Норми і принципи міжнародного і міжнародного морського права.

ЛЕКЦІЯ № 8

З навчальної дисципліни

Міжнародне морське право

 

Тема 7/1: Основи міжнародного морського та військового права.

 

І.Вступ

Вивчення дисципліни Міжнародне морське право має важливе значення для підготовки офіцерів ВМС. Являючись складовою частиною міжнародного права, воно регулює взаємовідносини між членами міжнародного співтовариства питання використання різних категорій морських просторів.

Все частіше українським військовим морякам доводиться перебувати у відкритому морі, територіальних водах та портах інших держав, приймати у себе іноземні військові кораблі, брати участь у міжнародних військово-морських навчаннях та інших заходах. При цьому нашим військовослужбовцям треба добре знати вимоги не лише військових статутів, інших законів та нормативно-правових актів України, але й норми міжнародного морського права, які регламентують взаємовідносини між державами у сфері військового мореплавства та воєнних дій на морі. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Міжнародне морське право, будучи галуззю загального міжнародного права, поєднує ті його принципи і норми, що регламентують відносини, що виникають між суб’єктами міжнародного права у зв’язку з їхньою діяльністю в мирний і воєнний час у Світовому океані, а також визначають правовий режим морських просторів і правову регламентацій використовуваних у цих просторах технічних засобів.

 

ІІ. Основна частина

1. Поняття і сутність міжнародного і міжнародного морського права

 

Перебудова міжнародних відносин на демократичних, гуманістичних засадах вимагає створення більш гармонічного, безпечного і дійсно цивілізованого миро-порядку, заснованого на принципах сучасного міжнародного права.

Міжнародне право являє собою особливу систему юридичних норм, що регулюють взаємовідносини держав і інших суб’єктів міжнародного права та виражають погодження волі держав і створюються за допомогою їхніх угод, забезпечуються індивідуальними або колективними зусиллями держав, включаючи застосування примусових мір.

Міжнародне право має координаційний, а не субординаційний характер, оскільки суб’єкти міжнародного права (держави) будують свої відношення не на принципі супідрядності, а на принципі рівності і взаємного узгодження інтересів. Міжнародне право відрізняється від внутрішньодержавного права, як по предмету регулювання, так і по характеру учасників міжнародно-правових відносин і методу правового регулювання. Всі учасники міжнародно-правових відносин (суб’єкти міжнародного права) займають незалежне положення. Не можуть мати статус суб’єкта міжнародного права фізичні і юридичні особи, що знаходяться під юрисдикцією відповідної держави (наприклад, командир корабля й ін.). У міжнародному праві відсутній особливий орган, що видає обов'язкові правові акти. Міжнародно-правові норми створюються методом узгодження самими державами й іншими суб’єктами міжнародного права.

Нарешті, у міжнародному праві відсутній і спеціальний апарат, покликаний забезпечити дотримання норм міжнародного права. Самі держави стежать за дотриманням міжнародно-правових норм. Незважаючи на відсутність апарату примусу, суб’єкти міжнародного спілкування не повинні порушувати норми міжнародного права. Принцип мирного співіснування знайшов своє відображення в Статуті ООН, де держави проголосили свою рішучість «виявляти терпимість і жити разом, у мирі одна з одною, як добрі сусіди», і в положеннях Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаного 33 європейськими державами, США і Канадою 1 серпня 1975 р. у Гельсінкі на рівні керівників цих країн. Мирне співіснування стало умовою фізичного виживання людства. У цих умовах міжнародне право впливає на міжнародні відносини, відповідає інтересам усього світового співтовариства, сприяє зміцненню миру, міжнародній безпеці і стабільності. Міжнародне право як самостійна правова система відповідно до різних аспектів предмета правового регулювання підрозділяється на галузі, що регулюють однорідні відносини в сфері міжнародних спілкувань:

§ міжнародне повітряне право;

§ міжнародне космічне право;

§ міжнародне морське право;

§ міжнародне екологічне право;

§ міжнародне атомне право;

§ право людини;

§ право міжнародної безпеки;

§ право міжнародних договорів;

§ право зовнішніх зносин;

§ міжнародне гуманітарне право та низка інших.

Галузі міжнародного права являють собою, як правило, складні утворення, що складаються з декількох чи навіть багатьох інститутів. Інститут як підрозділ галузі має об’єктом свого регулювання визначені ділянки, види міжнародних відносин, які охоплені даною правовою галуззю. Так, у міжнародному морському праві є відповідні інститути, що особливо регламентують окремі ділянки морських просторів чи окремі частини Світового океану (наприклад, інститут територіальних вод, континентального шельфу, економічної зони, морських наукових досліджень і ін.). Усі галузі міжнародного права будуються відповідно до основних принципів, що формулюють основи даної правової системи, що утворюють фундамент всього механізму міжнародно-правового регулювання.

Найбільш розвинутою і найдавнішою галуззю міжнародного права є міжнародне морське право, джерела якого знайшли відображення в таких пам’ятниках історії, що дійшли до наших днів, XI – XVI ст., як Новгородська, Вісбійські й Амальфіанські таблиці, Олеронські суви, Барселонський «Морський судебник» і ін. У XVI ст. російська дипломатія формулює принцип свободи відкритого моря: «Божу дорогу, океан-море як можна перейняти, вгамувати чи зачинити?». На Заході цей принцип підтримується насамперед Нідерландами й улаштовується голландським юристом Гуго Гроцієм у його відомій праці «Свободне море» (1609 р.). Великий внесок у розвиток науки міжнародного морського права внесли видатні українські і російські вчені (В. Ф. Маліновський, В. А. Незабитовський, Ф. Ф. Мартенс, В. Э. Грабар і ін.), а також радянські вчені (Ф. І. Кожевников, Г. II. Тункін, В. М. Корецький, В. Ф. Мешера, С. В. Молодцов, С. А. Малінін, М. І. Лазарєв, Л. А. Іванащенко, І. Ю. Тарханов, В. Ф. Сидорченко, К. А. Бекяшев, С. А. Гурєєв, П. Д. Бараболя й ін.). В даний час норми міжнародного морського права кодифіковані в Женевській конвенції 1958 р., Конвенції ООН з морського права 1982 р. і інших міжнародних актах.

Міжнародне морське право – це сукупність норм і принципів, що визначають правове положення морських просторів і регулюючих відносини між державами в процесі різних видів діяльності, експлуатації і використання морів і океанів у мирний і воєнний час.

Виконання цих норм і принципів забезпечується як добровільною згодою держав, так і індивідуальним і колективним примушенням. Актуальними і гострими в даний час стали питання правової регламентації діяльності держав на морях і океанах, особливо в зв’язку з діяльністю збройних сил держав у мирний час.

Міжнародне морське право, будучи галуззю загального міжнародного права, поєднує ті його принципи і норми, що регламентують відносини, що виникають між суб’єктами міжнародного права в зв’язку з їхньою діяльністю в мирний і воєнний час у Світовому океані, а також визначають правовий режим морських просторів і правове положення технічних засобів, що використовуються, у цих просторах.

Морські простори використовуються не тільки суб’єктами міжнародного права, але і їхніми громадянами й організаціями. Тому в міжнародному морському праві містяться норми двох різних по своїй суті правових систем:

- публічного міжнародного морського права, що регулює відношення суб'єктів міжнародного права і визначає їхні права й обов'язки у Світовому океані в мирний і воєнний час;

- приватного міжнародного морського права, що регламентує міжнародні господарські (майнові) відносини всіх безпосередніх користувачів морських просторів. На практиці, однак, дії тих і інших норм тісно стикаються і взаємно переплітаються.

Збройні сили по своєму правовому статусу відносяться до найважливіших органів держави. На них поширюються всі загальні положення сучасного міжнародного права і національні нормативно-правові акти держави, що регламентують їхню діяльність як у межах так поза межами їх національної юрисдикції.

Необхідно відзначити, що визначальну роль у правовій системі кожної держави, яка регулює діяльність її збройних сил, грають конституційні норми. Закріплюючи основи внутрішньої і зовнішньої політики, вони безпосередньо впливають на формування нормативно-правових актів кожної держави і визначають положення особового складу збройних сил у зв’язку з їх повсякденною діяльністю у Світовому океані.

Норми і принципи міжнародного і міжнародного морського права.

У міжнародному праві розрізняють норми і принципи. Принципи– найбільш важливі і найбільш загальні правила поведінки учасників міжнародного спілкування, правила взаємовідносин держав чи інших суб’єктів міжнародного права. Норми міжнародного права – більш конкретні правила поведінки, що є результатом узгодження воль відповідних держав, що розвивають і деталізують міжнародно-правові принципи, які фіксуються у визначеній формі і забезпечуються самими державами, індивідуально чи колективно.

Принципи міжнародного права мають такі відмінності від норм міжнародного права: вони є найбільш важливими правилами поведінки і виступають у ролі критерію законності всіх інших правил поведінки; вони є загальновизнаними правилами поведінки держав, обов’язковими для всіх держав будь-якого суспільного устрою; вони є правилами поведінки держав, від яких держави не вправі відступати у своїх двосторонніх чи групових відносинах.

Основні принципи сучасного міжнародного права можна визначити як його загальновизнані норми, що мають найбільше значення для рішення головних проблем міжнародних відносин. Вони закріплені в Статуті ООН (ст. 2), конкретизовані в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй. Декларація була прийнята на XXV сесії Генеральної Асамблеї ООН 24 жовтня 1970 р. і містить 7 основних принципів міжнародного права. Новим етапом у закріпленні основних принципів міжнародного права є Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р., що містить 10 основних принципів міжнародного права, включаючи 7, закріплених у Декларації 1970 р.

Заключний акт 1975 р. містить Декларацію принципів, якими держави-учасники будуть керуватися у взаємних відносинах. До основних принципів міжнародного права відносяться:

- суверенна рівність держав;

- незастосування сили чи погрози силою;

- непорушність кордонів;

- територіальна цілісність держав;

- мирне врегулювання суперечок;

- невтручання у внутрішні справи;

- повага прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань;

- рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею;

- співробітництво між державами;

- добросовісне виконання зобов’язань з міжнародного права.

У резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 5 грудня 1986 р. «Про створення всеосяжної системи міжнародного миру і безпеки» особливо підкреслюється необхідність суворого дотримання основних принципів міжнародного права.

Додаючи важливого значення цим принципам, Україна включила їх у свою Конституцію, де вказано: «Відносини України з іншими державами будуються на основі дотримання принципів суверенної рівності; взаємного відмовлення від застосування сили чи погрози силою; непорушності кордонів; територіальної цілісності, добросовісного виконання міжнародних договорів».

У міжнародному праві визнається також існування галузевих принципів, характерних для окремих галузей міжнародного права. Наприклад, міжнародне морське право має свої спеціальні принципи: принцип свободи відкритого моря, принцип суверенітету держав на внутрішні і територіальні води і принцип імунітету військових кораблів.

Принцип свободи відкритого моря – один з найважливіших принципів міжнародного морського права, який означає, що всі держави мають рівні права на організацію усіх видів мореплавання, морського промислу, повітроплавання, наукових досліджень як водяних просторів, так і морського дна, при повному збереженні прав всіх інших держав на ці свободи.

Принцип суверенітету держав на внутрішні і територіальні води означає поширення влади держави (суверенітету) на свої внутрішні і територіальні води. Обсяг суверенних прав установлений нормами міжнародного права (Конвенція ООН з морського права 1982 р.).

Принцип імунітету військових кораблів – загальновизнаний принцип міжнародного морського права означає недоторканність військових кораблів, нерозповсюдження на них законів іноземних держав як у відкритому морі, так і у випадку дозволеного заходу в іноземні територіальні води, свободу від будь-яких форм насильницьких дій, а також право на пільги і привілеї (звільнення від санітарних, митних оглядів, зборів і т.д.). Імунітет військового корабля заснований на принципі суверенної рівності держав. Власниками імунітету є військові кораблі всіх класів і рангів, включаючи допоміжні судна ВМС. Імунітетом володіють також і судна, що використовуються тільки на некомерційній державній службі (ст. 95, 96 Конвенції ООН по морському праву 1982 р.).

До спеціальних принципів міжнародного повітряного права відносяться: принцип поваги повного суверенітету держав у межах державних повітряних кордонів, принцип забезпечення безпеки міжнародної аеронавігації, принцип свободи відкритого повітряного простору над відкритим морем і ін.

Серед спеціальних принципів міжнародного космічного права принципи: здійснення діяльності по дослідженню і використанню космічного простору і небесних тіл відповідно до міжнародного права; заборони національного присвоєння космічного простору і небесних тіл; свободи дослідження і використання космічного простору; надання допомоги космонавтам у випадку аварії; міжнародної відповідальності за діяльність у космічному просторі; сприяння міжнародному співробітництву в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях.