Загальна характеристика елементів організації діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні

Елементами організації діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування (тобто органів публічної влади) є система юридичних показників шляхом використання яких утворюється ефективний механізм виявлення, формулювання й вирішення актуальних проблем що складаються в процесі організації та функціонування органів публічної влади, переведення їх у владні рішення, так і належна координаця і керівництво діяльністю органів публічної влади щодо їх реалізації.

Сучасна юридична наука характеризується наявністю різних точок зору щодо кількісного складу елементів організації та діяльності органів публічної влади.

На погляд С.Г. Серьогіної, доцільно вирізняти сім таких елементів, а саме:

1) принципи організації та діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування;

2) основи організації та діяльності цих органів (у тому числі територіальна, правова та матеріально-фінансова основи);

3) внутрішньоорганізаційна будова (структура);

4) функції;

5) компетенція;

6) форми;

7) методи діяльності.

Внутрішньоорганізаційна будова (структура, або системно-структурна організація органів державної влади і місцевого самоврядування)

Система органів публічної влади в Україні — це сукупність уста- новлених Конституцією України органів державної влади і місцевого самоврядування, що забезпечують захист прав, свобод і законних інтересів громадян, безпеку держави й суспільства, вирішують питання соціально-економічного та культурного будівництва.

Організаційна структура органу — це сукупність структурних елементів (підрозділів, посадових осіб та ін.) та взаємозв’язок між цими структурними елементами[2].

У теорії управління розрізняється

- лінійна структура органу ( створюється на засадах жорсткої ієрархії, підлеглості та відповідальності ланок низового рівня щодо єдиноначального керівника підрозділу більш високого рівня),

- функціональна структура органу ( характерна спеціалізація управлінської праці за окремими функціями, що здійснюють структурні підрозділи )

- та лінійно-функціональна структура органу ( є поєднанням ланок лінійного та функціонального типу, набула найбільшого поширення на практиці ).

Системно-структурна організація органів державної влади і місцевого самоврядування – це складне системне утворення, зумовлене суспільно-політичною природою, соціальним і функціональним призначенням, формою держави, політичним режимом, формою державного устрою, розвитком економіки та іншими факторами і утворюється із сукупності окремих елементів — підсистем, органів, їх структурних підрозділів, територіальних представництв, які в процесі поточної діяльності взаємодіють між собою, з іншими елементами політичної системи задля виконання завдань, що стоять перед ними.

Елементи системно-структурної організації публічної влади в Україні:

- орган державної влади України,

- орган влади Автономної Республіки Крим,

- орган місцевого самоврядування,

- структурні підрозділи цих органів, їх ланки

- та окремі службовці, що виконують відповідні управлінські функції.

Сучасний механізм публічної влади представлений владою, здій- снюваною безпосередньо населенням, а також через органи державної влади і місцевого самоврядування, що відображено у ч. 2 ст. 5 Конституції України.

В Україні існує дві підсистеми публічної влади — державна влада та влада місцевого самоврядування.

Спільні ознаки, притаманні органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування:

1) такі органи утворюються і діють на основі, у межах повноважень і способів, що передбачені Конституцією і законами України;

2) їх діяльність спрямована на виконання суспільних завдань і функцій;

3) вони наділені публічно-владними повноваженнями;

4) функціонують на основі відповідного бюджету;

5) функціонують у правових формах і оформлюють владні рішення правовими актами;

6) об’єднують підвладні структури за територіальною ознакою;

7) рішення, прийняті ними в межах своєї компетенції, є загальнообов’язковими на відповідній території.

Класифікація органів публічної влади:

За функціональним призначенням

державні органи поділяються на три види — законодавчої, виконавчої, судової влади;

органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування — на представницькі та виконавчі.

За способом формування

органи державної влади можна поділити на ті, що обираються безпосередньо народом — органи первинного представництва, і ті, які формуються органами первинного представництва — так звані органи вторинного представництва.

За територією поширення публічно-владних повноважень

державні органи можуть бути загальнодержавними, регіональними та місцевими,

органи влади Автономної Республіки Крим — лише регіональними,

органи місцевого самоврядування — регіональними або місцевими.

Залежно від особового складу — єдиноначальні і колегіальні органи.

За часом здійснення влади: постійно і тимчасово діючі органи.

Механізм публічної влади в Україні представлений сукупністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Система органів державної влади включає такі елементи:

1. Президент України як глава держави — одноосібний орган державної влади.

2. Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади (парламент).

3. Система державних органів виконавчої влади:

а) КабінетМіністрів України — вищий орган у системі органів державної виконавчої влади;

б) міністерства, державні служби, агентства, інспекції, центральні органи зі спеціальним статусом — центральні органи виконавчої влади;

в) місцеві державні адміністрації — місцеві органи державної виконавчої влади.

4. Система державних органів судової влади: а) Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції; б) система судів загальної юрисдикції.

До системи органів влади Автономної Республіки Крим належать:

1. Верховна Рада Автономної Республіки Крим — представницький орган автономії.

2. Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим:

а) Рада міністрів Автономної Республіки Крим — вищий виконавчий орган автономії;

б) центральні виконавчі органи автономії — міністерства, республіканські комітети, інші центральні органи та органи зі спеціальним статусом.

На найближчому до населення рівні сформована система органів місцевого самоврядування.

Її складовими насамперед є представницькі органи місцевого самоврядування, а саме:

1. Сільські, селищні, міські ради — органи місцевого самоврядування, що представляють інтереси відповідних територіальних громад і здійснюють від їх імені функції і повноваження місцевого самоврядування; очолюють ці органи відповідно сільські, селищні, міські голови, які обираються територіальними громадами.

2. Районні й обласні ради — органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; їх очолюють голови цих рад, які обираються з числа депутатів відповідних рад.

3. Районні в містах ради—представницькі органи місцевого самоврядування, які можуть створюватися за рішенням територіальної громади міста або міської ради.

4. Органи самоорганізації населення — будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, районів у містах, сільські, селищні комітети.

5. Окремим елементом системи органів місцевого самоврядування є також їх виконавчі органи, що представлені виконавчими комітетами, відділами, управліннями сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад та інші створювані радами виконавчі органи.

Принципи організації й діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування

Принципи організації й діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування — це керівні ідеї, положення, що відображають закономірності формування, функціонування і розвитку органів публічної влади, на яких ґрунтується їх організація та діяльність з метою найбільш оптимального і ефективного виконання їх функцій та завдань.

Класифікація принципів:

- загальні та інституційні (спеціальні),

- конституційні та законодавчі,

- матеріальні і процесуальні,

- організаційні і функціональні.

Функції органів публічної влади

Внутрішній, сутнісний бік організації й діяльності органів публічної влади становлять їх функції й компетенція, які дають динамічну характеристику владних інституцій, дозволяють з’ясувати їх природу, призначення та зміст діяльності.

Функції органів публічної влади – це об’єктивно зумовлені основні напрями їх діяльності, які виникають і розвиваються відповідно до цілей і завдань державного механізму, забезпечують поділ праці всередині нього, характеризуються певною стійкістю, відображають сутність та соціальне призначення органів публічної влади.

За суб’єктами здійснення влади: функції держави, функції органів публічної влади, їх структурних підрозділів і посадових осіб, окремих службовців.

За об’єктами здійснення влади (сферами життєдіяльності): політичні, економічні, соціальні, культурні, оборонні, зовнішньоекономічні, екологічні функції.

За видами державної влади: законодавчі, виконавчі, судові, контрольно-наглядові, представницькі функції.

За правовими формами здійснення влади: нормотворчі, установчі, правозастосовні, інтерпретаційні, контрольні, правоохоронні функції.

За соціальним значенням функції основні і неосновні (додаткові).

За фактором часу: постійні і тимчасові функції.

Функції визначають напрями діяльності органу, тоді як компетенція — те, що конкретно можуть або повинні зробити орган, посадова особа для реалізації зазначених функцій.

Компетенціяорганів публічної влади

Компетенціяорганів публічної влади – це сукупність закріплених у нормативно-правових актах предметів відання та повноважень органів публічної влади, шляхом встановлення яких фіксується обсяг та зміст діяльності владних суб’єктів.

Предмети відання – це юридично визначені сфери суспільних відносин, у рамках яких діє владний суб’єкт.

Публічно-владне повноваження - це своєрідний «право-обов’язок» органу або посадової особи. Повноваження визначає не лише обов’язок власної поведінки, але й право вимагати невтручання до сфери діяльності органу або посадової особи інших осіб, а також підпорядкування їх законним розпорядженням усіх осіб, на яких ці розпорядження поширюються. Однак найголовніше те, що орган або посадова особа саме уповноважена державою на вирішення тих чи інших соціально- правових ситуацій.

Формі діяльності органів публічної влади

Функції розкривають основні напрями цілеспрямованого впливу на об’єкти управління, а форми — це шляхи здійснення такого цілеспрямованого впливу ( показують, як практично здійснюється управлінська діяльність ).

Форма діяльності органів публічної влади – це зовнішнє вираження однорідних дій, процедур, які здійснюють органи публічної влади, їх структурні підрозділи й посадові особи в процесі реалізації функцій і компетенції в правових і організаційних рамках.

Класифікація форм діяльності органів публічної влади:

1). Форми діяльності можна поділити на юридично значущі та юридично незначущі.

Юридично значущими формами діяльності органів публічної влади мають бути такі, використання яких спричиняє виникнення конкретних правових наслідків (правові).

Юридично незначущими формами мають бути такі, які безпосереднього значення не мають, тобто не спричиняють виникнення конкретного юридичного результату. До них можна віднести: організаційні дії; матеріально-технічні операції.

2). Від характеру наслідків (отриманого результату) форми діяльності доцільно класифікувати на правові, організаційні й матеріально-технічні.

Правові форми діяльності пов’язані з виконанням юридично значущих дій у чітко визначеному законодавством порядку. За їх допомогою відбувається фіксація рішень і дій органів і посадових осіб публічної влади, що мають юридичний зміст. Результатом правової діяльності є акт правового характеру.

Види правових норм:

Залежно від характеру дій (маніпуляцій) із нормами права розрізняють такі правові форми діяльності органів публічної влади: нормотворчу, правозастосовну, інтерпретаційну, установчу, контрольну, правоохоронну.

Нормотворча форма діяльності — це сукупність дій і процедур щодо створення, зміни й скасування нормативних приписів.

Правозастосовна форма діяльності є сукупністю дій і процедур стосовно виконання нормативно-правових актів, видання актів застосування права.

Інтерпретаційна форма діяльності полягає у здійсненні дій і процедур щодо з’ясування і роз’яснення змісту правових норм.

Установча форма діяльності пов’язана із діями і процедурами стосовно створення, реорганізації й ліквідації владних інституцій, їх структурних підрозділів, обрання, призначення посадових осіб органів публічної влади.

Правоохоронна форма діяльності — це сукупність дій і процедур щодо охорони норм права від порушень, захисту прав і законних інтересів суб’єктів суспільних відносин.

Контрольна форма діяльності є сукупністю дій і процедур стосовно перевірки й нагляду за додержанням, виконанням та застосуванням правових приписів суб’єктами суспільних відносин.

Кожна правова форма діяльності складається із однорідних дій і операцій правового характеру, які у своїй сукупності утворюють певний процес, що характеризується особливими стадіями і провадженнями.

Провадження — це особливі процедури розгляду певного кола питань у межах однієї правової форми діяльності органу публічної влади. Наприклад, у межах нормотворчої форми діяльності Верховної Ради України можна виділити законодавче провадження (законодавчий процес) і підзаконне (щодо нормативних постанов). Крім того, за підставами ініціювання провадження поділяються на ординарні (здійснюються за звичайних обставин) й неординарні (застосовуються за спеціальних умов).

Кожне провадження складається зі стадій — окремих етапів, логічно пов’язаних між собою загальною метою і спільним юридичним результатом. У свою чергу стадії розпадаються на окремі дії учасників цього процесу, тобто на цілеспрямовані, вольові акти їхньої поведінки. Як правило, кожна з таких дій, що має юридичні наслідки, документально фіксується і має здійснюватися в жорстко встановлені строки.

Організаційні форми діяльності здійснюються в рамках чинного законодавства і на його підставі, однак не потребують чіткого юридичного оформлення і, як правило, самі по собі не спричиняють юридичних наслідків.

Види організаційних форм:

Залежно від кількості суб’єктів, що здійснюють організаційну ді- яльність, розрізняють колегіальні й індивідуальні форми.

Залежно від ступеня впливу на результат владної діяльності організаційні форми діяльності поділяються на основні ( сесії Верховної Ради України, Верховної Ради АРК, місцевих рад, парламентські, комітетські, громадські слухання, засідання Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, виконавчих комітетів місцевих рад, колегії центральних органів виконавчої влади і місцевих держадміністрацій, індивідуальну роботу депутатів у округах та ін. ) і допоміжні ( наради, обговорення, семінари, перевірки, офіційні візити за кордон і робочі поїздки по країні посадових осіб, прес-конференції, інтерв’ю, індивідуальний прийом громадян і посадових осіб, переговори та ін. ).

Матеріально-технічні форми діяльності також не потребують спеціальних юридичних актів і відбуваються в порядку поточної роботи. Їх специфіка полягає в тому, що вони є зовнішнім проявом різних операцій матеріально-технічного характеру, які використовуються для забезпечення діяльності органів публічної влади.

Матеріально-технічні формимають допоміжний характер, сприяють процесу реалізації функцій і компетенції, забезпечуючи, обслуговуючи і фіксуючи заходи і дії органів публічної влади, їх підрозділів, посадових осіб.

Види матеріально-технічних форм:

виконання операцій технічного, матеріального, інформаційного характеру — діловодство, збір і обробка інформації, звіти, прогнози, кошториси, довідки, бухгалтерський облік, статистика, картотечна робота, побутове, технічне, інформаційне, транспортне забезпечення тощо.

Здійснює таку роботу оперативний персонал органів публічної влади, який працює під безпосереднім керівництвом з боку посадової особи, що очолює цей орган.

Методи діяльності органів публічної влади

Методи діяльності органів публічної влади – це певні способи і прийоми, що дозволяють упорядкувати й ефективно організувати реалізацію функцій і повноважень органів публічної влади.

Види методів діяльності органів публічної влади:

1) правові методи пов’язані з використанням певних організаційно- впорядковуючих властивостей права як одного з найважливіших соціальних регуляторів (методи загального й індивідуального регулювання, встановлення нормативів (метод стандартизації),

дозвільно – реєстраційний метод (ліцензування, патентування, встановлення квот, видача дозволів, реєстрація),

а також методи уповноважування, зобов’язування та заборони),

2) організаційні методи базуються навикористанні способів і прийомів підвищення ефективності праці посадових осіб, їх професіоналізму, службової та соціальної активності. (планування, інформаційного забезпечення, вироблення рішень, організації виконання, контролю за виконанням, координації діяльності, роботи з кадрами),

3) соціально-психологічні методи базуються на використанні наукових положень соціології та психології й являють собою певні важелі впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на працездатність співробітників відповідних органів публічної влади (методи соціологічних досліджень (соціометрія), соціального прогнозування та соціального планування, переконання та примус).

[1] При розробці теми використано:

Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні Підручник за ред. С.Г. Серьогіної Х., “Право”, 2011.- С.35-85, - 358 c.

http://uristinfo.net/2011-01-16-19-18-47/268-derzh-bud-i-mists-samovrjaduvannja-serogina.html

[2] Державне управління [Текст]: навч. посіб. / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна. — К.: Знання-Прес, 2003. — С. 246.