Загальна характеристика
Життєвий цикл може не мати стадії поліпу або медузи, але обов'язково включає личинку-планулу. Спосіб життя може бути поодиноким (гідра) або колоніальним (обелія), у більшості видів у поліпових стадій формуються колонії; зустрічаються колонії, в яких інтегровані одночасно і поліпи, і медузи (ряд Сифонофори).
Спосіб життя
Медузові стадії життєвого циклу Гідроїдних, а також поліпові стадії у сифонофор, є в більшості планктонними організмами. Вони зустрічаються сезонно, часто у великих скупченнях, що переносяться течіями. Деякі медузи та сифонофори, втім, є бентосними. Поліпові стадії звичайно належать до бентосу, і ведуть осілий спосіб життя, але і тут є винятки: відомо кілька планктонних гідроїдних поліпів. Зокрема, саме планктонним вільноплаваючим поліпом є так звана медуза-вітрильник (Velella velella). Широко відомий португальський кораблик також є вільноплаваючою колонією, сформованою із спеціалізованих гідроїдних поліпів.
Гідроїдні зустрічаються в усіх типах водних екосистем, від наземних печер до глибоководних океанських жолобів, від озер та ставків до скельних узберіж та країв антарктичних шельфових льодовиків, а також у пустотах між піщинками в лінії прибою. Поліпові стадії багатьох видів часто прикріплюються до специфічного виду субстрату, звичайно інших організмів: риб, покривників, поліхет, мшанок, молюсків, ракоподібних, губок, кишковопорожнинних, водоростей, голкошкірих, і т. ін., де вони вступають з хазяїном у відношення, що можуть характеризуватись як коменсалізм, мутуалізм, або паразитизм.
Більшість гідроїдних є хижаками, що використовують особливості свого способу життя для ловлі здобичі. Планктонні стадії, що транспортуються течією, часто здатні також і до активного руху в пошуках їжі. Розташування прикріплених форм визначається тим, де осяде планула. Колонії поліпів звичайно виникають у місцях, де забезпечений постійний потік води, що збільшує надходження потенційної їжі.
3.Зовнішня та внутрішня будова гідри.
Тіло звичайної гідри має майже правильну циліндричну форму. На одному кінці його міститься рот, оточений віночком із 5—12 тонких довгих щупалець, другий кінець витягнутий у вигляді стебельця з підошвою на кінці. За допомогою підошви гідра прикріплюється до різних підводних предметів, її тіло разом із стебельцем звичайно завдовжки до 7 мм, проте щупальця здатні витягуватися на кілька сантиметрів.
Гідра має променеву симетрію. Якщо вздовж тіла гідри провести уявну вісь, то щупальця розходитимуться від цієї осі в усі боки, як промені від джерела світла. Звисаючи з будь-якої водяної рослини, гідра постійно похитується з боку в бік і повільно водить щупальцями, чатуючи на здобич. Жертва може з'явитися з будь-якого боку, тому променеподібно розставлені щупальця найкраще відповідають такому способові полювання. Променева симетрія загалом характерна, як правило, для тварин, що ведуть прикріплений спосіб життя.
Тіло гідри складається з двох шарів клітин (похідних ектодерми та ентодерми), між якими наявна мезоглія, що являє собою желеподібну неструктуровану речовину; таким чином, як і всі інші гідроїдні поліпи, гідри належать до двошарових тварин (Diploblasta). Зовнішній тканинний шар гідри називається епідермісом, а внутрішній — гастродермісом. Обидва ці шари складаються з відносно просто побудованих клітин.
Нервова система являє собою нервову сітку і є найпростішим з існуючих варіантів нервової системи багатоклітинних тварин. Гідри не мають чітко виділеного мозку та м'язів. Нервові клітини сполучають чутливі фоторецептори та механічні рецептори, що розкидані по зовнішній оболонці та щупальцях гідри.
Дихання здійснюється шляхом дифузії через епідерміс; також цим шляхом здійснюється виведення частини шкідливих продуктів метаболізму.
Будь-які елементи жорсткого скелета у представників роду Гідра відсутні.
У життєвому циклі гідр, на відміну від більшості інших гідроїдних, відсутня стадія медузи: гідра існує у вигляді поліпу впродовж усього життя.
У 19-му столітті деякі науковці зазначали, що гідра є настільки простим організмом, що її можна протерти через тканину, а потім отримана маса знову складеться у життєздатну тварину; попри те що пізніші досліди не підтвердили цього, ця інформація стала поширеною легендою.
4. Жалкі клітини гідри.
Характерна риса кишковопорожнинних - присутність в покривах жалких клітин. Вони розвиваються з проміжних клітин і містять особливу овальну жалкі капсулу з щільними стінками. Капсула наповнена рідиною, а на одному кінці капсули стінка її впячена всередину у вигляді дуже тонкого, але полого відростка, який закручується в капсулі в спірально завиту жалку нитку. Жалкі клітини служать гідрі знаряддям нападу і захисту. - Догель.
Між епітеліально-мускульними клітинами розміщуються жалкі клітини, особливо численні на щупальцях. Всередині жалкої клітини є особлива капсула, що містить отруйну рідину і довгу, скручену спіраллю нитку. У відповідь на подразнення нитка вмить викидається з капсули і пронизує або обплутує здобич. Замість витрачених жалких клітин розвиваються нові з недиференційованих (так званих інтерстиціальних) клітин.
Усе тіло гідри, особливо її щупальця, вкрите великою кількістю жалких клітин.
Жалкі клітини утворюються з проміжних тільки в області тулуба. Спочатку проміжна клітина ділиться 3–5 разів, утворюючи кластер (гніздо) з попередників жалких клітин (кнідобластів), з'єднаних цитоплазматичними містками. Потім починається диференціювання, в ході якої містки зникають. Кнідоцити, що диференціювались, мігрують в щупальця. Жалкі клітини найчисленніші з усіх клітинних типів, їх у гідри близько 55 000.
Жалкі клітина має жалку капсулу, заповнену отруйною речовиною. Всередину капсули ввернута жалка нитка. На поверхні клітини знаходиться чутлива нитка, при її подразненні нитка викидається і вражає жертву. Після вистрілювання нитки клітина гине, а з проміжних клітин утворюються нові.
У гідри є чотири типи жалких клітин — стенотели (пенетранти), десмонеми (вольвенти), голотрихи ізорізи (великі глютинанти) і атріхи ізорізи (малі глютинанти). При полюванні першими вистрілюють вольвенти. Їх спіральні жалкі нитки обплутують вирости тіла жертви і забезпечують її утримання. Під дією ривків жертви і викликаної ними вібрації спрацьовують клітини, що мають вищий поріг подразнення — пенетранти. Шипи, наявні у основи їх жалких ниток, заякорюються в тілі жертви, а через порожнисту жалку нитку в її тіло вводиться отрута.
Велика кількість жалких клітин знаходиться на щупальцях, де вони утворюють жалкі батареї. Зазвичай до складу батареї входить одна велика епітеліально-м'язова клітка, в яку занурені жалкі клітини. У центрі батареї знаходиться великий пенетрант, навколо нього — дрібніші вольвенти і глютинанти. Кнідоцити з'єднані десмосомами з м'язовими волокнами епітеліально-м'язової клітини. Великі глютинанти (їх жалка нитка має шипи, але не має, як і у вольвентів, отвору на вершині), мабуть, в основному використовуються для захисту. Малі глютинанти використовуються тільки при пересуванні гідри для міцного прикріплення щупальцями до субстрату. Їх вистрілювання блокується екстрактами з тканин жертв гідри.
5. Залозисті клітини.
Залозисті клітини ентодерми виділяють в порожнину кишки травні ферменти, які розщеплюють їжу. Ці клітини утворюються з інтерстиціальних клітин. У гідри близько 5000 залозистих клітин.
В ентодермі є залозисті клітини, що виділяють травні ферменти в гастральну порожнину, в якій перетравлюється більша здобич. Таким чином, у гідри, поряд з внутрішньоклітинним, відбувається і порожнинне (позаклітинне) травлення. Неперетравні залишки поживи, а також продукти дисиміляції, що виділяються клітинами ентодерми в гастральну порожнину, виводяться назовні через ротовий отвір.
6. Епітеліально-м’язові клітини.
Ектодерма гідри складається з різних клітин. Основна їх маса являє собою своєрідні епітеліально-мускульні клітини. Від звичайних покривних клітин вони відрізняються тим, що їх основа, яка прилягає до базальної перетинки, витягнута і перетворена в мускульне волокно.
Епітеліально-м'язові клітини ектодерми і ентодерми утворюють основну масу тіла гідри. У гідри близько 20 000 епітеліально-м'язових клітин.
Клітини ектодерми мають циліндричну форму епітеліальних частин і формують одношаровий покривний епітелій. До мезоглії прилягають скоротні відростки цих клітин, що утворюють поздовжню мускулатуру гідри.
Епітеліально-м'язові клітини ентодерми спрямовані епітеліальними частинами в порожнину кишки і мають по 2-5 джгутиків, які перемішують їжу. Ці клітини можуть утворювати псевдоніжки, за допомогою яких захоплюють частинки їжі. У клітинах формуються травні вакуолі.
Епітеліально-м'язові клітини ектодерми і ентодерми — дві незалежні клітинні лінії. У верхній третині тулуба гідри вони діляться мітотично, а їхні нащадки поступово зміщуються або в бік гіпостома і щупалець, або в бік підошви. У міру переміщення відбувається диференціювання клітин: так, клітини ектодерми на щупальцях дають клітини жалких ділянок тіла, а на підошві — залізисті клітини, що виділяють слиз.
7. Нестатеве та статеве розмноження гідри.
Гідри розмножуються безстатевим і статевим шляхами. Безстатеве розмноження полягає в брунькуванні. Приблизно на рівні середини тіла гідри є так званий пояс брунькування. Тут час від часу утворюється бугор (брунька), який виростає і утворює на вершині новий рот і зачатки щупалець. Брунька біля основи перешнуровується, падає на дно і переходить до самостійного життя. Іноді брунькування йде так енергійно, що ще до відривання першої бруньки на гідрі встигають утворитися дві-три інші.
Статевим способом гідра починає розмножуватися з наближенням холодів. Гідри роздільностатеві, але зустрічаються і гермафродитні види, причому статеві клітини їх походять з ектодерми, що характерно для всіх Hydrozoa. Деякі інтерстиціальні клітини ектодерми або безпосередньо перетворюються на яйця, або ж багаторазовим розподілом дають скупчення живчиків (сперматозоїдів). У цих місцях на тілі гідри ектодерма здувається у вигляді горбків. Яйця розташовуються ближче до основи гідри, а горбки зі сперматозоїдами (чоловічі гонади) - до ротового полюса. Яйце запліднюється в тілі матері ще восени і оточується щільною оболонкою, потім гідра гине, а яйця залишаються в спочиваючому стані до весни, коли з них розвиваються нові гідри.
Загальна характеристика типу Гребневики (Ctenophora).
Реброплави - морські вільноплаваючі, рідше повзаючі або сидячі радіально-симетричні (двопроменеві) тварини. Тіло, як і у кишковопорожнинних, складається з двох шарів клітин - ектодерми і ентодерми, між якими є товстий шар мезоглеї. Характерна риса типу - наявність клейких клітин. Рух здійснюється роботою видозмінених війок. Тип Ctenophora, який об'єднує близько 90 видів, має єдиний клас, що носить ту ж назву. - Догель.
Реброплави (Ctenophora) — тип морських справжніх багатоклітинних тварин.
Тіло (довжина 2 мм — 1,5 м) найчастіше мішкоподібне радіально-симетричне, двопроменеве, драглисте і прозоре. На відміну від кнідарій, реброплави не мають жалких клітин. У більшості видів є пара мацалець з клейкими клітинами, за допомогою яких вони захоплюють їжу (дрібні організми планктону, ікра, іноді мальки риб тощо). Вільно плаваючі, рідше плазуючі або сидячі організми. Пересуваються за допомогою 8 рядів меридіонально розташованих гребних пластинок, що сидять на потовщеннях тіла — так званих ребрах (звідси й назва типу).
Реброплави — гермафродити, розмноження статеве, життєвий цикл без метаморфозу. Тип включає 2 класи з 6 рядами, що об'єднують близько 90 видів, поширених у всіх морях планети.
