Роботи: звільнення від продуктивної праці

Дозвольте тепер обговорити проблему роботів. Ми можемо визначити робота як «машину, що здатна автономно виконувати фізичну та інтелектуальну роботу в той самий спосіб, як це робить людська істота».

Згідно з думкою професора Йодзі Уметані (Інститут технології, Токіо), такий робот складається з трьох підсистем:

− штучний інтелект (арифметична пам’ять, здатність до розпізнавання, навчання, продуку­вання власних висновків і таке інше);

− сенсорний елемент (розмір, вага, температура, звук, форма, колір, запах, смак, відчуття до­тику);

− ефективний механічний елемент (пальці, руки, плечі, ноги).

Нинішні роботи досягли стадії роботів автономного типу з сенсорами, здатними до сенсорних оцінок (друге покоління роботів). Представником таких роботів є робот, призначений для роботи в екстремальних умовах, таких, як нагляд і ремонт ядерних реакторів, глибоководні дослідження й рятувальні роботи при пожежах тощо.

Наприклад, професор Кейносуке Міва з інженерного факультету Університету (Васеда) та його група добилися успіху в розробленні надмалих медичних роботів, які рухаються всередині внутрі­шніх органів і кровоносних судин людини подібно до розміреного черв’яка з тилі, аби висвітити вражені частини тіла лазерним променем. Цей пристрій являє собою довге оптичне волокно з час­тинкою сплаву, що запам’ятовує форму (він повертається до своєї попередньої форми після охоло­дження чи нагрівання) своїм кінчиком. Ця частинка металевого сплаву має в собі VLSI.

Створено також робота, який аналізує клітини, і при цьому досліджує тканину й структуру клі­тин за допомогою ультразвукового мікроскопа, але може також з’ясовувати внутрішній стан кліти­ни в трьох вимірах, включаючи звук, швидкість, в’язкість і густину; робот для сліпих, котрий, збері­гаючи дистанцію в один крок, рухається на метр попереду від сліпої людини й попереджає про будь-яке відхилення од правильного курсу, зупиняє біля перехрестя та сигналізує про небезпеку, якщо попереду виникає якась перешкода.

Коли в найближчому майбутньому будуть створені комп’ютери п’ятого покоління або біо-комп’ютери, ми ввійдемо в еру розумних роботів третього покоління, здатних робити висновки й самонавчатися. У XXI столітті роботи з широким діапазоном розумових здібностей знайдуть свій шлях до офісів, заводів і навіть до домашньої оселі.

Основна функція робота полягає в тому, щоб виконувати фізичну та інтелектуальну роботу на місці людини. Більшість конструкторів роботів визнає, що найближчим часом значна частина виро­бничих операцій на заводах виконуватиметься роботами.

Зростаюче застосування роботів на виробництві з необхідністю ставить його перед альтернати­вою: або масове безробіття, або звільнення від продуктивної праці. Це буде зверненням до людської мудрості: вибрати звільнення від продуктивної праці й відкинути масове безробіття.

На мою думку, звільнення людини від праці, що його можуть дати роботи, буде досягнуте шля­хом введення таких трансформуючих соціальних і трудових систем:

По-перше, сприятлива зайнятість зростатиме, а робочі години скорочуватимуться шляхом ча­сткової участі в роботі та подвійно орієнтованої системи організації праці, коли беззастережне роз­ширення зайнятості стримуватиметься, оскільки суттєво зросте кількість вихідних, а відпустка буде обов’язковою.

По-друге, на додачу до службової роботи набуватимуть поширення інші форми праці: за кон­трактом, незалежна діяльність (незалежні консультанти та незалежні бригади) тощо.

По-третє, цей шлях відкриває можливість для створення різноманітних нових професій, пов’язаних з виробництвом інформації; біоінженерів, дослідників, інженерів та операторів, що пов’язані з оптоелектронікою й виробництвом високих технологій; видавців, дизайнерів моди та ін-женерів-ветеранів, котрі, кожен на своєму місці, беруть участь як радники в добровільних громадсь­ких об’єднаннях.

Можна чекати на появу тисяч і десятків тисяч нових професій і форм зайнятості.

Можливо, що наприкінці першої половини XXI століття ми будемо повністю звільнені від праці для виробництва, а обов’язкові робочі години будуть скорочені. Буде широко впроваджена система з чотириденним робочим тижнем і двомісячною відпусткою, можлива навіть система − шість міся­ців роботи й шість місяців вільного часу та інші подібні форми зайнятості.

Але більшість людей дотримується суворих поглядів щодо звільнення людини від продуктивної праці і вважають його втратою чогось самоцінного, оскільки праця, спрямована на виробництво ма­теріальних речей, була джерелом самозадоволення, важливим соціальним актом, що був джерелом щастя. Але якщо рбботи позбавлять людину задоволення від виробництва матеріальних благ, то по­стає питання, в чому ж люди знаходитимуть радість життя або щось таке, заради чого варто працю­вати?

Стосовно цього професор Езра Дж. Мішан з Університету Вікторія (Канада) стверджує, шо «на­скільки праця була тим джерелом, завдяки якому людина у своєму житті пов’язувалася з реальніс­тю, а також була джерелом самоповаги, настільки саме ця праця вже стала дезінтегративною».

Далі, Адам Шафф, директор Європейського наукового інституту соціальних досліджень, ствер­джує, що «праця в традиційному значенні цього слова була найголовнішою базовою діяльністю в нашому житті, і тепер ми дійшли до того, щоб позбавити людину цієї найбільш цінної речі, заради якої живемо».

Із засторогою про небезпеку мікроелектронної революції (особливо для молоді) виступив папа Римський Павло II.

На противагу цьому я вважаю, шо звільнення людини від продуктивної праці підведе її до тво­рення цінностей часу, а це замінить задоволення від виробництва матеріальних речей.

Тут, під «часом» я розумію не час у понятті годин і хвилин, а «космічний час» з реальним зміс­том, або час у термінах ситуації, що постійно змінюється. Під «часовими цінностями» розуміється «цінність, яка створюється в процесі проектування майбутнього часу», а висловлюючись літератур­но, це − «цілісність, через реалізацію якої на невидимій канві майбутнього простору щось вима­льовується».

Більш об’єктивно, це є «цінність, що створюється в часовому процесі шляхом перетворення те­перішнього стану в бажаний».

Дозвольте навести приклад. Якщо студент-правознавець А., котрий хоче стати адвокатом, скла­дає іспити, щоб вступити до дослідного юридичного інституту, і зрештою був підготовлений для то­го, аби застосовувати закони, то це означає зміну в його ситуації від становиша студента до більш бажаного становища адвоката, тобто відбулося творення часової цінності. Згідно з ціннісною теорі­єю станових змін, цінність виробництва матеріальних речей є по суті той самий процес, що й цін­ність створеного часу. Отже, процес утворення цінності виробництва матеріальних речей є проце­сом трансформації фізичного стану природної сировини у фізичний стан корисних речей, за винятком того, що процес творення часових цінностей є складнішим станотрансформуючим проце­сом вищого порядку, аніж процес творення матеріальних цінностей.

Необхідно наголосити, що коли рбботи будуть лише звільняти людину від продуктивної праці з метою надати їй більше вільного часу, то наслідок буде більшим, ніж створення людей, подібних до вільних громадян Риму або лицарів середньовічної Британії. Реальне історичне значення роботів слід шукати в тому, що людство, відповідно до теорії станотрансформуючої цінності, рухатиметься великим шляхом (big way) від задоволення матеріальних потреб до реалізації часової цінності, і що людство створюватиме людську цінність вищого порядку, заради чого варто жити.

 

ГЕНЕЗИС HOMO INTELLIGENS

Третьою суттєвою підвалиною для моєї аргументації щодо генезису нової людини є теорія «генно-культурної коеволюції». Стосовно неї Чарльз Дж. Ламсден та Едвард О. Вілсон стверджу­ють, що «генно-культурна коеволюція є складною дивовижною взаємодією, в якій культура поро­джується і формується під впливом біологічних імперативів, коли біологічні риси змінюються гене­тичною еволюцією у відповідь на культурні інновації. Ми віримо, що генно-культурна коеволюція, одна й без допомоги, створила людину...

Ця концепція генно-культурної коеволюції, коротко кажучи, може бути зведена до такого: спо­чатку, як стверджує головний постулат, певні унікальні й незвичайні властивості людського духу результуються в тісний зв’язок між генетичною еволюцією й культурною історією. Людські гени діють таким чином, що формуються певні розумові здібності − які стимули сприймати, а якими не­хтувати, як протікати інформації, формуються види пам’яті, що найлегше викликаються, емоції, придатніші для їх введення в дію й таке інше. Ці процеси, що породжують такі ефекти, називаються епігенетичними нормами. Ці норми укорінені в специфіці людської біології, і вони впливають таким чином, що формується культура. Наприклад, міжродові шлюбні стосунки ймовірніші, аніж інцест брата з сестрою, оскільки індивіди, що зростали разом протягом перших шести років життя, рідко бувають зацікавлені в повноцінних сексуальних стосунках. Певний колорит словникового запасу є більш імовірним щодо його винайдення, аніж інший, оскільки інші сенсорні норми тягнуть за собою певний спосіб, в який цей колорит сприймається.

Переміщення від духу (mind) до культури є першою половиною генно-культурної коеволюції. Інший бік справи − це той вплив, який культура чинить на відповідні гени. Певні епігенетичні пра­вила (тобто певні напрямки, в бік яких розум розвивається або, шо ймовірніше, повинен розвивати­ся) спонукають індивідів засвоювати культурні альтернативи, які дають їм можливість успішніше виживати й відтворюватися. Протягом багатьох поколінь ці правила й кількість генів популяції, що ними просякнуті, мають тенденцію до зростання. Звідси випливає, шо культура спричиняє генетич­ну еволюцію так само, як гени впливають на культурну революцію».

Дозвольте мені пояснити цю теорію генно-культурної коеволюції детальніше, як я її розумію. Якщо дії звичайних тварин є діями, що однобічно детерміновані генами, то людина породжує куль­туру завдяки функції мозку. Характеристики культури, породженої в такий спосіб, зумовлені гена­ми, однак, в міру того, як культура, породжена таким чином, розвивається, вона у свою чергу дохо­дить до того, що має вплив на генетичну еволюцію, таким чином, людські гени й культура йдуть курсом коеволюції, взаємно впливаючи одне на одного.

Два моменти в теорії генно-культурної коеволюції заслуговують на особливу увагу. Перший − це те, шо мозок і розумові здібності є основою породження людиною культури. Цей процес перебу­ває в тісному зв’язку з лобними частками та складним голосовим органом сучасної людини. Це спо­нукає нас передбачати швидкий розвиток нової культури на основі комп’ютерів і нових засобів ко­мунікації, якими людина вже оволоділа.

Другий момент є той, що коли нова культура в майбутньому розвиватиметься, то це приведе до радикальних змін у генах сучасного людства, створюючи можливість для генезису нової людини як нового виду. Стосовно цього, Ламсден і Вілсон говорять: «Ми впевнені, що генно-культурна коево-люція, одна і без допомоги, створила людину (тобто сучасну людину. − Авт.)».

Якщо сміливо застосувати цю теорію генно-культурної коеволюції, то чи не можемо ми припу­стити, що нова людина з’явиться як новий вид, котрий матиме високий рівень інтелектуальної інфо­рмації та знань (яких вона раніше ніколи не мала і які стали доступні завдяки комп’ютерові), завдя­ки новим засобам комунікації сформує вільні громадські інформаційні мережі і який буде звільнений від продуктивної праці завдяки роботам?

А все це і є генезисом нової людини, Homo intelligens.

Однак анатомічне Homo intelligens не матиме нових рис як новий вид, оскільки матимуть місце не біологічні зміни в органах чи життєвій тканині нової людини. Отже, якщо головні зміни відбува­ються в людських базових бажаннях, цінностях, способі життя й зразках поведінки, то це означати­ме породження нової культури, і якщо це веде до змін в людських генах, то ми маємо можливість розглядати це як біологічні зміни на генетичному рівні, що ведуть до появи нового виду.

Якщо ми дозволимо собі виразити цей пункт так, як це зробили б Ламсден і Вілсон, то фунда­ментальні зміни в людській культурі неминуче повинні привести до генетичної еволюції сучасного людства й до фундаментальних змін його основних рис.

Отже, що являє собою Homo intelligens як нова людина, як я розумію? По-перше, нова людина − це людина високого інтелекту, про що говорить сама назва. Сучасна людина, Homo sapiens, на­була виключних розумових здібностей порівняно з примітивнішими гомінідами внаслідок розвитку функції лобних часток мозку й прийшла до керування царством тварин так само, як і до панування над усією світобудовою.

Але фундаментальною характеристикою інтелектуальної здібності сучасної людини є її кмітли­вість; іншими словами, її кмітливість Грунтується на обмеженій, короткозорій інформації, а сама во­на егоїстична та орієнтована на задоволення своїх матеріальних потреб. Тому її інтелектуальні здіб­ності характеризуються кмітливістю й хитрістю. В цьому сенсі про інтелектуальний рівень сучасної людини не можна сказати, що він високого порядку.

Але це була кмітливість, яка була необхідною для сучасної людини, слабкої й безсилої, змушеної зали­шити своє мирне життя в лісі, де вона харчувалася горіхами й фруктами, і раптом змушена була (через якийсь зовнішній чинник) жити в савані, де були мамонти й швидконогі травоїдні тварини, з якими вона змушена була вести боротьбу за виживання.

Пізніше сучасна людина розвинула нові засоби передачі інформації: мову, письмо і друкування, так само як знаряддя праці: лук і стріли, мотигу і плуг та інші − одне за одним, аж поки не було по­будоване індустріальне суспільство на основі наукового знання та всесильних машин.

Однак оскільки рушійною силою розвитку й прогресу була інтелектуальна кмітлива здатність, укорінена в егоїзмі та матеріальних бажаннях, то знання, техніка й соціальні системи, породжені нею, з необхідністю характеризувалися двома основними рисами: матеріальне виробництво й конт­роль. Ось чому знання і технологія, створені сучасною людиною, концентрувалися на пануванні над природою (включаючи рослин і тварин) та над людиною, зокрема, розвивалася військова технологія й знання, призначені для агресії проти інших націй і держав.

Тому людська історія була кривавою історією війн між сильними і голодними вождями й дер­жавами, завоювань і грабунків, історією неминучої простої ринкової боротьби скупих торговців і підприємців.

Тепер завдяки цій кмітливості сучасна людина як вид перебуває на грані самознищення. Зійшо­вши на вершину матеріальної цивілізації, ось що вона для себе побудувала:

• На даний момент маємо близько 50 000 ядерних боєголовок, нагромаджених США, СРСР та іншими ядерними державами. Якщо навіть 10 000 мегатонн ядерної зброї (що дорівнює 500 000 бомб хіросимського типу) буде використано в ядерній війні, то 1 мільярд 150 мільйонів людей буде миттєво вбито, а 1 мільярд 95 мільйонів інших отримає значну кількість опіків і поранень. Десь бли­зько 10 мільйонів людей з одного мільярда тих, що виживе, страждатимуть від лейкемії, а одна тре­тина дітей, котрі народяться в тих, хто виживе, матимуть вроджені аномалії розвитку (Потіков, ака­демік АН СРСР).

Існують потенційні чинники для повернення світової депресії, що за своїми масштабами стане подібною до Великої депресії 30-х років, не лише в індустріальних та розвинутих країнах, а також в нафтодобуваючих країнах. Не будуть звільнені від цього й соціалістичні країни, а безробіття в інду­стріальних країнах досягне 32 мільйонів чоловік (Шмідт, колишній канцлер Західної Німеччини).

Баланс середньострокових і довгострокових боргів країн, які розвиваються, становив 530 мі­льярдів доларів у 1982 році й досягне 600 мільярдів доларів протягом 1983 року (річна доповідь Світового банку, 1983).

Ці дані переконливо свідчать, що національні держави, економічні й соціальні системи, які так винахідливо були створені сучасною людиною, власне кажучи, вичерпали свої функції, і в результа­ті людство як ціле опинилося тепер перед загрозою тотального знищення.

На противагу цьому, нова людина як Homo intelligens створюватиме цивілізацію, повністю від­мінну од побудованої Homo sapiens.

Першою й найрішучою акцією Homo intelligens, яку він здійснить, буде подолання кризи існу­вання людства. Це має бути проведено шляхом горизонтальної соціальної трансформації мирного революційного типу, в якій братимуть участь окремі громадяни, але не через соціальну трансфор­мацію насильницького революційного типу із застосуванням збройних сил і влади, котрі використо­вувалися до цього часу.

Коли загальнолюдська криза поглибиться, громадяни, які усвідомлять свою місію стосовно вря­тування людства, з’являться в тисячах і десятках тисяч місць для того, щоб виконати цю місію. Такі громадяни будуть звичайними людьми − дантистами, домогосподарками, пенсіонерами, студента­ми, тобто представниками всіх верств населення, а не спасителями на зразок Будди чи Христа або диктаторами типу Наполеона чи Гітлера. Ці люди об’єднуватимуть інших людей навколо себе, і ця автономна комунікаційна мережа людей розширюватиметься і примножуватиметься незалежно від роду їхніх занять, статі чи віку, мережа ця зростатиме в загальносвітовому масштабі незалежно від національних кордонів і расових відмінностей.

Процес утворення громадських автономних мереж, породжених прагненням врятувати людство від кризи, подібний до процесу формування соціальної амеби як біологічного явища.

Dictyostelium discoideum (типовий вид клітинної слизо-подібної пліснявої амеби) повторює клі­тинний поділ і розмножується так, що спочатку поглинає бактерії навколо себе (період зростання), а коли з’їдено всі бацили навкруги, клітини поступово знову збираються навколо однієї з них, утво­рюючи слизоподібне тіло (період збирання), і починають рухатися (період руху). Після здійснення цього руху, вони формують плодове тіло (гіменій), яке складається зі спор і системи управління (період утворення гіменія). Спори розвиваються, щоб згодом стати клітинною слизопо-дібною пліс­нявою амебою, яка знову починає клітинний поділ (період породження). За таку поведінку профе­сор Боннар із Прінстонського університету назвав цю амебу «соціальною амебою».

Людина як вид, зіткнулася з кризою існування і, якщо застосувати мою сміливу гіпотезу, то су­часна людина перебуває наприкінці періоду зростання (як це відбувається у випадку з амебою) і має ввійти в період збирання. Якщо дозволити собі виразити це згідно з професором Боннаром, то мож­на було б сказати, шо нова людина прийде через соціобіологічні зміни до соціальної людини.

Коли амеба, ця найпростіша одноклітинна монада, наділена Вищим Буттям цим розумним інстинк­том долати своє вимирання як виду, то чи можна відкидати як над-оптимістичну вигадку концепцію, що Homo intelligens, забезпечений високомудрим біологічним інтелектом, трансформується в соціальну лю­дину, яка розпочне глобальну акцію, коли вона опиниться перед лицем кризи людства як виду?