Заповіт – це правочин, який фіксує особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Треба чітко розуміти, що не будь-яке розпорядження фізичної особи, зроблене на випадок смерті, вважатиметься заповітом. У зв'язку з цим розглянемо ознаки, якими характеризується заповіт.
Заповіт є односторонньою операцією. У нім відбивається волевиявлення однієї особи – заповідача, і не потрібна згода спадкоємців на їх вказівку в заповіті. Волевиявлення спадкоємців (прийняти або не прийняти спадок) має значення тільки на момент відкриття спадку.
Заповіт є особистим розпорядженням. Заповіт може бути складений тільки від імені однієї особи (виключенням є сумісний заповіт подружжя, де заповідачам виступають дві особи)
У заповіті призначаються спадкоємець або спадкоємці і визначаються долі кожного з них в спадковій масі, що є необхідною умовою дійсності заповіту
Заповіт припускає обов'язкову письмову форму і посвідчення відповідним посадовцем. Заповіт, складений особою, що не мала на це має рацію, а також заповіт, складений з порушенням вимог по його формі і посвідченню, є нікчемним..
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, що досягла вісімнадцяти років (повноліття).у випадку реєстрації браку фізичної особи, що не досягла повноліття, воно набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації браку. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором. Надання повної цивільної дієздатності проводитися за рішенням органу опіки і опікування за заявою зацікавленої особи з письмової згоди батьків або опікуна, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
Заповіт, складений від імені недієздатної особи навіть з відома його опікуна, не має юридичної сили.
Заповіт складається за життя людини, а підлягає виконання тільки після його смерті. Дуже важливо скласти заповіт так, щоб в майбутньому не виникло різночитання волі заповідача, і щоб процес спадкоємства проходив саме так, як того хотів заповідач.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одне або декілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, споріднених відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без вказівки причин позбавити права на спадкоємство осіб, що мають право на обов'язкову частину в спадку. у разі смерті особи, позбавленого права на спадкоємство, до смерті заповідача, позбавлення його права на спадкоємство втрачає силу. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкоємство на загальних підставах.
Спадкоємцями по заповіту можуть бути юридичні особи і інші учасники цивільних відносин. Спадкоємцями по заповіту можуть бути: фізичні особи, юридичні особи, держави.
Спадкоємцем може бути будь-яка особа, незалежно від ії дієздатності, громадянства і споріднених зв'язків із заповідачем.
Слід зазначити, що право спадкоємця за заповітом може бути обмежене лише у випадках, визначених статтею 1241 Кодексу. Так, відповідно до зазначеної статті Кодексу малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, наявність та чинність спадкового договору, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщину.
Спадкування за законом
При спадкуванні за законом до спадкування закликаються особи, яких законодавець називає як спадкоємців. Тобто в цьому разі спадкове майно розподіляється між особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях Цивільного кодексу України. Таких осіб називають законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом.
Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінено заповітом, тобто спадкодавець у заповідальному розпорядженні не призначив спадкоємців особисто. Таким чином, спадкування за законом має місце, якщо:
• спадкодавець не залишив заповіту чи заповіт визнано недійсним повністю або частково;
• спадкоємці за заповітом усунені від спадщини, відмовились від спадщини, померли.
• якщо заповітом охоплена не вся частина майна.
Кого саме законодавець називає в числі спадкоємців за законом? Вирішуючи це питання, враховують такі обставини: кровна спорідненість, шлюбні відносини, сімейні зв'язки та членство у сім'ї.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування по черзі. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від неї. Наприклад, коли є спадкоємці першої черги — право на одержання спадщини виникає лише у цих осіб.
Спадкоємців другої та інших черг до спадкування в цьому разі не закликають. Коли спадкоємці першої черги відсутні або коли вони не прийняли спадщини, а також якщо всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, до спадкування будуть закликані спадкоємці другої черги.
Слід підкреслити, що правила про черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування можуть бути змінені нотаріально посвідченою угодою заінтересованих спадкоємців, укладеною після відкриття спадщини. Але така угода не може порушити прав спадкоємців, які не беруть у ній участі, а також спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку.
Крім того, за рішенням суду особа, яка за законом є спадкоємцем наступних черг, може одержати право на спадкування за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Спадкоємці за законом за Цивільним кодексом України поділяються на такі черги.
До першої черги належать:
• діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті);
• той з подружжя, який пережив спадкодавця;
• батьки спадкодавця.
До другої черги належать:
• повнорідні і неповнорідні брати та сестри спадкодавця;
• дід і баба, як з боку батька, так і з боку матері спадкодавця.
До третьої черги належать:
• рідні дядько та тітка спадкодавця. До четвертої черги належать:
• особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
До п'ятої черги належать:
• інші родичі спадкоємця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Ступінь споріднення визначають за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
У шосту чергу право на спадкування за законом одержують і утриманці, які не були членами його сім'ї (але не менш як п'ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для утриманця єдиним або основним джерелом засобів для існування).
Спадкування за правом представлення мають:
• внуки (правнуки) спадкодавця успадковують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім батькові, матері (дідові, бабі), якби вони були живими на момент відкриття спадщини;
• прадід, прабаба успадковують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (дідові, бабі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини;
• племінники спадкодавця успадковують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім батькові і матері (братові і сестрі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини;
• двоюрідні брати та сестри спадкодавця успадковують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім батькові, матері (дядькові та тітці спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини.
Якщо спадкування за правом представлення здійснюють кілька осіб, то частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.
Частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними. Але спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, то спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, також можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.
Реалізація спадкових прав
Порядок реалізації спадкових прав
Прийняття спадщини. Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття Спадщини — це не обов'язок спадкоємців, а їх право. Якщо спадкоємець виявив згоду прийняти спадщину, вона визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст.548 ЦК України).
Для того щоб прийняти спадщину, спадкоємець повинен подати заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини щодо її прийняття або фактично вступити в управління чи володіння спадковим майном.
Фактичний вступ в управління або володіння будь-якою частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадкової маси.
Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ст.549 ЦК України).
Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини або фактично не вступить в управління чи володіння спадковим майном, вважається, що даний спадкоємець не прийняв спадщини, і його частка переходить до інших спадкоємців, які закликаються до спадкування.
Якщо всі спадкоємці не прийняли спадщини або не закликаються до спадкування, майно за правом спадкування переходить у власність держави.
Іноді спадкоємець внаслідок певних об'єктивних обставин не має змоги протягом шести місяців з дня відкриття спадщини подати заяву до нотаріального органу щодо прийняття спадщини чи вступити в управління чи володіння спадковим майном. Оскільки такий спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини, він не має права вимагати від нотаріуса видачі нему свідоцтва про спадкування. Свої інтереси цей спадкоємець має можливість захистити через суд за місцем відкриття спадщини.
Якщо пропуск шестимісячного строку на прийняття спадщини стався з поважних причин (тривале відрядження, тривала хвороба тощо), суд може продовжити цей строк.
У випадку винесення судом рішення щодо продовження строку на прийняття спадщини вважається, що спадкоємець прийняв її. В цьому разі не треба звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, який пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, що збереглося в натурі, а також гроші, виручені від реалізації решти належного йому майна (ст.550 ЦК України).
Спадщина може бути прийнята після закінчення шестимісячного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
Відмова вад спадщини. Як уже зазначалося, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців виникає право, а не обов'язок прийняти її. Тому спадкоємець може відмовитись від прийняття спадщини. Якщо спадкоємець не вчинив жодної з дій, передбачених статтею 549 ЦК України, дій, що свідчать про прийняття спадщини, вважається, що він відмовився від спадщини.
Спадкоємець за законом або за заповітом може відмовитись від спадщини і шляхом подачі про це заяви до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Таку заяву спадкоємець може подати протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини (ст.553 ЦК України). Разом з тим у законі передбачається можливість відмовитись від спадщини (також протягом шести місяців з дня її відкриття) на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкування за законом чи за заповітом, а також на користь держави, окремих державних, кооперативних або громадських організацій.
Якщо спадкоємець за законом або заповітом відмовиться від спадщини, не зазначивши, на чию користь зроблена ця відмова (або відмовиться на користь осіб, не згаданих у першій частині ст.553 ЦК України), його частка переходить до спадкоємців За законом та розподіляється між ними в рівних частках. Те саме правило застосовується і до випадків, коли спадкоємець позбавлений спадкодавцем права спадкування.
Якщо все майно спадкодавець заповідає призначеним ним спадкоємцям, частка спадкоємця, що відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.
Наприклад, якщо заповідач у заповіті зазначить, що предмети домашньої обстановки та вжитку він заповідає дочці, а автомашину — сину, то в разі відмови сина від прийняття спадщини автомашина перейде до спадкоємців за законом (у тому числі й до дочки), що випливає з аналізу статей 554 і 537 ЦК України.
Коли ж заповідач залишив би все своє майно дочці та сину, то в разі відмови сина від прийняття спадщини його частка перейшла б до дочки, інші ж спадкоємці за законом не були б у цьому випадку закликані до спадкування (звичайно, коли ніхто з них не має права на обов'язкову частку в спадщині).
Перехід права на прийняття спадщини. Перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка мала це право, називається спадковою трансмісією. Спадкова трансмісія має місце, коли спадкоємець, закликаний до спадкування за законом або за заповітом, помре після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк. Отже, якщо спадкоємець помре після смерті спадкодавця, але до закінчення шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, належне йому (спадкоємцю) право на спадщину разом з іншими його правами і обов'язками переходить до його спадкоємців.
Оформлення спадщини
Місце відкриття спадщини
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна (частина перша та друга ст. 1221 Цивільного кодексу України).
При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Право на спадкування
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування отримують спадкоємці за законом в порядку черговості, визначеною у статтях 1261 — 1265 цього КодексуX.
Стаття 1261. Перша черга спадкоємців за законом
1. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Стаття 1262. Друга черга спадкоємців за законом
1. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Стаття 1263. Третя черга спадкоємців за законом
1. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
Стаття 1264. Четверта черга спадкоємців за законом
1. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
Стаття 1265. П’ята черга спадкоємців за законом
1. У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
2. У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.
Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, коли спадкоємцями укладено договір про зміну черговості права на спадкування.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Така заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника, а заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.
