Особливості остеопорозу та остеоартрозу у ППВ.

ЛЕКЦІЯ 2.5.

Особливості захворювань опорно-рухового апарату у похилому та старечому віці

План

ВІКОВІ ФІЗІОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ. 1

ОСОБЛИВОСТІ ОСТЕОПОРОЗУ ТА ОСТЕОАРТРОЗУ У ППВ. 1

ОСОБЛИВОСТІ МЕДСЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ ЗА ПАЦІЄНТАМИ ПОХИЛОГО ВІКУ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ. 6

ВІКОВІ ФІЗІОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ.

Орган	Зміни
кістково-хрящова тканина, зв’язковий апарат хребта і кінцівок	· дистрофічно-деструктивні порушення, при яких переважають остеопороз і гіперпластичні процеси; · кістково-хрящові розростання країв тіл хребців і дисків, змінюється форма і кривизна хребта як компенсаторно-пристосувальна реакція, направлена на відновлення втраченої функції і структури; · зменшується зріст людини за рахунок зниження висоти хребців, міжреберних дисків; · дугоподібно викривляється хребет, посилюється кривизна грудного відділу – кіфоз і шийного відділу – лордоз; · змінюється кут між шийкою стегна і основним відділом (діафізом) стегнових кісток, а також товщина суглобових хрящів у кінцівках
суглоби	· виникають порушення в суглобових елементах хрящової тканини, які призводять до зменшення об’єму, еластичності і пружності хряща, сприяють відкладанню вапна в його тканині

ОСОБЛИВОСТІ ОСТЕОПОРОЗУ ТА ОСТЕОАРТРОЗУ У ППВ.

Остеопороз. За визначенням ВООЗ – це зниження мінеральної щільності поперекових хребців від нормативних її значень для піка кісткової маси більше, ніж 2,5 SD. Це системне захворювання скелета, яке характеризується зменшенням кісткової маси і порушенням мікроархітектоніки кісткової тканини, призводить до збільшення ламкості кісток і ризику виникнення переломів.

Чинники ризику розвитку остеопорозу:

І. Генетичні / антропометричні:

· етнічна належність (європейська і монголоїдна раси);

· похилий вік;

· низька маса тіла (менше 50 кг);

· відсутність генералізованого остеоартрозу;

· сімейна агрегація;

· генетичний поліморфізм естрогенових рецепторів, цитокінів і колагену.

ІІ. Гормональні:

· жіноча стать;

· рання менопауза;

· пізній початок менструацій;

· період аменореї до менопаузи;

· безплідність.

ІІІ. Спосіб життя:

· тютюнопаління;

· соціальні стреси;

· зловживання алкоголем, кофеїном;

· гіподинамія;

· надмірне фізичне навантаження;

· низька якість життя;

· непереносимість молочних продуктів;

· недостатнє вживання кальцію і вітаміну D;

· надмірне споживання м’яса і напоїв з підвищеним вмістом фосфатів.

ІV. Тривале застосування деяких ліків:

· сечогінних (фуросеміду);

· похідних фенотіазину (аміназину та ін.);

· антацидів, які містять алюміній (альмагелю та ін.);

· гормонів щитоподібної залози;

· глюкокортикоїдів;

· гепарину (великі дози).

V. Наявність супутньої патології:

· ендокринної системи;

· ревматичного походження, системного червоного вовчака;

· гематологічної/пухлинної тощо.

VІ. Хірургічні втручання:

· овариектомія;

· гастректомія.

 

Типи інволюційного остеопорозу:

· І-й: постменупаузний, пов’язаний з припиненням секреції естрогенів;

· ІІ-й: сенильний – відбувається у жінок і чоловіків після 70 років.

 

Задовго до появи болю у ППВ виникає швидка втомлюваність, зменшення зросту. Пізніше виникають переломи. Вони виникають тоді, коли інтенсивність навантаження переважає над їх міцністю.

Чинники розвитку остеопорозних переломів:

· зменшення маси чи мінеральної щільності кістки (МЩК);

· схильність втрачати рівновагу;

· порушення «якості» і мікроархітектоніки кісткової тканини;

· зниження амортизаційної здатності жирової тканини, особливо в ділянці кульшового суглоба.

Норма – зниження МЩК у межах 1 стандартного відхилення (SD) від референтного значення в осіб молодого віку (Т-індекс).

Остеопороз – зниження МЩК > 2,5 SD від референтного значення в осіб молодого віку.

Зниження МЩК у будь-якій ділянці скелета на 1 SD порівняно з нормою спричинює збільшення ризику переломів у 1,5 рази.

Інструментальна діагностика вимірювання МЩК. Крім рентгенографії використовують:

· біоенергетична рентгенівська абсорбціометрія;

· кількісна комп’ютерна томографія;

· монофотонна абсорбціометрія;

· моноенергетична рентгенівська абсорбціометрія;

· денситометрія – метод, що дозволяє виявити порушення мінерального складу кісток і визначити його ступінь: остеопороз чи остеопенія.

Усі рентгепризнаки остеопорозу не є специфічними.

Лікування остеопорозу у ППВ

аналгезія	- фізіотерапія - аналгетики - НПЗП
позитивний кальцієвий баланс і нормалізація кісткового балансу	- кальцитонін - препарати кальцію і вітамін D для гальмування кісткової резорбції - стимуляція формування кісткової тканини
загальні рекомендації	- уникати чинників ризику, особливо випадкових падінь
ортопедична і хірургічна допомога	- протезування - хірургічні операції

Профілактика остеопорозу у ППВ

фізична активність	- гімнастика, ізометричні вправи
харчування	- їжа з високим вмістом кальцію і відносно низьким вмістом фосфатів і рослинних волокон
загальні рекомендації	- не палити, - не вживати алкоголь, - уникати важкого фізичного навантаження
харчові добавки	- фториди в питній воді
лікарські засоби	- гормональна замісна терапія, препарати кальцію, кальцитонін, тіазиди, біофосфати

Остеоартроз (ОА) – хронічне прогресуюче захворювання суглобів, яке характеризується первинною дегенерацією суглобового хряща, що в подальшому сприяє виникненню змін у субхондральній кістці та розвитку крайових остеофітів, реактивного синовіїту. Частіше розвивається у чоловіків до 45 років і у жінок після 55 років.

Чинники ризику розвитку ОА:

· хронічна мікротравматизація хряща;

· вік пацієнтів

· ожиріння;

· навантаження на суглоби;

· вроджені або набуті дефекти опорно-рухового апарату;

· спадкова схильність.

Розрізняють первинний та вторинний ОА.

Первинний ОА розвивається у досі здоровому суглобі, у периферійних суглобах, частіше в дистальних і проксимальних міжфалангових суглобах кистей з утворенням вузликів Гебердена і Бушара.

Вторинний ОА розвивається внаслідок травм, вроджених дисплазій опорно-рухового апарату, ендокринних захворювань (акромегалія, гіперпаратиреоз), метаболічних порушень (подагра).

Залежно від поширення розрізняють 2 форми первинного ОА:

· локальну форму – уражається 1 або 2 суглоби (ОА суглобів кистей, стоп, колінного, кульшового суглоба, хребта);

· генералізовану форму – уражається 3 суглоби і більше або група суглобів.

· Основні ознаки ОА:

· біль;

· деформація;

· обмеження рухливості суглобів.

Типи болю при ОА:

· «механічний» біль – найпоширеніший тип болю при ОА; виникає через денне фізичне навантаження і стихає на період нічного відпочинку, що пов’язане зі зниженням амортизаційних властивостей хряща і кісткових підхрящових структур;

· «стартовий» біль – (15 – 20 хв)виникає після періодів спокою і минає при руховій активності, зумовлений стертям суглобових поверхонь, на яких осідає детрит – фрагменти хрящової та кісткової деструкції; при перших рухах у суглобі детрит виштовхується в завороти суглобової сумки;

· безперервний тупий нічний біль, частіше в першій половині ночі, пов’язаний з венозним застоєм у субхондральній губчастій частині кістки і підвищенням внутрішньокісткового тиску;

· постійний біль зумовлений рефлекторним спазмом близько розміщених м’язів, а також розвитком реактивного синовіїту.

Старечий остеоартроз – повільний прогресуючий процес, який розвивається роками і не призводить до значної неповноцінності функцій опорно-рухового апарату, які надто ускладнювали б самообслуговування. Найчастішими та інвалідизуючими формами ОА є коксартроз та гонартроз.

Коксартроз – найпоширеніша і найтяжча форма ОА, що закінчується повною втратою функції суглоба. Основним симптомом є біль механічного характеру і накульгування. Для встановлення діагнозу необхідна наявність болю і дві ознаки з трьох:

· ШОЕ > 20 мм/год;

· рентгенологічно виявлені остеофіти головки стегнової кістки або вертлюгової ямки;

· рентгенологічно виявлене звуження суглобової щілини.

Гонартроз – друга за частотою локалізація ОА. Основним симптомом є біль механічного характеру, який виникає при ходьбі і особливо при спусканні або підніманні сходами. Біль локалізується в передній або внутрішній частині суглоба і може іррадіювати в гомілку.