Чергування е з о після шиплячих та й

В літературній мові звук [е], що стоїть після шиплячих та [й], чергується з [о]. При цьому діють такі закономірності.

Після шиплячих та [й] перед шиплячими та м'якими приголосними- теперішніми або давніми пишеться е: стежечка, баєчка, шести, увечері, четверо.

Після шиплячих та [й] перед твердими нешиплячими пишеться о: стежок, (багато) байок, шостий, вечором, чотири.

Винятки з цих правил- деякі слова:

• печера, жерло, червоний, чекати, черствий, щедрий, черга, щепа ( незважаючи на те, що е стоїть перед твердими нешиплячими);
• чорніти, гайочок, чорнило, чорниці (ягоди), свіжості ( незважаючи на те, що о стоїть перед шиплячими та м'якими- теперішніми та давніми).

ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

Сонорні приголосні завжди вимовляються чітко, тому при написанні їх на письмі ніяких труднощів не виникає: гай, вир, сонце, гурт, жовтий, орел, сон.

Сплутати можна лише парні дзвінкі і глухі, які іноді однаково звучать: призьба- просьба [проз'ба], ходьба- молотьба [молод'ба].

Тому треба запам'ятати деякі особливості їх написання.

Дзвінкі приголосні (загальні правила)

Дзвінкі приголосні в літературній мові завжди звучать дзвінко:

• перед глухими приголосними (думка, гадка, везти, дужка, рибка);
• в кінці слова (плід, гриб, вуз, міг).

Виняток становить звук [г], який у деяких словах вимовляється як [х]: у словах нігті, легко, дьогтю, дігтяр, вогко, кігті і похідних від них слів.

В інших словах звук [г] і перед глухими не втрачає своєї дзвінкості: бігти, бігцем, стерегти, домігся, одягти, тягти.

У словах тхір, тхнути, натхнення, натхнений і похідних від них, незважаючи на те. що походять ці слова від дихати, надихати, пишеться буква т.

Глухі приголосні

Глухі приголосні, що стоять перед дзвінкими, уподібнюються до парних їм дзвінких: во к зал [во г зал], фу т бол [фу д бол], про с ьба [про з ьба].

Щоб перевірити, яку букву треба писати в слові, її треба поставити перед голосним або сонорним приголосним: просьба- просити, мимохіть- мимо хотіння, боротьба- боротися, брязк- брязнути, мигтіти- мигнути, мабуть- має бути.

У деяких словах написання таких приголосних не перевіряється, тому правопис їх треба запам'ятати: вогко, призьба, вокзал, мерехтіти, футбол, анекдот.

Приголосні у кінці префіксів

Кінцеві дзвінкі приголосні в префіксах перед глухими, особливо при швідкій вимові, можуть оглушуватися. На письмі, проте, ці зміни не завжди позначаються: безпека [беспека], зсунути [ссунути], розчин [рошчин].

У кінці префіксів роз-, без, незалежно від вимови, завжди пишеться буква з: безхмарний [бесхмарний], розчистити [рошчистити], розжарити [рожжарити], розписка [росписка].

Так само в кінці префіксів від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква д: одкинути, надколоти, відпустити, підпис.

Виняток становить префікс з-, який пишеться перед більшістю приголосних, незалежно від вимови: зсунути [ссунути], зшити [шшити], зжати [жжати].

Але перед к, ф, п, т, ф префікс з- змінюється на с-: спідлоба, сформувати, схил, скинути, стерти.

Чергування приголосних

Іноді при змінюванні або творенні слів замість одного звука з'являється інший, тобто відбувається чергування звуків.

Найпоширеніші такі чергування приголосних:

приголосні	приклади
[к] - [ц] - [ч]	рука- руці- рученька
[г] - [з] - [ж]	нога- нозі- ніженька
[х] - [с] - [ш]	вухо- у вусі- вушенько

У дієслівних основах чергуються, крім того, ще такі приголосні:

приголосні	приклади
[т] - [ч]	летіти- лечу
[д] - [дж]	сидіти- сиджу

По іншому ці приголосні не чергуються: не може, напр., звук [г] чи [з] змінитися на [ш] або [ч] і т.д.

Проте в деяких словах як виняток ця закономірність порушується- в них замість чн вимовляється і пишеться шн: мірошник, сердешний, рушниця, рушник, двурушник, торішній, хоч ці слова походять відповідно від слів мірка, серце, рука, торік.

Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ск(ий), -ств(о)

Під час творення нових слів за допомогою суфіксів -ськ(ий), -ств(о) приголосні на стику твірної основи і суфікса можуть зазнавати різних змін.

Два приголосних звука зливаються в один:

злиття звуків	приклади
г, з, ж: + ськ(ий) ® зьк(ий) + ств(о) ® зтв(о)	Кавказ- кавказський, Запоріжжя- запорізький, боягуз- боягузтво
к, ц, ч: + ськ(ий) ® цьк(ий) + ств(о) ® цтв(о)	Вінниця- вінницький, козак- козацтво, молодець- молодецтво
х. с, ш: + ськ(ий) ® ськ(ий) + ств(о) ® ств(о)	Черкаси- черкаський, чех- чеський, птах- птаство

Виняток становлять поодинокі прикметники на -ськ (ий), утворені від слів іншомовного походження: чикагський, цюріхський, бакський, казахський, тюркський.

Якщо в кінці твірної основи після приголосного є суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ (ий) -к- випадає: Чукотка- чукотський, П'ятихатки- п'ятихатський.

Якщо твірна основа кінчається на д або т, то у вимові відбуваються різні зміни, а саме:

	приклади
на стику твірної основи і суфікса чується [дз], [ц]	люд+ський [л'удз'кий], люд+ство [л'удзтво]; брат+ський [брац'кий], брат+ство [брацтво]
кінцеві звуки твірної основи [т] і [ст] при збігу приголосних не вимовляються	студент+ський [студен'с'кий], студент+ство [студенство]; турист+ський [туриc'кий], модерніст+ський [модерн'іс'кий]

Але на письмі ці зміни не позначаються- такі слова пишуться за морфологічним принципом: людський, людство, братський, братство, студентський, студентство, туристський.

Виняток становлять слова міський (міст[о]+ський) і хвацький (хват+ський), які пишуться за фонетичним принципом.

Звуки н, л, д, дз, з, т, ц, с перед суфіксом -ськ (ий) вимовляються м'яко: кінський [к'ін'с'кий], ковальський [ковал'с'кий], панський [пан'с'кий], волинський [волин'с'кий].

М'який знак перед -ськ (ий) ставиться лише після л, після інших букв перед - ськ (ий) м'який знак не ставиться: ковальський [ковал+ський ], але: кінський [кін+ський].