Тема 2. Організації як об’єкти управління

План

1. Сутність і класифікація організацій

2. Організація як система

3. Колективи (групи) працівників в організації

4. Фактори впливу на організацію

5. Види організацій в Україні

6. Процес менеджменту в організації

7. Соціальна відповідальність в менеджменті

 

1. Організація – група людей, діяльність якої свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети.

Виділяють такі загальні риси організацій:

1. Визначенням місії та цілей.

2. Наявність ресурсів: працівників, капітал, матеріали, технологія, інформація, ін.

3. Залежність від зовнішнього середовища.

4. Горизонтальний поділ праці – визначення конкретних завдань, який зумовлює утворення відповідних підрозділів і служб.

5. Вертикальний поділ праці – координація роботи інших людей, тобто сам процес управління.

6. Здійснення певних видів діяльності (виробничої, фінансової, інвестиційної, комерційної тощо).

7. Необхідність управління.

8. Наявність формальних та неформальних груп.

Організації класифікують за такими ознаками:

1. За способом і метою утворення:

- формальні організації – групи працівників, діяльність яких свідомо планується, мотивується, контролюється, регулюється для досягнення певної мети. Такими організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри;

- неформальні – групи працівників, що виникають і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації, створюються на основі спільних інтересів. Неформальними організаціями є групи любителів спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів.

2. За кількістю цілей:

- прості організації мають одну ціль,

- складні ставлять перед собою комплекс взаємопов’язаних цілей.

3. За величиною: великі, середні, малі організації.

4. За формами підприємництва організації поділяють на: підприємства, господарські товариства, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди, ін.

5. За характером адаптації до змін виділяють:

- механічні організації характеризуються негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом у контролі та комунікаціях,

- органістичні – характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвинутим самоконтролем, демократизацією комунікацій.

6. За видом і характером господарської діяльності: промислові (виробничі), торгові (комерційні), страхові, фінансові, посередницькі, транспортні, інформаційні, туристичні, аудиторські, інжинірингові тощо.

7. За формою власності: приватні, державні, колективні.

8. За ступенем охоплення ринку: місцеві, регіональні, галузеві, національні, транснаціональні.

9. За ступенем спеціалізації: спеціалізовані, універсальні, змішані.

10. Залежно від обсягу виробництва продукції: підприємства масового, серійного, одиничного виробництв.

11. За організаційно-правовою формою бізнесу: одноосібне володіння, партнерство (товариство), корпорація.

 

2. Системний підхід базується на використанні теорії систем у менеджменті. На основі цього підходу організацію розглядають як сукупність взаємопов’язаних елементів, таких як структура, завдання, технологія і ресурси. Із зміною одного елементу відбуваються зміни в інших елементах і це відповідно впливає на всю систему. Підприємство – відкрита система, елементи якої взаємодіють із зовнішнім середовищем.

Організація є системою, тобто сукупністю взаємопов’язаних, взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення, наділене властивостями, відмінними від властивостей його складових. Організація як відкрита система характеризується:

- цілісністю – зміна однієї складової зумовлює зміну іншої,

- одноосібністю – кожну складову можна розглядати окремо,

- перспективністю – розвиток у напрямі удосконалення,

- незалежністю – можливе відокремлення підсистем,

- спеціалізованістю – здатність виконувати певні роботи,

- перетворенням вхідних елементів на вихідні,

- централізацією – одна із складових стає домінуючою,

- зростанням – тяжіння до розширення, збільшення,

- циклічністю розвитку,

- рівновагою.

Відкрита система має вхід та вихід. Входом для організації є всі види ресурсів (матеріальні, капітал, робоча сила, інформація), виходом – продукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників.

Організація складається з керованої та керуючої підсистем.

 

 

Рис 2.1. Процес функціонування організації як відкритої системи.

 

3. Кожна організація складається з формальних та неформальних груп (колективів), які внаслідок дії різноманітних чинників взаємодіють у різних конфігураціях, що впливає на загальну якість та ефективність діяльності.

Колектив (група) – дві та більше осіб, які взаємодіють між собою таким чином, що кожна особа впливає на конкретних людей (працівників) і одночасно перебуває під впливом інших осіб.

Групи, які створені волею керівників організації називаються формальними. Здебільшого вони виникають при поділі праці: вертикальному (виникнення рівнів управління), горизонтальному (формування підрозділів).

Цільові виробничі (господарські групи) формують особи, які виконують одне завдання. Вони мають певну самостійність, самі планують свою роботу, є вузькоспеціалізованими, щодо них застосовуються окремі елементи цільового стимулювання.

Комітет – група, якій організація делегує повноваження для виконання конкретного завдання. До комітетів належать ради, комісії, збори, команди, товариства. За функціональним призначенням виділяють основні типи комітетів:

- спеціальний (тимчасовий) – створюється для виявлення проблем, розв’язання локальних та глобальних питань, вироблення альтернативних рішень.

- постійний – діє постійно і має конкретну, найчастіше довготривалу мету (рада директорів, науково-технічна рада, ревізійна комісія)

Неформальні та формальні групи мають спільні характеристики:

- ними управляють лідери з метою розв’язання певних завдань,

- мають певну структуру управління,

- використовують у своїй діяльності правила та норми,

- застосовують певну систему винагород, заохочень.

Не менш суттєвими є відмінності між ними:

- формальні групи створюються за рішенням керівників, а неформальні – спонтанно, унаслідок соціальної взаємодії,

- до формальної групи вступають з метою реалізації певних цілей, отримання доходу, до неформальної – для задоволення потреб у причетності, взаємодопомозі, взаємозахисті.

Основні особливості неформальних груп:

- застосування соціального контролю, який здійснюється через встановлення і закріплення норм допустимої поведінки та санкцій,

- опір змінам, який виникає у зв’язку із загрозою існуванню неформальної групи,

- наявність неформальних лідерів, які посідають таке ж становище, що й лідери формальних. Відмінність між ними лише в тому, що лідер формальної групи отримує свої повноваження офіційно, а неформальної – через визнання його групою.

Для ефективного управління неформальними групами менеджер повинен:

- визнати існування неформальної групи,

- вміти вислуховувати думки та пропозиції членів неформальної групи та залучати їх до прийняття управлінських рішень,

- впливати на діяльність неформальних груп шляхом застосування загальних методів менеджменту,

- здійснювати оперативне забезпечення працівників точною інформацією з метою запобігання неправдивій, яку може поширювати неформальна група.

 

4. Фактори впливу на організацію – рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації та забезпечують певний рівень отриманих результатів.

Їх класифікують за двома ознаками:

1) рівень впливу:

- мікроекономічні фактори (цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси, постачальники, споживачі, конкуренти), які діють на рівні підприємств,

- макроекономічні фактори (законодавчі акти, укази, постанови, система економічних відносин в державі, стан економіки, міжнародні події, науково-технічний прогрес, особливості міжнародних відносин, політичні, соціально-культурні обставини).

2) середовище впливу:

А) внутрішнє середовище організації – це взаємозв’язок п’яти складових: цілі, структура, завдання, технологія, люди.

Цілі – це конкретний, кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації (групи). Виділяють одноцільові і багатоцільові організації. Наприклад, одноцільові – отримання прибутку, а багатоцільові – отримання прибутку, зниження витрат, збільшення продуктивності тощо. Кожен підрозділ, кожна служба мають свої цілі, але вони не повинні суперечити цілям організації та інших підрозділів. Залежно від того, які цілі ставить перед собою керівництво організації змінюються інші складові організації.

 

 

Рис 2.2 – Внутрішнє середовище організації

Структура – це взаємовідносини рівнів управління і видів робіт, які виконують служби або підрозділи. Тут поєднуються горизонтальний і вертикальний поділи праці в організації. Завдання – це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін. Це робота з предметами праці, інформацією та людьми. Ресурси – трудові (робоча сила), матеріальні (сировина, матеріали, комплектування), фінансові (власні кошти, кредити, інвестиції, ін.), інформаційні (результати маркетингових досліджень, замовлення, запити, повідомлення), технологічні (техніка, технологія), енергетичні. Технологія – це засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини) у вихідні (продукцію, послуги). Під технологією розуміють кваліфікаційні навики, обладнання, інструменти, знання. Люди – це фактор організації, який визначається: здібностями, потребами, знаннями, поведінкою, ставленням до праці, оточенням, наявністю якостей тощо

Б) зовнішнє середовище організації – це сукупність неконтрольованих суб’єктів і сил, що діють за межами підприємства і не підвладні апаратові управління.

Успіх роботи організації залежить не тільки від внутрішніх змінних, але і від сил зовнішніх по відношенню до організації. Фактори зовнішнього середовища поділяють на дві групи:

- прямої дії, тобто ті, що безпосередньо впливають на діяльність організації й залежать від її діяльності,

- непрямої дії, тобто вони впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємини. Фактори непрямої дії мають властивість впливати через фактори прямої дії.

До факторів прямої дії належать: постачальники, споживачі, конкуренти, профспілки, законодавчі акти, державні органи, партії та громадські організації, інфраструктура.

До факторів непрямої дії належать: НТП, рівень техніки та технології, стан економіки, соціально-культурні обставини, політичні умови, міжнародне оточення.

При оцінюванні зовнішнього середовища слід враховувати такі характеристики:

- взаємозв’язок факторів – це рівень сили з якою зміна одного фактора діє на іншу,

- складність зовнішнього середовища – це кількість факторів, на які організація повинна реагувати,

- рухливість середовища – це швидкість з якою відбуваються зміни в оточенні організації,

- динамічність середовища – змінність оточення організації,

- невизначеність зовнішнього середовища – відносна кількість інформації про середовище і впевненість у її достовірності.

5. Організації в Україні мають статус юридичної особи, формуються і функціонують відповідно до законодавства. Основними формами підприємницької діяльності є підприємства, товариства, корпорації, а також такі організації як банки, страхові компанії, кредитні спілки, біржі, фонди, інвестиційні компанії тощо. Розрізняють також прибуткові та не прибуткові організації.

Широко відомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

§ Індивідуальне підприємство — це підприємство, власником якого фізична особа або сім’я. Вона отримує певний дохід (прибуток), але несе весь тягар господарського ризику.

§ Товариство (партнерство). Передбачає об’єднання капіталів двох і більше фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку, збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу. За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства з повною, обмеженою, додаткової відповідальністю, а також командитні.

- Товариство з повною відповідальністю. Всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями всім своїм майном.

- Товариство з обмеженою відповідальністю. Учасники несуть відповідальність у межах їхніх внесків у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності тощо.

- Товариство з додатковою відповідальністю. учасники відповідають своїми внесками до статутного фонду, а за недостатністю цих коштів – і додатково, належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі.

- Командитне (змішане) товариство. Поряд з учасниками, що несуть повну відповідальність, є учасники, які несуть обмежену відповідальність.

§ Акціонерне товариство (за кордоном - корпорація). ЇЇ власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Одна частина прибутку розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, а друга направляється на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами і менеджерами.

Різні форми підприємницької діяльності можуть створювати об’єднання, до яких належать:

o Асоціація (союз, спілка) – форма договірного об’єднання підприємницьких структур з метою постійної координації господарської діяльності без права втручання у виробничу та фінансово-комерційну діяльність учасників (союз промисловців і підприємців УСПП).

o Консорціум – тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї та досягнення загальної мети (здійснення проекту) (Міжнародний консорціум супутникового зв’язку, консорціум із вдосконалення бізнес-освіти в Україні).

o Концерн – організаційна форма статутного об’єднання підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності та контролю і найчастіше відбувається за принципом диверсифікації виробництва (промисловість, транспорт, торгівля, організації науки і фінансово-кредитної системи). Суб’єкти господарювання,що входять до складу новоствореного концерну звичайно втрачають свою економічну самостійність.

6. Процес менеджменту охоплює керуючу, керовану системи організації, функції, методи менеджменту, управлінські рішення, комунікації, керівництво.

Процес менеджменту – послідовність певних завершених етапів управлінської діяльності, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи на керовану з метою досягнення цілей організації.

 

Рис 2.3 – Графічна модель процесу менеджменту

Послідовно реалізований та завершений процес менеджменту утворює управлінський цикл. При цьому організація моделюється як відкрита система, що має входи та виходи та складається з керуючої та керованої систем, які тісно взаємодіють, оскільки є органічно взаємопов’язаними. Керуючу систему утворюють елементи, які забезпечують процес управління. Керовану – елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності.

Процес управління організацією охоплює декілька етапів:

- реалізація функцій менеджменту, до яких належать усі види управлінської діяльності (планування, організація, мотивація, контроль),

- формування методів менеджменту як результатів реалізації функцій менеджменту (план виробництва, технологічна документація, ін.),

- формалізація методів менеджменту в управлінські рішення (накази, розпорядження, вказівки),

- забезпечення управлінського впливу на засадах керівництва.

Реалізація етапів менеджменту супроводжується комунікаціями, тобто процесами обміну інформацією між працівниками, підрозділами, іншими організаціями

7. Крім забезпечення ефективності прибутку і дотримання законів, організації несуть відповідальність перед суспільством і повинні спрямувати частину своїх коштів на соціальні потреби. Одночасно в суспільстві повинно складатися повне уявлення про поведінку тієї чи іншої організації. У менеджменті виділяють два види відповідальності: юридичну і соціальну.

Юридична відповідальність – це дотримання конкретних законів і норм державного регулювання, які визначають, що може, а чого неповинна робити організація.

Соціальна відповідальність – це певний рівень добровільної реакції на соціальні потреби суспільства з боку організації. Ця реакція має місце по відношенню до того, що знаходиться поза межами, визначеними законами або вимогами органів державного регулювання.

Соціальна відповідальність в менеджменті характеризується такими показниками:

1. Показники розвитку гуманізації праці, які відображають:

- кваліфікаційний рівень,

- можливості до розвитку працівника та їх професійне зростання,

- підготовка та підвищення кваліфікації працівників,

- рівень соціальної напруженості в трудовому колективі,

- участь працівників у прийнятті управлінських рішень.

2. Соціальні гарантії включають:

- оплату праці та вчасну виплату зарплати, премій, доплат, надбавок,

- соціальну підтримку працівників.

3. Показники розвитку системи безпеки та охорони праці відображають:

- відповідність робочих місць санітарно-гігієнічним вимогам,

- безпеку та охорону праці на підприємстві,

- безпеку робочого місця.

4. Показники розвитку корпоративної відповідальності підприємства включають:

- виконання обов’язків перед бюджетів,

- створення робочих місць,

- витрати підприємства на екологізацію виробництва.

 

Тема 3 Планування як загальна функція менеджменту

План

1. Сутність, особливості та класифікація функцій менеджменту

2. Планування як загальна функція менеджменту

3. Бізнес-планування

 

1. Функції менеджменту – види управлінської діяльності, які забезпечують формування способів управлінського впливу. Функції менеджменту – чітке коло завдань та питань, які вирішуються певною посадовою особою чи структурним підрозділом апарату управління підприємством.

Функції менеджменту класифікують за такими ознаками:

1) місцем в системі менеджменту:

- загальні (основні) – планування, організація взаємодії, мотивація, контроль,

- конкретні (часткові) – забезпечують протікання конкретних управлінських процесів,

- об’єднувальні – пронизують всі управлінські процеси в організації.

2) процесом управління – функції управління основним, допоміжним виробництвом, технічною підготовкою, матеріально-технічним постачанням, патентно-ліцензійною діяльністю, капітальним будівництвом; зовнішньоекономічною діяльністю, виробничо-господарською діяльністю,

3) об’єктом – функції управління підприємством, цехом, службою, відділом, бригадою,

4) елементами виробничо-господарської діяльності – управління працею, предметами та знаряддями праці, інформацією.

 

2. Планування – відокремлений вид управлінської діяльності, який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення.

За масштабом передбачення перспективи виділяють два види планування – стратегічне планування і планування реалізації стратегії.

Стратегічне планування полягає у розробці стратегії підприємства. Стратегія – це всебічний комплексний план, призначений для забезпечення місії організації та досягнення її цілей. Стратегія формується і розробляється вищим керівництвом, а її реалізація передбачає участь всіх рівнів управління.

Складові процесу стратегічного планування:

1. Інформаційне забезпечення процесу стратегічного планування полягає в підборі класифікації та підготовці до використання інформації щодо розроблення стратегії, яка надасть достатньо повну та об’єктивну характеристику факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, можливих стратегій, методичного забезпечення.

2. Визначення місії (загальної цілі) організації – це чітко виражена причина існування організації. Місія може охоплювати такі напрями: турботу про працівників, виробництво, зростання та фінансування підприємства, виробничі технології, методи виходу й функціонування на ринку, пошуку потенційних ринків, задоволення потреб споживача (наприклад, забезпечення споживачів продукцією за помірні ціни).

3. Визначення цілей організації, які конкретизують її подальшу діяльність і не повинні суперечити одна одній., а взаємодоповнювати. Цілі бувають довго, середньо, короткостроковими. Цілі повинні бути конкретними і підлягати вимірюванню, охоплювати всі рівні організації, мати різну тривалість, бути досяжними та зрозумілими, взаємодоповнюючими та взаємоузгодженими.

Таблиця 1 – Опис цілей організації

Назва цілі	Показники, за допомогою яких цілі підлягають виміру
Прибутковість	Обсяг прибутку, дохід на інвестований капітал, розміри виплат дивідендів на акцію, відношення прибутку до обсягів продажу продукції, чистий прибуток., ін.
Ринок	Частка ринку, питома вага підприємства в галузі чи певному виді діяльності, обсяг реалізації продукції в натуральному та вартісному вираженні, сегмент ринку.
Рентабельність	Рентабельність виробництва, реалізованої продукції, капіталу, активів.
Продукція	Обсяги виробництва та реалізації в розрізі окремих видів та найменувань продукції, асортимент продукції.
Фінансові можливості	Структура капіталу, його поділ на власний та залучений, аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості
Ефективність	Зниження собівартості, витрат на одиницю продукції, співвідношення результатів і витрат
Продуктивність	Виробіток одного працівника, трудомісткість
Виробнича потужність	Вартість основних виробничих фондів, будівель, фондовіддача, фондомісткість, амортизація
Інновації	Впровадження нових технологій, придбання патенті, ліцензій, витрати на проведення НДДКР
Організаційні зміни	Кількість ланок та рівнів управління, рівень централізації, норма керованості, вид організаційної структури
Трудові ресурси	Продуктивність праці, перепідготовка та підвищення кваліфікації персоналу
Соціальна відповідальність	Екологічна безпека, ресурсозабезпечення, соціальні гарантії, пільги для працівників
Імідж підприємства	Культура обслуговування споживачів, взаємовідносини між працівниками, морально-психологічний клімат в організації

4. Оцінка та аналіз зовнішнього середовища здійснюється з метою контролю можливостей та перешкод у роботі організації. При цьому необхідно встановити ступінь впливу факторів та можливість адаптації до них підприємства. На цьому етапі використовують такі методи дослідження, як порівняння, експертних оцінок, статистичного і соціологічного дослідження.

5. Дослідження сильних та слабких сторін підприємства здійснюється з метою визначення того, чи фірма має внутрішні сили для того, щоб скористатися зовнішніми можливостями, а також виявлення внутрішніх слабких сторін, які можуть ускладнити становище підприємства. Ці дослідження здійснюють у таких напрямках:

- маркетингова діяльність (частка ринку, конкурентноздатність, ринкові дослідження, перед і після продажне обслуговування, збут, реклама),

- стан фінансів (структура капіталу),

- стан виробництва (виробничий процес, система контролю якості продукції, стан обладнання, технологій),

- використання робочої сили (кваліфікація та компетентність працівників, керівництва, рівень зайнятості, плинність кадрів),

- культура та імідж організації,

- виробничо-господарська діяльність в цілому.

Для визначення сильних та слабких сторін у виробничо-господарській діяльності підприємства варто розрахувати та проаналізувати наступні показники із використанням абсолютного приросту та темпу росту (таблиця 2). Джерело – звіт про фінансові результати (Ф№2).

Таблиця 2 – Основні показники виробничо-господарської діяльності підприємства

Показники	Минулий рік	Звітний рік	Абсолютне відхилення, (+/-)	Темп росту, %
1.Обсяг виготовленої продукції, тис. грн.
2.Обсяг реалізованої продукції, тис. грн.
3. Чисельність працюючих, чол.
4. Продуктивність праці на одного працюючого, тис. грн.
5. Фонд оплати праці, тис. грн.
6. Середня заробітна плата, грн./чол.
7. Основні виробничі фонди, тис. грн.
8. Фондовіддача, грн.
9. Матеріальні витрати, тис. грн.
10. Матеріаловіддача, грн.
11. Рентабельність продажу, %
12.Чистий прибуток, тис. грн.

 

Продуктивність праці одного працюючого – відношення обсягу випуску (або реалізації) продукції до чисельності працюючих. Зростання даного показника характеризує сильну сторону підприємства.

Середня заробітна плата – відношення фонду оплати праці до чисельності працюючих.

Фондовіддача – відношення вартості основних виробничих фондів до обсягу виготовленої продукції.

Матеріаловіддача – відношення матеріальних витрат до обсягу виготовленої продукції.

Рентабельність продажу – відношення чистого прибутку підприємства (або балансового) до обсягу реалізованої продукції.

6. Виконання розрахунків, обґрунтування проектних рішень. Суть його полягає у визначенні найважливіших показників (економічних, соціальних, технологічних, ін.), які найповніше характеризують очікувані стратегії та виявленні тенденції їх зміни, а також у підборі необхідних проектних заходів, що забезпечують формування стратегії.

7. Формування та аналіз стратегічних альтернатив полягає у розробленні можливих для організації стратегій або окремих складових стратегічного плану. Стратегії класифікують за такими ознаками:

1) за ієрархією (загльнокорпоративна, портфельна, ділова, функціональна),

2) за функціональною ознакою (маркетингова, фінансова, торговельна, соціальна, екологічна, організаційних перетворень),

3) за термінами реалізації (довго, середньо, короткострокова),

4) за стадіями економічного розвитку (життєвого циклу):

- обмежений ріст – коли цілі встановлюються від досягнутого рівня.

- ріст – рівень цілей перевищує рівень показників попереднього року. Ріст може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній ріст відбувається шляхом розширення асортименту товарів. Зовнішній ріст – у формі вертикального чи горизонтального росту (у споріднених галузях), чи конгломерат (об’єднання не пов’язаних між собою фірм).

- скорочення – рівень цілей встановлюється нижче досягнутого в минулому.

- поєднання попередніх варіантів (дотримуються такого варіанту великі компанії, які активно діють в галузях).

5) за напрямками можливого розвитку організації (інтенсивний, інтеграційний, диверсифікацій ний розвиток),

6) за місцем організації у конкурентній боротьбі (лідер, претендент на лідерство, послідовник, новачок),

7) за ступенем глобалізації (охоплення ринку) – інтернаціоналізація, сегментація, регіоналізація,

8) за особливостями виробничо-господарської діяльності (реструктуризація, спеціалізація, диверсифікація, диференціація, концентрація)

9) за експортно-імпортною політикою (прямого і непрямого експорту, імпорту).

8. Вибір стратегії, при якому слід враховувати такі фактори: рівень ризику, досвід минулих стратегій, ринкова ситуація, залежність від фактора часу, вплив власників, внутрішнього та зовнішнього середовища.

Кінцевим результатом стратегічного планування будуть конкретні рішення та показники (рівень прибутку, обсяг виробництва, розмір витрат).

9. Оцінювання стратегії на предмет відповідності встановленим критеріям, місії та цілям. Процес оцінки використовується як механізм зворотного зв’язку для коригування стратегії. Оцінка повинна проводитися системно і безперервно, охоплювати всі рівні організації. Існують кількісні та якісні критерії оцінки. Кількісні – чистий прибуток, рентабельність.

Стратегічне планування визначає, що і коли хоче досягти організація. Але для реалізації її цілей важливо знати, як реалізувати стратегію, тобто існує необхідність планування реалізації стратегії, яке здійснюється у двох напрямках:

З використанням адміністративних важелів на основі тактики, політики, процедур та правил.

Тактика – це короткотермінова стратегія, яка розробляється з метою розвитку стратегій, створюється на рівні середньої ланки управління, діють короткий час, мають властивість досить швидко виявляти результати (реклама є тактикою, яка узгоджується із стратегією, спрямованою на збільшення частки ринку. Політика – це загальне керівництво для дій і прийняття рішень (наприклад, політика надання різних можливостей працевлаштування). Процедури – дії, які треба виконувати в конкретній ситуації (наприклад, процедури технічного огляду й обслуговування, ремонту транспорту). Правила – сукупність необхідних рекомендацій того, що саме і як потрібно робити в специфічній одноразовій ситуації (наприклад, порядок підписання документу)

З допомогою економічних важелів, шляхом формування бюджету, застосування системи показників та управління. Бюджет – це метод розподілу ресурсів, поданих у кількісній формі. З метою досягнення певних цілей, які також мають кількісне вираження. В бюджеті враховують усі видатки, збитки, джерела надходження грошових коштів, доходів тощо. Механізм формування бюджету передбачає попередню розробку кошторисів службами й підрозділами та підготовку підсумкового бюджету. Управління за цілями являє собою підхід згідно з яким кожний керівник організації повинен мати чіткі цілі, які забезпечують досягнення цілей керівників вищого рівня.

Планування реалізації стратегії здійснюється у кілька етапів:

1. Інформаційне забезпечення планування реалізації стратегії полягає в підборі класифікації та підготовці до використання інформації щодо формування системи планових показників, здійснення процесу бюджетування, формування альтернативних оперативних планів.

2. Оцінювання сильних та слабких сторін підприємства.

3. Вибір і формування планових показників передбачає розроблення системи економічних (рентабельність, ліквідність, прибуток, обсяги виробництва та реалізації продукції, економічна ефективність, собівартість), соціальних (рівень зарплати, продуктивність праці, питома вага управлінців у загальній чисельності працівників), технологічні (виробнича потужність обладнання і устаткування, фондовіддача, фондомісткість, витрати на механізацію та автоматизацію).

4. Формування бюджету, тобто збалансованого плану надходжень та видатків. Передумовою запровадження бюджетів є визначення центрів відповідальності, які повинні здійснювати бюджетні процедури та відповідати за результати виконання бюджетів. Виокремлюють такі види центрів відповідальності: центр вартості (наприклад, виробничі підрозділи), центр видатків (планово-економічний відділ, відділ кадрів, ін.), центр обороту, прибутків, інвестицій.

5. Вибір адміністративних важелів. Адміністративні важелі формують на основі тактики, політики, процедур, правил.

6. Формування альтернативних варіантів оперативних планів, тобто конкретних способів впливу керуючої системи на керовану з метою досягнення цілей, виконання завдань та встановлених показників. Як правило, формування альтернативних варіантів оперативних планів здійснюється на основі складання прогнозів.

7. Вибір варіанту альтернативного плану здійснюється на підставі результатів розгляду альтернативних варіантів оперативних планів на відповідність стандартам і критеріям, вибирають найбільш оптимальний план. Крім комплексності, він повинен відповідати обраній стратегії діяльності, враховувати зміни умов зовнішнього середовища, сильні та слабкі сторони підприємства, відображати всі сфери діяльності підприємства: виробництво, реалізацію, технічний розвиток, охорону праці, соціальний розвиток, фінанси.

3. Важливим напрямом планування в організації є формування бізнес-плану. Бізнес-план – специфічний плановий документ, в якому відображена система заходів та дій, спрямованих на отримання прибутку. Бізнес-план є джерелом інформації для інвесторів, органів місцевого управління, потенційних партнерів, працівників підприємства, найманих менеджерів при здійсненні керівних функцій.

До бізнес-плану включаються такі розділи: