Фарфорово-фаянсове виробництво в Ураїні.

Нині в Україні діє 17 фарфорових і фаянсових підприємств. Історія деяких із них сягає 80-х років XVIII століття. Тоді на Волині й на Чернігівщині було виявлено багатющі поклади сировини для фарфоро-фаянсового виробництва. Тут також є великі лісові масиви — дешеве паливо для випалу кераміки.Фарфорову справу в Україні започатковано 1783 року. У волинське містечко Корець, у маєток князя Чарторийського, було виписано з Польщі братів-інженерів Мезерів — Міхала й Франтішка. На основі чудових місцевих каолінів вони розробили рецептуру фарфорової маси, заснували й керували Корецькою фаясарнею (так на Волині звали фарфорові підприємства). У Корці виготовляли й фаянс. У XIX столітті на Волині діяло кілька десятків фарфорень — великих і малих. Цей край і досі вважається найбільшим в Україні центром з виготовлення фарфору й фаянсу. Художня й технічна продукція заводів Коростеня, Полонного, Кам'яного Броду, Олевська, Довбиша, Городниці, Баранівки знана в усьому світі. Києво-Межигірська фаянсова фабрика — перше фаянсове підприємство в Україні. Продукція межигірців вписувалася в рамки стилю ампір, але збагаченого національним колоритом, зокрема використанням українського орнаменту. У виробах відчувалася велика культура, що йшла від традицій української народної кераміки. В асортименті виробів фабрики були чайні й столовісервізи, вази, салатниці, фруктовниці, лампади, «роги достатку»,декоративні таці з портретами Шевченка, Костомарова, Куліша, Ґарібальді,з київськими ведутами — краєвидами Хрещатика, Золотих воріт, лаври, атакож самого Межигір'я. І навіть — тираж фаянсових ікон «ВознесінняХриста». У Києво-Межигірський фабриці уперше впроваджено такі новинки, як декорування виробів способом друку (щось подібне до сучасних перебивних картинок), «гіпюровим»рельєфом, суцільне покриття поверхні виробів кольоровими поливами —зеленою, бузково-блакитною, «шоколадною».

30. Історія розвитку художньої обробки шкіри в Україні. Традиційні осередки. Художня обробка шкіри на Україні має давню історію. Шкіряне виробництво епохи Київської Русі розвивалось насамперед там, де було вдосталь сировини. У Х-ХІІ ст. шкурка хутрового звіра була грошовим еквівалентом. У наступні століття художня обробка шкіри сягнула вищого рівня, особливо в період цехового виробництва. Шкіряний промисел поділився на цілий ряд ремесел. Шкіру виробляли гарбарі, шевці, сідельники, поясники, рукавичники, шапкарі. У ХVІ ст. основними центрами шкіряного виробництва були Львів, Рогатин, Коломия, Галич, Дрогобич, Стрий. Вже в кінці ХVІІІ ст. в галузі шкіряного виробництва виникли перші промислові підприємства. На Прикарпатті одним із основних і найдавніших центрів була Тисмениця. У ХІХ ст. на Україні сформувалось чимало осередків народного шкіряного виробництва. Протягом століть на Україні утвердилось чимало способів обробки шкіри: холодне і гаряче тиснення, пізнішого походження – техніки ажурного вирізування, плетення кольоровими ремінцями, аплікація, декоративні шви. У кінці ХІХ ст. із змінами в народному побуті, особливо в одязі, масштаби шкіряних промислів скорочуються, художня обробка шкіри поступово занепадає. У ХХ ст. функції постачання населенню шкіряних виробів виконують взуттєві, шкіргалантерейні, хутряні фабрики. З кін. 70-х до 90-х років в справі художньої обробки шкіри визначальна роль належить тим майстрам, які працювали у творчо-виробничих комбінатах художнього фонду УРСР: Івано-Франківськ (Ольга Шулепа, А. Кісиличук), Тернопіль (Ковальчуки), Чернівці (Ніна Косарєва), Косів (Присяжнюк Р., Стринадюк Р., Прощук), Київська фабрика (Заверна). Припинення роботи художньо-виробничих комбінатів позбавили роботи декількох десятків професійних майстрів, але деякі з них на даний час працюють у своїх майстернях (В. Кіщук, Р. Присяжнюк, Галина Вах, творча група «Лимар»).

35.Керам. доби Київської Русі. Художні особливості. У ХІІ ст. форми посуду набувають присадкуватої і опуклуватої форми. Вироби формують на гончарному крузі. Щоденний і святковий посуд К.Р відзначався багатством і різноманітністю форм та оздоблений переважно геометричним орнаментом. Основні типологічні групи виробів – тарілки, горщики, миски, кухлики, глечики, світильники та ін. Крім посуду і великої кількості горщиків на теренах Київської Русі зафіксовано виготовлення дрібної зооморфної пластики та мініатюрних посудин. Зокрема на Полтавщині в Х-ХІст. виготовляли фігурки собак, бика, козулі та голівки птахів. А в ХІІ-ХІІІст. на Русі виготовляли поливяні писанки, тарахкальця і інші глиняні іграшки.

31.Ручне формування керамічних виробів та ручне формування в гіпсових формах. Для того,щоб формувати в гіпсовій формі,то спочатку виготовляється сама форма. Береться зразок форми (наприклад тарілки),покругу обставляється бляхою,і заливається гіпсом. На готову форму набивається тарілка. Глина добре розминається в руках,і тоді з її допомогою починаємо формувати тарілку. Тарілка набивається в два шари по 3-4 мм кожний. Після цього вигладжуємо тарілку зсередини. На готову набиту тарілку переносимо малюнок з картону і виконуємо його в певній техніці. Після повного завершення тарілки виймаємо її з гіпсової форми. Таким чином можна формувати всі широкогорлі вироби: вази,кашпо,горщики,тощо. Подібним чином відбувається і ручне формування керамічних виробів. Наприклад,якщо це пласт,то набиваємо його на тканині чи дошці в два шари товщиною 3-4 мм,потім зверху загладжуємо до рівної поверхні і з нього вирізаємо стінки потрібної конфігурації в залежності від нашого виробу.

Творчість П.Цвілик.

Павлина Цвілик. Досконало володіючи традиційними прийомами декорування гравіруванням по побіленому черепку,розписом ангобами та під поливними барвниками,вона не тільки утвердила існуючий але й збагатила багаж виражальних засобів розписного декору новими квітковими мотивами і прийомами компонування. Форми її керамічних виробів,а це тикви,кухлі,миски,дзбанки,баклаги,декоративні тарілки та скульптурки,відзначаються ніжними плавними силуетами. Разом з декором вони досконалі,виразні і художньо довершені. В оздоблювальних малюнках Павлини Цвілик знову оживають побутові сцени – декоративно подані людські фігури,птахи та тварини. На об’ємних виробах вона компонує їх в основному у вигляді двох ярусів. При цьому широкий основний ярус розміщений у найбільш опуклому місці виробу і вузький на шийці або його плічках. Композиції майстрині створені на злагодженому співвідношенні великих і дрібних елементів. Вони наївні,поетичні, насичені почуттями,позначені щирістю і великим людським теплом.

37. Способи формування та декорування трипільської кераміки. Типологія виробів. Найхарактерніша ознака господарського розвитку і культурного розквіту. У розвитку керамічного ремесла приготування добротних мас, формувалися різні вироби декоровані контррельєфними візерунками та багатими поліхромними мальованими композиціями. Трипільська культура V-III тисячоліття до н.е., що охоплює лісостепову територію України від Дніпра до Карпат дуже багата на гончарні вироби ручної роботи без застосування гончарного круга. Гончарні вироби трипільців були витворами мистецтва. Кераміка тут орнаментована з проявом філософії спостереження навколишнього середовища, природних стихій (можливо містики). Трипільці розмальовували поверхні, але і робили рельєфний рисунок. При розписі вживали білий колір по сірому, чорний, червоний та коричневий. Археологам вдалося виділити 3 етапи розвитку цієї культури: ранній, середній, пізній. На ранньому етапі за особливостями форми і декоруванням поділяються на 3 групи тарний, столовий антропоморфний. На початку середнього етапу траплявся посуд з 4 рельєфними виступами, які зображують жіночі груди, уособлює богиню неба і води. На пізній стадії 3 етапу посуд з високою розхиленою шийкою, плічками, великі вузькогорлі амфори

34.Формування керамічних виробів рідким способом (литтям). Способи декорування ангобами. Шлікер перед заливанням у форми добре розмішують і проціджують через густе сито. Набирають його у емалеву або пластмасову посудину. Заливають форму шлікером повністю в тому числі і литок до самих його країв. Добре висушена гіпсова форма по всій площині всмоктує воду з шлікеру, а на її стінках відкладається сірий черепок,тобто стінки виробу. По мірі всмоктування формою води і відкладання черепка,рівень шлікеру у формі постійно знижується і його потрібно підтримувати, доливаючи до попереднього рівня. Товщину набраного черепка контролюють на стінках литка,зробивши незначний поперечний надріз стеком. Якщо шлікер нормальної в’язкості і форми добре висушені,то здебільшого через 15-20 хв. відформовується виріб з нормальною товщиною стінок. Набравши потрібну товщину черепка залишок шлікеру виливають з форми у посудину чи ванну,де він зберігається. Ангоб – кольорова рідка глина. Змішуючи кольорові ангоби між собою,а також з білим,отримують безліч тонів і відтінків. Конкретні композиції можна розписувати пензликом - перекривати кожний колір 4-5 разів. Можна розписувати ріжками або грушами – це робиться одним разом. Фляндрування – грушами проводимо кілька кольорових ліній,а потім загостреним предметом змішують кольори між собою. Відводка – на турнетці відцентровуємо виріб,приставляємо грушу з кольором і за рахунок обертання виробу проводимо кругові лінії. Мармуризація – на сирий виріб насичено наносимо різнокольоровий ангоб. Потім за рахунок встряхування ці плями змішуються між собою,утворюючи ефект мармуру.