Тема №4
Тема 4
Міщанство і урбанізаційні процеси на українських землях в ХІV – першій половині ХVІІ ст.
/4 години/
План
1. Урбанізаційні процеси на українських землях у ХІV – XVII cт.:
а) чисельність міст на українських землях і їх класифікація (місто, містечко, село);
б) локація нових міст;
в) класифікація міст за майновою приналежністю (королівські, шляхетські, духовні міста);
г) класифікація міст за їх правовим устроєм (міста на звичаєвому, польському і німецькому праві);
2. Міське населення:
а) міське громадянство: підстави набуття і втрати;
б) соціальна структура (патриціат, поспільство, плебс);
в) чисельність міського населення і причини його коливання;
г) національний склад.
3. Міське самоврядування на магдебурзькому праві:
а) кодекси міського права;
б) “Рада” міста: бурмістр (proconsul), райці (consules);
в) “Лава” міста: війт (advocatus), лавники (scabinі);
г) інші органи міського самоврядування.
Примітки
Урбанізація (urbanus - міський) -- процес зростання міст і підвищення їхньої ролі в економічному, політичному і культурному житті суспільства.
Локація (l ocacio - розміщення ), під цим поняттям слід розуміти: 1)закладення нового міста; 2) просторову видозміну вже існуючого міста;3) надання міського права й устрою поселенню, котре перед тим виконувало міські функції, що відрізняли його від оточуючих сіл.
Локаційний документ (локаційна грамота) найчастіше це контракт фундатора міста з його організатором (локатором). У ньому докладно викладалися обов”язки сторін щодо локації, а також права локатора в місті і форми рекомпенсації за вкладені ним в локаційний процес кошти. Отримання локаційного документа означало:
-вихід населенного пункту з під юрисдикції земського права;
- звільнення мешканців міста (громадян міста) з під юрисдикції державних урядників (воєвод, каштелянів, старост);
- надання війтові судових повноважень в місті;
- визначення територіальних меж дії німецького права;
- встановленя об”єму відповідальності війта за порушення норм локаційного документа.
Магістрат міста складався з двох колегій - Ради і лави.
Лонгерія -- управління фінансами міста.
Міський кат. В докуметах зустрічається під назвою “ magister justitiae ” (майстер справедливості). У Львові його ще називали “малодобрий”.
Міське громадянство (ius civile)--правовий зв”язок між містом і його мешканцем, який проявлявся у визнанні за останнім права користуватися всіма міськими привілеями і обов”язку належним чином виконувати міські повинності. Прийняття у громадянство здійснювала Рада міста. У Львові для того щоб отримати ius civule могля отримати повнолітня, законнонароджена, одружена, пристойної поведінки особа, християнського віросповідання. Крім цього, необхідно було володіти нерухомим майном у місті. Громадянство по спадковості, як правило, не передавалося.
Ратуша міста приміщення у якому засідали органи міської влади і суду. Традиція будувати ратуші була запозичена з волоських міст. Як правило їх будували в центрі міста. Перша офіційна згадка про існування ратуші у Львові відноситься до 1381 р. і міститься у хроніці Зіморовича.
Вірмени, перші згадки про вірмен сягають часів княжої доби. Відомо, що з 10 ст. вірменські торгові каравани проходили на Україну-Русь Волгою і Дніпром. вірменські купці привозили до придніпровських міст головним чином килими й шовкові вироби. У 1001 р. за свідченням вірменського історика Асогіка, у Вірменії, разом із візантійським військом, було 6 000 руських вояків. Після нападу сельджуків на Вірменію у 1064 р., частина вірмен переселилася на територію Криму і в Україну (землі Київської Русі). Протягом 13-15 століть, зокрема з падінням (у другій половині 14 ст.) держави вірмен Кілікії, вірменські колонії в Криму настільки зросли, що Крим звали Armenia Magna. Осередками вірмен були Кафа, Судак і Солхат. На думку М.Грушевського, через Крим був спрямований шлях преселення вірмен на Україну. Вірменські колонії постали на Поділлі, Галичині. У Львові вірмени з”явилися у другій половині 13 ст. Важливим осередком вірменської колонізації став також Кам”янець (у 16 ст. тут проживало близько 300 вірменських родин).
Жиди ( також євреї, ізраїльтяни), одна з найстаріших націй і релігійних меншин на території України. У 14-16 ст. коли Волинь, Київщина і Поділля Були приєднані до Литви, жиди на Україні дістали ті самі права, що дістали їхні єдиновірці в Литві.
Документи
Про Раду міста
Кого можна обирати до Ради
Для міського благополуччя до Ради слід вибирати добрих, розумних, не молодше 25 років, постійних мешканців міста: не дуже багатих і не бідних, а середнього статку людей...
Крім цього вони повинні бути законнонародженими, постійно жити в себе дома, бути людьми доброї слави, побожними (боятися Бога), справедливим, поважати і дотримуватися права...
Також не можуть бути обрані до Ради люди з іншого права і ті яким виповнилося б дев”яносто років.
Переклад з польської. Groicki B. Porzadek sadow miejskich. Krakow 1629. Cz.1 s. 12.
Компетенція Уряду райців міста
У ряд -- це Бурмістр і Райці, які повинні не менше одного разу в тиждень або в разі потреби в Ратуші збиратись і вирішувати питання громадського життя, дбати про збільшення суспільного добробуту, запобігати різним діям які б могли бути на шкоду суспільного добробуту, цивільні спори які могли б виникнути попереджувати і вирішувати, згідно з найбільшою об”єктивністю і своїм розумінням: так щоб їда і напитки у місті не були дорогими...
Також обов”язком Уряду райців є: rosterkow у місті не допускати; сиріт і вдів від утисків в справедливості охороняти; забороняти і викорінювати шкідливі і непорядні азартні ігри, такі як, карти, гра в кості.
Переклад з польської. Groicki B. Porzadek sadow miejskich. Krakow 1629. Cz.1 s. 13 -14.
Про війта
Обов”язки Війта.
Війт, як і кожен інший суддя, в суді завжди повинен пам”ятати і пильно усвідомлювати, що на Божому кріслі сидить: щоб об”єктивно і справедливо судив, як багатого так і вбогого...
Переклад з польської. Groicki B. Porzadek sadow miejskich. Krakow 1629. Cz.1 s.16.
Про лавників
Скільки повинно бути лавників
В Магдебурзі обирають одинадцять присяжних, а Війт дванадцятий. Згідно з правом їх так і повинно бути. Така чисельність лавників означає наступне: одинадцять учнів Ісуса Христа, без Юди, який свого Пана видав; дванадцятий Війт, який символізує нашого спасителя, яким був наставник учнів...
Але в малих містечках немає потреби обирати стільки присяжних. Так само є і в Магдебурзі. Для того щоб відбувся гайний суд достатньо щоб явилось сім лавників або принаймі шість.
Переклад з польської. Groicki B. Porzadek sadow miejskich. Krakow 1629. Cz.1 s.24.
Про міського писаря
Відповідальність за фальшиві записи
Писар, який зробив неточний запис або підробив документ, втрачає руку якою це написав. В разі коли б сфальсифікував записи в міських книгах: стає bezecznym, порушником присяги і повинен вогнем бути скараний.
Переклад з польської. Groicki B. Porzadek sadow miejskich. Krakow 1629. Cz.1 s.26.
Присяги
Присяга війта
Я, N., присягаю перед Всемогутнім Господомі Богом, Королем Польщі, Паном Нашим Всемилостивим, а також перед Радою цього міста та всім Поспільством, що буду їм вірним, Уряд справувати буду згідно своїх найвищих можливостей і розуму, усі спори, вирішуватиму згідно з Правом, судити буду справедливо, відповідно до Права, усіх, як гостей, так і місцевих, як бідних так і багатих, приятелів і незнайомців, не з приязні чи ненависті, любові чи злості, чи будь-якої іншої причини, тільки в ім’я Господа Бога. У цьому мені Господе Боже допомагай у своїй справедливості. /ЦДІАУ у Львові. Фонд 52. Опис 2. Справа 650. С. 5-6./
Присяга лавників
Ми, присягаємо перед Всемогутнім Господом Богом, Королем Польщі, Паном нашим Всемилостивим, а також перед Радою цього міста і всім Поспільством, що будемо їм вірними і законослухняними, справедливо видаватимемо ухвали та судитимемо, керуючись найвищими нашими намірами,, розумом, чужинця чи співгромадянина, вбогого чи багатого, недруга чи приятеля. Це будемо чинити ні задля любові, зі злості чи для будь-якої іншої речі, лише в ім’я Господа Бога. Так нам Господе Боже і Твоя Свята справедливосте допомагай. /ЦДІАУ у Львові. Фонд 52. Опис 2. Справа 650. С. 6./
Присяга писаря
Я, N., присягаю перед Всемогутнім Господомі Богом, Панами Райцями, та усьому Поспільству цього міста, що в своїй писарській службі буду сумлінним, не розголошуватиму нікому таємниць міста, про які дізнаюся чи які мені довірять. Події, що відбуватимуться на службі та суді, чесно, відповідно до мого найвищого розуму, одинаково писатиму і читатиму, як вбогому, так і багатому. Присягаюсь нічого не опустити, ні заради любові, ні задля неприязні чи жодної іншої речі. Так мені Господе Боже і Твоя Свята справедливосте допомагай. / ЦДІАУ у Львові. Фонд 52. Опис 2. Справа 650. С. 7.
Присяга возного
Я, N., присягаю перед Всемогутнім Господомі Богом, Панами Райцями, Війтом, Лавниками та усім Поспільством цього міста, що службу нестиму відповідально, послушно виконуватиму все, що мені буде доручено згідно з посадою: правдиво і справедливо усе виконуватиму: затримання, арешти, позови та інші вказівки пана війта, згідно з правом і справедливістю відноситиму і повідомлятиму, нікому не робитиму поступок чи то з приязні, чи за подарунки, але у всіх справах і діях обіцяю бути вірним своїй посаді. Так мені Господе Боже і Твоя Свята справедливосте допомагай. / ЦДІА України у Львові, ф. 52, оп. 2 спр. 650, с. 9/.
Присяга прокуратора
Я, N. присягаю перед Всемогутнім Господом Богом, що буду послушним перед судом у тих справах, які прийму до провадження, свої обов’язки виконуватиму щиро, відповідально, уважно, акуратно, без тяганини, чи з наміром про збагачення. Згідно совісті та найкращої вигоди одинаково захищатиму, як особу, що звернулась до суду за захистом, так і особу проти якої порушено справу. Погодившись надавати допомогу одній стороні, жодних таємниць другій не повідомлю, та залишусь при цій стороні до завершення справи. Письмові докази, отримані від довірителя, поради та розмови в справі яку веду нікому не повідомлю, ні протилежній стороні, ні її прокуратору, ні помічникам, словом, письмом, натяком, жодним способом не допущу заподіяння шкоди своєму довірителю. Також дотримуватимусь інших позитивних дій, що характеризують доброго, вірного прокуратора та повинні належати захиснику. Це буду роби не заради слави, симпатії, подарунків, вигоди чи будь-яких інших намірів. Так мені Господе Боже допомагай. /Groicki B. Porzadek sadow... S. 31/.
Список рекомендованої літератури і джерел до теми:
Джерела:
1. Привілеї міста Львова (XIV – XVIII ст.) Упорядкував М.Капраль. – Львів: МГКО «Документальна скарбниця Львова»; Львівський державний університет ім.І.Франка; Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.Грушевського НАН України. 1988.
2. Привілеї національних громад міста Львова (XIV – XVIII ст.) Упорядкував М.Капраль. – Львів: МГКО «Документальна скарбниця Львова»; Львівський державний університет ім.І.Франка; Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.Грушевського НАН України, 2000.
3. Історія Львова в документах і матеріалах: Зб. док. і м-лів / Упор. У.Я.Єдлінська, Я.Д.Ісаєвич, О.А.Купчинський. – Київ, 1986. – 424 с.
4. Каролина. – Алма-Ата, 1967. – 364 с.
5. Саксонское зерцало: Памятник, комментарии, исследования. – Москва: Наука, 1985. – 271 с.
6. Соціальна боротьба в місті Львові в ХVІ – ХVІІІ ст.: Зб. док. / Під ред. Я.П.Кіся. – Львів, 1961. – 442 с.
7. Хрестоматія з історії Української РСР. Київ “Радянська школа”1959.
8. Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы. Под редакцией В.Корецкого. Москва 1961.
9. История средних веков. Хрестоматия. Москва “Просвищение” 1988. Часть 1.
Література
1. Антонович В. Исследование о городах Юго-Западной России// Архив Юго-Западной России (далі Архив ЮЗР). Киев 1870. Т.1.
2. Білецький С. Боротьба міщан Львова проти засилля шляхти в першій половині ХVІІ ст. // З історії західноукраїнських земель. – К., 1957. – Вип.І, с. 15-24.
3. Білецький С. Боротьба підмайстрів з майстрами у Львові в середині ХVІІ ст. // З історії західноукраїнських земель. – К., 1960. – Вип.5, с. 15-24.
4. Білецький С. Розвиток ремесла і промислів у Львові в середині ХVІІ ст. // З історії західноукраїнських земель. – К., 1957. – Вип.2, с. 3-31.
5. Білостоцький С. Провадження в кримінальних справах у Львівському лавничому суді ХVI-XVIII ст.. // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 1998. – Вип. 33, с.80-85.
6. Білостоцький С. Посадові особи війтівсько-лавничого суду Львова та їх процесуальний статус у XVI–XVIII ст. // Львів: місто – суспільство – культура: Збірник наукових праць. – Львів: Львівський державний університет імені Івана Франка. – Спеціальний випуск Вісника Львівського університету. – Серія історична. – Т.3. – С. 159.
7. Бойко І. Наукові джерела про правове становище вірменьких громад в Україні (ХІV–XVIIIст.) // Вісник Львівського університету. Львів, 2004. – Серія юридична. – Випуск 40. – С.90–97.
8. Блок М. Феодальне суспільство. – Київ: Видавничий дім «Всесвіт», 2002. – 526 с.
9. Гошко Т. Львівська магдебургія через призму окремих рукописних джерел (XIV-XVIII ст.) // Україна в минулому. - Київ-Львів, 1992. - Вип.2. – С.27-49.
10. Гошко Т. З історії вивчення проблеми самоврядування міст України в XVI-XVIII ст. // Україна в минулому. - Київ-Львів, 1993. - Вип.4. – С. 40 – 63.
11. Гошко Т.Дослідження історії міського самоврядування ХІV-XVII ст. польськими істориками Львова (початок ХХ ст.) // Львів:місто-суспільство-культура. - Львів, 1999. - Спеціальний випуск Вісника Львівського університету. - Серія історична. - Т.3. - С.396-408.
12. Гошко Т. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (ХІV – початок ХVІІ ст.) – Львів: Афіша, 2002. – 255 с.
13. Гошко Т. Магдебурзьке право Львова (XIV-XVIIст.) // Незалежний культоролічний часопис “Ї”. – Львів, 2003. Число 29. – С.81-87.
14. 1992. – Т.2. – 640 с.
15. Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1993. – Т.3. – 586 с.
16. Дашкевич Я. Армянское самоуправление во Львове в 60-80-х гг. (Протоколы армянского сонета старійшин как исторический источник) // Вanber Matenadarani / Вестник матенадарана. – Yerevan,1969. -- № 9. – С.213-240.
17. Дашкевич Я. Давній Львів у вірменських та вірменсько-кипчацьких джерелах // Україна в минулому. – Київ-Львів, 1992. – Вип. 1. – С.7–13.
18. Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині в XVI – першій половині ХVII століття. – Львів: Добра справа, 2003. – 206 с.
19. Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. – Львів: Центр Європи, 2002. – 602 с.
20. Інкін Ф. Нарис економічного розвитку Львова у ХVІІІ ст. – Львів, 1959. – 91 с.
21. Історія Львова.Короткий нарис. – Львів: Львівський університет, 1956. – 295 с.
22. Історія Львова / Під ред.Ю.Сливки, Ф.Стеблія та ін. – К.:Наукова думка, 1984. – 414 с.
23. Історія Львова. У трьох томах. 1256 – 1772 / За редакцією Я. Ісаєвича, М. Литвина, Ф. Стеблія. – Львів: Центр Європи, 2006. – Т. 1. – 296 с., 310 ілюстрацій.
24. Исаевич Я. Город Дрогобич в ХVI-XVIII в. // Города феодальной России. – Москва: Наука, 1966. – С. 160– 166.
25. Капраль М. Привілеї міста Львова ХІV-XVIIІ ст.(історико-джерелознавчий огляд)// Привілеї міста Львова. - Львів, 1998. - Львівські історичні пам`ятки. - Т.1. - С.7-25.
26. Капраль М. Власники нерухомости середмістя Львова 30-40‑х років ХVІ ст. у світлі шосових реєстрів (Соціотопографічний аспект) // Записки наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1997. – Т.233: Праці Історично-філософської секції, с. 148–181.
27. Капраль М. Національні громади Львова ХVІ – ХVІІІ ст. (соціально-правові взаємини). – Львів, 2003. – 440 с.
28. Капраль М. Привілеї міста Львова ХІV – ХVІІІ ст. (історико-джерелознавчий огляд) // Привілеї міста Львова ХІV – ХVІІІ ст.: Зб. док. – Львів, 1998, с. 7-25.
29. Капраль М. Соціально-професійна структура населення Львова у другій чверті ХVІ ст. (за матеріалами міських рахункових книг) // Україна в минулому. – К.; Львів, 1994. – Вип.6, с. 7-34.
30. Капраль М. Привілей 1356 року як повторне надання магдебурзького права для міста Львова // Львів: місто – суспільство – культура. – Львів, 1999. – Т.ІІІ, с.11-21 ( = Вісник Львівського університету. Серія історична. Спец. випуск).
31. Капраль М. Українська громада на вулиці Руській Львова в 1550–1585 рр. // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2002. – Вип.37. – Ч.1, с. 145–160.
32. Капраль М. Фінансові книги Львова другої чверті XVI ст. як джерело дослідження історичної демографії та соціотопографії: дис. канд.іст.наук. – К., 1996. – 166 с.
33. Кісь Я. Промисловість Львова у період феодалізму (ХІІІ – ХІХ ст.). – Львів,1968. – 223 с.
34. Кіселичник В. Про надання українським містам у ХІV-XVII ст. магдебурзького права // Право України. – 1996. – №9. – С.82–84.
35. Кіселичник В. Львівське міське право: поняття, джерела, періодизація та зміст // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – Львів, 2004. – Випуск 39. – С.102–110.
36. Компан О. Міста України в другій половині ХVІІ ст. – Київ: Академія наук УРСР, 1963. – 338 с.
37. Крип’якевич І. Львівська Русь в першій половині ХVІ ст.: дослідження і матеріали. – Львів, 1994. – 390 с.
38. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів: Каменяр, 1991. – 168 с.
39. Кульчицкий В. Армянский „Судебник” Гоша и его применение во Львове // Исторические святи и дружба украинского и армянского народов. – К., 1965. – С.145-150.
40. Марочкін В.Українське місто від XV до середини XVII ст. Звичаєво–правова атрибутика як історичне джерело. – Торонто, 1999. –
41. Отамановский В. Развитие городского строя на Украине в ХІV-XVIII вв. и магдебурское право// Вопросы истории. – 1958. – №3. – С.122 – 135.
42. Сас П. Феодальные города Украины в конце XV – 60–х годах ХVI в. – Киев: Наукова думка, 1989. – 232 с.
43. Учреждения Западной Украины до воссоединения ее в едином Украинском Советском Социалистическом государстве. Справочник. – Львов: Львовский государственный университет, 1955. – С.22–27.
44. Швидько А.Советская историография о сущности и роли немецкого права в городах Украины XV-XVIII вв // Вопросы германской истории и историографии. –Днепропетровск, 1975. – Вып. 3. – С.125-136.
45. Швидько А. К вопросу о ремесленном цехе в средневековом городе (по германским и украинским источникам) // Вопросы германской истории и историографии. – Днепропетровск, 1973. – Вып.3. –
46. Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI–XVIІ ст. – К., 2002. – 416 с.
47. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – Київ: Критика, 2005. – 582.
