РОЗДІЛ 4. Експлуатація та ремонт машин з гідро-пневмоприводами.

Тема 4.1. Експлуатаціія машин з гідро-пневмоприводами.

 

Привила експлуатації гідро-пневмоприводі. Особливості експлуатації приводів в умовах низьких і високих температур оточуючого повітря.

Література: (5) c. 143-152.

Методичні вказівки.

 

При переході до весняно-літнього періоду умови експлуатації машин в основному покращуються, але підвищення температур вище 35°С приводить до помітного зниження в’язкості робочої рідини, в результаті чого робочі властивості помітно погіршуються, що приводить до швидкого зношування елементів гідроприводу і збільшенню втрат рідини.

В цей період значно зростає вміст пилу в повітрі, що приводить до забруднення фільтрів і проникнення абразивів в вузли гідро-пневмоприводів.

Осінньо-зимовий період роботи машини характеризується зниженням температури і появою снігу, що тягне за собою значне погіршення умов експлуатації і втрату машинами продуктивності.

На швидкість зношування гідроприводів взимку впливає:

- зміна фізико-механічних властивостей перероблюємих матеріалів (промерзання грунта);

- проникнення в закриті порожнини часток снігу, льоду, підвищення вологості визиває інтенсивну корозію деталей гідропневмоприводів;

- при зниженні температури спостерігається збільшення в’язкості робочої рідини, в результаті чого зростають гідравлічні втрати в трубопроводах, а у всмоктувальному трубопроводі утворюється розрідження, що сприяє кавітаційному зносу в насосах, розподільниках і клапанах.

В пневмосистемах головною причиною відмов при низьких температурах є:

- замерзання в вузлах конденсата;

- поява в волого-, масловідокремлювачі і ресиверах масляного конденсата, який попадає в систему керування і виводить її з ладу;

- інтенсифікація корозії від попадання в вузли вологи.

При зниженні температури відбувається погіршення властивостей гумових виробів, які втрачають еластичність і стають крихкими, знижується міцність жорстких трубопроводів із-за виникнення явища холодноламкості метала.

Таким чином гідропневмоприводи машин, призначених для роботи при низьких температурах повинні мати в своїй конструкції певні удосконалення, до основних із яких можна віднести:

- застосування холодостійких матеріалів;

- установка підігрівачів на відповідних вузлах;

- забезпечення швидкого, легкого, ефективного пуска гідропневмосистеми в роботу.

Перехід на весняно-літній період експлуатації проводиться при температурі, яка тримається більше +5°С. З цією метою виконують слідуючі головні заходи:

- переходять на літні марки робочої рідини;

- ремонтують і здають на склад зимове обладнання (водо-, маслогрійки, чохли, тощо);

- сезонне технічне обслуговування, доповнене контролем і ремонтом фільтрів, радіаторів, вентиляторів і фарбуванням.

При переході на осінньо-зимовий період експлуатації (при опусканні температури нижче +5°С) пневмопривід машини підлягає помимо сезонного обслуговування і необхідного ремонту цілому ряду спеціальних заходів.

Приводи розбирають, їх елементи промивають чистим неетильованим бензином. В трубопроводах виправляють вмятини і викривлення, перевіряють і регулюють клапани, золотники, датчики-регулятори, гальмові камери, гідро-, пневмоциліндри. При необхідності замінюють гумові вироби на холодостійкі. На гідроємності і жорсткі трубопроводи наносять теплоізоляційний шар, або просто утеплюють технічною ватою.

Клапани, фільтри, гідророзподільники утеплюють захисними чохлами із вати, парусини, тощо.

Гідросистему заливають робочою рідиною прогрітою до 50°-60°С. В процесі експлуатації при внутрішньозмінних простоях необхідно підтримувати циркуляцію рідини в системі. З цією метою допускаються холості ввімкнення робочих органів машини.

Допускається підігрівання вузлів гідросистем (насосів, золотникових розподільників і трубопроводів) гарячим повітрям, але ні в якому разі відкритим полум’ям. Застосування відкритого полум’я приводить до видалення з робочої рідини легких фракцій і підгоранню з відкладенням смолистих речовин.

 

Питання для самоперевірки.

 

1. Які небажані явища відбуваються при експлуатації гідро-пневмоприводів у умовах високих температур оточуючого повітря?

2. Які небажані явища виникають при експлуатації гідро-пневмоприводі в умовах температур оточуючого повітря?

3. Охарактеризуйте заходи по підготовці гідро-пневмоприводів машин до літньої експлуатації.

4. Охарактеризуйте заходи по підготовці гідро-пневмоприводів машин до зимової експлуатації.

 

Тема 4.2. Технічне обслуговування і ремонт гідро-пневмоприводів.

 

Технічне обслуговування і ремонт гідропневмоприводів. Діагностування приводів, його призначення. Параметри, що визначають при діагностуванні. Організація ТО і ремонту приводів. Пересувні майстерні для ТО і ремонту гідроприводів. Спеціалізовані пости діагностики. Експлуатація, очищення і залив робочої рідини гідроприводів.

 

Методичні вказівки.

 

ТО і ремонт гідропневмообладнення проводиться в рамках прийнятої для дорожніх і будівельних машин системи планово-попереджувального технічного обслуговування і ремонту (ППР).

Згідно “Рекомендацій“ гідрообладнання підлягає щоденному технічному обслуговуванню (ЩО) і періодичним технічним обслуговуванням (ТО-1, ТО-2, ТО-3), які проводяться в середньому через 60, 240, 960 мотогодин. Помимо цього, при переході до зимової і літньої експлуатації проводиться сезонне технічне обслуговування (СО).

В залежності від режиму роботи допускається відхилення встановлених періодичностей в межах ±10%.

Технічне обслуговування. Для кожного вида технічного обслуговування існує перелік робіт, які проводяться в особливому порядку незалежно від конкретного технічного стану гідропривода.

При ЩО машини необхідно перевіряти рівень робочої рідини в баці, температуру нагріву в робочому стані, піноутворення, наявність підтікань; сторонні шуми і стуки; плавність виконання робичх операцій. Якщо в гідроприводі є встроєні датчики, то контролю підлягає ступінь чистоти робочої рідини на вміст в ній повітря.

В прцесі ТО-1, помимо робіт по ЩО, визначають інтенсивність нагріву робочої рідини і загальний об’ємний коефіцієнт корисної дії або тривалість робочих циклів. Одночасно, більш детально перевіряють запобіжні і перепускні клапани і фільтри.

Поведення ТО-2 супроводжується, помимо всіх контрольних робіт передбачених ТО-1, поглибленим діагностуванням гідроапаратури і визначенням вмісту повітря в робочій рідині.

Діагностування гідроприводу при ТО-3, СО і поточному ремонті відрізняється від діагностування, проведеного при ТО-2, тільки поглибленим аналізом стану робочої рідини.

Нормальними умовами для експлуатації гідроприводів вважається: відносна вологість до 100%; висота роботи машини з гідроприводом не більше 2200 м над рівнем моря; перепад температури за 8 годин роботи – не більше 40°С; температура навколишнього повітря для машин, що працюють в холодному, помірному, жаркому кліматі відповідно +25 … -60°С, +40 … -40°С, +45 … -10°С.

В процесі технічного обслуговування на мийку гідропривода однієї машини затрачується 0,2 – 0,6 год, на регулювання гідропривода 2¸2,5, на заливку і заправку робочої рідини – 2 – 6 год, на діагностування – 0,8 – 1,2 год.

Діагностування. При загальному діагностуванні гідропривода встановлюється ступінь відповідності його робочих характеристик паспортним, що дозволяє зробити висновок про можливість подальшої експлуатації.

З цією метою визначають: тривалість робочих циклів гідрофікованого робочого обладнання; величину розвинутого робочим обладнанням зусилля; інтенсивність нагріву робочої рідини та її температуру при усталеному режимі роботи; концентрацію продуктів зносу в робочій рідині, а також її робочі характеристики (в’язкість, наявність повітря, вологи, тощо). На основі цих даних можна оцінити технічний стан гідропривода шляхом підрахунку його ефекивної потужності об’ємного ККД і стану робочої рідини.

Ремонт. Специфікою ремонта гідроапаратури являється необхідність забезпечення високої точності виконання робіт, так як деталі гідроапаратури виконуються, в основному, по 5…6 квалітету точності.

Як правило, ремонт гідроапаратури виконується на спеціалізованому ремонтному підприємстві, яке використовує заводську технологію і проводить ремон по поточному обезособленому методі. Однак в зв’язку з тим, що таких підприємств поки що мало, можлива організація і відновлення гідроапаратури на утворених в складі ремонтних заводів спеціалізованих дільниць, оснащених необхідним обладнанням і інструментом.

Гідропривод ремонтують або в процесі загального ремонта машини тупіковим, постовим чи поточним методом, або агрегатним методом. При любому із методів ремонт всіх елементів гідропривода повинен виконуватись на спеціалізованих дільницях з дотриманням відповідних квалітетів точності.

Комплексна система ТО і ремонту повинна включати в себе:

- дільницю діагностування, в складі якої повинні бути: стаціонарний пост діагностування, де діагностуються машини, які проходять ТО і ремонт безпосередньо на базі механізації; мобільні установки, за допомогою яких діагностуються машини на місцях експлуатації; лабораторія по контролю за якістю робочої рідини, що знаходиться в гідросистемах працюючих машин.

- дільницю ТО, на якій передбачені лінії ТО зі спеціалізованими постами пообслуговуванню гідро-пневмоприводів, пост очистки робочої рідини, мобільні установки ТО, що спеціалізуються на обслуговуванні машин з гідроприводом.

- дільницю поточного ремонту в складі стаціонарного ремонтного поста, мобільних станцій “Техдопомога”, призначених для ремонту гідропневмоапаратури, складу запчастин.

Перераховані дільниці розміщуються на базах механізації управлінь механізації.

Капітальний ремонт необхідно організувати в спеціальних цехах або на заводах, що обслуговують декілька трестів механізації.

Експлуатація робочої рідини. В прцесі експлуатації робочої рідини, вона поступово втрачає свої експлуатаційні якості, що приводить до погіршення роботи гідроприводу. З метою усунення небажаних явищ, необхідно приділяти велику увагу питанням експлуатації робочої рідини, яку умовно можна розділити на два етапи:

- діагностування, метою якого є встановлення відповідності основних характеристик робочої рідини нормативним і прийняття рішення про подальшу експлуатацію;

- технічна експлуатація робочої рідини, в задачу якої входить її транспортування, прийомка, зберігання, роздача, регенерація і зміна в гідроприводі машин.

В процесі експлуатації основними дефектами робочої рідини є:

- забруднення, що є результатом попадання в неї частинок абразива, продуктів корозії, повітря, води і інших забруднень. Забруднені робочі рідини підлягають очистці або заміняються.

- зниження в’язкості, що відбувається внаслідок старіння робочої рідини, визваного деструкцією її молекул при дроселюванні через малі отвори при великих перепадах тиску, впливу високих температур, окисленню і іншими процесами. Робочі рідини з пониженою в’язкістю замінюються.

Питання для самоперевірки.

 

1. Яким видам обслуговування і ремонту підлягають гідроприводи машин. Їх періодичність, тривалість?

2. Основні види робіт при технічному обслуговуванні гідроприводів.

3. Основні види робіт, що виконуються при діагностуванні. Параметри, що визначаються при діагностуванні.

4. Основні види робіт, що виконуються при ремонті гідроприводів.

5. Організація ТО і ремонта гідроприводів на базах механізації.

6. Організація ТО і ремонта гідроприводів пересувними спеціалізованими засобами.

7. Технічна експлуатація робочих рідин.

Кінець МОДУЛЯ №2

(готуйся до контрольной роботи)

 

Список літератури.

 

1. Башта Т.М., Руднев С.С., Некрасов Б.Б., Гидравлика, гидромашины и гидроприводы, М, Машиностроение, 1982 г.

2. Некрасов Б.Б., Справочное пособие по гидравлике и гидроприводам, Москва, Высшая школа, 1989.

3. Вакина В.В., Денисенко И.Д., Столяров А.Л., Машиностроительная гидравлика, примеры расчётов, Киев, Высшая школа, 1987.

4. Мандрус В.І., Лещій Н.П., Звягин В.М., Машинобудівна гідравліка. Задачі та приклади розрахунків, Львів, Світ, 1995.

5. Петров И.В., Обслуживание гидравлических и пневматических приводов дорожно – строительных машин, М, Транспорт, 1985.

6. Петров В.А. Гидрообъёмные трансмисии самоходных машин, М, Машиностроение, 1998.

7. Токаренко В.М. Гидропривод и гидрооборудование автотранспортных средств, К, Лыбидь, 1991 г.

8. Ярхо А.А., Неронова Л.П., Методические указания, Гидравлика, гидромашины и гидроприводы, ХарДАЗТ, 1990 г.

9. Агурин А.П., Передвижные компресорные станции, М, Высшая школа, 1989г.

10. Тарасов В.М., Эксплуатация компресорных установок, Москва, Машиностроенин, 1987 г.

11. Е.В. Михайловский, К.Б. Серебряков, Е.Я. Тур, Устройство автомобиля, Москва, «Машиностроение», 1985 г.