Характерні особливості художньої вишивки західних областей України.

На всій території західних областей України вишивка є неодмінною прикрасою народного одягу та інших предметів побуту. Її місцеві особливості щодо композиції орнаменту, колориту, техніки та способу пристосування дуже відмінні. У народній вишивці Львівської області орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам просторості й легкості. Вирізняються Яворівська вишивка - переважає рослинний орнамент з квіток, галузок. На Буковині (Чернівецька область) крім геометричних та рослинних мотивів використовуються зооморфними, які вишивають білою гладдю, дрібним хрестиком, штапівкою, крученим швом. При цьому як й матеріал використовують бісер, шовк, вовну, срібні та золоті нитки, металеві лелітки. Для Гуцульських вишивок характерні різноманітність геометричних та рослинник візерунків, здебільшого червоно із жовтим та зеленим. Для Покуття найхаракт. сорочки - «чорнєнки» (носили заміжні жінки) і «червонєнки» (дівчата), орнаментовані геометричними мотивами, їх розміщували скісними, ламаними вертикальними смугами або в шахо­вому порядку. Нижче «плічка» і «зморшки» - горизонтальні смуги орнаменту в три-чотири ряди. Особливість Покуття — вишивка білим по білому. На Лемківщині червоно-синя гама, сорочки призбируються у дрібні складочки при комірі,манжетах. Поширений рослинний орнамент. Вишивають кожухи, безрукавки. Бойківська вишивка виконувалась прямими гладкими стібками, поширене вирізування і виколювання. На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками. У північних районах Волині побутує вишивка низовим і поверхневим швом на зразок ткання. Одноколірне вишивання. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Шиття поверхневе - хрестик, гадь, прутик. Вишивки Закарпаття визначає мотив “кривулька”, а також техніка заволікання і вишивання хрестиком. Тут часто також використовується гаптування (бісером, золотом, сріблом).

38.Традиції х удож ньої обробк и металу на Прикарпатті. У XIX столітті значного розвитку дістав народний металообробний промисел - металірство. Гуцульські та бойківські майстри працювали здебільшого з кольоровими металами. У традиційних формах та видах декору зберігалися архаїчні елементи. Гуцульські майстри виготовляли прикраси, ужиткові речі й кінську збрую. Прикраси виконувались технікою литва, кування й плетіння. Поширеними були перстні, вилиті з латуні, срібла, шийні прикраси, поясні пряжки й кільця, браслети, ґудзики тощо. До ужиткових речей належать прості та складені ножі, мисливські ножі, лускоріхи, жіночі й чоловічі палиці, курильне приладдя (люльки, кресала), остроги до чобіт тощо. Для добування вогню на Прикарпатті здавна користувалися кресала, які виготовлялися з високоякісної сталі. Найбільш поширеними були кресала з рукоятками, відлитими у вигляді коника, собачки тощо. Оригінальністю форми, витонченістю оздоблення відзначаються гуцульські люльки. Серед технологічних прийомів обробки металів найбільшого поширення набули лиття, ковальство (кування, карбування, інкрустація, гравірування). Лиття відбувається шляхом заповнення розплавленим металом заздалегідь підготованих пустотілих форм. Інколи поверхня вилитого виробу потребує додаткової обробки.

Особливості яворівської різьби по дереву. Провідні майстри. Основоположник яворівської школи різьби був Ю. Шкрібляк від дав поштовх до піднесення простого ремесла на вершину мистецтва. Його три сини Василь Микола Федір які в своїй творчості спочатку наслідували батька переросли в яскраві творчі індивідуальності. Продовжувачі творчості Шкрібляків брати Корпанюки – Юрій та Симен зробили вагомий внесок в яворівську школу різьби. Вдало застосовували контурне різьблення майже без вибраного фону а де він застосовувався то робили не глибоким. Особливої ували заслуговує вміле поєднання різьби з інкрустацією. Продовжували традиції яворівської школи Василь Семенович Корпанюк та Дмитро Федорович Шкрібляк, їхня композиція базувалася на рослинному орнаменті та застосуванням глибокого вибраного фону.

Основні центри художньої обробки дерева в Україні, традиційні вироби та їх особливості. Провідними центрами художніх деревообробних промислів і ремесл були: Полтавщина - тригранно виїмчасте різблення (Василь Гарбуз, Іван Коваль, Василь Голуб). Львівщина - контурне різьблення (Михайло Бумба, Юрій Князь, Роман Нікула) яворівське жолобчасто-вибірне різьблення (Йосип Станько) Лемківщина скульптурне різьблення (М. Орисик, І. Гирила, Б. Сухорський) Гуцульщина - гуцульське різьблення та інкрустація. 1.Яворівська. 2Річківська. 3.Косівська. 4Брустурівська школа 1.Основоположник яворівської школи різьби був Ю. Шкрібляк від дав поштовх до піднесення простого ремесла на вершину мистецтва. Його три сини Василь Микола Федір які в своїй творчості спочатку наслідували батька переросли в яскраві творчі індивідуальності. Продовжувачі творчості Шкрібляків брати Корпанюки – Юрій та Симен зробили вагомий внесок в яворівську школу різьби. Вдало застосовували контурне різьблення майже без вибраного фону а де він застосовувався то робили не глибоким. Особливої ували заслуговує вміле поєднання різьби з інкрустацією. Продовжували традиції яворівської школи Василь Семенович Корпанюк та Дмитро Федорович Шкрібляк, їхня композиція базувалася на рослинному орнаменті та застосуванням глибокого вибраного фону. 2.Осноположником річківської школи був Марко Мегеденюк. Він оздоблював вироби фарфоровим бісером, крученим дротом та чорним рогом. Основні мотиви були прямі і криві лінії зубці квадрат і кола. Вагомий внесок у розвиток річківської школи зробили Яків і Микола Тонюки. Їхню справу продовжує син Якова Василь Якович Тонюк. 3.Основополодник косівської школи був Василь Девдюк. Косівська школа виділяється оригінальністю орнаментування виробів, пошуками форм, високою майстерність технікою різьби та нових композицій. Один і майстрів був Гуз В.В. Його рахви, свічники, скрині вирізняється новаторством матеріальністю і вишуканістю форми. Заслуженим майстром народної творчості вважається І.В. Балагурак. 4. Представником брустурівської школи є Федір Дручків. Сьогодні традиції брустурівської школи працює заслужений майстер народної творчості М.І. Герпиняв. Характерні для школи є орнаментування великх, обємних виробів технікою інкрустацією а також своєрідні форми які вишукують майстри.

42.Васильківський керамічний осередок. Типологія виробів. Київщина. Васильківський майоліковий завод. Кераміка відзначається особливою пластичністю і лаконічністю форми, м’ягкістю силуету, зелені і золотисто-коричневі поливи, гнучкість і різноманітність прийомів декорування, виразними тональними рисами. Третину асортименту становить школа скульптора, решту декоративний та побутовий посуд і сувенірна мініатюра. Відомі майстри: Михайло Денисенко,Валерій і Надія Протор’єві,Неллі Ісупова.

40. Творчість Марія Приймаченко. Приймаченко своєю творчістю відкрила оригінальну сторінку самобутнього мистецтва світової культури. Її виставки з великим успіхом експонувалися у Франції, Канаді, Польщі, Росії, Німеччині та багатьох інших країнах світу. Народилася Марія П. 1908 р. в с.Болотня на Київщині. Її батько займався теслярством і різьбленням по дереву. Бабуся розписувала писанки. Мати вишивала. Від неї і перейняла художниця характерний для українських майстринь орнамент. У 1960- 1965 роках художниця натхненно працює над новим циклом - "Людям на радість", до якого увійшли роботи "Сонях", "Синій вазон з квітами", "Голуб на калині", "Пава у квітах", "Лев". Марія Приймаченко постійно вчиться у рідної поліської природи. У її картинах знаходять втілення ще язичницькі образи фантастичних чудовиськ і птахів. Її "звірина серія" - явище унікальне і не має аналогів у світовому мистецтві. Фантастичні звірі - це витвір геніальної уяви художниці, це і заклик до дружби і до миру. Твори П. приголомшують глядача своєю різноманітністю барв. Її кольори то сяють таємничою глибиною емалі, то сліпуче спалахнуть золотом, то бризнуть небувалою синню ультрамарину. Естетичний вплив творів геніальної художниці часто залежить від невловимих нюансів, що майже не підлягають ні науковому аналізу, ні вислову. Марія П. не тільки прекрасний художник, але й талановитий поет. Заримовані назви картин свідчать про її феноменальний хист. У творчість П. останніх років входять роздуми "про час і про себе", роздуми про людську долю. 1986 року вона створила вражаючу чорнобильську серію. На 89 році життя (18 серпня 1997 року) вона пормерла.

41. Історія розвитку художнього ткацтва в Україні. Ткацтво – це одне з найдавніших ремесел. Воно виникло ще в період первіснообщинного ладу і представляє собою тканини, з яких люди шили одяг. Згодом для утеплення свого житла виникли килими. Вони були виконані килимовою технікою і прикрашені простим геометричним орнаментом. Потім стали виготовляти складніші килими – ворсові з рослинним орнаментом. А в ХVIII столітті килимарство набуло вже великого поширення на Україні. Килимом прикрашали столи, скрині, підлоги, постіль, сани, завішували стіни. Килими виготовляли на верстатах двох типів – вертикальних і горизонтальних. На вертикальних верстатах виготовляли гладкі двосторонні і ворсові килими. Узор тканин виготовляли вручну, шляхом переплітання, обвивання основи кольоровою ниткою. Орнамент узору виконувався на всю ширину основи, а ткався орнамент рапортами, між якими потім вплітався фон. Така техніка дає можливість відтворювати на килимі рослини та квіти з їх закругленими майже природними формами. Класичний гобелен до ХХ ст. – це переважно живописна картина, виконана засобами ткацтва. Ескізи для них створювали кращі художники, тому протягом сторіч гобелен зазнав впливу всіх стилів мистецтва. Водночас сама техніка гобелена лишилася незмінною. Це було щільне переплетення однорідної пряжі, у якому беруть участь і основа і підтклання. Матеріали і техніка ткацтва були підпорядковані основному – найкраще виявляти малюнок, проробити найменші нюанси всіх деталей композиції. Гобеленова техніка давала змогу відтворювати людські постаті, обличчя, досягаючи об’ємності і пластичності.

44.Лозоплетіння, як вид народного мистецтва. Традиції і центри розвитку. Плетіння з природніх матеріалів, як припускають чимало дослідників належить до первісних виробів, і мабуть випереджує ткацтво та виготовлення керамічного посуду. Основні техніки плетіння: спіральна, полотняна (пряме хрестоподібне плетіння), каркасна, стрічкова, тощо. Плетені вироби відносились до предметів першої необхідності і виготовляли їх спеціальні майстри кошикарі, плетільники рибальських споряджень та інші. З вербової лози плели кошики і дитячі колиски, клітки для птахів і вулики. Плетені вироби народних майстрів позначені національною своєрідністю, використання місцевих матеріалів, улюблених технік плетіння, виготовлення відповідних типів речей. Асортимент виробів з лози є найрізноманітніший. Найбільші центри плетіння зосереджені Київській, Чернігівській, Полтавській, Волинській областях та на Галичині, талановиті майстри цих регіонів і тепер не перестають вражати нас багатством фантазії; витонченістю своїх виробів, прикрашаючи інтер`єр сучасних квартир і громадських споруд, а також експозиції наших музеїв. Художнє плетення відіграє важливу роль в розвитку декоративно-ужиткового мистецтва. Цей вид мистецтва, як і інші походить з сивої давнини, а його вироби завжди знаходять місце у побуті.