Джерела міжнародного права

Під поняттям джерела в міжнародному праві розуміються ті особливі зовнішні форми, з яких встановлюються норми відповідної галузі права. До основних джерел відносяться: міжнародний договір і міжнародний звичай. Міжнародний договір – це угода між учасниками міжнародного спілкування щодо їхніх взаємних прав і обов’язків. Міжнародний звичай – це практика, що повторюється протягом тривалого часу в міжнародних відносинах і в результаті загального і тривалого її застосування визнається учасниками міжнародного спілкування правилом поведінки.

До допоміжних джерел відносять: рішення і постанови міжнародних організацій, прийняті в межах їхньої компетенції і не суперечать основним принципам міжнародного права; рішення міжнародних судів і арбітражів, а також національних судів, якщо рішення останніх відносяться до питань міжнародного спілкування, визнаються в міжнародному спілкуванні і відповідають загальновизнаним нормам міжнародного права; внутрішньодержавні закони, якщо вони стосуються питань міжнародного спілкування, не суперечать його принципам і стають нормами міжнародного права у випадку визнання їх такими з сторони інших держав; доктрини фахівців в області міжнародного права.

Міжнародні договори повинні бути добровільними і рівноправними волевиявленнями держав, які їх уклали, і не суперечити загальновизнаним нормам міжнародного права. До міжнародних договорів відносяться договори, угоди, конвенції, пакти, меморандуми, протоколи, обмін нотами, спільні декларації, статути, спрямовані на встановлення, зміну або припинення визначених правовідносин між державами, що їх уклали. В даний час існують розроблені і прийняті в рамках ООН:

- Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. (набрала сили в 1980 р.).

- Віденська конвенція про правонаступництво держав відносно договорів 1978 р.

- Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р.

Типовою формою міжнародного договору є письмова форма, однак практиці відомі й усні договори, так звані джентльменські, угоди.

Договори звичайно розрізняються: за кількістю учасників (двосторонні і багатосторонні); за предметним змістом (політичні, економічні, правові й ін.); за термінами (термінові і безстрокові); за умовами приєднання до договорів (відкриті для всіх держав і закриті); за ступенем гласності (явні і таємні).

Договори оформляють і закріпляють політичні, економічні, правові і культурні відносини між державами. Договір складається з трьох частин:

- преамбула, де вказуються мета договору, його учасники, особи, уповноважені на підписання;

- основна частина, де містяться договірні норми;

- заключна частина, де обмовляється порядок ратифікації, термін договору, дата і місце його підписання, кількість підписаних екземплярів, умови вступу його в силу, умови денонсації, порядок продовження терміну дії договору, приєднання до договору.

Процес заключення договорів включає звичайно декілька стадій:

- переговори повноважних представників держав;

- парафування проекту договору (схвалення тексту договору і попереднє підписання його уповноваженими особами);

- прийняття договору міжнародною конференцією або органом міжнародної організації;

- підписання договору; затвердження чи ратифікація;

- обмін або депонування ратифікаційних грамот;

- вступ договору в силу.

Міжнародне право не містить розпоряджень про загальнообов’язкову мову договорів. Багатобічні договори можуть бути укладені на мовах учасників або на офіційних мовах ООН (російській, французькій, англійській, китайській і іспанській). У міжнародному праві вважається договір загальновизнаним, якщо він не створює зобов’язань чи прав для третьої держави без її на те згоди (тобто для держави, що не є його учасником). Міжнародний договір припиняє свою дію в результаті закінчення терміну дії або досягнення результату, до якого прагнули учасники договору, а також унаслідок денонсації договору. Договір може бути анульований державою. Анулювання відрізняється від денонсації тим, що держава без узгодження з іншими учасниками в односторонньому порядку відмовляється від договору. Договір втрачає силу в результаті появи нового договору, що замінює раніше діючий, і неможливості виконання у випадку появи нової імперативної норми загального міжнародного права, з яким договір виявляється в протиріччі, а також у результаті корінної зміни обставин (зокрема, припинення існування суб’єктів договору).

Специфічними джерелами міжнародного морського права є морські договори і звичаї. Особливе значення серед них мають Конвенція ООН з морського права 1982 року і Конвенції про територіальне море і прилеглу зону, про відкрите море і про континентальний шельф, укладені в 1958 р. у Женеві.

 

ІІІ. Заключна частина

Висновки.

Розуміння питань цієї теми є основою подальшого вивчення дисципліни. Чітке поняття основ міжнародного і міжнародного морського права. їх норм, принципів, джерел, суб’єктів та об’єктів дає можливості юридично правильного розуміння правового положення морських просторів, правового забезпечення безпеки військового мореплавання і надання допомоги на морі та взаємовідносин з іноземними військовими кораблями і владами.

Розробив старший викладач кафедри УПДВ(С)

капітан 2 рангу І.С. ПОПРОЦЬКИЙ

 

 

Лекцію обговорено та схвалено на засіданні кафедри УПДВ(С), протокол №__ від «___» ________2013 р.