - також знаки-ознаки. Але на відміну від природних знаків зв'язок функціональних знаків з тим, на що вони указують, обумовлена не їх об'єктивними властивостями, а тими функціями, які вони виконують в діяльності людей. Ці знаки створюються людиною для практичного використання, а не з метою наділити їх знаковою функцією; використовуючись по прямому призначенню, вони заразом виконують знакову функцію. Оскільки предмети і вчинки, промовці, як функціональні знаки є засобами, результатами, способами людської діяльності, оскільки вони самій цією діяльністю упорядковуються і систематизувалися. Приклади систем функціональних знаків: виробнича техніка (будь-який механізм або деталь - знак, який несе інформацію про всю технічну систему, елементом якої він є); предмети обстановки; одяг; "мова тіла" - міміка, жести, пози і так далі

Іконічні знаки-це принципово інший клас знаків в порівнянні з природними і функціональними. Іконічні знаки - це знаки-образи, що мають схожість з тим, що вони позначають. Іконічні знаки - знаки в повному розумінні слова. Якщо для предметів, промовців як природні і функціональні знаки, знакова функція є побічною і виконується ними як би "за сумісництвом", то для іконічних знаків ця функція є головною і основною. Вони, як правило, штучно створюються такими, щоб їх зовнішній вигляд відображала зовнішність що позначаються ними речей (хоча зрідка як іконічний знак використовують об'єкт, що природно утворився, дуже схожий на те, що потрібне їм позначити).
Образи розрізняються по ступеню своєї схожості на оригінал. Одні з них мають схемний, спрощений характер - наприклад, знаки-малюнки, що позначають пішохідні переходи, ескалатори, туалетні кімнати; інші настільки схожі на змальовувану натуру, що дають повну ілюзію її дійсної присутності (реалістично написана картина). Особливе місце серед іконічних знаків займають символи.
Символи - це знаки, які не лише змальовують деякий об'єкт, але і несуть в собі додатковий сенс: виражають спільні ідеї і поняття, пов'язані з тлумаченням цього об'єкту.
Приклади символів: емблеми, герби, ордени, прапори; хрест в християнській релігії; "птиця-трійка" у Гоголя; "голуб миру" біля Пікасо.

Конвенціональний знак служить позначенням предмету: "за умови" - тому, що люди вважають за його знак цього предмету. Конвенціональні знаки зазвичай мають мало спільного з тим, на що указують, і додання ним певного значення є лише результатом угоди, договори. Конвенціональні знаки створюються спеціально для того, щоб виконувати знакову функцію, і ні для якої іншій меті не потрібні.
Прості приклади конвенціональних знаків: шкільний дзвінок; червоний хрест на машині "швидкої допомоги"; "зебра" на пішохідному переході; зірки і смуги на погонах.
Існують два основні види конвенціональних знаків - сигнали і індекси.
Сигнали - знаки сповіщення або попередження. Із значенням, яке додається найбільш поширеним і загальноприйнятим в даній культурі сигналам, люди знайомляться з дитинства (наприклад, значення кольорів світлофора). Значення спеціальних сигналів стає відомим тільки в результаті навчання (сигналізація прапорця на флоті, навігаційні сигнали).
Індекси - умовні позначення якихось предметів або ситуацій, що мають компактний вигляд і вживані для того, щоб виділити ці предмети і ситуації з низки інших. Приклади знаків-індексів: свідчення приладів, картографічні знаки, умовні значки в схемах, графіках, шкільні оцінки і т.д.
Разом з окремими конвенціональними знаками в ході розвитку культури виникають різноманітні системи конвенціональних знаків. Наприклад, геральдика, система знаків дорожнього руху, церемоніального знакові системи, пов'язані з обрядами. Особливе значення мають образно-символічні системи в мистецтві - "художні мови", свої в кожному виді мистецтва.

Вербальні знакові системи – природні мови. Це найважливіші із створених людьми знакових систем. Їх називають «природними», щоб відрізнити від штучних мов. Будь-якій з декількох тисяч природних мов – це знакова система, що історично склалася, твірна основи всієї культури народу, що говорить на нім. Ніяка інша знакова система не може порівнятися з ним по своєму культурному значенню.
Людська мова склалася на основі можливостей, закладених в біологічній природі людини. Мабуть, людина володіє природженою мовною здатністю, що генетично передається по спадку, тобто психофізіологічним механізмом, за допомогою якого дитя протягом перших років життя може навчитися мові.

Знакові системи запису.

Найважливіша з них - лист, система запису знаків природної мови, усній мові. До цього типа знакових систем відноситься також нотна грамота, способи запису танцю і тому подібне Особливістю знакових систем цього типа є те, що вони виникають на базі інших знакових систем - розмовної мови, музики, танцю - і вторинні по відношенню до ним. Винахід знакових систем запису - одне з найбільших досягнень людської думки. Особливо велику роль зіграла поява і розвиток писемності, що дозволив людській культурі вийти з початкового, примітивного стану. Без писемності був би неможливий розвиток науки, техніка, мистецтва, має рацію і так далі
Зародком писемності був так званий "наочний лист" - виникле ще в первісному суспільстві використання предметів для передачі повідомлень (наприклад, оливковій гілці як знак світу). Першою стадією історії писемності був лист в малюнках (піктографія). На наступному етапі виникає ідеографічний лист, в якому малюнки набувають все більш спрощеного і схематичного характеру (ієрогліфи). І нарешті, на третій стадії створюється алфавітний лист, в якому використовується порівняно невеликий набір письмових знаків, що означають не слова, а складові їх звуки усної мови.
З виникненням писемності зачинають складатися мовні норми і правила, створюється нормована літературна мова, з'являються прийоми обробки тексту. В результаті удосконалюються способи вираження думці в мові, підвищуються точність і глибина передачі її нюансів.
Невимірний зростає кількість циркулюючої в суспільстві інформації. Неписьменні мови могли забезпечити передачу лише того обсягу знань, який зберігався у фольклорі і обмежувався можливостями жерця або оповідача. Писемність дозволяє суспільству транслювати інформацію, кількість якої набагато перевершує об'єм пам'яті окремої людини. Виникають бібліотеки, що виконують функцію сховищ знання. Оригінальна, нестандартна думка, яка серед сучасників вважається за не запам'ятовування, без писемності була б після смерті автора забута, і нащадки не знали б про неї. Лист дає можливість відобразити її. Це відкриває широкі можливості для розвитку творчості.