Ненаголошені е та и в префіксах

Орфографія

Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рівний і grapho - пишу) - це правопис. Орфографія містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах.

Головний розділ орфографії- це розділ про позначення звуків мови буквами.

Окремий розділ орфографії складають правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, що залежить від змісту та поєднання з іншими словами (нарешті ми з вами зустрілися! - на решті теріторії люди також неодноразово стикалися з цим загадковим явищем).

Правопис регламентує вживання великої літери при написанні власних назв (Конотоп, Париж, Всесвіт).

Інші розділи орфографії регламентують закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший, правопис запозичених слів, правила графічних скорочень слів, особливості вживання апострофа та інші правила передачі усної мови на письмі.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ

Українська орфографія побудована на фонетичному, морфологічному, історичному (традиційному) та дифиренційному принципах:

основні принципи	приклади
фонетичний
написання слова точно відображає його вимову	[книга]- книга
морфологічний
написання відбувається за принципом: та сама частина (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах пишеться однаково, незалежно від їх звучання	вимовляється [брацтво], пишеться братство, бо брат; [веиселий]- веселий, бо весело; [книз'ц'і]- книжці, бо книжка
історичний (традиційний)
написання слів історично узвичаєно; пояснити його неможливо- треба лише запам'ятати	[йасний]- ясний; [гуни]- гунни
диференціюючий
при написанні знаходяться значення слів, щоб диференціювати (розрізнити) їх, незіважаючи на однакове звучання	вдень (завидно); в день (в певний день); по-новому (прислівник), по новому мосту (прийменник з прикметником)

ОРФОГРАМА

Орфограма (від гр. orthos- правильний і gramma- буква) - правильне написання (таке, що відповідає правилам або традиціям), яке потрібно вибрати з ряду можливих.

Орфограма вибирається використанням правила. В українській мові переважають написання за фонетичним принципом, коли виконується головний принцип графіки: кожному звукові повинна відповідати окрема літера (астрономія, хата).

Але це відбувається не завжди, оскільки одна і та ж буква може позначати різні звуки: хліб - хліб(п); з сунути- с:э нyти.

В таких випадках доводиться вибирати із інших варіантів.

ПЕРЕДАЧА НА ПИСЬМІ ЗВУКОВОГО СКЛАДУ СЛІВ

В українській мові для передачі звуків на письмі використовується 31 буква.

Крім них, є і інші знаки, у т.ч. м’який знак, який передає м’якість приголосних звуків і апостроф (додатковий знак алфавіту, яким позначається роздільна вимова твердого приголосного і наступного м’якого й).

ПРАВОПИС ДЕЯКИХ ЗВУКІВ

ГОЛОСНІ ЗВУКИ

В українській мові 6 голосних звуків:

голосні звуки

а, о, у, е, и. і.

Позначаються вони 10 буквами:

голосні букви

а, о, у, е, и, і, я, ю, є, ї.

Голосні під наголосом вимовляються завжди чітко (зелений- зелень, голуб- голубка).

Чітко вимовляються голосні також у кінці слова (зелене, випиши, розмовляючи).

Але іноді деякі голосні можуть чергуватися між собою:

голосні звуки	приклади
[е] з [и]	[зиема], [веисна]
[и]з[і]	[потим] замість [пот’ім] [к’іслий] замість [кислий]
[о] з [а]	[пагон] замість [погон]
[о] з [у]	[коужух] [зоузул’а]

Чергування е з и

Ненаголошені [е] та [и] у вимові іноді сплутуються між собою: ни^ести (нести), ди^етина (дитина).

Звук [е] чергується з [и] у випадках:

• коли деякі дієслівні корені, у яких знаходиться [е], поєднуються з суфіксом -а- ( терти - стирати, простерти - простирати, вмерти - вмирати);
• у словах стелити- застилати, кляну- проклинати.

Буква е пишеться:

• якщо при змінюванні неясний звук випадає (серпень - серпня; шевця- швець); виняток: деякі дієслівні корені, у яких випадає ненаголошений [и]: проривати- прорву, починати- почну;
• якщо при змінюванні неясний звук чергується з [i]: скатірть- скатірка, летіти- літати; виняток: крім слів, у яких [і] чергується з [и] ( дитина- діти, звисати- звіситися);
• в сполученнях -ере-, -еле- (перейти, передгір’я, береза); але на межі кореня і суфікса може також бути сполучення -ери-, -ели- ( великий- вел+икий; перина- пер+ина).

Буква и пишеться у відкритих складах -ри-, -ли- ( гриміти, тривога, глитати, криниця).

Перевірити вірне написання букв е та и можна наголосом (велич - великий, непримирений - мир, шести - шестеро).

Втім, у деяких словах (переважно іншомовних) написання перевірити ніяк неможливо. Ці слова треба просто запам’ятати:

апельсин, бензин, бетон, декада, делегат, демократія, директор, диригент, колектив, кишеня, левада, легенда, леміш, лимон, математика, медаль, минуле, пенал, ремонт, рецепт, тепер, тремтіти, чекати та ін.

Ненаголошені е та и в префіксах

В українській мові з е пишуться префікси без-, не-, пере-, перед, пре-, серед-: бездумно, невірно, перевдягатися, передусім, прегустий, середньорічний.

З и пишуться префікси ви-, при - та іншомовний анти- ( вигук, привіт, антиматерія).

У кількох словах вживається префікс межи- (межи річчя ):

У написанні е, и в більшості префіксів особливих труднощів не виникає.

Можна сплутати лише префікси пре- і при-, які в ненаголошеній позиції звучать майже однаково.

Префікс пре- пишеться в прикметниках (та прислівниках і деяких іменниках, що походять від них), якщо він замінюється словом "дуже”: премудрий (дуже мудрий), прекрасно (від прекрасний, тобто дуже прекрасний).

Цей префікс виступає також у запозичених зі старослов’янської мови словах презирство, преподобний, престол і подібних.

В інших випадках пишеться префікс при-: примудритися, природа, прикраса, прив’ялий, приклад.

Пре- може виступати також на початку ряду іншомовних слів, у яких в українській мові префікс не виділяється: прелюдія, преамбула, превентивний, президент, препарат, прем’єра, пререгатива, префект та ін.