Серед культурологічних теорій теологічні концепції посідають важливе місце, їхня суть зводиться до розгляду релігії як вирішальної основи розвитку культури. Так, на думку С. Пуфендорфа, культура - це проміжна ланка між людиною та Богом. Саме за велінням Божим культура впливає на природу людини й визначає її діяльність.
Концептуальні основи теологічного пояснення культури започаткували філософи-схоласти Аврелій Августин (354-ЧЗО pp.), М. Боецій (480-524 pp.), П. Абеляр (1079-1142 pp.), T. Аквінський (1225-1274 pp.) та ін. Сучасна католицька культурологія ґрунтується на тому, що культура є наслідком божественного одкровення, а культурний процес - це спроба пізнати Божу мудрість і божественну першооснову світу. Усі досягнення культури, особливо духовної, пов'язані з волею Божою.
Представники православної культурологічної думки (М. Бердяев, П. Флоренський та ін.) доводять, що культура виникла з релігійного культу. Саме розвитком релігійності, що є сутністю культурно-історичного процесу, можна врятувати західну цивілізацію, в цьому аспекті завдання православної культури, на думку Лев Карсавіна, є універсальним і водночас індивідуально-національним.
У протестантській культурології релігія розглядається як форма осмислення культурних цінностей: лише Бог є першоосновою виникнення та розвитку культури. Цю концепцію розробив німецький теолог Пауль Тілліх (1886—1965 pp.). Культура, на його думку, містить у собі релігійний досвід, тому релігія є субстанцією культури, а культура—функцією релігії. Його ідеї покладені в основу екуменічного руху, спрямованого на подолання міжконфесійних відмінностей на засадах християнства. Ідеї культурно-релігійного екуменізму обстоює й німецький соціолог Р. Демоль, котрий розглядає культуру як прагнення людини до розвитку своїх здібностей, як найблагородніший культи душі, несення служби Богові в самій людині. Він пропонує принцип відповідності всієї творчої діяльності людини нормам релігійної моралі.
У наш час активно розвивається мусульманська культурологія, що вирішальну роль у розвитку культури, науки, мистецтва, етики відводить Корану. Характерною рисою всіх теологічних концепцій є протиставлення духовної культури матеріальній. Перша, на думку теологів, досягає високого розвитку тільки на основі релігії, оскільки юна пронизана світлом Божого розуму. Що ж до виробничої сфери людей і матеріальної культури, то вони вражені уособленням та атеїзмом, що є причиною занепаду життя суспільства й гальмом культурного прогресу людства.
9. Концепція "осьового часу"
Цікава концепція, що дає змогу цілісно уявити світову культуру та її своєрідність у різних народів і на різних етапах історичного розвитку, була запропонована німецьким філософом-екзистенціалістом Карлом Ясперсом (1 883-1 969 pp.). У багатьох випадках, погодившись з ідеями теорії локальних цивілізацій, він водночас намагався, як і Г. Гегель, зберегти ідею єдності світової історії та культури. Однак, на відміну від нього, К. Ясперс сприймав те, що створює витоки й мету історії, як таємницю, шукав "вісь" світової історії не в Західній Європі, а в усіх трьох культурних центрах: у Китаї, Індії та на Заході (до якого належать, насамперед, власне Захід в особі греків і Близький Схід). "Осьовий час" культури (між VIII та II століттями до Р. X.), за К. Ясперсом, - це нібито "центр" історії. До того ж розвиток людини, суспільства й культури відбувався локально. Після цього відкрилася можливість універсального, єдиного розвитку людства.
Така можливість і досі не реалізована, хоча в межах західноєвропейського культурного розвитку (на його останньому історичному етапі у новий час) завдяки науці та техніці були створені емпіричні умови для такої реалізації. Проте все буде залежати від людини, від її можливостей і бажань вирішити ті проблеми, що прийшли в світ разом з наукою та технікою.
10. Суть ігрової концепції
Культурологічна думка розглядає гру як базу виникнення та функціонування культури. У межах цієї концепції гра визнається культурною універсалією.
Голландський історик Йоганн Гейзинг у книзі "Homo ludens" розглядає гру як спонтанну, самодостатню, не орієнтовану на досягнення практичної мети діяльність. Вона є джерелом, внутрішнім змістом і рушійною силою культури. Культуротворчий потенціал гри Й. Гейзинг пов'язує з продуктивністю людської уяви: перш ніж створити щось матеріальне, людина має продумати.цей процес. Культура виникає у формі гри, вона первісно розігрується. Однак, зазначає автор, у сучасному світі гра, сповнена естетичних і творчих елементів, перетворюється на сурогат ігрової діяльності - спорт.
Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет (1 883-1 955 pp.) у праці "Дегуманізація мистецтва" тлумачить гру як засіб спасіння культури від "повстання мас". Гра в його концепції протиставляється буденності, утилітаризму буття натовпу. Життя еліти (носія культуротворчості) він зосереджує саме у сфері ігрової діяльності.
