другій половині XIX століття Сполучені Штати за формою державного устрою являли собою класичну буржуазну федерацію. Відбувалося неухильне збільшення кількості членів федерації. Якщо у 70-х роках XIX століття налічувалося тридцять вісім штатів, то на початок XX століття їх було вже сорок п'ять. Так, цього статусу набули Північна Дакота, Вашингтон, Монтана, Південна Дакота, Айдахо, Вайомінг.
Значно зміцніла після громадянської війни центральна влада. Питання про можливість невизнання (нуліфікації) суб'єктами федерації актів Союзу, про право штату на сецесію були остаточно зняті з порядку денного. Ще 1819 року Верховний суд США сформулював доктрину «повноважень, що розуміються», яка дозволяла віднести до компетенції федерації практично будь-яке питання. Таким чином,одним із важливих підсумків громадянської війни стала беззаперечна перевага Союзу над штатами.
Однак штати, як члени Союзу, зберегли значні права: вони займалися питаннями конституційного та іншого законодавства, освітою, місцевим самоврядуванням, міліцією, в'язницями і т.д.
Вищі органи влади і управління штатів за формою нагадували федеральні: законодавчі функції вручалися двопалатному парламенту, а виконавчі — губернатору. Законодавчі збори штатів складалися з сенату і нижньої палати, яка називалася в різних штатах по-різному — палата представників, збори і т.д. Сенатори обиралися на чотири роки, а члени нижньої палати — на два.
Губернатор штату обирався електоральним корпусом на строк від двох до чотирьох років. У деяких штатах при губернаторі утворювалася Рада. Становище губернатора штату було своєрідним. Він вважався носієм виконавчої влади, однак інші посадові особи штату (генеральний атторней, головні супер-інтенданти освіти, аудитори та ін.) не були відповідальними перед ним.
За невеликим винятком усі істотні питання вирішувалися суб'єктами федерації. Це давало можливість деяким штатам перетворитися на своєрідні «заповідники» консерватизму. Так, у 1875 році в Теннесі був прийнятий перший «закон Джима Кроу», який ввів обмеження для негрів та кольорових. У 1885 році в більшості південних штатів вводиться расова сегрегація в школах. У 189Гроці тут з'являються окремі вагони для негрів на залізниці, спеціальні готелі, ресторани, бібліотеки, театри, лікарні і т.д. для чорношкфих. Нарешті, і 896 року Верховний суд США сформулював доктрину «рівне, але окреме», яка стала фундаментом системи сегрегації на Півдні Сполучених Штатів.
Конгрес Сполучених Штатів. У другій половині XIX століття конгрес був впливовим органом. Більше того, можна навіть вести мову про пріоритет конгресу над президентом. Сенат, наприклад, тримав у своїх руках контроль над такими дуже суттєвими галузями державного життя, як зовнішні відносини і призначення на федеральні посади. Думка верхньої палати конгресу була дуже авторитетною, президенти повинні були рахуватися з нею при прийнятті своїх рішень. Деякі юристи називають період 80-90-х років XIX століття епохою «правління конгресу в Сполучених Штатах».
У цей час виникає і розвивається комітетська система в конгресі. Попередній розгляд законопроектів здійснювався парламентськими комітетами, яких було кілька десятків у кожній палаті. Комітетська система привела до значних змін у роботі конгресу: гласність змінилася суворою секретністю, стало правилом провадити консультації з тими, хто був прямо зацікавлений у прийнятті законопроекту і т.д.
Одночасно відбувається обмеження такого важливого інституту буржуазної парламентської демократії, як свобода дискусії в конгресі. У 1889 році були значно розширені повноваження спікера палати представників. Відтепер він мав змогу робити часто вирішальний вплив на хід законодавчого процесу в конгресі.
Відбувалися певні зміни і у виборчому праві. Так, XIV і XV поправки до Конституції США проголошували загальне виборче право для чоловіків, які відповідали вимогам вікового цензу і цензу осілості. У 1871 році було введене таємне голосування на федеральних виборах. З 1876 року встановлено новий порядок виборів до палати представників конгресу за округами, які були спеціально організовані для цього. Слідом за Союзом майже всі штати (за винятком Північної і Південної Кароліни та Джорджп') також ввели в себе закрите балотування.
Крім основних існували чисіенні додаткові цензи, що запроваджувалися штатами: володіння майном або сплата податків (Пенсільванія, Род-Айленд та Ін.), відповідність моральним критеріям (Алабама, Луїзіана і т.д.). У деяких південних штатах виборчого права позбавлялися атеїсти. Існував ценз письменності (Мен, Делавер та ін.), траплявся особливий ценз осілості. Фактично існував расовий ценз, який відстороняв від участі у виборах мільйони негрів, індіанців і т.ін. Різке звуження прав виборців було пов'язане з широким поширенням у США «боссизму». У цей час остаточно оформилася двопартійна система, яка включала демократів і республіканців. «Партійні машини» на чолі з «боссами» зуміли поставити під свій контроль політичну діяльність у межах міста, графства або штату.
Президент США. У другій половині XIX століття Сполучені Штати були президентською республікою, глава якої одночасно очолював і уряд, і державу. Причому уряд не відповідав перед конгресом.
У руках президента були зосереджені великі повноваження, серед яких особливе місце займало право «вето». Спростувати його було дуже важко. Так, за період з 1798 по 1898 рік з 433 законопроектів, що були відхилені виконавчою владою, лише 29 отримали кваліфі-1 ковану більшість голосів у конгресі, що було необхідним для їхньо-го повторного схвалення.
Про посилення влади президента свідчить значне зростання кількості «виконавчих наказів», які видавав президент і які прирівнювалися до прокламацій і законів конгресу. Якщо А. Лінкольн підписав тільки два таких нормативних акти, то Т. Рузвельт (1901-1909рр.) — тисячу одинадцять.
Одночасно відбувається процес бюрократизації управління, зростає кількість федеральних установ. У 1870 році було утворене мініс-1 терство юстиції, у 1872 — міністерство зв'язку, у 1888 — міністерство | торгівлі, у 1889 — міністерство землеробства. У середині XIX століття * налічувалося лише дві з половиною тисячі федеральних службовців, тоді як на кінець XIX століття їх було вже понад двісті тисяч.
Місцеве управління базувалося на принципі самоврядування.; Форми його були різними. Існувала, наприклад, система невеличке-1 го за своїми розмірами тауна. Верховна влада належала тут сільському \ сходу, який обирав уповноважених і посадових осіб (скарбника, констеблів тощо). Ще однією формою була система графств. На чолі графства стояло бюро комісарів, яке обиралося населенням. Обиралися також судді, шериф, коронер, атторней. Були і такі форми, як шкільний округ і міське поселення. '
Місто мало можливість отримати від судових установ патент на право утворення муніципальної корпорації. У такому разі'муніципальна рада великого міста (сіті) складалася з двох палат: радників (нижня палата) і олдерменів (верхня палата). РозпорядчЬфункції належали меру. У невеличких містах органи самоврядування створювалися за більш простішою схемою: однопалатна рада — мер.
Збройні сили. Після громадянської війни 1861-1865 років основне місце в Збройних силах займає регулярна армія. Самі Збройні сили підрозділялися на федеральну армію і національну гвардію (міліцію) штатів. Сухопутні і морські військові підрозділи комплектувалися за рахунок добровольців — найманців і знаходилися під верховним командуванням президента Сполучених Штатів. Особливу роль у проведенні колоніальної політики США відігравав створений ще в 1775 році корпус морської піхоти.
Національна гвардія формувалася з добровольців і в мирні часи знаходилася під командуванням губернаторів штатів.
Поліція. На початку історичного розвитку Сполучених Штатів поліцейські функції в сільській місцевості виконували шерифи й констеблі, які обиралися населенням відповідних графств і селищ, їх функції були різноманітними: захист правопорядку, арешт порушників закону, проведення в життя судових рішень, а також нагляд за станом доріг, збирання податків і т.ін.
До початку XIX століття в містах діяла тільки нічна патрульна поліцейська служба.
Становище змінюється у другій половині XIX століття, коли розпочалося створення сучасної поліцейської служби. Початок цьому був покладений створенням 1844 року в місті Нью-Йорку централізованої поліції, яка об'єднала і нічну і денну служби. Очолював її начальник, що призначався мером міста за згодою міської Ради. Далі така поліцейська служба була створена І в інших великих містах США.
Наприкінці XIX століття в деяких штатах (Аризона, Пенсільванія, Масачусетс і т.д.) створюється поліція штатів, якою керували губернатори.
Судова система США. Складна форма державного устрою Сполучених Штатів обумовила чітке розділення органів правосуддя на федеральні суди і суди штатів. Федеральні судді призначалися президентом США за згодою сенату і займали свою посаду «доки ведуть себе добре», тобто довічно.
Федеральну судову систему очолював Верховний суд США, який з 1869 року складався з головного судді і восьми членів. Він виступав як суд першої та апеляційної інстанції. Головною його функцією стало право конституційного нагляду, яке він привласнив собі сам.
Федеральні суди були двох видів: загальні і спеціальні. До перших належали апеляційні, а також окружні і районні суди. Спеціальними судами були: військові трибунали, претензійний суд, суди територій і федерального округу Колумбія, митні суди, апеляційний суд з митних і патентних справ.
Суди штатів також розділялися на загальні і спеціальні. До загальних судів належали: 1) мирові суди і суди мерів; 2) суди графств; 3) окружні суди; 4) верховні суди. Спеціальними судами були совісні (канцлерські) суди.і суди за заповітами.
Федеральну прокуратуру очолював генеральний атторней, який водночас був і міністром юстиції США. На місцях працювали районні прокурори (атторнеї), які призначалися президентом США.
