Секреторні органи щелепно лицевої ділянки

Топографія слинних залоз.

На слизовій оболонці щік на рівні верхніх других молярів в області невеликого горбка відкриваються вивідні протоки привушних залоз. Отвори двох вивідних проток піднижньощелепних і під'язикових слинних залоз знаходяться на дні порожнини рота, позаду нижніх других різців по обидві сторони від вуздечки язика. Всі ці залози є великими парними слинними залозами.

Значна кількість малих слинних залоз, завбільшки з горошину і менше, розсіяні в різних місцях слизової оболонки рота. Губні залози розташовуються в підслизовому шарі, щічні знаходяться між м'язовими пучками і навіть за межами щічного м'яза. Піднебінні залози розташовуються позаду лінії, що з'єднує верхні восьмі зуби, їх число збільшується в напрямку до м'якого піднебіння. В області мови розташовуються наступні слинні залози: на нижній поверхні кінчика язика - передня залоза, на корені язика - залози, що впадають в проміжки між листоподібними і жолобоподібними сосочками. Вивідні протоки кожної малої слинної залози відкриваються в порожнину рота самостійно, що робить їх більш доступними для зовнішнього впливу. Слина є рідиною, яка перевершує за кількістю вуглекислоти всі інші рідини організму, що говорить про інтенсивність окислювальних процесів в слинних залозах.

Слина - це секрет трьох пар великих, а також безлічі малих слинних залоз. До секрету, що виділяється з вивідних проток слинних залоз, домішуються епітеліальні клітини, частки їжі, слинні тільця, тобто нейтрофільні лейкоцити, іноді лімфоцити, слиз, що продукується слизовими залозами, а також мікроорганізми. Така слина, змішана з різними включеннями, називається ротовою рідиною. Вона непрозора, має в'язку консистенцію. Склад ротової рідини може змінюватися в залежності від якості їжі, від стану організму, а також під впливом різних факторів зовнішнього середовища.

У результаті життєдіяльності секреторної клітини з неї виділяються неорганічні речовини - вода, мікроелементи, іони. Ці речовини беруть участь у метаболізмі, але в цитоплазмі не зазнають хімічних перетворень і виділяються в такому ж вигляді, в якому надійшли в клітину.

У процесі метаболізму в секреторній клітині утворюються продукти розпаду - екскрету, які в міру накопичення повинні вилучатися з клітини. Це, наприклад, вуглекислий газ, сечова і молочна кислоти та ін. І нарешті, в секреторній клітці разом з цими процесами відбувається синтез специфічних продуктів - секретів, які складаються з складних макромолекул і синтезуються в клітці в результаті анаболічних процесів.

Секреторний цикл.

Розрізняють 5 фаз секреторного циклу: надходження вихідних речовин у залозисту клітину; синтез первинного продукту; транспорт і дозрівання секрету; накопичення секрету в клітині; виділення секрету з клітини.

Найбільш вивченими до теперішнього часу є процеси синтезу білкового секрету в привушної слинної залози.

Зміни в секреторних клітинах починаються в ядерцях ядер, які збільшуються в розмірах і починають давати інтенсивну реакцію на РНК. З'єднуючись з білком, ця рибосомна РНК (рРНК) надходить у цитоплазму. На молекулах ДНК ядра йде синтез інформаційної РНК (іРНК) і транспортна РНК (тРНК), які несуть генетичну інформацію про первинну структуру білка до синтетичного апарату клітини - вільних рибосом і рибосом зернистої ендоплазматичної мережі. До рибосом підходить іРНК, об'єднує їх у комплекси - полірибосоми, на яких здійснюється синтез структурних білків з амінокислот.

Склад секрету слинних залоз.

У секреті слинних залоз міститься близько 98-99% води, інше - сухий залишок, до якого входять мінеральні аніони хлоридів, фосфатів, бікарбонатів, йодидів, бромідів, фторидів, сульфатів. У слині є катіони натрію, калію, кальцію, магнію і мікроелементи - залізо, мідь, нікель, літій і ін. Концентрація неорганічних речовин, таких, як йод, кальцій, калій, стронцій, у багато разів вище, ніж у крові. Органічні речовини представлені головним чином білками (альбуміни, глобуліни, ферменти). Крім цього, в слині знаходяться азотвмісні компоненти: сечовина, аміак, креатинін, вільні амінокислоти; гамааміноглютамінат, таурин, фосфоетаноламін, оксипролін. Частина цих речовин (амінокислоти, альбуміни, сечовина) переходить із сироватки крові в слину без зміни, інша (амілаза, глікопротеїни) - утворюється в слинних залозах.

Великі і малі слинні залози виділяють в нормі різний за кількістю складу секрет. Так, привушні залози секретують рідку слину, що містить велику кількість хлориду калію і хлориду натрію. З органічних сполук, які у секреті привушних слинних залоз, важливими є фермент каталаза, що каталізує гідроліз перекису водню на воду і кисень, а також фермент амілаза. Остання в своєму складі містить кальцій, без якого вона не діє. Для виконання своєї функції амілаза потребує іони хлору. У секреті привушної залози взагалі не міститься лужної фосфатази, але активність кислої фосфатази досить висока.

Секрет, що виділяється піднижньощелепною слинною залозою, містить велику кількість органічних речовин (муцин, амілаза) і трохи роданистого калію. Амілаза міститься тут у меншій кількості, ніж у слині привушної залози.

У секреті піднижньощелепної залози переважають солі: хлориди натрію, хлориди кальцію, фосфат кальцію, фосфат магнію.

Під'язикова залоза виділяє слину, багату муцинами і що володіє сильною лужною реакцією. У слині цієї залози активність лужної і кислої фосфатаз дуже висока. Консистенція слини в'язка і клейка.

У слині різних залоз неоднаковий склад білків. У слині піднижньощелепних слинних залоз білки ідентичні аглютиногенам еритроцитів і відповідають групі крові. Деякі білки, зокрема гамма-глобуліни, мають сироваткове походження. У порожнині рота слина в основному виконує травну і захисну функції, а також трофічну функцію по відношенню до твердих тканин зуба (емаль).

Травна функція слини.

Ця функція виражається у підготовці порції їжі до проковтування і перетравлення. При жуванні їжа змішується зі слиною, яка становить 10-20% кількості їжі. Муцин сприяє формуванню харчової грудки, готує її до проковтування. Муцин - найважливіший органічний елемент слини, міняється по складу і кількості. Молекули муцину складаються з довгих ниток глікопротеїдів, які роблять слину в'язкою. Під впливом струшування волокна розпадаються, в результаті чого в'язкість слини на короткий час знижується майже до рівня в'язкості води, хоча молекули глікопротеїдів хімічно не змінені. У нейтральному середовищі слина рівномірно обволікає зуби, утворюючи на них особливу оболонку. У кислому середовищі муцин покриває поверхню зубів, видалити його доволі важко. Цей фактор сприяє утворенню зубних бляшок (зубний наліт).

У порожнині рота слина виконує і функцію травного соку. У ній виявлено понад 50 ферментів, що відносяться до гідролаз, оксиредуктаз, трансфераз, ліпаз, ізомераз. У слині в невеликих кількостях присутні протеази, пептидази, лужна та кисла фосфатаза. Лужна і кисла фосфатази є гідролітичними ферментами. Слина містить ряд ферментів, що нагадують по субстратній специфіці трипсин (салівалін, гландулін, калікреїнподібна пептидаза). Особливо багато їх виділяється піднижньощелепною слинною залозою. Салівалін проявляє максимальну активність при рН 9,2-9,9, а гландулін - у кислому середовищі; калікреїнподібна пептидаза володіє протеолітичної активністю. Ці ферменти, потрапляючи в кров, викликають зниження кров'яного тиску.

Захисна функція слини.

Ця функція полягає в тому, що слина захищає слизову оболонку і зуби від висихання, від фізичних і хімічних факторів, наявних в їжі, вирівнює температуру їжі.

Слина відмиває наліт, сприяє самоочищенню порожнини рота і зубів. У слині виявлено білкову ферментоподібну речовина - лізоцим, яке, володіючи бактерицидною властивістю, бере участь у захисних реакціях організму і процесах регенерації епітелію при пошкодженнях слизової оболонки рота. Важливою групою ферментів, що виконують захисну функцію, є нуклеази: кисла та лужна рибонуклеази, трансамінази, пероксидази. Вони беруть участь у деградації нуклеїнових кислот вірусів і тому відіграють важливу роль у захисті організму від вірусної інфекції. Ці ферменти впливають також на процеси мікроциркуляції, розширюючи судини, підвищуючи проникність капілярів і збільшуючи міграцію лейкоцитів шляхом утворення вазоактивних поліпептидів - кінінів. До захисної функції слини відноситься наявність в ній факторів згортання крові. Від їх активності та концентрації залежать такі реакції у порожнині рота, як місцевий гемостаз, запалення, регенерація слизової оболонки. У ротовій рідині виявлено кілька речовин, що сприяють згортанню крові: тромбопластин, антигепариновий фактор, фібриназа, фактори, ідентичні плазмовим факторам IV, V, VIII, X.

Тромбопластичною активністю володіють всі види слини, але найбільш вона виражена в ротовій рідині, а найменш - у слині піднижньощелепної, під'язикової і привушних слинних залоз. Найбільш висока активність цих речовин у ротовій рідині пояснюється тим, що в ній є епітеліальні клітини і формені елементи крові. Після центрифугування ротової рідини її тромбопластичні властивості наближаються до властивостей чистої слини, виділеної з проток. Антигепаринові властивості слини також найбільш виражені в ротовій рідині, мабуть, з тих же самих причин.

Ймовірно, речовини, подібні плазмовим факторам згортання, в основному фільтруються у ротову рідину з плазми крові. Разом з тим, вони можуть мати і тканинне походження, зокрема судинне. Тому цілком реально їх поява в слині з тканин залози.

У слині також виявлено кілька речовин, що перешкоджають згортанню крові (природні антикоагулянти): антитромбопластини і антитромбін. У здорових людей найбільшою антикоагулянтною активністю відрізняється слина привушної залози, найменшою - ротова рідина.

У слинному секреті виявлені і речовини фібринолітичної природи: плазміноген, проактиватор і активатор плазміногену. Знайдено також сполуки, стабілізуючі фібрин і нагадує фактор XIII плазми. Його зміст найбільший в ротовій рідині. Фібринолітичні властивості слини різні. Найвищою фібринолітичною активністю володіє ротова рідина, меншою - слина піднижньощелепної залози і найнижчою - слина привушної залози. Фібринолітичні компоненти слини досить добре вивчені. Їх вміст у слині і в плазмі крові протягом доби змінюється паралельно. Виявлений у слині активатор плазміногену є не тільки у ротовій рідині, а й у слині привушних слинних залоз. Існує думка, що значення активатора плазміногену в слині полягає у збереженні прохідності слинного протоки.

Роль факторів згортання крові та фібринолітичних агентів ротової рідини при фізіологічних умовах, а також при захворюваннях порожнини рота безсумнівна. Наявність у слині прокоагулянтів має важливе значення для забезпечення надійного місцевого гемостазу. Добре відомо, що поранення слизової оболонки рота виникають щодня під час прийому їжі. Однак кровотеча в порожнині рота швидко припиняється за рахунок наявності в ротовій рідині прокоагулянтів і, в першу чергу, тромбопластину. Регенеративна здатність слизової оболонки рота багато в чому обумовлена дією фібринолітичних ферментів слини, які, сприяючи очищенню слизової від фібринових нальотів і епітеліальних клітин, що злущуються, сприятливо впливають на процеси регенерації. Фібринолітичні компоненти слини є також обов'язковими учасниками клітинного росту.

Таким чином, слина забезпечує швидке загоєння ран без ускладнень. Рани в порожнині рота гояться значно швидше, ніж на шкірі.

Трофічна функція слини.

Слина є біологічним середовищем, яка постійно з моменту прорізування зубів контактує з їх емаллю, будучи для неї головним джерелом кальцію, фосфору, цинку та інших мікроелементів. При рН 7,0-8,0 слина перенасичена кальцієм, що створює оптимальні умови для його надходження в емаль. При підкисленні середовища порожнини рота (при рН 6,5 і нижче) ротова рідина стає дефіцитною за змістом іонів кальцію, що сприяє виходу його з емалі. Передбачається, що транспорт фосфорно-кальцієвих сполук в емаль відбувається за допомогою ферментів ротової рідини.

Таким чином, ротова рідина, склад і властивості якої залежать від стану організму, відіграє для тканин зуба роль внутрішнього середовища. При нормальних умовах вона обумовлює проникнення мінеральних компонентів в емаль зуба і, будучи буфером, сприяє нейтралізації зсуву рН на поверхні емалі зуба.

Склад слини змінюється при ряді захворювань. Наприклад, при нефриті, ускладненому уремією, в слині зростає кількість залишкового азоту; вміст азоту збільшується при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки; при інсульті слинні залози на стороні крововиливу виділяють слину з підвищеним вмістом білка.

Зміна складу слини веде до відкладення зубного каменю, що є фактором, що для виникнення гінгівіту.

Вікові особливості функціонування слинних залоз.

Секреція слинних залоз схильна закономірним віковим змінам. Слинні залози функціонують з моменту народження, але спочатку секреція слини незначна, що зумовлює деяку сухість слизової оболонки рота у дітей в перші місяці життя. Проте з 5-6 місяця життя слиновиділення значно посилюється. Іноді діти не встигають ковтати слину, і вона мимоволі витікає з рота (фізіологічна слинотеча).

Проекція протоки привушної слинної залози у новонароджених і дітей раннього віку інша, ніж у дорослих. Протока розташована низько, має непрямий хід і відкривається на відстані 0,8-1 см від переднього краю жувальної м'язи. Привушна залоза більш округла, мало заходить вперед і доходить до кута нижньої щелепи. Лицевий нерв лежить поверхнево. У період статевого дозрівання секреторні процеси в слинних залозах протікають особливо інтенсивно, що обумовлено гормональною перебудовою організму. Вікова інволюція залоз слизової оболонки рота починається після 60-70 років. У літньому віці частина білкових залоз слизової оболонки перестає виділяти білковий секрет і починає виділяти секрет, багатий кислими і нейтральними глікозоаміногліканами. Деякі клітини залоз атрофуються, збільшується прошарок сполучної тканини, у великій кількості з'являються жирові клітини. Атрофічні зміни відзначаються в клітинах епітелію, що вистилає протоки цих залоз, що супроводжується порушенням секреторної функції залоз і розвитком сухості слизової оболонки.