Представники – багно, звіробій звичайний, борщівник звичайний, віха отруйна, пижмо звичайне, полин таврійський.

Рослини, що накопичують ефірні олії та смолисті речовини

Характеристика ефірних олій.

Представники – багно, звіробій звичайний, борщівник звичайний, віха отруйна, пижмо звичайне, полин таврійський.

Ефірні олії - це складні органічні сполуки, що містять вуглеводні (терпени, пінени), алкоголі, альдегіди, кетони, феноли та їх складні ефіри, оксикислоти, карбонові кислоти, лактони, азотвмісні сполуки тощо.

За фізичними властивостями вони леткі як ефір і залишають жирну пляму на папері як жирна олія, що з часом поступово зникає. Вони погано розчиняються у воді і добре - в органічних розчинниках, мають пряний запах та гіркуватий і пекучий смак.

До цього часу невідома їх роль у рослинах. Не виключено, що вони є природніми факторами захисту від шкідників та збудників хвороб, оскільки в чистому вигляді мають добре виражену протимікробну та протипаразитарну властивість.

У процесі вегетації рослин вміст ефірних олій в різних частинах змінюється - найбільше їх у квітках, дещо менше в листі, іще менше в стеблах, але є рослини з найбільшим вмістом їх у насінні, деревині, коренях і кореневищах.

Більшість рослин містять ефірні олії в спеціальних утвореннях (ефіроносних залозах), у деяких вони знаходяться у вільному стані.

Близькими до ефірних олій за дією на організм людини і тварин та фізико-хімічними властивостями є смолисті речовини, які є складними ефірами смоляних спиртів та ароматичних кислот, що омиляються лугами, і мало вивчені нерозчинні в лугах резени.

Ефірні олії та смолисті речовини мають виражену місцеву подразнювальну і рефлекторну збуджуючу дії на центральну нервову систему, яка з часом змінюється пригніченням та заграничним гальмуванням.

Крім того, ефірні олії, виділяючись органами дихання, нирками, слинними і потовими залозами, діють сечогінно, потогінно, відхаркувально та слиногінно.

Багно (Ledum palustre). Синоніми - багульник, лісовий розмарин, вонючка. Вічнозелений чагарник висотою 50-120 см з прямостоячими циліндричними гілками. Листя лінійне із загорнутими донизу краями. Дрібні квіточки з білим до червоного кольору пелюсток зібрані нагорі в китиці.

Діючими речовинами є ефірна олія елеонтен (0,3-2%) та особлива багнова камфора(ледол), які найбільше накопичуються у листі та у верхівках гілок з квітками.

Рослина становить небезпеку для дрібних жуйних (овець і кіз), у яких викликає загальне оглушення та гастроентерит.

Звіробій звичайний (Нуреricum реrforatum). Синоніми - заяча крівця, молодецька сон-трава тощо. Найбільш поширений на луках, горбах, між чагарниками та на пасовищах, особливо на со­нячних місцях.

Ефірна олія у траві звіробою (до 0,1%) містить терпени, сесквітерпени (пінен та цинеол). Після висушування токсичні властивості рослини значно знижуються.

Борщівник звичайний (Неracleum spondilium). Багаторічна рослина з борознистим, опушеним у верхній частині стеблом. Рослина, особливо плоди, має неприємний запах. Містить ефірну олію. Oтруєння великої рогатої худоби можливе після поїдання зеленого корму.

Віха отруйна (цикута) (Сіcuta virosa). В кореневищі є поперечні порожнини, заповнені жовтуватою рідиною. Це характерна відмінна ознака віхи. Ранньою весною завдяки солодкому товстому кореневищу і дрібним тонким корінцям легко виривається та поїдається тваринами.

Отруйною речовиною є цикутотоксин, вміст якого сягає 0,2% у свіжому, і до 3,5% - в сухому кореневищі. У чистому вигляді він являє собою аморфну речовину, яка добре розчиняється у киплячій воді та лужних розчинах, а також в ефірі та хлороформі. У разі висушування рослин він тривало зберігається.

За даними окремих авторів, смертельною дозою сухого листя для коня є 400 г, для великої рогатої худоби - 200 г листя зі стеблами. Найбільш чутливими до цикутотксину є коні, потім велика рогата худоба, свині, вівці, кози, кролі, коти, кури і качки. Масові отруєння тварин частіше зустрічаються ранньою весною, що пояснюється прискореним його розвитком.

Патогенез. Цикутотоксин, як ліпотропна речовина, легко всмоктується слизовими оболонками шлунково-кишкового тракту і уражає, перш за все, центральну нервову систему, викликаючи її збудження і клініко-тонічні судоми. При цьому звертає на себе увагу підвищення рефлекторної збудливості, яка з часом змінюється загальним пригніченням і розладами функції серцево-судинної системи та дихання. Тварина гине через 12-24 години від паралічу центра дихання.

Клінічні ознаки. У коней перші ознаки отруєння з'являються через 1-3 години після надходження віхи у шлунок. Спочатку спостерігається занепокоєння, настороженість, салівація, що доповнюється ознаками утрудненого ковтання та прискорених ритму дихання і частоти пульсу. Тварина гине через 12-24 години від зупинки дихання. З боку кишкового тракту спостерігається посилена його перистальтика, іноді кольки. Температура тіла нормальна або дещо знижена.

У великої рогатої худоби через 2-4 години після надходження віхи спостерігалися намагання рухатися вперед, лякливість, розширення зіниць, слинотеча, відсутність жуйки, тимпанія, судоми, під час яких наступала смерть. У перебігу захворювання характерним є або швидка смерть, або відносно швидке одужання, що залежить від дози отрути.

Патолого-анатомічні зміни характеризуються здуттям трупа, почервонінням слизових оболонок, явищами гастроентериту, гіперемією легень, іноді набряком мозку. Смерть настає від асфіксії в результаті паралічу центру дихання.

Діагностика базується на ретельному аналізі анамнестичних даних. Виняткове значення має огляд пасовища та ботанічний аналіз зеленої маси та сіна, а також специфічний запах селери або петрушки.

Лікування симптоматичне. Перш за все, необхідно звільнити шлунок шляхом промивання водою, а у жуйних показана руменотомія і видалення вмісту. Як заспокійливі та протисудомні засоби застосовують хлоралгідрат внутрішньовенно або ректально на слизах. Для стимуляції дихання та серцевої діяльності використовують кофеїн-бензоат натрію, коразол, кордіамін, глюкозу, кальцію хлорид та натрію гідрокарбонат.

Пижмо звичайне (Таnacetum vulgare). Багаторічна рослина, зустрічається на полях, луках, серед чагарників, вздовж доріг та в сухих канавах. У листі і квіткових корзинках міститься ефірна олія (0,1-0,3%), здебільшого туйлон. Описані випадки отруєння корів та ягнят.

Полин таврійський (Artemisia taurica). Багаторічна невисока білоповстяна або сірувато-шерстиста рослина, що розповсюджена іноді великими масивами. Отруйність полину, очевидно, залежить від складу ґрунту, судячи із суперечливих даних, оскільки відомі випадки масових отруєнь овець; а з другого боку - полин є доброю кормовою культурою для овець (особливо взимку).

Склад ефірної олії полину таврійського не постійний, але вважають, що основним є абсинтол, який є ізомером камфори і близьким до терпену, а також гірка речовина абсинтин.

Патогенез. Ефірні олії після надходження всередину діють подразно на слизові оболонки шлунково-кишкового тракту, а рефлекторно - на центральну нервову систему збуджуюче. Після всмоктування у кров вони спочатку стимулюють, а дещо пізніше пригнічують функцію центральної нервової системи, таким чином впливаючи негативно на життєво-важливі функції - дихання та серцеву діяльність.

Більшість ефірних олій є дуже стійкими до біотрансформації в організмі тварин і тому виділяються в незміненому вигляді потовими, слинними, бронхіальними залозами та нирками, уражаючи функціональні їх елементи.

Клінічні ознаки отруєнь тварин рослинами різних родин, що накопичують ефірні олії, майже однотипні. При цьому встановлено, що смертельна доза трави полину для коня становить 500-700 г, а хронічне отруєння настає за вмісту полину в сіні до 2%. Отруєння жуйних тварин зустрічається рідко.

Патолого-анатомічні зміни не характерні. За смертельного отруєння виявляють крововиливи під слизовими та серозними оболонками внутрішніх органів. За більш тривалого перебігу - катарально-запальні явища в шлунково-кишковому тракті, а гістологічно - дистрофічні зміни в нирках, печінці та скелетних м'язах.

Діагностика комплексна. При цьому вирішальне значення мають анамнестичні дані та ботанічний аналіз пасовища і рослинних кормів.

Лікування симптоматичне. З метою інактивації ефірних олій у шлунку застосовують промивання його 0,1% розчином калію перманганату разом з натрію гідрокарбонатом, а також уведення у великих дозах ентеросорбентів.

Запобігти перезбудженню центральної нервової системи можна внутрішньовенним уведенням 10% розчину хлоралгідрату або ректально на слизах. Для стимуляції функції серця та дихання застосовують кофеїн-бензоат натрію, коразол, кордіамін, а також внутрішньовенно розчини глюкози, кальцію хлориду та натрію гідрокарбонату.