Життя висунуло суспільний запит на виховання творчої особистості, здатної, на відміну від людини виконавця, самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, приймати сміливі, нестандартні рішення.
Але психологи констатують, що випускники загальноосвітніх навчальних закладів, які вступають у доросле життя, ще не здатні самостійно розв’язувати проблеми, не можуть мислити діалектично, системно, легко переходити від одного виду діяльності до іншого. їм бракує творчої уяви, ініціативи, винахідливості. Така ситуація потребує якісно нового підходу у підготовці молоді до життя в суспільстві.
У своїх думках, десь у собі він відкриває новий, ще дивовижніший світ. А надалі потрібно знайти себе в суспільстві, себе в людстві, себе у Всесвіті, - так характеризує В, Леві ступені творчості. Будучи ще дитиною, особистість починає мислити творчо. Кожна ситуація для нас була нова і потребувала нового (творчого) вирішення.
За визначенням Дж. Ніренберга, творче мислення - це пізнання чогось нового. Воно є складовою частиною людського інтелекту.
Існують різні тлумачення творчості. Доктор Едвард Ленд описує її як «раптовий відступ глухості», а. доктор Маргарет Мід вважає, що коли людина працює, конструює або видумує дещо нове для себе, можна говорити, що вона здійснює акт творчості».
Слово «нове» присутнє або припускається у більшості визначень творчості. Багато дослідників намагалися створити теорію творчості, але підходи та трактування їх істотно відрізнялись.
Філософія вбачає, що внутрішній світ людини становить те, що вона розвинула та вдосконалила в собі якості активнодіючих здібностей. Філософський словник трактує творчість як діяльність, що породжує щось якісно нове, чого ніколи не було.
Психологи розглядають творчість як вищий рівень логічного мислення, яка є поштовхом до діяльності, результатом якої є створені матеріальні і духовні цінності.
Визначенню поняття творчої особистості у філософській, та психолого-педагогічній літературі приділяється багато уваги (В.І.Андреев, Д.Б.Богоявленська, Н. В. Кичук, А. З. Зак, А.Н.Лук, В.А.Кан-Калик, Р.М.Грановська, Н. В.Кузьміна, С.О.Сисоєва, В. А. Цапок та інші).
Більшість авторів погоджуються з тим, що творча особистість - це індивід, який володіє високим рівнем знань, має потяг до нового, оригінального. Для творчої особистості творча діяльність є життєвою потребою, а творчий стиль поведінки - найбільш характерний. Головним показником творчої особистості, її найголовнішою ознакою вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуально-психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності і є умовою її успішного виконання.
Творчі здібності пов’язані із створенням нового, оригінально продукту, з пошуком нових засобів діяльності. Слід звернути увагу на те, що у психолого-педагогічній літературі поряд із терміном «творча особистість» трапляється термін «креативна особистість».
Найбільш вдалий підхід до цього визначення запропонувала С.О.Сисоєва. Під креативною особистістю слід розуміти таку, яка має внутрішні передумови (особистісні утворення, нейрофізіологічні задатки), що забезпечують її творчу активність, тобто нестимульовану ззовні пошукову та перетворювальну діяльність. Але творча активність не завжди є продуктивного. Продуктивну творчу активність називаємо творчою діяльністю, тобто таким творчим процесом, унаслідок якого виникає нове досягнення.
Творча особистість - це креативна особистість, яка внаслідок впливу зовнішніх факторів набула необхідних для актуалізації творчого потенціалу людини додаткових мотивів, особистісних утворень, здібностей, що сприяють досягненню творчих результатів в одному чи кількох видах творчої діяльності.
Кожна людяна повинна вдосконалювати навички творчого мислення та керувати ними, щоб повністю використати можливості процесу творчості.
Механізми організації творчої діяльності.
Проблема загальноосвітнього навчального закладу, його головне завдання - формувати цільові мотиви, що дають змогу прищеплювати навички, завдяки яким людина самостійно керуватиме своєю пізнавальною активністю. Треба, щоб учні оволоділи цією технологією. Як показують дослідження, ляше у 13% учнів формуються цільові установки на виявлення нового, раніше невідомого, а в решти - на механічне запам’ятовування текстів. Щоб вирішити цю проблему, вчителю потрібно організувати роботу з учнями за трьома напрямками:
1) правильно формулювати цільову настанову (відзначати, перелічувати факти, все, що підлягає засвоєнню; давати загальне уявлення про тему, яку потрібно вивчити; звертати увагу на новизну виучуваного матеріалу; приділяти увагу критиці, критичному ставленню до підручника; робити прогнозування);
2) активізувати контроль за сприйняттям (незрозуміле, суперечливе, неправильне);
3) підвищувати темп уявних операцій, звертати увагу на глибину та чіткість їх усвідомлення, на зорове уявлення фактів, вилучення головного, прогнозування прочитаного, установлення причинно-наслідкових зв’язків, критичне ставлення до тексту.
Крім того, варто нагадати, що хороший результат дає дотримання вчителем; принципів навчально-виховного процесу, які, в свою чергу, сприяють формуванню творчих здібностей учнів. Серед них можна назвати:
- принцип розвитку, який припускає врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;
- принцип самодіяльності; що має на меті діяльний відхід, коли учні відчувають себе співучасниками навчального процесу, а ідеї вчителя повністю оволодівають ними;
- принцип самоорганізації, який повинен бути добре відпрацьований учителем.
Місце вчителя на кожному етапі уроку, його діяльність можна охарактеризувати дієсловами: навчає, спрямовує допомагає.
Не менш важливе місце в розвитку дитини посідають здібностей; які забезпечують продуктивність праці з інтелектуальним навантаженням. Спираючись на дослідження С.Сисоєвої, варто виділити такі здібності: проблемне бачення; здібності до висування гіпотез, оригінальних ідей; здатність до виявлення протиріч; уміння аналізувати, інтегрувати та синтезувати інформацію; пошуково-перетворювальний стиль мислення; здатність до міжособистісного спілкування; здатність до дослідницької діяльності; дивергентність мислення тощо.
Зауважимо, що дивергентність мислення учня можна долучити їдо психічних процесів. Дивергентне мислення - це такий тип пошуково-проблемного стилю мислення, який характеризується швидкістю, гнучкістю та оригінальністю.
Потрібно пам’ятати, що кожна людина - неповторна і індивідуальність, і тому вона характеризується своїм унікальним набором перелічених вище якостей. Вчитель повинен стимулювати розвиток забраклих у дитини здібностей - рис, які сприяють успішній творчій діяльності. При цьому велике значення надається діагностичній діяльності вчителя. Найвагомішою стає ця діяльність, коли вчитель отримує новий класний колектив. Можна запропонувати такий критерій оцінки рівня творчої діяльності учнів: ініціатива, активність; впевненість у своїх силах та здібностях; нестандартні дії; вміння довести справу до кінця; потяг до самостійної роботи; логіка мислення; імпровізація.
Поняття обдарованості і творчості взаємопов’язані: спрямованість на творчість є виразною ознакою обдарованості, а обдарованість завжди виявляє себе в певній сфері творчої діяльності. Сутність і специфіка творчості узагальнено відображається двома ознаками: перетворення явищ, речей, процесів дійсності або їх образів; новизна, оригінальність ідей. Стосовно учнівської та студентської творчості новизна продукту діяльності може мати не тільки об’єктивний, а й суб’єктивний характер.
Розбудова внутрішніх передумов, які забезпечують творчу активність учня, може бути здійснена завдяки:
1) формуванню нового педагогічного мислення вчителя;
2) глибокому вивченню особистісних творчих можливостей учнів та оцінці їх сформованості;
3) вдосконаленню навчально-виховного процесу через:
- реалізацію психологічних аспектів засвоєння знань;
- задоволення навчальних домагань учнів;
- проблемно-діалогічний підхід;
- нестандартний урок тощо.
Прийшовши до закладу освіти вихованці повинні заглиблюватись в атмосферу творчості, пошуку нового, піддавати сумнівам сталі істини. «Стартовим майданчиком» успішного навчання та формування творчої особистості є наявність трьох складових інтелектуальної діяльності, спрямованої на засвоєння чогось принципово нового:
1) високого рівня сформованості елементарних пізнавальних процесів;
2) високого рівня активного мислення;
3) високого рівня організованості і цілеспрямованості пізнавальних процесів.
Цього можна досягти за допомогою внутрішнього плану дій: планування, аналізу, рефлексій.
При цьому педагог повинен виховувати культ знання, застосовуючи широку інформованість, тому що розвиток особи породжує незалежність, свободу мислення, тобто вихователь повинен сам оволодіти моделлю продуктивного пізнання і впроваджувати її в своїй діяльності, пізніше її може бути покладено в основу розвитку творчого потенціалу вихованців.
При цьому вчитель повинен усвідомити зміст та значення кожної ланки моделі, бо за цим алгоритмом повинно йти пізнання:
а) пізнання - знайомство з ідеєю, проблемою;
б) сприйняття - зіставлення нового зі своїм досвідом, переробка інформації;
в) засвоєння - зіставлення власного досвіду з досвідом довкілля, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, перегляд нагромадженого, наявних засобів, методів, бажання вдосконалити те, що вже існує;
г) вплив - вибір засобів, методів нової дії, реалізація, порівняння результатів особистісного виливу.
Важливим для вчителя є опанування вміннями повсякчас ставити учня в такі умови, коли він самостійно прийме рішення.
У центрі уваги педагогів повинен перебувати не середній учень, а кожен школяр як особистість у своїй унікальності. Навчання повинно орієнтуватися на учня, який свідомо ставиться до всіляких засобів пізнавання.
Зміст технології.
Розвиток творчої особистості потребує впровадження нових дидактико-методичних засобів, що допомагають моделювати навчально-виховний процес, виходячи із поставленої мети.
Проаналізуємо деякі технології, які сприяють формуванню творчої особистості.
Технологія створення психологічних умов підготовки школярів до творчої діяльності тісно переплітається з іншими технологіями, проте можна визначити такий алгоритм дій:
- діяльність учня не повинна регламентуватись, а її процес повинен бути організований так, щоб у ньому були елементи творчості, які передбачають комбінування, аналогізування, універсалізацію, випадкові видозміни;
- потрібно викликати інтереси, крізь які проходять усі зовнішні впливи, породжуючи внутрішні стимули, що й є збудниками активності особистості.
Поряд з цим інтереси виступають важливою умовою творчої діяльності у дитини з’являється захопленість, потяг проникнути у сутність того, що пізнається. Воля, уважність, почуття індивіда, пошук зливаються воєдино, а творча діяльність стає потребою особистості. Важливу роль у стимуляції в школярів інтересу до праці відіграють завдання:
- підбір вчителем завдань, що потребують творчої переробки, узагальнення, систематизації, вмінь та навичок порівнювати аналізувати вже відоме, експериментування; пошуку;
- створення умов для розвитку ситуативного інтересу, який відіграє роль «пускового» механізму в здійсненні діяльності;
- використання ігрових моментів, що стимулюють прояви самостійності учнів, їх творчих можливостей;
- розв’язання творчих завдань.
Проте слід зауважити, що одне й те саме завдання може стимулювати розвиток творчих можливостей одних учнів і гальмувати - інших. Тобто для одних це завдання - творче, а для інших - навчальне. Це залежить від розвитку школярів. Майстерність педагога і полягає в тому, щоб усіх учнів залучити до розв’язання різноманітних творчих завдань. Наприклад, тип завдань на виявлення протиріччя, на проблемне бачення як навчальне завдання вміщує завдання прихованого питання, завдання на конструювання заданих ситуацій, завдання на викриття уявлених протиріч, а як навчально-творче завдання вміщує завдання-головоломки, завдання-проблеми, завдання-парадокси, завдання-анимонії, завдання на формування проблем. Завдання на винахідливість можуть бути тільки навчально-творчими.
Технологія використання на уроці начальних і навчально-творчих завдань така:
1) проаналізуйте запитання задачі і з’ясуйте, що дано, що потрібно знайти;
2) визначте, які дані необхідні для відповіді на запитання задачі;
3) з’ясуйте, чи всі необхідні дані наведено в умові задачі; якщо ні, визначте засіб знаходження відповідних величин;
4) сплануйте послідовність операцій, спрямованих на знаходження відповіді (алгоритм розв’язання);
5) реалізуйте запланований шлях розв’язку;
6) перевірте розв’язок задачі.
Така організація творчої навчальної діяльності учнів дає змогу кожному працювати в оптимальному темпі, не відчуваючи своєї «інтелектуальної неповноцінності», поступово навчатися узагальнених прийомів розумової діяльності, методі; розв’язання широкого кола задач.
Розглядаючи технологію формування творчої особистості, наведемо декілька технологічних схем.
Технологічна схема узагальненого заняття пошукового типу (за В.Шубинським), яка сприяє творчому розвитку учнів:
- висунення логічної суперечності, парадоксу;
- постановка проблеми;
- розв’язання проблеми;
- аналіз проблеми, висунення гіпотез;
- роздуми, задуми, синтез нових знань, породження нового;
- творче моделювання;
- критичний аналіз і теоретичне обґрунтування результатів розв’язання проблеми;
- експериментальна перевірка результатів творчої діяльності та впровадження їх у житія.
1. Технологічна схема уроку, яка сприяє розвитку продуктивної пізнавальної діяльності. На підготовчому етапі вчитель розподіляє матеріал на блоки. До кожного блоку готується 4-5 головних проблемних питань. Відповіддю на ці питання є опорні конспекти (не більше однієї сторінки). Кожний конспект-опора вміщує 3-4 ключових слова-понять. Урок починається з рейтингу-опитування (на основі нових понять), який триває п’ять хвилин. Оцінюється відповідь за п’ятибальною системою. Максимум балів під час рейтингу-опитування - 25. Відповіді миттєві, короткі. За опанування матеріалу блоку виставляється оцінка. Кожний урок будується таким чином:
1) стартовий рейтинг (5 хв.);
2) оголошується тема, мета, план уроку;
3) учням надається конспект-опора, який вивчається у групах (10 хв.);
4) вивчення теми завершується дискусією за змістом вивченого матеріалу за допомогою опор, головних понять (20 хв.);
5) час, який залишився, відводиться на самостійну роботу з теми.
Таким чином, технологія формування продуктивної пізнавальної атмосфери сприяє формуванню творчої особистості, діяльність якої відрізняється новизною, неповторністю, оригінальністю, для якої потреба в творчості є життєвою потребою, а творчий стиль діяльності - найбільш характерним. І цьому допоможуть інновації, впроваджені в життя.
Вимоги до особистості вчителя.
Технологія формування творчого учня орієнтована на особистість. Це означає максимальну індивідуалізацію і диференціацію навчального процесу, побудову його на діагностичній основі.
Але кожен учитель має свою систему роботи. Це його особистий шлях в професійній діяльності, його особистий набір психологічних, змістових, конструктивних компонентів, дослідницьких умінь, здібностей, рівнів їх виявлення тощо.
Готовність учителя до творчого пошуку разом з учнями, уміння створювати атмосферу продуктивного пізнання на уроці залежать від його обізнаності та володіння арсеналом педагогічних умінь та навичок, знання предмета, глибокого інтересу до нього. Лише на основі цього вчитель може творчо використовувати навчальні та виховні прийоми, комбінувати їх, впроваджувати нові методики, виробляти нові, нестандартні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів. Це здійснюється на основі особистісного підходу у навчанні до кожного учня, використанні можливостей предметних модулів, розвитку ініціативи і творчості, використанні нестандартних форм навчання.
Важливими для активізації пізнавальної діяльності учнів, розвитку творчого підходу до опрацьовуваних завдань є проблемні ситуації, завдання і питання, з якими вони стикаються. Тому вчитель повинен сам вигадувати, раціоналізувати, бути винахідливим, щоб створити атмосферу пошуку.
А. Макаренко стверджував, що кожний учитель, якщо він добре підготовлений та виявляє старанність, може досягти педагогічної майстерності та проявити творчість.
Учитель, який творчо реалізує свої педагогічні здібності, розвиває й укріплює внутрішній потяг до самовдосконалення, вбачає сенс не тільки в самостійному творчому пошуку, а й в колективному, разом з учнями.
Під час спільної праці він формує в учнів:
- культуру навчальної праці;
- реалізує принцип переконаності учнів у дієвості та необхідності знань;
- розвиває самостійність учнів як засобу їх інтелектуального розвитку;
- навчає вміння самостійно регулювати свою розумову діяльність, тобто визначати мету, виробляти стратегію дій з її реалізації, керувати процесом мислення;
- навчає таких прийомів мислення, як порівняння, узагальнення, класифікація, встановлення причинно-наслідкових зв'язків тощо;
Учитель, як творча особистість, повинен бути новатором по суті своїй. Тільки тоді нові ідеї, прогресивні принципи та прийоми допоможуть йому створювати нові педагогічні технології, впроваджувати різноманітні інновації в навчально-виховний процес. І тільки тоді буде перебудовано всю систему виховання і навчання у бік підвищення її ефективності.
- 3. Педагогічна технологія «Створення ситуації успіху».
Виникнення педагогічної технології «Створення ситуації успіху» було зумовлено самим життям. У своїй педагогічній діяльності відомі педагоги А. Макаренко розробляв ідею «завтрашньої радості», а В. Сухомлинський розкрив цей прийом у створеній ним «Школі радощів». Результати діяльності цих педагогів підводять нас до усвідомлення можливостей упровадження у навчально-виховний процес сучасної школи такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, як викликати у дітей почуття радощів, забезпечити успіх у навчанні. Директор однієї школи у дитинстві пережив складну ситуацію. До восьмого класу хлопець вчився добре. А потім через нові захоплення відстав з математики. В результаті на черговій контрольній роботі він неправильно розв’язав задачу, за що й дістав погану оцінку, хоча іншим учням за таку саму помилку вчителька поставила кращі. Виникла образа на несправедливість, що призвело до повного відвертання від предмета. Якось вчителька сказала: «Я вважала, що ти здібний, а ти...». Після цього стан справ погіршився настільки, що із 9-го класу цієї школи учень повинен був піти. Почав працювати. До математики ставився боязко. Але вчителька одного разу сказала: «Але ж ти здібний! Ось тобі задачі для вищої школи. Впевнена - справишся!». І учень справився, повірив у себе і вчителів. І як результат цієї віри - вступ до педагогічного університету на історичний факультет, закінчення його з відзнакою і подальша робота директором у тій самій школі, звідки довелося піти.
Уже в процесі його педагогічної діяльності з’явилося переконання: якщо не бажаємо «зламати» дитину в період формування її особистості, маємо мету допомогти в розвитку, оберігаючи природну індивідуальність, то ні в якому разі не можна позбавляти дитину чекання завтрашньої радості, віри у свої можливості, сподівань на позитивні перспективи у майбутньому.
Теоретичні положення і їх апробація в практичній діяльності переросли в певну педагогічну технологію - «Створення ситуації успіху», котра в період демократизації та гуманізації навчання, уважного ставлення до особистості учня широко поширилася в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах.
В основі педагогічної технології «Створення ситуації успіху» лежить особистісно-орієнтований підхід до процесу навчання та виховання. Ситуація успіху - це суб’єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища.
Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Кожному педагогу слід звернути увагу на цей постулат. Об’єктивна успішність діяльності дитини - це успіх зовнішній, тому що якість результату оцінюється свідками дійства. Усвідомлення ситуації успіху самим же учнем, розуміння її значимості виникає у суб’єкта після здолання своєї боязкості, невміння, незнання, психологічного ураження та інших видів труднощів.
Слід зазначити, що навіть інколи переживаючи ситуацію успіху, дитина може зазнати незгладимих емоційних вражень, різко змінити в позитивний бік стиль свого життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для дальшого руху дитини вгору щаблями розвитку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії.
Успіх, якщо його переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.
Побачити в дитині особистість, що формується, допомогти їй розвинутися та розкритися духовно буває важко не лише молодому вчителю, а й молодим батькам. Дитині необхідно створити психоемоційний комфорт не тільки у школі, а й удома. Тому знання заходів цієї педагогічної технології, вміння застосовувати їх у житті важливі як для вчителів, так і для батьків.
Головна мета діяльності вчителя - створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.
Завдання педагога - допомогти особистості дитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, дати зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно прикласти зусилля. І успіх буде еквівалентним витраченим зусиллям. У житті відбувається постійне чергування успіхів та невдач. Однак існує й певний баланс між ними, який при активній пошуковій поведінці учня повинен бути зрушений в напрямку успіху. Увесь попередній досвід подолання труднощів, раніше сформовані та виправдані очікування радості ніби вступають у протиборство з оцінкою нової ситуації. Учень уже намагається її подолати, переломити. Технологія «Створення ситуації успіху» виробляє найціннішу людську якість - стійкість у боротьбі з труднощами. А невдачі, які сталися, його не зломлять, не зупинять.
Організація ситуації успіху розв’язує багато проблем щодо агресивності дитини, неслухняності як постійної риси характеру, ізольованості в групі, лінощів тощо. Коли педагог має справу в педагогічній діяльності з такими учнями, починати треба з ситуації успіху: дати учню можливість пережити успіх, а потім здивуватися разом з ним психологічній силі успішної діяльності в перетворенні особистості.
Зміст педагогічної технології.
Через постійне намагання вчителів дати учням якомога більше знань, дитина з її проблемами відходить на другий план, навіть якщо ці проблеми пов’язані з тим-таки процесом навчання. Сучасна школа, крім надання традиційно міцних знань своїм учням, ще повинна бути сильною і своєю духовністю. Внутрішні переконання, мотиви, стосунки, ціннісні орієнтації школярів - все це повинно стати сьогодні предметом турботи вчителів. Вчитель ставить собі запитання: «Що цієї миті більш за все потрібно для гармонійного розвитку особистості учня?», «Які внутрішні мотиви повинні бути заторкані?» Саме в юності людина особливо гостро потребує піднесеного сприйняття світу, пошуків себе та справжнього сенсу життя і в цілому пошукової активності. Початково висока пошукова активність особистості може зоставатися в об’єктивно безнадійній ситуації, а може бути направлена на зміну самого прогнозу, тобто на пошук або створення нових, раніше не врахованих шансів.
Низький рівень навчальних досягнень учня або нездатність виявити знання учителем можуть призвести до покарання поганою оцінкою-балом та моральним засудженням. А методи покарання, замість того щоб мобілізувати учня на більш інтенсивне навчання, остаточно його демобілізують, підривають віру в свої можливості, сподівання на поліпшення становища і призводять до ще більшого відставання, яке, в свою чергу, призводить до подальшого зниження балів. Знижується пошукова активність учня, що обумовлює появу нових невдач та формування замкнутого кола.
Вчені доводять, що учень, зазнавши хоч раз відчуття безнадійності та депресії як реакції на якусь окрему невдачу, може значно знизити пошукову активність в будь-якій діяльності. А відсутність пошукової активності призведе до того, що учень виявиться безпорадним при будь-якому зіткненні з труднощами навіть в таких ситуаціях, які в інших умовах як труднощі ним не сприймалися.
Можна сказати, що вираженість навченої безпорадності та ступінь її поширення на різні види діяльності в теперішньому і майбутньому визначається злиттям психологічних установок. Найтяжчі наслідки пов’язані з установками, за яких причину безпорадності учень приписує своїм особистим якостям, як незмінним і таким, що однозначно впливають на всі форми життєдіяльності. Незалежно від того, з якої причини знижується успішність у школяра, позиція вчителя відіграє вирішальну роль у подоланні цього відставання. Вчитель, орієнтуючи дитину на цілком реальну мету особистого удосконалення, тим самим зменшує кількість внутрішніх і зовнішніх конфліктів. Філософ А. Арсеньєв вважає, що розвинути в людині здібність до пошуку самого себе, допомогти їй розкрити потенційні можливості у взаєминах зі світом та іншими людьми - це й є основне завдання навчання та виховання.
Педагогічну технологію «Створення ситуації успіху» можна з повною впевненістю віднести до особистісно-орієнтованих технологій, тому що її точкою відліку є духовне удосконалення внутрішнього світу і дитини, і вчителя.
Технологія «Створення ситуації успіху» звучить у таких словах педагога:
- Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде...
- Саме ти і міг би зробити таку справу...
- І це зовсім не складно. Навіть якщо не вийде - нічого страшного.
- Я впевнений, що ти пам’ятатимеш про...
- Починай же! Ти це добре зробиш!
- Ось ця деталь (елемент, частина) вийшла дуже гарно!
Педагогічна технологія «Створення ситуації успіху» включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою яких розгортають роботу з різними категоріями учнів.
БЛАНК СИТУАЦІЇ УСПІХУ
| П Р И Й М И Т Е X Н Л О Г І Ї | Категорії учнів | Різновиди радості | ||
| надійні | впевнені | невпевнені | зневірені | |
| «Невтручання» | «Холодний душ» | «Емоційне поглажування» «Анонсування» (запобіжний контроль) | «Миша у сметані», «Гидке каченя» | «Здійснена радість» |
| «Даю шанс», «Сповідь» | «Даю шанс» | «Сходи», «Стань у стрій» | «Сходи», «Стань у стрій» | «Неочікувана радість» |
| «Обмін ролями», «Зараження», «Емоційний блиск» | «Обмін ролями», «Зараженя» «Емоційний блиск» | «Обмін ролям», «Зара ження» | «Загальна радість» | |
| Творча співпраця вчителя Радість учня + Радість батьків з учнем і батьками успіх => | «Сімейна радість» | |||
| «Еврика», «Навмисна помилка», «Лінія горизонту» | «Еврика» «Навмисна помилка», «Лінія горизонту» | «Еврика», «Навмисна помилка» | «Еврика», «Навмисна помилка» | «Радість пізнання» |
У цій педагогічній технології умовно розділили всіх учнів на групи, які і розглянемо нижче.
Категорія учнів «Надійні» - це школярі різного віку, які мають добрі здібності, сумлінно ставляться до своїх обов’язків, активні в громадській роботі. Ці діти привчені до самостійності, впевнені в собі. Рівень їх домагань адекватний їх можливостям. У класі такі діти почуваються спокійно, впевнено, захищено. Взаємини в сім’ї, зазвичай, добрі. Основа їх надійності - в постійному відчутті радості, яка відбулася. Та хоча радість їх в чомусь буденна, проте постійна та глибока. У роботі з учнями категорії «Надійні» спеціальної методики не потрібно.
Категорія учнів «Впевнені» - здібності таких учнів можуть бути і вищими, ніж у «надійних», але система їх роботи не настільки відлагоджена. Періоди підйому, злету змінюються розслабленням; при сумлінному ставленні до своїх обов’язків у таких учнів бувають періоди спаду. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. В класі викликають симпатію серед однокласників, і у вчителів. Однак недоліками таких учнів є швидке звикання до успіхів, переростання впевненості в самовпевненість. Виховуються такі діти в дружніх, дбайливих сім’ях.
Учні третьої категорії - «Невпевнені» - цілком успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов’язані, зазвичай, з навчанням. Мають добрі здібності, відповідально ставляться до доручених завдань. Головна їх розпізнавальна риса - невпевненість в своїх силах. Причини цього можуть бути різноманітні: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна психологічна атмосфера в сім’ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на несправедливість учителів, на необ’єктивність оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем категорії «Невпевнені» залежить і від особистості учня, і від складених взаємин з учителем, і від конкретної ситуації.
Категорія учнів «Зневірені» - це переважно діти, які мають непогану підготовку, здібності, успіхи в навчанні. Однак після відчутої колись радості сподівань, що здійснилися, з різних причин втратили її. Причини відчаю можуть бути різноманітними: багаторазові невдачі, безтактність педагога, позиція сім’ї. Педагогам, які працюють з категорією дітей «Зневірені», слід знати, що чим менше у дитини надії на успіх, тим швидше вона замикається в собі і виставляє щодалі більш глибокий захист проти втручання. Така дитина може не знайти порозуміння серед однолітків через свою виразність, нестандартність, небажання змінювати свій світогляд.
Деякі прийоми педагогічної технології.
«Здійснена радість»
Зрозуміло, що успіх гарантований лише для тих, хто прикладає до його здійснення власні зусилля. Для деяких учнів очікування успіху звично, для деяких епізодично, а для деяких зовсім одноразово. Це і є стан здійсненої радості. Шляхи створення такої ситуації різні та залежать від тих груп школярів, з якими працює вчитель.
Прийом «Невтручання» - максимальне надання самостійності у вирішенні проблем «надійним» учням. Краще залишити їх на деякий час у спокої і дати можливість самим розібратися в собі та ситуації, що склалася.
У роботі з учнями категорії «Впевнені» до речі прийом «Холодний душ». Учитель не поспішає з поліпшенням оцінок-балів, навпаки, дещо відтягує час. Він не тільки не «поливає бальзамом» зачеплене самолюбство, ущемлені амбіції рідних, але й трохи «підсипає солі» (за A.C. Макаренком).
Прийом «Емоційне поглажування» - вселити дитині категорії «Невпевнені» віру в себе, похвалити за будь-що, навіть незначне; усмішкою, поглядом дати зрозуміти учню, що вчитель готовий піти на емоційний контакт та допомогти.
Сутність прийому «Анонсування» - спершу обговорити з учнем, що йому потрібно буде зробити. Це мовби репетиція майбутньої події. «Невпевненим» така попередня підготовка створить психологічну установку на можливий успіх, дасть впевненість у своїх власних силах.
У прийомі «Гидке каченя» для категорії учнів «Зневірені» важливо вчасно побачити, впізнати таку дитину, створити всі можливі умови для її розкриття. Необхідно, щоб хтось повірив у неї, забажав допомогти особистості удосконалитися.
Велика роль учителя і в ситуації типу «Миша у сметані». Це другий вид «Зневірених», які потрапили в складну ситуацію, проте не перестають боротися до перемоги. Отут потрібно, щоб вчасно надійшла допомога як з боку вчителів, так і з боку учнів, потрібно підтримати прагнення дитини стати на ноги, вселити впевненість у власні сили, показати учню, що і вчитель, і діти бачать в ньому особистість, яка здатна здолати труднощі.
«Неочікувана радість»
Неочікувана радість - це психологічний стан задоволення від того, що результати діяльності людини виявилися вищими від очікуваних. З педагогічної точки зору неочікувана радість є результатом спланованої діяльності вчителя. Однак і в такій ситуації для вчителя радість може стати неочікуваною, якщо результати дитини перевищили всі очікування вчителя.
Сутність прийому «Сходи» або «Стань у стрій» - вчитель веде вихованця поступово вгору, крок за кроком підіймаючись разом з ним сходинками знань, психологічного самовизначення, знаходження віри в себе та оточуючих. Коротко розкриємо етапи цього прийому.
Етап 1. «Психологічна атака» - переломити стан психологічної напруги, створити умови для входження в емоційний контакт учителя з учнем.
Етап 2. «Емоційне блокування» - обмежувати розгортання образи, розчарування, втрати віри у власні сили; допомогти школяреві переосмислити свою невдачу, знайти її причину з позиції: «неуспіх - випадковий, успіх - закономірний»; переорієнтувати учня з песимістичної оцінки подій на оптимістичну.
Етап 3. «Вибір головного напрямку» - встановити центр психологічної напруги особистості, знайти шляхи його нейтралізації.
Етап 4. «Вибір рівних можливостей» - створити для певного школяра приблизно рівні з однокласником можливості виявити себе.
Етап 5. «Неочікуване порівняння» - порівняти роботу, зроблену декількома учнями, при цьому показавши найкращі відмітні якості праці учня, задля яких проводиться цей прийом.
Етап 6. «Стабілізація» - створити умови, щоб загальна позитивна реакція класу на діяльність учня не стала одноразовою, а, по можливості, часто повторювалася.
Прийом «Даю шанс» - раніше підготовлена педагогом ситуація, за якої дитина дістає можливість неочікувано для самої себе розкрити власні можливості, здібності. Але якщо ситуація виникла поза планом учителя, то його головне завдання - не пропустити такий шанс, правильно відреагувати, оцінити вчинок учня.
Прийом «Сповідь» - розкриття перед учнями стану своєї душі, щире звернення до найкращих дитячих почуттів. Однак він може дати очікуваний ефект лише в разі правильного прогнозування вчителем відповідної реакції учнів.
«Загальна радість»
Загальна радість може бути підготовленою вчителем, може бути спонтанною, помітною, непомітною, висловленою, невисловленою. Загальною радістю можна вважати «ті реакції колективу, що дають можливість дитині відчути себе задоволеною, стимулюють її зусилля, мають потрібні наслідки як для самої дитини, так і для оточуючих» [1, с.79]. Така радість особливо важлива для підлітків, яких цікавить думка однолітків.
Прийом «Стеж за нами» використовуємо для категорії дітей «Невпевнені» з інтелектуальною занехаяністю, з лінощами думки. Такі діти доброзичливі і мають добрі стосунки як з учителями, так і з товаришами. Сенс педагогічних дій полягає в тому, щоб дати можливість учню відчути радість визнання в собі інтелектуальних сил.
Етап 1. «Діагностика інтелектуального фонду колективу» для виявлення особистості школяра, з яким можна працювати за цим прийомом.
Етап 2. «Вибір інтелектуального помічника», тобто людини, яка з задоволенням буде ділитися своїми знаннями з іншими. Тут доречно згадати про шефство старшокласників над учнями молодших класів, найкращих учнів класу над відстаючими. Головне для цього етапу - правильна мотивація діяльності помічника.
Етап 3. «Фіксація результату і його оцінка». Тут важливо, щоб усі учні дізнались про таку діяльність і забажали також взяти в ній участь.
Прийом «Емоційний сплеск» - дати емоційний заряд упевненості в тяжку для учня хвилину, нагадавши йому про його величезні інтелектуальні можливості, та звільнитися від психологічної замкненості.
Прийом «Обмін ролями» дає учням можливість проявити себе. Вчитель показує дітям, що вони здатні робити набагато більше, ніж від них очікують. Цей прийом може бути використаний як щодо окремої особистості, так і щодо шкільного колективу, наприклад у «День учнівського самоврядування».
Прийом «Зараження» - позитивна єдність емоційного й інтелектуального фону колективу, вибір потужного джерела інтелектуального зараження, яким може бути як учень, так і авторитетне на певний період часу джерело пізнання. А також створення ситуації змагання під педагогічним контролем з використанням стимулів змагання, які є привабливими для учнів, що призводить до саморозвитку інтересів, а згодом і до загальної радості.
«Сімейна радість»
Здебільшого батьки, а так і повинно бути, вірять у найкращі якості своєї дитини, впевнені в хорошому майбутньому своїх дітей. Сімейна радість створюється, перш за все, в самій сім’ї, і ніхто інший не в змозі зробити те, на що здатна сім’я, яка розуміє всю міру своєї відповідальності за результат виховання дитини. Сімейна радість породжується не стільки зусиллями вчителів, школярів, скільки здатністю батьків об’єктивно бачити можливості своїх дітей, реально оцінити їхні досягнення.
«Радість пізнання»
Знання завжди були одним із джерел поступу особистості. Справжній учитель, який сам переживає радість пізнання нового, завжди прагне розділити її з учнями, створити будь-якій дитині «ситуацію успіху», що дозволяє і йому відчути цю саму радість пізнання.
Сутністю прийому «Еврика» є прагнення вчителя активізувати учнів на маленьке власне відкриття відомих уже науці фактів. Оточуючі - учасники творчого процесу, що спонукає і їх мислити, відкривати для себе раніше відоме. Для вчителя головне ж створити умови, за яких дитина, виконуючи навчальне завдання, неочікувано для себе доходить висновку, що розкриває всю сутність процесу пізнання.
Прийом «Навмисна помилка» досить часто використовується в школі як прийом, що активізує увагу учнів. Однак використовувати його рекомендується на матеріалі,який вже відомий учням, тобто при перевірці знань.
Прийом «Лінія горизонту» може бути використаний як самостійний прийом або бути наслідком прийому «Еврика», якщо учень колись відкрив для себе захопленість від пошуку нового, невідомого і може вже постійно йти до пошуку, незважаючи на труднощі і тимчасові невдачі.
Вимоги до особистості і діяльності педагога.
Педагог повинен піклуватися про те, щоб навчально-виховний процес, який він організує, містив у собі ситуацію успіху. І це повинно стосуватися діяльності як індивідуальної, так і групової.
Щоб сприяти успіху дитини в діяльності, потрібні цілком певні психолого-педагогічні впливи. Педагог повинен володіти силою «сугестивного впливу» за допомогою елементів педагогічної техніки.
Для вчителя важливо розуміти внутрішній світ дитини, поважати його переживання. Впливаючи на вихованця, вчитель може говорити дитині правду, нехай і гірку. Проте як тільки учень відчує, що вчитель цікавиться його емоційним станом, прагне зрозуміти його і допомогти, то прийме зауваження педагога, довіриться йому.
Слід звернути увагу на емоційну культуру вчителя, його психологічну компетентність. Без цього не можна створити ситуації успіху ні дітям, ні самому вчителю. Розглядаючи емоційну культуру, В.О. Сухомлинський виокремив такі її ознаки: культура та сприйняття; культура слова та емоційних станів; емоційне сприйняття світоглядних та моральних ідей, принципів, істин.
У педагогічній технології «Створення ситуації успіху» особливе значення приділяється вербальному інструментарію. Він має такий вигляд: «Я гадаю, що зручніше за все було б зробити...», «Мені здається, тут у центрі уваги перебуває...», «Я знаю, що люди звичайно починають з...», «Досить виконати цю частину - і...».
У складних ситуаціях педагогічний інструментарій повинен бути більш тонкий: «Мені б дуже хотілося, щоб ти не забув про це...», «Я сподіваюсь, саме це нам неодмінно вдасться...», «Я просто не можу дочекатися, коли виявиться ось ця деталь...», «Звичайно, всім подобається, коли виконано саме цей бік роботи...».
Велике значення для реалізації описаної технології має і «педагогічна доброта», яку не слід плутати з поняттям «доброта педагога». Особистісно-орієнтований підхід і педагогічна доброта неподільні між собою. Але особистісний підхід - це напрям, а педагогічна доброта - його втілення, його матеріалізована сутність. Особистісно-орієнтований підхід може здійснювати будь-хто, а педагогічна доброта реалізується професійно, підкоряючись певним закономірностям, правилам, спеціальним прийомам. Педагогічна доброта - це здатність учителя усвідомлено будувати свої стосунки з вихованцями, спираючись на оптимістичну перспективу їх розвитку, на їх найкращі якості.
Сугестивна технологія
Існує безліч педагогічних технологій навчально-виховного процесу. Серед них найбільш цікава з погляду ефективності і практичної значимості сугестивна технологія, яка є малопоширеною. Ця технологія успішно використовується за кордоном: у Болгарії, Німеччині, Канаді, Італії, США та країнах СНД. Вперше її було застосовано у 1966 році в Болгарії. Основоположником цього напрямку став болгарський учений, доктор медичних наук, лікар- психотерапевт Г. Лозанов. Наука, яка вивчає навіювання як форму спілкування, дістала назву сугестологія. Сугестологія є одним із базисних наукових напрямів, теоретичні та експериментальні положення якого формують сугестивну частину педагогіки.
Будь-яка педагогічна технологія тією чи іншою мірою містить у собі елементи навіювання. Сугестивна технологія виокремлює ці елементи як самостійні. Головним методом цієї технології є метод релаксопедичного навчання. Г. Лозанов розробив сугестопедичну систему в галузі інтенсифікації навчання іноземних мов за допомогою цього методу. Розроблені методи інтенсивного навчання базуються на взаємодії усвідомлюваних і неусвідомлюваних компонентів психіки в процесі засвоєння та перероблення інформації. Принцип двоплановості та сприйняття навчального матеріалу лежить в основі побудови курсу інтенсивного навчання. Технологія інтенсифікації навчання іноземних мов здійснюється за допомогою релаксопедії в педагогічному процесі за рахунок використання резервів психіки.
Сугестивна технологія - це навчання на основі емоційного навіювання в стані неспання, що спричиняє над запам’ятовування. Воно передбачає комплексне використання всіх вербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання). Реалізація цієї концепції передбачає створення особливих психолого- педагогічних умов навчання людини. Для вчителя це означає:
- високий авторитет: широка обізнаність, видатні особисті якості, сила переконання тощо;
- інфантилізація - встановлення природного середовища довіри, коли учень ніби доручає себе вчителеві;
- двоплановість при введенні нового матеріалу: кожне слово, яке несе самостійне смислове навантаження, супроводжується відповідною інтонацією, жестом, мімікою тощо.
Для учня необхідно:
- формування віри в здійсненність навчальних завдань;
- постійне позитивне емоційне підкріплення за рахунок естетичних і комфортних умов;
- навіювання думки про величезні можливості інтелекту учнів; демонстрації швидкого поступу у вивченні дисципліни тощо;
- «занурення» в навчальну дисципліну, концентроване вивчення матеріалу: щодня тільки одна навчальна дисципліна по 4-6 годин упродовж 2-3 місяців тощо.
Сугестивна технологія відповідно до педагогічних технологій є засобом психологічного впливу на колектив, який навчається. Цей засіб, керуючи тими чи іншими реакціями чи процесами в організмі людини, викликає ефект розширення пізнавальних і репродуктивних можливостей особистості, що в цілому спричиняє інтенсифікацію навчального процесу, так як сугестія - це форма емоційно- вербального керування різними психічними, психофізіологічними та фізіологічними реакціями людини. Тому в сугестивних технологіях широко використовується метод релаксації. Релаксопедичне навчання вигідно вирізняється доступністю та простотою. релаксопедії в педагогічному процесі за рахунок використання резервів психіки.
Сугестивна технологія - це навчання на основі емоційного навіювання в стані неспання, що спричиняє над запам’ятовування. Воно передбачає комплексне використання всіх вербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання). Реалізація цієї концепції передбачає створення особливих психолого- педагогічних умов навчання людини. Для вчителя це означає:
- високий авторитет: широка обізнаність, видатні особисті якості, сила переконання тощо;
- інфантилізація - встановлення природного середовища довіри, коли учень ніби доручає себе вчителеві;
- двоплановість при введенні нового матеріалу: кожне слово, яке несе самостійне смислове навантаження, супроводжується відповідною інтонацією, жестом, мімікою тощо.
Для учня необхідно:
- формування віри в здійсненність навчальних завдань;
- постійне позитивне емоційне підкріплення за рахунок естетичних і комфортних умов;
- навіювання думки про величезні можливості інтелекту учнів; демонстрації швидкого поступу у вивченні дисципліни тощо;
- «занурення» в навчальну дисципліну, концентроване вивчення матеріалу: щодня тільки одна навчальна дисципліна по 4-6 годин упродовж 2-3 місяців тощо.
Сугестивна технологія відповідно до педагогічних технологій є засобом психологічного впливу на колектив, який навчається. Цей засіб, керуючи тими чи іншими реакціями чи процесами в організмі людини, викликає ефект розширення пізнавальних і репродуктивних можливостей особистості, що в цілому спричиняє інтенсифікацію навчального процесу, так як сугестія - це форма емоційно- вербального керування різними психічними, психофізіологічними та фізіологічними реакціями людини. Тому в сугестивних технологіях широко використовується метод релаксації. Релаксопедичне навчання вигідно вирізняється доступністю та простотою.
Його особливості:
1. Релаксопедичне навчання дає можливість точно орієнтуватися на різні вікові категорії осіб, що навчаються, в тому числі й школярів.
2. Прискорене навчання визначає організацію і методику занять, що потребує відмови від традиційної системи навчання.
3. Організація релаксопедичного навчання не потребує спеціального обладнання: заняття можуть відбуватися в будь-яких умовах ЗОНЗ чи ВНЗ, що дає можливість масово впроваджувати таке навчання.
4. Основою релаксопедичного навчання є психічна саморегуляція, яка має велике профілактичне значення. Керування психічним станом відбувається спершу через регуляцію психічного стану особи, яка навчається, за допомогою та під керівництвом вчителя, а в міру того, як опановується аутотренінг, переходить в саморегуляцію.
5. Основною умовою ефективності в деяких методах прискореного навчання є спеціальна підготовка вчителя, який повинен мати певні психічні якості. Цей метод дає можливість будь-якому вчителеві опанувати прийоми психорегуляції.
Кожна людина характеризується різним ступенем навіювання у будь-якому віці. Характерною ознакою сугестивної технології в психолого-педагогічному напрямі є ефективність, яка перевищує відомі системи навчання.
Основою сугестопедичного методу стала гіпотеза про неусвідомлювану психічну активність, яка, на думку Г. Лозанова, в безпосередньому зв’язку з усвідомлюваною активністю особистості є носієм не тільки найтемніших інтенсивних тенденцій, а й вторинно-автоматизованої діяльності, що зумовлює будь-яке навчання та будь-який розвиток людини.
Отже, неусвідомлювана психічна активність є важливим носієм видової та індивідуальної пам’яті. Сугестивні засоби - авторитет, інфантилізація, двоплановість, інтонація, ритм і концертна псевдопасивність - спрямовані на розкриття резервних можливостей особистості, основу якої становить неусвідомлювана психічна активність. Застосування сугестивних засобів у педагогічній практиці може бути спрямоване на три етапи педагогічного процесу: підготовчий етап, етап засвоєння навчального матеріалу, етап активного відтворення засвоєних знань.
У технології сугестопедії підготовчий етап - так само як етап сугестивно-психологічної підготовки, етап засвоєння навчального матеріалу, і акгивного відтворення засвоєних знань, та етап активізації, мають кожен своє самостійне значення, тобто можна визначити найбільш можливі сфери застосування в педагогічній практиці.
- Психологічні бар’єри засвоєння навчального матеріалу й активізації засвоєних знань.
- Формування позитивних настанов на навчання.
- Процес працездатності - втоми, релаксації.
- Енергетична активність мозку.
- Психофізіологічні механізми насичення та активізації. Формування надпам’яті - гіпермнезії.
Усі зазначені процеси значно змінюють структуру і методичні принципи традиційного педагогічного процесу, і це є особливістю технології сугестопедії як психопедагогічного напряму. Висока ефективність навчання поєднується з яскраво вираженими психотерапевтичними, психогігієнічним і психопрофілактичними ефектами, якими не володіє жоден з існуючих педагогічних напрямів.
Навіювання переходить в цілеспрямоване активне самонавіювання. Тобто роль вчителя поступово змінюється і зводиться до подачі навіювальних настанов. Учитель стає «диригентом», який керує медитативним тренінгом і процесом засвоєння знань своїми вихованцями.
Релаксація - один з методів інтенсифікації навчального процесу, в якому стан релаксації слугує активізації резервних психічних можливостей, закладених в неусвідомлюваній сфері психіки учнів, і є основою для навіювального впливу з дидактичною і виховною метою. Основним в релаксопедичній системі є психічна саморегуляція, спрямована на досягнення в учнів релаксації (стан фізичного розслаблення та психічного спокою).
Релаксація, викликана за допомогою спеціальних формул навіювання і при активному самонавіюванні самих учнів, дає змогу значно розширити межі й можливості людської пам’яті. Ефект надзапам’ятовування, якого досягли при цьому, сприяє міцному засвоєнню більшого обсягу навчальної інформації. Дослідження останніх років переконливо свідчать про зростання значення психічної саморегуляції в повсякденній та професійній діяльності людини.
У релаксопедичному навчанні активна роль належить учневі, який сам, шляхом вольових зусиль, забезпечує цілеспрямоване формування певної психічної готовності до діяльності;
Релаксація - стан, який характеризується деяким зниженням якості свідомості, викликається за допомогою навмисного вольового зусилля (концентрації) учнів, щоб впливати на сферу неусвідомлювального навіювання. Як правило, в релаксопедичному сеансі учню належить активна роль в саморегулюванні та управлінні своїм психічним станом. Проте заняття проводяться при безпосередній участі вчителя, який керує процесом саморегуляції. «Занурення» в релаксацію - цілеспрямований вплив і. активізація усвідомлювальних і неусвідомлювальних компонентів психічної діяльності учнів. Вчитель підбирає формули навіювального впливу стосовно контингенту учнів, їх віку. Завдання вчителя - індивідуально і диференційовано підходити до учнів, правильно користуватися інтонаційним оформленням формул навіювання й інформацією, що подається, стимулювати роботу учнів. Учень налаштовується на сеанс ПСР, мобілізує свої психічні процеси в певному напрямі, волю, уявлення, емоції, пам’ять тощо. Учень повинен сидіти на стільці чи в кріслі, очі заплющити, що створює враження «відчуженості», заглиблення в себе й активності внутрішніх психічних процесів, усвідомлювальних і неусвідомлювальних. Вирішальним фактором у процесі саморегуляції є самоспостереження, самоаналіз і самооцінка викликаних відчуттів - «пропустити через себе».
Тут вирішальне значення має активність усвідомлення особистості, його концентрації та спрямованості. На різних стадіях саморегуляції змінюються функції свідомості, але на будь-якому етапі вона має превалювати, контролювати і керувати. У процесі самонавіювання певних відчуттів (спокою, розслаблення, тяжкості, тепла) учень шляхом самоаналізу дає оцінку викликаним станам.
Щоб домогтися релаксації, учень має сконцентрувати свою увагу на формулах навіювання, які подає вчитель. Тільки в такому разі можливе досягнення необхідної глибини аутогенного занурення. Концентрація уваги, таким чином, є однією з необхідних умов досягнення розслаблення і спокою в наступній реалізації внутрішніх установок. Важливе значення має увага і при засвоєнні навчальної інформації в релаксації. Увага, як відомо, характеризується обсягом і стійкістю, стимулює діяльність уяви. Далі уява розвивається більше, так і при регулярних заняттях із застосуванням релаксації при розв’язанні дидактичних і виховних завдань. Від здатності до уявлення, її яскравості залежить успішність введення релаксації, швидкість і глибина аутогенного занурення.
Критика. Її елементи в релаксації повністю не зникають, критичність зберігається.
Емоції. Показують повну відсутність негативних проявів (страху, тривоги, напруження).
Пам'ять. Відбувається засвоєння значного обсягу навчальної інформації. Ефект надзапам’ятовування досягається через усвідомлювальні та неусвідомлювальні процеси, їх синергічні взаємозв’язки. Активізація резервних можливостей пам’яті сприяє успішному вирішенню низки навчальних і виховних завдань. При дотриманні принципів і методичних вимог досягається ефект 92-95 % програми, яка подається.
Мотивація. Позитивні зрушення на формування настанов поведінки і діяльності, розкриваються шляхи ефективного впливу на мотиваційні процеси і спрямування особистості. При цьому відбувається вплив на усвідомлювальні і неусвідомлювальні компоненти мотивації.
Інтелектуальна діяльність. В осіб, які займалися саморегуляцією статистично значно поліпшились деякі психофізіологічні показники: поліпшився настрій, самопочуття, психогігієнічна і профілактична роль - це виявляється в підвищенні працездатності учнів, знятті втоми, активізації процесів відновлення, що дає можливість уникнути процесів перенапруження і повніше використовувати потенційні резервні можливості організму.
Навіювання. Для релаксації однією з основних умов є самонавіювання. Навіювання як гіпноз відоме давно. Розрізняють навіювання в стані спання, неспання, гіпнозу, а також вербальне, невербальне, пряме, непряме, контактне, безконтактне, дистанційне тощо. За фізіологічним механізмом впливу сугестія суттєво відрізняється від гіпнозу. При сугестивному впливі сон і амнезія відсутні, творчість реципієнта не імітується, а виявляється фактично, активізується діяльність підсвідомих процесів. Механізм впливу сугестії полягає в умінні сугестолога встановити контакт між свідомістю і підсвідомістю для введення інформації і її реалізації на некритичному рівні.
Враховуючи все вище зазначене, психологічні можливості психічної саморегуляції і релаксації, можна запропонувати таку структуру релаксопедичного заняття (тренінгу). Він передбачає три етапи:
1. Створення необхідного психічного настрою і ознайомлення з теоретичним матеріалом (коротко - від 3 до 5 хв.).
2. А. «Введення», чи «занурення» в релаксацію. Для цього потрібно зручно сісти, розслабитися, ні про що стороннє не думати, сконцентрувати свою увагу на словах вчителя (звучить тиха, спокійна музика, очі заплющені). Вводяться формули навіювання: «Ви зовсім спокійні, вам добре і приємно жодних переживань і неприємних думок немає».
Б. Подається необхідна психотерапевтична інформація, в навчанні - лексичний матеріал (від 8 до 15 хв.).
3. Заключна стадія релаксопедичного тренінгу - виведення з релаксації. Важливого значення набувають формули навіювання (сугестії), спрямовані на формування впевненості в своїх силах, закріплення матеріалу в пам’яті та активізацію психічних процесів (від 3 до 5 хв.). Наприклад: «Думки, образи, почуття ясні, яскраві... голова світла, чиста... пам’ять чудова... Ваше тіло наповнюється бадьорістю, здоров’ям, впевненістю в своїх силах... Розумова працездатність відновлюється і зростає. Вся програма залишається в пам’яті, підведіться, струсніть руками... Настрій бадьорий, чудовий...».
Таким чином, релаксаційні психотренінги стимулюють працездатність, знімають втому, мобілізують усі психічні резерви.
Запитання для самоконтролю
1. Які є стилі спілкування викладача зі студентами? Який стиль, на вашу думку, є найефективнішим?
2. Способи оптимізації навчання.
3. Охарактеризуйте механізми організації творчої діяльності.
