Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Відмова від прийняття спадщини
Спадкоємці мають право на відмову від прийняття спадщини, тобто спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Заява про відмову від прийняття спадщини також подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.
Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування, а неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Спадковий договір
За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Відчужувачем у спадковому договорі є власник майна, а набувачем – інша фізична чи юридична особа, яка зобов’язується виконувати передбачені в договорі розпорядження відчужувача і набуває право власності на це майно після смерті відчужувача.
Відчужувачем за цим договором може бути подружжя, один із подружжя або інша особа, а набувачем — фізична та юридична особи.
Спадковим договором на набувача може бути покладено обов’язок вчинити будь-які дії майнового і немайнового характеру за винятком тих, що принижують честь і гідність набувача чи обмежують його цивільну правоздатність.
Увага! Для забезпечення виконання спадкового договору на майно, визначене договором, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного в спадковому договорі втрачає чинність..
Відчужувач може зобов’язати набувача періодично сплачувати йому певну грошову суму, обробляти земельну ділянку, ремонтувати жилий будинок чи квартиру, сплачувати вартість комунальних послуг чи податки, поховати його в конкретному місці, за тим чи іншим обрядом, встановити надгробок на могилі або іншим чином увічнити його пам’ять та ін.
Водночас на набувача не може покладатись обов’язок проживати в певному місці, закінчити певний навчальний заклад, одружитися з певною особою, відмовитись у подальшому відчужувати майно, яке перейде у його власність за спадковим договором, тощо.
Набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру як до смерті відчужувача, так і після його смерті, тому ця умова має бути чітко конкретизована в договорі (наприклад, зобов’язання надавати певне матеріальне утримання онуці відчужувача до її повноліття).
Спадковий договір має певні схожі риси з договором довічного утримання (догляду), однак суттєва відмінність між ними полягає в тому, що на відміну від договору довічного утримання (догляду) при укладенні спадкового договору право власності на майно, що є його предметом, переходить до набувача лише після смерті відчужувача.
Слід зазначити, що чинним законодавством не врегульовані питання щодо того, яке саме майно може бути предметом спадкового договору та співвідношення вартості цього майна до вартості послуг, що надаватимуться набувачем, тому вважається, що предметом договору може бути будь-яке коштовне майно, а адекватність його вартості та вартості послуг не є обов’язковою умовою договору.
Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя чи один із подружжя. У цьому разі предметом договору можуть бути як особисті речі кожного з них у сукупності, так і їх спільне майно, а також зобов’язання набувача щодо кожного з них або щодо обох з подружжя. В останньому випадку в договорі окремо мають бути регламентовані зобов’язання набувача у разі смерті одного з подружжя, оскільки той із подружжя, хто залишиться живим, контролюватиме виконання умов договору і матиме право вимагати його розірвання.
При укладенні спадкового договору одним із подружжя предметом договору може бути майно, яке належить йому особисто. У разі, якщо цій особі належить частка в спільній сумісній власності подружжя, при посвідченні договору обов’язково вимагається згода іншого з подружжя.
Спадковим договором за участю подружжя може бути передбачено, що в разі смерті одного з подружжя майно, яке входить до предмета договору і внесено подружжям, вважається таким, що належить (успадковується) тому з подружжя, хто залишився живим, а в разі його смерті це майно переходить до набувача за договором.
Спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недотримання цих умов договір вважається недійсним.
З метою забезпечення належного виконання своїх обов’язків відчужувачем нотаріус, який посвідчує спадковий договір, обмежує його право розпоряджатися майном, яке є предметом договору, накладаючи заборону відчуження цього майна.
Якщо відчужувач за спадковим договором складе заповіт щодо майна, вказаного в договорі, цей заповіт буде вважатися недійсним.
Водночас відчужувач має право призначити особу, яка контролюватиме виконання умов спадкового договору після його смерті. У разі, якщо така особа не буде призначена, контроль за виконанням договору здійснює нотаріус.
Спадковий договір може бути розірваний судом на вимогу відчужувача (у разі невиконання набувачем його зобов’язань) або на вимогу набувача (у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача).
