Т Е М А № 2: «Військове виховання».

Час: 2 години

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

Прийняти рапорт чергового навчальної групи, перевірити наявність курсантів на занятті, їх зовнішній вигляд, готовність до занять.

Оголосити тему заняття, її актуальність та зв'язок з іншими темами, мету та навчальні питання, які будуть розглянуті. Особливу увагу на занятті необхідно звернути на те, що існує об'єктивна потреба в оволодінні всім офі­церським складом загальними поняттями про психологію спілкування у військовому колективі, а також розкрити сутність, функції та структура спілкування, показати шляхи оптимізація спілкування у військовому середовищі із метою якісного використання цих знань в подальшій діяльності військового керівника.

Спільне життя й діяльність людей передбачає регулювання та спрямування їхніх взаємодій. Універсальним засобом такого регулювання виступає спілкування. Через це воно є одним із центральних проблем у психологічній науці. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно є засобом передавання суспільного досвіду, а його зміст спрямований на інтеграцію людей та координацію їхніх дій, вироблення спільних норм і правил поведінки та діяльності, передання наступному поколінню соціального досвіду, налагодження контактів з іншими людьми, обмін думками та почуттями тощо.

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

Військове виховання українського війська має глибокі коріння, що сягають глибини століть. Перші паростки військового виховання можна знайти у давніх слов’ян, у яких навчання військовій справі було необхідним для виховання повноцінного чоловіка. В процесі свого розвитку система військового виховання пройшла кілька етапів, пов’язаних із історичними умовами та тогочасним рівнем військової думки того часу. Можна виділити три основні етапи розвитку військового виховання в Україні. Перший етап – доба Київської Русі – поділяється на такі періоди: додержавницький (до ІХ ст.), період існування єдиної держави (Х-ХІ ст.), період роздробленості та існування Галицько-Волинської держави (від ХІІ до першої половини ХІV ст.).

Другий етап – козацький – поділяється на період зародження та становлення (від кінця XV до першої половини ХVІІ ст.), період України-Гетьманщини (від середини ХVІІ до другої половини XVIII ст.). Перехідною добою між цими двома етапами є литовсько-польська, під час якої українські військові формування хоч і не мали державницького характеру, все ж існували у складі армій Великого Князівства Литовського і Польщі. У XIX ст. на східноукраїнських землях поширилась єдина для всієї Російській імперії система виховання, на заході України – австро-угорська система. Однак це не змогло знищити українські військові традиції, які були відроджені під час Визвольних змагань 1917-1921 років.

Третій етап, який розпочався напередодні Першої світової війни та охопив першу половину ХХ ст. також поділяється на кілька періодів: переддержавницький період – військовий рух у Східній Галичині, створення легіону Українських Січових Стрільців (1911-1917), період існування українських державних урядів УНР, ЗУНР, Гетьманату і Директорії (1917-1920) та період 40-х–50-х років, коли існували українські національні збройні формування, які боролись за українську державність. Отже, традиції військового виховання в Україні пройшли тривалий і складний шлях впродовж багатьох століть.