Проблемы концептуализации и категоризации мира в языке

Дискурсивный анализ

Дискурси́вный ана́лиз — изучение языка, используемого членами некоторого языкового сообщества. В ходе такого анализа рассматривается как форма языка, так и его функция. В качестве исходного материала берутся разговорная речь и письменныетексты. Идентифицируются лингвистические особенности понимания различных текстов и типов устной речи.

Анализ письменных текстов может включать в себя изучение развития темы и связи (сцепки) между предложениями. Анализ же разговорной речи может сосредоточиваться как на этих аспектах, так и на практиках пошагового взаимодействия, открывающих и закрывающих последовательностей социальных взаимодействий или структуры нарратива.

Дискурсивный анализ использует подходы нескольких научных дисциплин — психолингвистики, социолингвистики, антропологии,социологии, герменевтики и социальной психологии.

Дискурсивный анализ, в частности, рассматривает следующие вопросы:

· Теория речевых актов

· Социолингвистика взаимодействий

· Этнография коммуникации

· Прагматика

· Анализ разговоров

· Вариативный анализ

Проблемы концептуализации и категоризации мира в языке

Прежде, чем мы начнём разговор о вопросах, которые относятся к теме нашей сегодняшней встречи, давай вспомним:

1) на основании каких признаков разграничивают понятия «язык» и «речь»?; что такое «внутренняя речь»?;

2) почему когнитивная лингвистика всё чаще оперирует термином «концепт» вместо «слово»?

А теперь я напомню, что одной из главных проблем современной лингвистики является проблема взаимосвязи языка и мышления.

Когнитивный подход к анализу языка заключается в выявлении и объяснении процессов категоризации и концептуализации, которые, отражаются в языке. Единицей концептуализации в когнитивной лингвистике является концепт, понимаемый как результат когниции. В концепте, согласно когнитивному и лингво-культурологическому подходу, сконцентрирована не только семантика языковой единицы. Концепт является единицей ментального лексикона и представляет собой совокупность значений, ценностей и норм как результат познавательной деятельности человека. В ментальном лексиконе человека хранятся не только значения, но и «предзначения» (Д. С. Лихачев), все вызываемые данным словом чувственные образы, созначения, оценки и коннотации, личные и коллективные, преломленные сквозь призму той или иной культуры в языковом сознании.

Концепт в когнитивной лингвистике – это единица, открывающая доступ к пониманию того, «как концептуализируется мир через призму языка и какую картину мира демонстрирует изучаемый нами и отдельно взятый язык» (Кубрякова 1997, с. 46). Языковые проекции концептов репрезентируют не только лингвистически освоенный мир в виде языковой картине мира, но и своеобразие способа освоения мира.

Нам необходимо уточнить, что такое: а) концептуализация; б) категория, категоризация.

«КОНЦЕПТУАЛИЗАЦИЯ – это первичная теоретическая форма, обеспечивающая теоретическую организацию материала; схема связи понятий, отображающих возможные тенденции изменения..., позволяющая продуцировать гипотезы об их природе и характере взаимосвязей; способ организации мыслительной работы, позволяющей двигаться от материала и первичных теоретических концептов ко все более и более абстрактным конструктам, отображающим в пределе допущения, положенные в основание построения картины видения исследуемого сегмента реальности».^[1]

КАТЕГОРИЯ (термин введён Аристотелем) – это логический и метафизический термин, априорное понятие рассудка, условие возможности мышления. Категории являются узловыми пунктами познания, "ступеньками", моментами проникновения мышления в сущность вещей. Категории – это идеальный аналог материального мира, его общих свойств, связей и отношений.

А теперь начнём беседу по теме сегодняшней встречи. Ещё в IV веке до нашей эры Аристотель утверждал, что в основе грамматики лежит логика^[2]. Его последователями в этом вопросе были французские ученые Антуан Арно и Клод Лансло, аббаты монастыря Пор-Рояль. Вработе «Всеобщая рациональная грамматика» (1660) они утверждали, что цель языкознания – изучение логических принципов, которые лежат в основе всех языков. Они полагали, что все мыслящие люди мыслят одинаковыми категориями и по одинаковым законам. А если это так, то и грамматика у них едина. Следовательно, логические и языковые категории тождественны. Рассуждение этих аббатов выглядело примерно так:

В основе логики лежит суждение, т.е. форма мышления, в которой что-либо утверждается или отрицается. Суждение состоит из субъекта S (მსჯელობის საგანი), предиката P (თვისებები ან ურთიერთობები), связки (есть/არის) и кванторов (все А–ები и некоторые Е–ები). Субъект есть то, о чем нечто высказывается, а предикат – то, что высказывается о субъекте, причем S единичное, а Р - всеобщее.

Логическое суждение совпадает с предложением. Вот очень простое предложение: Человек бежит. Это же предложение как логическое суждение: Человек (предикат) есть (связка) бегущий (атрибут, т.е. предикат). Следовательно, в языке все должно быть подчинено логике.

И то, что сегодня в грамматиках многих западноевропейских языков для обозначения подлежащего и сказуемого, применяются логические термины субъект (анг. subject, нем. Subjekt, фр. sujet) и предикат (анг. predicate, нем. Prädikat, фр. prédicat) – это влияние грамматики Пор-Рояля.

Существует и крайне противоположная точка зрения, которую высказывали ещё в XIX веке. Так, известный немецкий лингвист Герман Штайнталь утверждал: «Категории языка и логики несовместимы и так же мало могут соотноситься друг с другом, как понятия круга и красного». Так, например, рассказывая о чём-то в прошлом, скажем, что-то происходит в прошлом году летом, мы можем сказать: «Иду я и вижу...». Нарушается логика? Или, когда император говорит о себе: «Мы». Нарушается ли закон логики? Безусловно. Это самые простые контраргументы, они лежат на поверхности. Можно привести более весомые. Например: языковые категории (время, число, лицо и т.д.) не совпадают по содержанию в различных языках (напр., в древнерусском, древнегреческом, арабском есть еще одно число - двойственное). А ведь знаменитые аббаты утверждали, что люди мыслят по одинаковым логическим законам, язык подчинён логике, следовательно в разных языках языковые категории должны быть одинаковыми.

Добавим к этому: логика не терпит парадоксов, а в языке есть игра слов, эмоции, язык допускает парадоксы, - всё это часть богатства любого языка. Здесь я приведу слова Жана Пиаже, который утверждал, что можно быть умным, но нелогичным.

Вывод: логика – проще, чем язык, язык сложнее, так как он отражает жизнь во всем ее разнообразии.

В XIX веке на основании взглядов Гумбольдта начала выстраиваться теория, которая получила название «Гипотеза лингвистической относительности». В XX веке её активными сторонниками были, прежде всего, американские этнолингвисты и специалисты по индейским языкам Эдвард Сепир и Бенджамин Уорф.

Согласно этой теории, люди, говорящие на разных языках, видят мир по-разному, следовательно, каждому языку соответствует своя логика мышления. Гумбольдт утверждал, что каждый язык описывает вокруг народа, которому он принадлежит, круг. И выйти из этого круга можно выйти только в том случае, если вступаешь в другой круг. В разных языках знаки – это не различные обозначения одного и того же предмета, а разные видения его. Наиболее яркие примеры связаны со словами, обозначающими цвета, в разных языках. Так, у некоторых африканских племен есть только два слова для названия цветов: одно для «теплых» (сюда входят красный, оранжевый, желтый) и одно – для холодных (голубой, фиолетовый, зеленый).

Таким образом, слово – это знак, но это и особая сущность, которая находится между внешними явлениями и внутренним миром человека. И теперь вы должны понимать, что изучение иностранных языков – это гораздо больше, чем изучение лексики и грамматики, это – приобретение новой точки зрения, нового взгляда на мир.

Развивая эти идеи, уже в XX в. Эдвард Сепир утверждал, что миры, в которых живут различные общества, - это отдельные миры, а не один мир, который использует разные ярлыки. Язык по-своему членит действительность, и человек находится во власти конкретного языка. Реальный мир строится на языковых нормах данного общества.

А Бенжамин Уорф полагал, что поведение людей объясняется лингвистическими факторами. Он начинал свою деятельность как инспектор по технике безопасности и поэтому приводил в подтверждение своей теории факты из этой области. Например, рабочие спокойно курили у пустых цистерн для бензина, потому что на них было написано Empty gasoline drums (Пустые цистерны для бензина), хотя на дне всегда скапливались остатки горючего и образовывался опасный газ. Люди в своем поведении ориентировались не на опасную ситуацию, а на табличку с успокаивающей надписью.

В своих экспедициях по изучению индейских языков Уорф обратил внимание на языковые особенности индейцев племени хопи. В частности, если в европейских языках различаются форма и содержание (ведро воды, кусок мяса), то у хопи такого различия нет: в подобных случаях они используют только одно слово, где заключены оба понятия (вода и ведро). Из множества наблюдений ученый заключил, что понятия времени и материи не даны из опыта всем людям в одной и той же форме. Они зависят от природы языка. Грамматика и логика не отражают действительности, а видоизменяются от языка к языку. Уорф выразил эту крайнюю мысль в следующем высказывании: законы Ньютона и его взгляд на строение вселенной были бы иными, если бы он пользовался не английским языком, а языком хопи.

Сторонники гипотезы лингвистической относительности абсолютизируют языковое своеобразие разных народов и проистекающее из этого своеобразие национального мышления, а приверженцы тождества логических и языковых категорий абсолютизируют единство логики мышления, лежащей в основе национальных грамматик.

Истина, очевидно, посередине. Но найти её очень трудно. Напомню, язык и речь – категории одновременно материальные и идеальные. Как только мы подходим к области мышления, то переходим в плоскость допущений и абстрактных построений. Первое, что нам следует помнить – в языкознании существуют объекты материального уровня и нематериального. Поэтому то, что мы в рассуждениях, в исследовании, переходим на уровень абстракции – это уже традиция в лингвистике. Не надо бояться, но надо помнить, что всё, что вы выстраиваете на уровне абстракции, должно быть построено по законам логики, должно отталкиваться от лингвистического знания.

Итак, нас интересует механизм языкового поведения говорящего. Современная лингвистика (и, прежде всего, когнитивная) рассматривает этот механизм сквозь триаду «язык – культура – личность». А языкпонимается как форма всякой культуры, как ее часть, как хранилище многовекового духовного опыта народа-носителя данного языкового сознания. Являясь основным средством выражения мысли, язык отражает познание. Поэтому изучение языка когнитивистами понимается как косвенное изучение познания. Подавляющее большинство сведений о мире человек постигает в ходе деятельности, на языке, при помощи языка, через язык. Именно поэтому одним из главных вопросов когнитивной лингвистики является вопрос, как структуры языкового знания репрезентируются и участвуют в переработке информации?

Для сегодняшней науки очевидно, что именно язык обеспечивает наиболее естественный доступ к сознанию: «… мы знаем о структурах сознания только благодаря языку, который позволяет сообщить об этих структурах и описать их на любом естественном языке…» (Кубрякова 1997, с. 21).

Человек осваивает язык так же, как и всю окружающую его действительность; в его сознании формируется понятийная, логическая и языковая картины мира. Уже в 80-е годы XX века в трудах по философии и психолингвистике высказывался взгляд, что концептуальная картина мира – явление более высокого порядка, чем языковая картина мира. Слово выступает основной единицей языковой картины мира, концепт – единицей концептуальной картины мира. Концепты объединяются в концептосферы и образуют концептуальную картину мира.

Сопоставление и разведение слова и концепта – одна из задач когнитивной лингвистики.

Концепт трактуется в современной лингвистике достаточно широко. Однако исследователи едины во мнении, что концепт – это условная ментальная единица синтетического характера, что концепт имеет чисто когнитивный статус и не существует вне мышления. Сложность концепта состоит в наличии двусторонней связи между языком и сознанием. Язык и речь – сферы, в которых концепт материализуется. Но концепт – это единица ментального лексикона

Концепт номинируется словом, но представляет собой структуру несколько иного порядка, чем слово с точки зрения классической семантики. Сразу же подчеркнём, что до сих пор в лингвистике нет единого мнения относительного того, что такое концепт. Или, например, какие критерии позволяют чётко разграничивать языковую и концептуальную картину мира^[3]. «Период утверждения термина в науке непременно связан с определенной произвольностью его употребления, размытостью границ, смешением с близким по значению и/или по языковой форме терминами» (Карасик, Слышкин 2001, с. 76).

Концепт – это научная абстракция. Он номинируется тем словом, которое передает его значение наиболее концентрированно и адекватно. Однако помимо значений, которые фиксируются за данным словесным знаком в словарных дефинициях, концепт объединяет в своем поле и те понятия и смыслы, которые составляют его периферию и не фиксируются толковыми словарями.

Концепт реализуется через фрейм (конструкт, гештальт, скрипт).

Концепты понимаются как "сгустки смысла", несущие важную культурную информацию и находящие свое конкретное выражение в виде знаков. Он вбирает в свое поле не только эксплицитное, но и имплицитное знание, связанное в ментальности человека-говорящего (пишущего, читающего, думающего, рефлексирующего) с данным понятием, материализованным через слово-знак. Концепт, по определению Ю. С. Степанова, – это « ячейка» культуры в ментальном мире человека (Степанов 2004), а культурно освоенные смыслы – это не только прямые связи с референтом, но и те невидимые нити ассоциаций, которые основаны на общей культурной памяти народа-носителя языкового сознания.

В концептах хранится не только индивидуальное знание и опыт, но и знание, общее для всего данного лингвистического сообщества; они – «в некотором роде «коллективное бессознательное» современного … общества» (Степанов 1997, с. 9). А отталкиваясь от гипотезы лингвистической относительности Сепира-Уороффа, можно, по всей видимости, говорить и о концептах – универсалиях. Практически во всех языках мира есть слова, отмеченные особенной смысловой и эмоциональной нагрузкой: Бог, отец, мать, вера, жизнь, смерть, любовь, одиночество…

Когнитивная лингвистика признаёт, что в словарной дефиниции представлен лишь содержательный минимум, который является актуализацией концепта, но всегда частичной и субъективной к смысловому потенциалу. Это подтверждается общеизвестным фактом: каждый словарь – отражение субъективной авторской интерпретации объективного содержания. Именно по этому поводу еще в XYIIIвеке знаменитый английский писатель и лексикограф Сэмюэл Джонсон писал: «Словари все равно что часы. Даже самые плохие лучше, чем никакие, и даже от самых лучших нельзя ожидать абсолютной точности».

Концепт в когнитивной лингвистике – это единица, открывающая доступ к пониманию того, как концептуализируется мир через призму языка и какую картину мира демонстрирует изучаемый нами и отдельно взятый язык.

Концепт – единица когнитивного уровня, следовательно, он вбирает в себя все, что принадлежит природе понятия и значения. Но концепт – это и факт культуры, следовательно, он вбирает в себя и то, что делает его таковым: исходная форма (этимология), аксиологическая оценка, ассоциации, абстракции, ментальные изоглоссы. Сказанное указывает на сложность выработки единства мнений относительно числа семантических параметров, по которым может вестись его изучение.

Несмотря на разнообразие типов концептов по структуре и содержанию, каждый концепт имеет базовый чувственный образ, который и составляет его базовый когнитивный слой. Это некий прототип, константа, закрепленная в нашем сознании именно за данным концептом, которая определяет емкость и, обращаясь к языку программирования, загрузку данной ментальной «капсулы». Ядро концепта – константу – метафорически можно представить в виде магнита, который притягивает к себе различные когнитивные признаки.

Так же, как и слово, которое может быть моносемантичным и полисемантичным, концепты могут быть одноуровневыми (однослойными) и многоуровневыми (многослойными). Если содержание концепта отражает конкретные чувственные ощущения и представления, он может исчерпываться базовым уровнем /слоем. Таким же он может быть и в сознании интеллектуально неразвитой личности, либо в сознании ребенка. Более сложные концепты представляются в виде иерархически упорядоченной структуры, в которой на основной базовый уровень наслаиваются дополнительные когнитивные слои. Совокупность базового слоя, дополнительных когнитивных признаков и слоев составляют объем концепта, определяя его структуру (Стернин 2001, с. 59).

Несмотря на разнообразие толкования концепта, исследователи едины во мнении, что концепт – это условная ментальная структура; он имеет чисто когнитивный статус и не существует вне мышления.

 

3. Лінгвістична категоризація протягом усього історичного розвитку мовознавства завжди була об’єктом дослідження науковців, оскільки саме трактування механізмів поділу елементів мовної систе- ми на класи визначало напрямок розвитку тієї чи іншої лінгвістичної парадигми, формувало погляди на- уковців на функціонування мовної системи, закономірності її організації та перспективи розвитку. Мета цієї статті — проаналізувати погляди на явище лінгвістичної категоризації в історії лінгвістики, встановити взаємозв’язок і взаємозалежність основних концепцій категоризації, а також визначити ме- ханізми використання лінгвістичної категоризації при здійсненні формалізованого комп’ютерного коду- вання знань у сучасних автоматичних інформаційних системах. Категоризація у найзагальнішому сенсі — це процес систематизації засвоєних знань. Щоразу спри- ймаючи порцію нової інформації про світ, людина намагається розмістити її у мозку шляхом віднесен- ня до тієї чи іншої категорії. Це однаковою мірою стосується засвоєння конкретних понять і абстрактних концептів. Такі процеси у людей яскраво проявляються у ранньому дитинстві, коли відбувається знайом- ство дитини з оточуючим світом. Особливою формою категоризації є моделювання (засвоєння) знань. Такий вид ментальної діяльності людини розгортається впродовж усього життя і характеризується несві- домим поєднанням процедури категоризації з моделюванням, яке покликане узагальнювати й інтегрува- ти нові знання в інформаційне середовище апріорного досвіду. Категоризацію можна також вважати особливою формою систематизації знань, уявляючи її як когні- тивний процес, що дає людям змогу усвідомлювати світ, фіксуючи і структуруючи його у зручний для ді- яльності мозку спосіб. Усі ці властивості свідчать про концептуальну важливість категоризації для цілої низки наук, як-от: антропологія, філософія, соціологія, психологія, лінгвістика та ін. Важливо наголосити, що систематизація знань, покладена в основу процесу категоризації, відобра- жає спосіб позиціонування цих знань стосовно вже наявної у мозку людини інформації про спорідне- ні концептуальні сутності. Категоризація до певної межі є накладанням психологічної метареальності на об’єктивний світ, який окрім своєї матеріальної природи передбачає й певні ідеальні сутності. Категоризація має вирішальне значення і для мовознавчих студій, оскільки лінгвістична наука здій- снює свій пошук паралельно на двох рівнях — матеріальному (рівень мовлення) та ідеальному (рівень мови), потребуючи для цього ефективних механізмів категоріального відображення знань. Мова у сво- їй усній формі (тобто усне мовлення) являє собою лінійну послідовність звуків. У цьому ракурсі лінг- вістика традиційно займається описом того, у який спосіб звукові ланцюжки накладаються на певні значення. Увесь процес співставлення форми і значення базується на дотриманні правил синтаксису, який у свою чергу передбачає сегментацію мовного матеріалу на окремі одиниці. Такі одиниці є кате- горіями різного виду, що мають можливість у подальшому групуватись у класи за спільними категорі- альними ознаками. Категоризація традиційно найяскравіше проявляється у сфері граматики. Досвід сучасних лінгвістич- них досліджень свідчить про те, що вивчення граматичної системи мови є цілком категоризованим. Усі вчені визнають наявність у будь-якій мові певного набору диференціальних класів слів, які мають спільні категоріальні ознаки. В. Лабов стверджує, що «лінгвістика — це не що інше, як вивчення категорій, тоб- то того, як мова накладає значення на звуки шляхом категоризації реальності на дискретні одиниці і су- купності одиниць» [11, 342]. 12 Дж. Лайонз наголошує на відсутності уніфікованого тлумачення терміна «лінгвістична категорія» у су- часних граматичних теоріях, застерігаючи, що «різні лінгвісти використовують його як у вузькому, так і в широкому значенні без додаткових уточнень» [15, 270]. Для одних лінгвістичними категоріями є кла- си слів, для інших — час, спосіб, особа, число — це також категорії. Категоризація у такому контексті тор- кається низки проблем, які стосуються детермінації та делімітації у визначенні членів категоріального класу. Яскравим прикладом цього є визначення категоріальних параметрів частин мови, кількість яких є тим оптимальнішою, чим меншою. I. Майкл зазначає, що починаючи з 1800 р. у граматиках англійської мови нараховують близько 60 різних систематизацій частин мови [17, 521–529]. Отже, питання визначення так- сономій лінгвістичних одиниць та способів їх взаємодії у конкретних мовах є предметом постійного на- укового пошуку, особливо у світлі проблеми категоріальної формалізації знань з метою їх комп’ютерного кодування та інтерпретації. У класичній інтерпретації категорії мають чіткі межі, а їх елементи — однаковий статус. Класичне тлумачення категорій і категоризації тривалий час домінувало у лінгвістиці, а сформовані і «скам’янілі» категорії за інерцією інтегрувались у нові граматичні вчення, оскільки власне процес «скам’яніння» (hardening), а також зростаюча автономія логіки і риторики, довгий час сприяли тому, що граматика була чи не єдиною цариною і водночас джерелом категоризації [1]. Іншими факторами, які спричинили тривале панування ортодоксальної концепції категоризації, ста- ли її зв’язок із традиційною логікою і споконвічне прагнення людини структурувати світ у межах дискрет- них сутностей, що підлягають опису. На початку ХХ ст. з’являється вчення видатного філософа і логіка Б. Рассела, у якому на продовження ідеї про невизначеність людської інтерпретації світу, нечіткою уявля- ється і мова, як одна з її форм. Згідно з теорією Б. Рассела, «будь-які форми репрезентацій — механістичні чи когнітивні — не можуть мати універсальних характеристик своєї чіткості або невизначеності, оскіль- ки існують незалежно від них» [23, 62]. Наслідком таких ідей став перегляд і реформування концепцій ка- тегоризації, які до цього базувались на необхідності відносно чіткого опису елементів і їх класів. Основною проблемою лінгвістичної категоризації був і залишається релевантний поділ системи мови на класи слів, в основу якого покладені чіткі таксономії розмежування елементів класу. Для Л. Блумфілда, як представника преструктуралізму, граматичні категорії — це перш за все формальні класи. Частини мови відповідно є формальними класами, до яких також належать категорії числа, роду, відмінка і часу, а «в кожному з цих формальних класів наявні елементи, тобто класові значення, які є однаковими для усіх форм даного класу» [2, 146]. Л. Блумфілд вперше зауважив, що «формальні класи не є такими, що виклю- чають один одного, вони можуть накладатись, схрещуватись і містити один одного» [2, 269]. Яскравим прикладом граматичної категоризації є запропонована американською школою структуралізму ієрархія мовних одиниць і мовних рівнів. М. Джус як представник американської дескриптивної лінгвістики наголошував на абсолютивіз- мі лінгвістичних категорій, стверджуючи, що вони «співвідносяться із категоріями об’єктивного світу, а кожна мовна спільнота категоризує реальність радше у відповідності до категорій мови, ніж навпаки» [10, 351]. Однак співвідношення між дискретними категоріями мови і континуальними категоріями ре- ального світу не є і не може бути чітким, і тому усе, що не підпадає під лінгвістичні категорії, тлумачиться як екстралінгвістичні знання, категоризація яких знаходиться поза межами впливу лінгвістичної науки. У межах генеративної граматики, яка є алгебраїчною за своєю природою, процедура категоризації отримала дещо математичне тлумачення із використанням принципу «усе або нічого» (all-or-none) для встановлення категоріального членства. У працях К. Поларда та І. Сега зазначається, що «у будь-якій ма- тематичній теорії для опису емпіричних понять використовується їх моделювання за допомогою матема- тичних структур, окремі аспекти яких за домовленістю співвідносяться із реальними характеристиками об’єктів моделювання» [20, 6]. Природно, що будь який опис мови — математичний чи дескриптивний — це завжди модель, яка відображає ментальні репрезентації мовної системи. На початку зародження генеративної лінгвістики основні лінгвістичні категорії (класи слів, фразові єдності та ін.) безапеляційно запозичувались із традиційної мовознавчої науки. Проблемною визнавалась лише відсутність концепції категорій синтаксису [16, 176], оскільки не існувало уніфікованих принципів віднесення двох подібних синтаксичних елементів (структур) до одного синтаксичного класу. Із запровадженням Н. Чомським бінарної опозиції, яка включає особливий клас формативів (formatives) (лексичних або граматичних) і категоріальних символів (наприклад NP, N, VP, V та ін.), закла- даються засади універсальної граматики, яка дозволила б категоризувати лінгвістичні елементи незалеж- но від їх приналежності до конкретної мови [3, 65–66]. Модель синтаксичної категоризації Н. Чомського стала першим кроком на шляху до розробки концепції міжкатегоріального узагальнення, що уможливи- 13 ла б встановлення подібностей між такими основними категоріями, як N, V, A і P на лексичному і фразо- вому рівнях. У своїх наступних працях Н. Чомський вводить поняття «синтаксичні риси» (“syntactic features”), які представлені категоріальними символами [±N; ±V]. Такі характеристики застосовувались для визначення синтаксичних категорій, надаючи їм теоретичної чіткості. У запропонованій системі символізації імен- ники позначаються як [+N,-V], дієслова — [-N, +V], прикметники — [+N, +V], прийменники — [-N, -V]. Згідно із так званою лексикалістською гіпотезою (lexicalist hypothesis) синтаксичні трансформації не дають можливості заміняти одну категорію іншою [4, 191]. Подальшим кроком на шляху до універсалізації синтаксичних категорій стала розробка переліку фор- мальних рис (FF — formal features) для окремо взятої лексичної одиниці (LI — lexical item), відома як FF(LI) теорія [5]. Ця теорія дозволила виділити суперкатегорії для специфікації синтаксичної інформації, а та- кож запровадити нову універсальну систему формальної нотації синтаксичних категорій. Так, наприклад, [+N] використовується для позначення іменників і прикметників, [-N] позначає дієслова і прийменники, [+V] — дієслова і прикметники, [-V] — іменники і прийменники. Застосування цих суперкатегорій дає змогу робити специфічні узагальнення універсального характеру, як-от щодо наявності комплементарної конструкції NP, що передує категоріальним елементам [-N], тобто дієсловам і прикметникам. Особливою перевагою такої категоріальної моделі є її бінарність, тобто вибір елементів мови, які обіймали конкрет- ну синтаксичну позицію, здійснюється за формулою «або..., або...» (either/or choice), що дає змогу уникати впливу значення мовних одиниць на визначення їх позиції у синтаксичній структурі. Дещо відмінну інтерпретацію формального символізму для ідентифікації синтаксичних категорій зна- ходимо у Р. Джекендофа. На його думку, категорії N і V асоціюються з рисою [+Subj], тоді як A і P — із [-Subj]. Окрім того, V та P можуть мати додаткову рису [+Obj], оскільки здатні приєднувати комплемен- тарні одиниці, а N і A — рису [-Obj] [9, 32]. Запропоновані моделі синтаксичної категоризації відносно успішно позиціонують такі класи слів, як іменник (noun), дієслово (verb), прикметник (ajective) і прийменник (preposition), залишаючи поза увагою такі формально-семантичні класи, як прислівник (adverb), який поряд з іншими представниками загаль- ного класу комплементайзерів (complementizers) проявляє свої категоріальні ознаки переважно як фразо- вий маркер. Тому питання про їх класову відокремленість ще й досі залишається відкритим. У пізніших версіях синтаксичної теорії Н. Чомського під впливом генеративної граматики іменники і дієслова розглядаються вже як вроджені (субстантивні) категорії. У межах мінімалістичної гіпотези ви- знається існування так званих пустих категорій (empty categories) і абстрактних функціональних катего- рій. Прикладом перших слугує категорія сліду (trace), яка у реченні Jim was sacked позначає відсутність кореферентних елементів, пов’язаних з підметом Jim. Категоріальний статус сліду залежить від категорі- альних ознак елемента, який викликає кореференції. У наведеному реченні це — NP. Сам термін «пусті категорії» вказує на той факт, що потенційні елементи, які підпадають під їх синтаксичні ознаки, не вира- жені формально, отже, не можуть бути сприйняті фізично і не мають лексико-семантичного наповнення. Абстрактні функціональні категорії детальніше вивчались у 1990-х роках. Це призвело до впроваджен- ня нової системи символьної нотації для розмежування категорій і їх асоціативних фразових проекцій, наприклад: Inlection/IP (Inlection Projection), Tense/TP, Arg/ArgP, Neg/NegP [1, 370]. Подібно до пустих категорій у переважній більшості випадків функціональні категорії не піддаються фізичному сприйнят- тю, однак відіграють важливу роль як абстрактні гнізда для наповнення конкретним мовним матеріалом. Завдяки впливу інтегративних процесів, характерних для лінгвістики 80–90-х років минулого століт- тя, змінилися і концептуальні підходи до виділення диверсифікованих граматичних або лексичних кате- горій. Дж. Едмондс, усе ще перебуваючи під впливом трансформаційної граматики, пропонує виділяти приховані лексичні категорії (disguised lexical categories). До них належать найчастотніші і семантично ти- пові члени лексичних категорій, які утворюють закриті класи так званих граматичних іменників, дієслів, прикметників і прийменників. Прикладом граматичних дієслів є англійські дієслова be, have, get, do, go, come, let, make, want і say. Інші дієслова належать до відкритого класу дієслів. Допоміжні дієслова не нале- жать до жодного з класів і визначаються як VP-специфікатори, тобто є нелексичною категорією [7, 162]. У переважній більшості проаналізованих вище вчень розглядаються спроби визначити сукупність універсальних лінгвістичних категорій (Universal Category Hypothesis). На противагу їм наприкінці 90-х років ХХ ст. з’являється ідея виділення умовно-пропорційних категорій (Contingent Category Hypothesis), згідно з якою мовець здійснює взаємне порівняння усіх слів у мові з метою з’ясування того, які з них функціонують подібно і відповідно належать до однієї категорії [1, 372]. Процес становлення таких категорій та визначення їх кількості відбувається паралельно із засвоєн- ням мови. Мовець (наприклад, дитина) спершу засвоює певну кількість категоріальних класів на основі 14 концептуальних понять, які позначаються словами. Так, наприклад, слова, що позначають об’єкти, кате- горизуються як іменники. Згодом цей процес уповільнюється, оскільки дитина починає усвідомлювати, що у мові наявні також слова, які позначають абстрактні нематеріальні сутності. Це спричиняє наступ- ний етап формальної категоризації, під час якого елементам мови присвоюються категорії відповідно до їх морфо-синтаксичних властивостей. Р. Харіс на початку 1990-х років зазначав, що «спроби зменшити кількість категорій перетворились на своєрідну програму дій», згідно з якою прикметники тлумачаться як «глибинні дієслова», прикмет- никові фрази зникають на рівні глибинною структури речення, деякі іменники поряд з прикметника- ми і сполучниками є також глибинними дієсловами, категорії часу і кількості є також слідами глибинних діє слів, артиклі детермінуються на рівні трансформацій. У такий спосіб абстрактний синтаксис оперува- тиме зручною і надзвичайно обмеженою кількістю глибинних категорій, таких як NP (іменникова фраза), V (дієслово) і S (речення) [1, 373]. Критики генеративної семантики (F.J. Newmajer, Mc. Cawley) у 80–90-х роках ХХ ст. зазначають, що че- рез звуження кількості синтаксичних категорій більшість із них наблизились до категорій символьної ло- гіки. Так NP співвідноситься з Arg (аргументом), V — з логічним предикатом, а S — з пропозицією. Спроби виділення універсального набору лінгвістичних категорій характерні і для представників су- часної дескриптивної граматики. Пропонується цілий набір категоріальних опозицій, які не суперечать Аристотелевому принципу «або..., або...» і дають змогу утворювати лінгвістичні категорії наступних ти- пів: · лексичні/граматичні (lexical/grammatical); · повні/пусті (full/empty); · закриті/відкриті (open/closed); · змінні/незмінні (variable/invariable). Д. Крістал, однак, зазначає, що «ці чотири дихотомії є цінними лише для визначення лінгвістичних категорій, і не претендують ані на всезагальність, ані на універсальність, оскільки не пропонують реле- вантних способів співвідношення лінгвістичних параметрів з об’єктивною реальністю [1, 375]. Остання чверть ХХ ст. ознаменувалась критичним переглядом концепцій категоризації. Внаслідок цього прийшло усвідомлення, що категоріальні межі не завжди є чітко визначеними, а категорії — відо- кремленими одна від одної. Р. Хадлстон застерігає, що у граматичній теорії є категорії, що мають потужне прототипічне ядро та розмиту гетерогенну периферію, і пропонує використовувати прототипічні ознаки для визначення категоріальних параметрів [1, 375]. Представники фразово-структурної граматики (Phrase Structure Grammar) розглядають лінгвістичні категорії як комплекси рис (або ознак), причому ці ознаки необов’язково є бінарними [17, 16]. Процедура визначення категорій зводиться до виявлення таких ознак при розгляді реальних вживань одиниць мови. У межах когнітивної лінгвістики головний акцент при визначенні лінгвістичних категорій робиться на семантичних параметрах, які відображають концептуальну суть одиниць, що підлягають категориза- ції. Р. Ленекер наполягає: «...базові граматичні категорії, такі як іменник, дієслово, прикметник і прислів- ник можуть бути визначені семантично. Вони мають семантичний і фонологічний полюси, перший з яких і визначає категоріальні ознаки. Усі члени категоріального класу мають спільні семантичні ознаки, а їх се- мантичні полюси входять до складу однієї абстрактної концептуальної схеми, яка дає змогу формалізу- вати категорії» [13, 189]. Так, іменник розглядається як символічна сутність, яка своєю семантикою ілю- струє концептуальну схему [THING/РІЧ]. У такий же спосіб дієслова відображають схему [PROCESS/ ПРОЦЕС], а прикметники і прислівники позначають позачасові відносини [13, 189]. Заперечуючи класичні концепції лінгвістичних категорій, когнітивні лінгвісти пропонують визначати членів категорії шляхом виділення більш типових і менш типових її представників. Найтиповіший член категорії отримав назву «прототип» (prototype). Дж. Лайонз зазначає: «Семантична або онтологічна част- ка інформації, яка міститься у визначеннях частин мови, дає змогу категоріально визначити не увесь клас, а лише його центральну (ядерну) частину» [15, 440]. Р. Ленекер використовує поняття «сходження» (gradience) для опису недискретної природи лінгвістич- них категорій, оскільки, як він вважає, лінгвістичні класи сходяться один з одним за одним або декілько- ма параметрами. Вони утворюють континуальне поле можливих актуалізацій таких параметрів, яке не пе- редбачає механізмів їх дискретного відокремлення [13, 18]. Сучасна парадигма когнітивних досліджень не виключає з поля зору і натуралістичні тлумачення ка- тегорій і категоризації, запропоновані ще Аристотелем. Так, Дж. Тейлор пропонує визнавати категорії природних видів (natural kind categories), які описуватимуть об’єкти реального світу (наприклад, тварин), які можуть бути класифіковані відповідно до своїх природних властивостей. Терміни для опису природ- 15 них видів підлягають індексуванню, а категорії природних видів мають чіткі межі, але ефект прототипів спостерігається і там [23, 47]. С. Шварц і С. Пульман категоріям природних видів протиставляють категорії номінальних видів і роз- глядають їх як частини штучної таксономії, які, окрім природних сутностей, як-от тварини, рослини, об’єкти неживої природи, включають рукотворні об’єкти [22; 21]. Категоріальне членство у них забезпе- чується наявністю критеріальних атрибутів. Але за таких умов границі категорій перестають бути чітки- ми (наприклад, як у випадку категоріального розмежування таких об’єктів, як toy і vehicle) [23]. У когнітивній лінгвістиці прийнято також розрізняти три рівні категоризації [30]: 1) суперординатив- ний (superordinate); 2) основний (basic); 3) субординативний (subordinate). Саме на базовому рівні знахо- дяться прототипи категоріальних класів. Приклади когнітивних рівнів категоризації наведені у табл. 1. Таблиця 1 КОГНІТИВНІ РІВНІ КАТЕГОРИЗАЦІЇ Superordinate level Basic level Subordinate level Fruit Apple Peach Grapes Delicious apple, Mackintosh apple, etc. Freestone peach, Cling peach, etc. Concord grapes, green seedless grapes, etc. Tool Hammer Saw Screwdriver Ball-pen hammer, claw hammer, etc. Hack hand saw, cross-cutting hand saw, etc. Phillips screwdriver, regular screwdriver Згадані рівні категоризації дають змогу здійснювати сегментування досвіду, в основу якого покла- дено розширення диференціальних рис категорій. Для конкретних об’єктів, які знаходяться на основ- ному рівні, існує можливість передбачення атрибутів, ідентифікації за формою і зовнішніми ознаками. Категоризація за наведеними рівнями може легко здійснюватись навіть дитиною, оскільки кожен із рів- нів має власні можливості для кодування і розпізнавання. Така когнітивна категоризація є невід’ємною частиною мовної компетенції кожної людини і найуспішніше застосовується для класифікацій об’єктів реального світу. Дж. Лакофф зауважує, що більшість існуючих філософських, психологічних і антропологічних кон- цепцій категоризації пропонують механізми диференціації конкретних об’єктів, таких як рослини, твари- ни, різного виду артефакти, люди та ін. Однак слід розширювати спектр об’єктів, що підлягають категори- зації, і розробляти способи категоріального опису нефізичних сутностей, таких як емоції, мова, соціальні інституції та ін. Концептуальна структура таких об’єктів не може розглядатись як звичайне віддзеркалю- вання природи, тому визначення їх категоріальних атрибутів дає змогу відображати когнітивні структу- ри, що існують у мозку. До такого виду категорій належать і лінгвістичні категорії, на яких базується кон- цептуальна система людини [12, 180]. A. Круз наголошує на тому, що когнітивна лінгвістика не повинна тотально заперечувати «класичні» лінгвістичні категорії і структуралістичні поняття, такі як лексичні відносини і семантичні компонен- ти [6, 168]. На підтвердження тези про необхідність пошуку компромісів між когнітивною лінгвістикою і класичними концепціями категоризації С. Пінкер звертає увагу на те, що мозок людини користується «категоріями родинної подібності» Вітгенштейна для вивчення неправильних дієслів англійської мови, тоді як правильні дієслова категоризуються і запам’ятовуються згідно з класичним категоріальним поді- лом Аристотеля [19, 275]. Члени категорій першого виду просто запам’ятовуються, а другого — утворю- ються шляхом виконання набору правил. Усі ці факти свідчать про те, що мозок людини — це складна гібридна система, яка дає змогу спри- ймати змішані асоціації та нечіткі правила. Особливості таких процесів досліджує когнітивна психологія, яка, зокрема, вивчає швидкість і ефективність людської категоризації при сприйнятті штучних категорій в лабораторних умовах. Більшість сучасних когнітивних моделей категоризації, що здійснюється люди- ною, можна умовно поділити на два види: 1) створення асоціацій за зразками для категорій, що базуються на родових концептах, і прикладів, які ілюструють дані асоціації та добираються на основі внутрішньої (родової) і зовнішньої подібності сутностей; 2) добір правил і здійснення відбору категорій і їх елементів на основі цих правил (для категорій, що будуються за правилами). 16 Експериментальні дані, отримані під час вивчення нейрофізіологічних процесів, які відбуваються у мозку людини в лабораторних умовах, засвідчили, що обидва види моделей категоризації активують- ся у мозку людини послідовно. Їх почерговість залежить від типу даних (родових чи таких, що базують- ся на правилах), але найоптимальніші результати досягаються при поєднанні обох моделей категоріаль- ної діяльності. У цьому полягає суть так званого гібридного підходу до моделювання категоризації, згідно з яким жодна з моделей, що використовує окремий вид категоризації задля відтворення ментальної діяль- ності людини, не спроможна дати кращий результат, ніж у поєднанні з іншою, наприклад у випадках, коли дитина приймає на віру усе сказане матір’ю [19, 279]. Прихильники когнітивного розуміння категоризації стверджують, що когнітивні категорії безпосе- редньо пов’язані із категоріями лінгвістичними, а «засвоєння лінгвістичних категорій впливає на про- цес утворення концептуальних нелінгвістичних категорій» [18, 256]. Лінгвістичні категорії — це «лінг- вістичні одиниці, що вживаються у лексичній, морфологічній та синтаксичній системах мови» [14, 403]. На думку вчених, до складу лінгвістичних категорій входять елементи, що поводяться як група, демон- струючи спільні дистрибутивні зразки, спільні способи вживання та спільні обмеження. Так, традицій- но граматичні категорії представлені класами слів (іменник, дієслово, прикметник та ін.). Морфологічні категорії, наприклад, специфікують маркери узгодження (agreement markers) [14, 403]. До складу син- таксичних категорій входять типи іменникових, дієслівних конструкцій, типи речень (noun phrases, verb phrases, types of sentences) [14, 403]. Ці категорії демонструють спільні ознаки у багатьох мовах. Незважаючи на наявні внутрішньо системні відмінності, існує багато подібностей у «лінгвістичній по- ведінці» іменникових словосполучень під час їх протиставлення дієслівним словосполученням (Noun Phrase vs Verb Phrase). У цьому ракурсі заслуговує на увагу концепція категоризації, запропонована Д. Гілом. Автор ствер- джує, що природна мова на ранніх етапах свого розвитку, усі штучні семіотичні системи і мова дітей раннього віку мають у собі спільну основу — так звану ізольовану монокатегоріальну асоціативну мову (Isolating-Monocategorial-Associational Language (IMAL) [8, 348]. Основними ознаками цієї мови є: 1) морфологічна ізольованість — відсутність внутрішньої морфологічної структури слова; 2) синтаксична монокатегоріальність — відсутність формально експлікованих синтаксичних кате- горій; 3) семантична асоціативність — відсутність семантичних правил оформлення конструкцій, тоб- то композиційна семантика реалізується винятково за допомогою певного асоціативного оператора (Association Operator), який вказує на те, що значення конструкції асоціюється зі значеннями її конститу- ентів [8, 348]. Очевидно, що мова IMAL є категоріально-спрощеною моделлю мовної системи, яка застосовується у таких галузях: · семіотика (для створення штучних мов); · мовний полігенез (для дослідження початкових етапів розвитку природних мов); · мовний онтогенез (для дослідження процесу засвоєння мови дітьми); · типологія (для виявлення ступеня наближеності тієї чи іншої мови до IMAL); · когнітологія (ключові принципи організації мови IMAL споріднені з принципами когнітивної ді- яльності людини). На завершення огляду концепцій лінгвістичної категоризації та шляхів їх застосування для вста- новлення стандартизованих параметрів формального опису і автоматичного розпізнавання одиниць мови в електронних лексикографічних ресурсах, зауважимо, що когнітивний і функціональний під- ходи до тлумачення лінгвістичних категорій є надзвичайно актуальними з огляду на необхідність комп’ютерного кодування лінгвістичних одиниць і пропонують способи подальшої конвенціоналізації граматик, оскільки граматичні описи — це радше конвенціональні системи, ніж безпосереднє відтво- рення зв’язків між мовними елементами. Але способи вираження конвенціональних характеристик ма- ють часову залежність, а також різняться за ступенем прояву того чи іншого параметра у системі мови, тому завдання лінгвіста полягає у відокремленні конвенціональних і функціональних ознак та у вста- новленні динамічних закономірностей їх змін, які органічно витікають із загальних динамічних харак- теристик мовних систем. За цих умов дещо втрачають актуальність дистрибутивні методики дослідження мовного матеріалу, які пропонують механістичне підґрунтя для встановлення категоріальних таксономій класів слів. Тому нового осмислення набувають методи формалізації концептуальних характеристик лінгвістичних оди- ниць, які відтворюватимуть процедурні і лінійні особливості моделювання категоріальних знань, у тако- му форматі, у якому вони існують у мозку людини.