Євген Павлович Гребінка (1812 – 1848) увійшов в історію української літератури як автор байок, поезій українською та російською мовами написаних на романтичних засадах, прозові твори російською мовою романтичного характеру (романи «Чайковский», «Кулик», «Записки студента»…)
Народився 21 січня 1812 року на хуторі Убіжище Пирятинського повіту на Полтавщині (тепер село Мар'янівка Гребінківського району) в сім'ї відставного штаб-ротмістра Павла Івановича Гребінки. Початкову освіту здобув у домашніх умовах. У 1825–1831 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук. У гімназії почав писати вірші. 1827 року написав драматичний твір для самодіяльного театру «В чужие сани не садись». 1829 року почав працювати над перекладом на українську мову поеми Пушкіна «Полтава». Брав участь у виданні рукописних журналів, складених із учнівських творів М.Гоголя, Н.Кукольника, М.Прокоповича, Г.Гребінки. 1831 року закінчив гімназію. Того року на сторінках «Украинского альманаха» в Харкові побачив світ перший друкований твір Гребінки — вірш «Рогдаев пир».
У вересні 1831 року повітове дворянство відрядило Гребінку у званні обер-офіцера у 8-й резервний Малоросійський полк, сформований для придушення польського повстання, але полк з Пирятинане вийшов, і у вересні, після поразки повстанців у Варшаві, Гребінка вийшов у відставку. 1834 року Гребінка переїздить до Петербурга, де восени вийшла його збірка байок «Малороссийские приказки», працює у комісії духовних училищ. 1836 року вийшов переклад поеми Пушкіна «Полтава» українською мовою. У червні 1835 року Іван Сошенко познайомив Гребінку з Тарасом Шевченком. З 1837 року працює вчителем російської мови у Дворянському полку. Бере участь в організації викупу Т.Шевченка з кріпацтва, збирає твори українською мовою й клопочеться про випуск їх у додатках до журналу «Отечественные записки». Одержавши відмову, із зібраних для додатків матеріалів укладає альманах «Ластівка», який вийшов 27 квітня 1841 року.
1840 року Гребінка допоміг Шевченкові у виданні «Кобзаря». Того ж року в журналі «Отечественные записки» вийшла Гребінчина повість «Записки студента», а в «Утренней заре» — повість «Кулик».1842 року пише повість «Сеня».
У 1843 році Гребінка відвідав Україну, був у Харкові, разом з Шевченком побував у маєтку Т.Волховської в селі Мосівці. Того ж року в журналі «Отечественные записки» надруковано роман «Чайковський» з епіграфами, взятими із Шевченкових творів. 1844 року Гребінка одружився з Марією Василівною Ростенберг. Того ж року вийшов його роман «Доктор». 1845 року познайомився з П.Кулішем, написав нарис «Петербургская сторона». У 1847 році відкрив своїм коштом у селі Рудці Лубенського повіту на Полтавщині парафіяльне училище для селянських дітей. Того ж року вийшли повість «Заборов» та «Приключения синей ассигнации». З 1846 року Гребінка почав видавати зібрання своїх прозових творів. До кінця 1848 року він видав вісім томів. Помер Гребінка від сухот 3 грудня 1848 року в Петербурзі. Тіло його перевезли в хутір Убіжище, де й поховали.
Байки Є.Гребінки
Важливе місце в творчому доробку Є.Гребінки українською мовою займають байки.
У 1834р. в Петербурзі вийшла збірка байок «Малороссийские приказки», які одразу набули популярності, були високо оцінені тодішньою критикою. «Отечественные записки», зокрема, відзначали, що ці твори Гребінки (і Т.Шевченка) «поза всяким сумнівом принесуть користь південноросійським простолюдинам-читачам».
У 1836р. – друге видання, яке високо оцінив М.Костомаров.
Твори Гребінки з'явилися друком тоді, коли на сторінках періодичної преси точилися гострі дискусії щодо художніх можливостей української мови, розвитку національної літератури, її самобутності й народності. Своїми творами включається в полеміку. В актуальних питаннях розвитку української літератури на народно-національній основі Гребінка поділяв погляди прогресивної літературної громадськості. Підтвердженням цього були насамперед його «Малороссийские приказки».
Кілька байок написав ще у Ніжинській гімназії (1825 – 1831)4 після повернення з армії, та на хуторі Убіжище. 1833 року в «Утренней звезде» були надруковані «Будяк та Коноплиночка», «Пшениця».
Використовуючи фабули байок Крилова, він трансформував відповідно до особливостей творчої індивідуальності. Виразний національний колорит, відтворення певних явищ української дійсності соціальна тематика у порівнянні з творами Гулака-Артемовського стає провідною. Охоплює широке коло проблем – різні аспекти стосунків «сильного» світу (панство, чиновництво), і «слабкого» світу (селянство); судочинство, хабарництво, адміністративні зловживання тощо. Підіймав автор і проблеми морально-етичного плану.
Як просвітитель Є.Гребінка критикує існуючий стан, не зачіпаючи основ системи. Відходить від традицій бурлеску. Шліфує форму та мову творів.
Аналіз байок
Стосунки сильного і слабкого є предметом зображення в байці «Будяк та Коноплиночка». Форма – лаконічна. Жанровий різновид – байка-приказка. Алегоричні образи запозичені із української дійсності. Будяк є уособленням грубої сили, він забрав у Коноплиночки всю землю з-під коріння. Коноплиночка – повна протилежність Будякові, є втіленням слабкості. Беззахисності перед цією грубою силою. Не конкретизується сфера, де існують подібні стосунки (у байці «Ведмежий суд» - судочинство). Основне смислове навантаження несе діалог. Автор-оповідач виступає і як суб’єкт дії. Він виражає свої симпатії та антипатії. Твір закінчується мораллю:
Бува і чоловік сьому колючці пара:
Людей товче та й жде, тдоб хто його кохав.
Я бачив сам таких і, може б, показав,
Та цур йому! розсерджу комісара!
Оцінюючи це явище – стосунки сильного і слабкого – автор виходить із власного досвіду, спостережень. Він хоч і на стороні слабкого, проте обриває свою думку. Це дає можливість ввести соціальний план (за допомогою діалогу та моралі):
"Чого ти так мене, паскудо, в боки пхаєш?" -
На Коноплиночку в степу Будяк тукав.
"Да як рости мені? і сам здоров ти знаєш,
Що землю у мене з-під-корінця забрав".
Груба лексика в репліці Будяка дає можливість виділити усі його негативні риси. Коноплиночка – це людина, яка будучи безсилою, намагається зберегти почуття власної гідності.
У байці «Пшениця» висміюється панський гонор. Подається побутова ситуація через сприйняття автора-оповідача:
Я бачив, як пшеницю мили:
То щонайкращеє зерно
У воду тільки плись, якраз пішло на дно,
Полова ж, навісна, пливе собі по хвилі.
Зерно, полова – алегоричні образи. Мораль пояснює смисл алегорії. Мораль формулюється оповідачем, який близький до простонародного середовища:
Привів мене господь побачить і панів:
Мов простий чоловік там інший пан сидів,
Другі, задравши ніс, розприндившись, ходили.
Автор приходить до висновку, що є різні типи панів: перший тип – не хизуються тим, що належать до вищого стану (зерно), другий – носії панського гонору (полова). Наприкінці твору є принцип кільцевого обрамлення:
І здумав зараз я, як тільки поглядів,
Що бачив, як пшеницю мили.
У байці «Рожа да Хміль» розкриваються стосунки між панами та селянами. Оповідач нібито звертається до конкретної особи:
Охріме, дядечку! будь ласкав, схаменись:
Ти чоловік і з хлібом, і з волами,
І грошики у тебе завелись —
Який тебе лихий ізніс
І побратав з панами?
Оповідач вбачає небезпеку в спілкуванні з панами. Охрім – заможний, пани живуть за його рахунок, їх мораль впливає на Охріма та розбещує його. Висновок та мораль знаходяться усередині твору:
Рівняться з ними нам сам Бог не позволя:
То, сказано, — пани, щоб день у день гуляли,
А ми, неграмотні, щоб хліба заробляли.
Оповідач робить висновок, що панство та селянство відрізняються за моральною сутністю. Щоб посилити цю думку, оповідач ніби переконую Охріма, насправді його адресат – узагальнений читач, оповідач розповідає історію про Рожу та Хміль:
Ось слухай. У мене недавно на городі
Червона Рожа зацвіла,
І треба ж, на біду, край неї
Хміль пустився!
Іспершу гарно страх з сусідкою він жив.
Дивлюсь, аж приятель за гілку зачепився,
А трохи згодом глядь — всю Рожу оповив.
І бідная вона змарніла,
Поблідла, далі пожовтіла;
А проклятущий Хміль,
як рута, зеленів.
Рожа та хміль – рослини національної традиції, алегоричні образи.
Зарозумілість, пихатість представників вищого класу є об’єктом критики у байці «Ячмінь». Вона представлена у діалоговій формі розмови батька та сина. Син звертається до батька:
Чого ячмінь наш так поріс,
Що колосків прямих я бачу тут багато,
А деякі зовсім схилилися униз?
Мов ми, неграмотні, перед великим паном,
Мов перед судовим на стійці козаки.
Тут наявний той же принцип, що і у байці «Пшениця» - побутова ситуація, перехід до узагальнення. Висловлюється батько:
Оті прямії колоски
Зовсім пустісінькі, ростуть на ниві даром,
Котрі ж поклякнули — то божа благодать:
Їх гне зерно, вони нас мусять годувать.
У діалозі виникають алегоричні образи – повні та пусті колоски. У творі є філософський підтекст: повні колоски – люди, які приносять користь іншим, пусті колоски – зарозумілі.
Батько обриває розмову:
Мовчи! Почують — будеш битий.
У байці «Ведмежий суд» зображується судове безчинство, свавілля. Фабула запозичена у Крилова «Крестьянин и овца». Євген Гребінка вносить корективи. У Крилова селянин позиває вівцю. Судят вола за доносом Лисиці. Очевидна абсурдність доносу:
бачила вона, як попеластий Віл
На панській винниці пив, як мошенник, брагу,
Їв сіно, і овес, і сіль.
Сатирична характеристика самого процесу: «Давай вони по-своєму судить», та самих суддів: «Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки» - зв’язок із національною фольклорною традицією. Віл не вчинив нічого протиприродного та злочинного. Але це не зупинило судовий процес, бо за рахунок Вола змовники зможуть поживитись. Образ Вола – з національної традиції (ще від часів Котляревського) як образ жертви хижаків. У вироку – повна відсутність моралі:
Воно було б зовсім не диво,
Коли б він їв собі м'ясиво…(доводить абсурдніст звинувачень).
Мораль не виділяють, а лише виносять вирок: четвертувать вола.
Байка «Рибалка» - інтерпретація твору Крилова «Крестьяне и река». Але місце дії – Україна (річки Оржиця, Сула). Оповідач організовує художню дію, оцінює. Центральний персонаж – Рибалка (у Крилова «крестьяне»). Наявна експозиція – автобіографічний оповідач добродушно сміється над провінційним панством:
Народ письменний, страх,
Бував у всяких школах…
Зображується національний колорит – Рибалка збирається в дорогу:
А далi почепив собi сакви на плечi,
У люльку пхнув огню, цiпок у руки взяв
I рiчку позивать до рiчки почвалав.
Мораль:
Ось слухайте, пани, бувайте ви здоровi!
Еге, Охрiменко дурний:
Пiшов прохать у повiтовий,
Що обiдрав його наш писар волосний.
Певна частина байок присвячена зображенню загальнолюдських вад («Лебідь і гуси», «Могилині родини», «Грішник»): заздрість, чванство, хвалькуватість, розбещеність, аморальність.
